23 червня 2025 року Справа № 480/8565/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду у м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, вч НОМЕР_2 ), і просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ №1471 від 08.07.2024 командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) щодо ОСОБА_1 про вважання таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 та притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за 02.07.2024, премію за липень 2024 рік та додаткову винагороду за липень 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 з 02.10.2022. Внаслідок поранення 06.11.2023 позивачу проведено оперативне втручання зі встановленням металевого фіксатора. Згодом позивач проходив лікування, зокрема у березні - квітні 2024 року, та за направленням проходив обстеження в Інституті нейрохірургії, результати якого засвідчили грубе ураження нервів правої ноги. 02.07.2024 позивач пройшов обстеження в м. Суми та повідомив про це т.в.о. командира роти ОСОБА_2 . Після обстеження негайно повернувся на службу. Проте, наказом командира військової частини № НОМЕР_3 від 08.07.2024, на підставі службового розслідування, позивача визнано винним у самовільному залишенні місця служби з 09:00 до 16:45 02.07.2024, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, а також позбавлено грошового забезпечення та премій за липень 2024 року. Позивач не погоджується з висновками службового розслідування, вважає, що діяв правомірно за медичним направленням, а його притягнення до відповідальності є безпідставним і порушує його права, в тому числі на грошове забезпечення.
Представник відповідача через систему "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі. Зазначає на відсутність логічного зв'язку між обставинами поранення у 2023 році та лікуванням у 2022 році, як зазначено у позовній заяві. 02.07.2024 на підставі рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_2 було призначено службове розслідування щодо самовільного залишення позивачем місця служби. За його результатами встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 був відсутній на службі 02.07.2024 з 09:00 до 16:45 без поважних причин. У позовній заяви позивач сам зазначає, що перебував у м. Харків і повідомив командира лише о 13:00. Зазначене підтверджує самовільне залишення військової частини. Службове розслідування засвідчило відсутність рапорту або інших офіційних звернень позивача щодо направлення на медичне обстеження. Відтак, наказом командира НОМЕР_4 від 08.07.2024 №1471 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани та позбавлено грошового забезпечення за 02.07.2024, премії та додаткової винагороди за липень 2024 року.
Відповідач наполягає, що дії позивача порушують вимоги статутів Збройних Сил України та є проявом недотримання військової дисципліни.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду позивачем із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2022 №219 (а.с. 54 зворот. стор.) позивача зараховано до списків частини та призначено на посаду у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2024 №125 (а.с. 55) ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 квітня 2024 року №91-РС, призначеного на посаду у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.07.2024 №195 (а.с. 55 зворот. стор.) ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив частину з 02.07.2024.
Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.07.2024 №196 (а.с. 56) ОСОБА_1 вважати таким, що повернувся після самовільного залишення частини з 02.07.2024.
На підставі рапорту тимчасово виконуючого обов'язки командира роти вогневої підтримки ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 від 02.07.2024 (а.с. 54), наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.07.2024 №2927 призначено проведення службового розслідування стосовно позивача (а.с. 53).
На підставі акту проведення службового розслідування від 06.07.2024 (а.с. 49-52) наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 08.07.2024 №1471 “Про результати службового розслідування» позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді "суворої догани" та зазначено:
"1. Службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03.07.2024 № 2927 "Про призначення службового розслідування", вважати завершеним.
2. Вважати встановленим факт самовільного залишення місця несення служби та відсутності на службі без поважних причин, з о9.00 до 16.45, 02 липня 2024 року молодшим сержантом ОСОБА_1 , старшим бойовим медиком роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 .
3. За самовільне залишення місця несення служби та порушення вимог статей 11, 12, 14, 16, 206 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 дисциплінарного статуту Збройних Сил України молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого бойового медика роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , притягнути до дисциплінарної відповідальності і накласти дисциплінарне стягнення - "СУВОРА ДОГАНА".
4. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :
4.1 Не виплачувати грошове забезпечення за 02 липня 2024 року, молодшому сержанту ОСОБА_1 , старшому бойовому медику роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , згідно пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
4.2. Не виплачувати молодшому сержанту ОСОБА_1 , старшому бойовому медику роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , премію за липень 2024 року у повному обсязі згідно абзацу другого пункту 5 розділу XVI Порядку № 260.
4.3. Не виплачувати молодшому сержанту ОСОБА_1 , старшому бойовому медику роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 додаткову винагороду за липень 2024 року у повному обсязі відповідно до вимог пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260.
5. Наказ довести до осіб в частині, що їх стосується.
6. Контроль за виконанням наказу покласти на начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 .".
Позивач не погоджується із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1471 від 08.07.2024, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.
Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, у тому числі, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу проходження військової служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).
