Справа № 500/848/25
23 червня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 2), у якому просив ухвалити рішення, яким:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.10.2023 № 192250006027 та від 15.11.2024 № 8541-8535/Г-02/8-1900/24, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів робіт з 30.07.1979 по 08.08.1980, з 03.01.1983 по 30.12.1983, з 30.01.1984 по 05.11.1984, з 12.1 1.1984 по 26.09.1991, з 24.10.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015 згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком із зарахуванням до страхового стажу періоди трудової діяльності з 30.07.1979 по 08.08.1980, з 03.01.1983 по 30.12.1983, з 30.01.1984 по 05.11.1984, з 12.11.1984 по 26.09.1991, 3 24.10.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015 згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Після чого, 01.11.2024 позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком, однак був повідомлений про відсутність підстави для обчислення страхового стажу з урахуванням періодів трудової книжки від 25.01.1980 НОМЕР_1 .
Таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у призначення пенсії за віком позивач вважає протиправним, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Відповідачами - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області подано відзиви на позовну заяву, у яких позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник відповідача 1 вказав, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки від 25.01.1980 НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсія громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV. Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону № 1058. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 року. Дані згідно з реєстру застрахованих осіб відсутні.
Також, 01.11.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшло звернення від ОСОБА_1 , на яке Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь щодо пенсійного забезпечення. Позивача було повідомлено про те, що за результатами розгляду документів, наявних в електронній пенсійній справі, відсутні підстави для обчислення страхового стажу з урахуванням періодів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначено, зокрема, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо кваліфікаційному рівні, на стажування. Однак, дата її заповнення 25.01.1980, проте перший запис про прийняття на роботу датовано 30.07.1979. Окрім того, підстава запису про звільнення з роботи 08.08.1980 року (запис № 4) містить виправлення. З огляду на вищезазначене пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов“язкове державне пенсійне страхування", оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж (арк. справи 40 - 43, 57 - 81).
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 19.02.2025 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 1 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзивів на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 19.02.2025 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачу 1 через електронний кабінет 19.02.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 18.04.2025 постановлено залучити до участі у справі другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 2 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзивів на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 18.04.2025 про залучення другого відповідача доставлено відповідачу 2 через електронний кабінет 18.04.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.10.2023 № 192250006027 у призначенні пенсії позивачу було відмовлено, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (арк. справи 29).
Причиною вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що за результатами розгляду доданих документів, до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки від 25.01.1980 НОМЕР_1 , а саме: з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Крім того, 01.11.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно надійшло звернення від ОСОБА_1 , на яке Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надало відповідь щодо пенсійного забезпечення позивача, та повідомлено, що за результатами розгляду документів, наявних в електронній пенсійній справі, відсутні підстави для обчислення страхового стажу з урахуванням періодів трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників визначено, зокрема, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо кваліфікаційному рівні, на стажування. Однак, дата її заповнення 25.01.1980, проте перший запис про прийняття на роботу датовано 30.07.1979. Окрім того, підстава запису про звільнення з роботи 08.08.1980 (запис № 4) містить виправлення. З огляду на вищезазначене пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж (арк. справи 27 - 28).
Дослідивши копію трудової книжки позивача від 25.01.1980 НОМЕР_1 , судом встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивача за спірні періоди (арк. справи 20 - 26).
Позивач, не погодившись з оскаржуваним рішенням суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.10.2023 № 192250006027 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15.11.2024 № 8541-8535/Г-02/8-1900/24, вважає їх протиправними та такими, що порушують його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Мотивувальна частина
Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідачів про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу від 22 років.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 01.01.2019, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Положеннями статті 56 Закону № 1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, а також зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем 2 не зараховано позивачу до страхового стажу періоди роботи, а саме: з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015 відповідно до трудової книжки від 25.01.1980 НОМЕР_1 .
Відповідач 2 обґрунтовує законність свого рішення тим, що неврахування до страхового стажу спірних періодів обумовлена тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Пенсія громадянам, які проживали/ працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV. Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону № 1058-ІV. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Дані згідно з реєстру застрахованих осіб відсутні.
З приводу чого, суд зазначає таке.
Так, оцінюючи вищезазначені доводи відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини першої статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача 2 суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, відповідачем 1 повідомлено позивачу, що за результатами розгляду документів, наявних в електронній пенсійній справі, відсутні підстави для обчислення страхового стажу з урахуванням періодів трудової книжки від 25.01.1980 НОМЕР_1 .
Відповідач 1 обґрунтовує законність такого судження тим, що неврахування до страхового стажу спірних періодів обумовлена вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, згідно з якими заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. Однак, дата її заповнення 25.01.1980, проте перший запис про прийняття на роботу датовано 30.07.1979. Окрім того, підстава запису про звільнення з роботи 08.08.1980 містить виправлення.
З приводу чого, суд зазначає таке.
На час первинного заповнення трудової книжки позивача від 25.01.1980 НОМЕР_1 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162.
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу позивача у спірний період після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Згідно з пунктом 2.6. Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах, і такі недоліки як розбіжність у даті її заповнення 25.01.1980 та у даті запису про прийняття на роботу 30.07.1979, а також виправлення у підставі запису про звільнення з роботи 08.08.1980 не можуть слугувати беззаперечним фактом для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки трудовій книжці позивача та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди згідно з записів трудової книжки.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що не зарахування органами Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності з 30.07.1979 по 08.08.1980, з 03.01.1983 по 30.12.1983, з 30.01.1984 по 05.11.1984, з 12.11.1984 по 26.09.1991, з 24.10.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015 згідно з трудовою книжкою від 25.01.1980 серії НОМЕР_1 є протиправним.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.
У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідачів, які обґрунтовані певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.
Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі зарахувавши до страхового стажу періоди роботи згідно з трудовою книжкою.
Щодо визначення належного органу пенсійного фонду, яким має здійснювати розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком.
Оскільки, за результатами повторного звернення позивача із заявою від 01.11.2024 про призначення пенсії за віком, Головним управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вирішувалось питання про призначення позивачу пенсії за віком та прийнято рішення про відсутність підстав для зарахування періодів трудової діяльності згідно із записами трудової книжки, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 01.11.2024 про призначення пенсії за віком.
Висновки за результатами розгляду справи
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.10.2023 № 192250006027 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 15.11.2024 № 8541-8535/Г-02/8-1900/24, та зобов'язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву позивача від 01.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності з 30.07.1979 по 08.08.1980, з 03.01.1983 по 30.12.1983, з 30.01.1984 по 05.11.1984, з 12.11.1984 по 26.09.1991, з 24.10.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015 згідно з трудовою книжкою від 25.01.1980 серії НОМЕР_1 .
Судові витрати
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.4074340488.1 від 17.12.2024.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 605,60 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
Визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.10.2023 № 192250006027 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 15.11.2024 № 8541-8535/Г-02/8-1900/24 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.11.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 30.07.1979 по 08.08.1980, з 03.01.1983 по 30.12.1983, з 30.01.1984 по 05.11.1984, з 12.11.1984 по 26.09.1991, з 24.10.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 10.12.1999, з 24.11.1999 по 02.07.2001, з 03.07.2001 по 17.04.2002, з 18.04.2002 по 14.06.2004, з 26.06.2004 по 15.10.2014, з 16.10.2014 по 16.10.2015 згідно з трудовою книжкою від 25.01.1980 серії НОМЕР_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень, 60 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 23 червня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 );
відповідачі:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місце проживання: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ: 14035769);
- Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ: 13559341).
Головуючий суддя Юзьків М.І.