Судом враховується, що сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Частиною 1 статті 40 Закону України № 2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України № 2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.
В даному випадку, судом враховується, що матеріалами справи підтверджується, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді «суворої догани» за відсутність з 09-00 до 16-45 без дозволу командира.
Згідно бланку отримання пояснень старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_4 , начальника медичної служби військової частини НОМЕР_2 від 04.07.2024 (а.с. 60), убачається, що позивач ні до медичної служби, ні до медичної роти не звертався з приводу видачі йому направлення на обстеження на 02.07.2024 до м. Харків. Направлення на обстеження не видавалось.
Матеріали адміністративної справи не містять доказів того, що позивач звертався із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про направлення на медичний огляд або у лікувальний заклад.
Разом із тим, судом враховується, що матеріали справи свідчать, що 02.07.2024 позивач проходів обстеження у лікаря ОСОБА_5 в ТОВ «Український північно-східного інституту прикладної та клінічної медицини» (ліцензія АЕ571792 від 18.12.2014 МОЗ України).
Відповідно до пояснень позивача в адміністративному позові, після отримання тяжкого поранення, він потребував медичної допомоги, в т.ч. і відповідно до направлення начальника неврологічного кабінету КАД НВМКЦ «ГВКГ» від 23.04.2024 щодо після встановлення діагнозу післятравматична 31.12.2022 нейропатія лівого великогомілкового нерву.
Саме у зв'язку із отриманням пораненням 31.12.2022, МСЕК було встановлено позивачу 3-тю групу інвалідності з ураженням ОРА, і причина інвалідності, поранення, пов'язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою СМЕК №764622.
Як зазначає позивач, ним було повідомлено командира роти ОСОБА_2 про перебування 02.07.2024 у лікаря, про що надано скріншот із телефону позивача відповідно до якого вбачається спілкування із ОСОБА_2 , а також надіслання інформації про електронну запис до лікаря. Дані обставини відповідач не заперечує. При цьому службовим розслідуванням встановлено, що лише з 13-00 позивач почав відповідати на телефонні дзвінки, про що зазначено також у спірному наказі.
Суд враховує, що самовільне залишення військової частини це діяння військовослужбовця, який залишає військову частину або місце служби без дозволу командування або не з'являється на службу після відпустки, відрядження чи лікування, за яке передбачена відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В даному випадку, у спірному наказі відповідач зазначив, що у діяннях позивача відсутні ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, оскільки позивач самовільно залишив службу на строк до 3-х днів.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд зазначає, що відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення. Відповідачем не доведено з'ясування всіх обставин, а також дослідження причинного зв'язку та підставами відсутності з 09-00 до 16-45 02.07.2024 за місцем перебування військової частини, не досліджено причини відсутності.
Таким чином матеріалами справи не підтверджується, що позивач взагалі не повідомляв про своє місцеперебування 02.07.2024, відповідачем не доведено, а матеріалами справи підтверджується спілкування із командиром роти (а.с.24), не доведено відповідачем відсутності позивача 02.07.2024 з 00-00 до 24-00, враховуючи позбавлення грошового забезпечення за 02.07.2024, з огляду на те, що до 09-00 та з 16-45 відповідач самостійно зазначає про присутність у військовій частині позивача.
Тобто матеріали справи свідчать, що позивач у період з 09-00 до 16-45 02.07.2024 перебував у лікаря, керівництво було повідомлено про причини відсутності позивача, а повернення позивача до місця розташування військової частини відбулося 02.07.2024 о 16-45.
Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд зазначає, що відповідачем передчасно зроблено висновок про наявність у діях позивача вини та протиправної поведінки, у неналежному виконанні службових обов'язків, не з'ясовано причинного зв'язку обставин перебування у лікаря з погіршенням стану здоров'я. Відсутність проведення повного та об'єктивного службового розслідування, а також не встановлення обставин, причин та умов, предмету службового розслідування відповідачем здійснено не було, матеріалами справи не підтверджується, відповідачем не доведено, про що зазначено вище.
Враховуючи зазначене, відповідач передчасно, без з'ясування всіх обставин прийняв оспорюваний наказ, а тому позовні вимоги про скасування наказу в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку із зазначеними, підлягають задоволенню позовні вимоги шляхом скасування наказу №1471 від 08.07.2024, яким позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани, у зв'язку із чим було позбавлено право на отримання відповідного грошового забезпечення за 02.07.2024, розміру премії за липень 2024 та додаткової винагороди за липень 2024р, які є похідні та були наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, про що зазначено у п.п.п 4.1.-4.3 спірного наказу.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1471 від 08.07.2024 «Про результати службового розслідування».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (і.к. 24974095) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_5 ) грошове забезпечення за 02.07.2024, премію за липень 2024 рік та додаткову винагороду за липень 2024 року.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета