23 червня 2025 року м. Рівне №460/7863/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач) , в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із рапортом від 11.05.2024 року про звільнення з військової служби: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на час звернення позивача до відповідача із рапортом від 11.05.2024 року про звільнення з військової служби: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 11.05.2024 ним подано по команді рапорт про звільнення у запас на підставі абзацу 11 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка діяла до 18.05.2024). Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не розглянуто у встановленому порядку такий рапорт. Позивач був вимушений захистити свої права в судовому порядку. Так на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/5348/24 відповідачем відмовлено у звільнені позивача з військової служби з посиланням пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка набула чинності 18.05.2024, тобто після подання рапорту на звільнення згідно попередньої редакції закону, та зазначено, що законом передбачено право на звільнення лише дружини із подружжя, якщо обоє проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 05.05.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Військова частина заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідач, розглядаючи рапорт позивача, військовослужбовця за контрактом, виходив із дії чинної на момент розгляду норми, за якою останній не може бути звільненим з військової служби, оскільки право на звільнення має лише його дружина, яка також проходить військову службу в Збройних Силах України.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 виданим 04.12.2021 Вараським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вараському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів).
У шлюбі народився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 від 12.07.2022.
Згідно з записами військового квитка серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 23.05.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді санітарного інструктора.
11.05.2024 позивач подав рапорт на ім'я лікаря медичного пункту військової частини НОМЕР_1 та просив клопотати перед командуванням частини про звільнення його з лав Збройних Сил України згідно абзацу 11 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" під час воєнного стану, через сімейні обставини, а саме: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
До рапорту додано:
завірена копія паспорта та ІПН ОСОБА_1 ;
завірена копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 04.12.2021;
завірена копія паспорта та ІПН ОСОБА_2 ;
завірена копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 НОМЕР_3 від 12.07.2022;
завірена копія довідки (форма 5) ОСОБА_2 № 328 від 06.05.2024;
завірена копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 № 131 на ОСОБА_2 від 06.05.2024;
витяг № 2072 про зареєстрованих осіб у житловому будинку ОСОБА_1 від 20.04.2024.
Рапорт позивача з клопотанням по суті був підписаний 11.05.2024: тво лікаря медичного пункту сержантом Андрієм Багинським та скерований по команді начальнику медичної служби; начальником медичної служби капітаном медичної служби ОСОБА_4 та скерований по команді командиру військової частини НОМЕР_1 .
В матеріалах судової справи наявне клопотання командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 без підпису, з відтиском кутового штампа військової частини НОМЕР_1 , без дати та реєстраційного номера, адресоване на ім'я командира військової частини НОМЕР_6 , за змістом якого відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнити з військової служби у запас за підпунктом "г" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, - сержанта ОСОБА_1 , санітарного інструктора медичного пункту НОМЕР_7 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_8 окремої бригади територіальної оборони.
Листом військової частини НОМЕР_1 № 1490/820нт від 29.05.2024 на адвокатський запит адвоката Буженка Ю.С. від 13.05.2024 повідомлено: "Згідно інформації, наданої посадовими особами військової частини НОМЕР_9 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 звернувся рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 з проханням про звільнення його з військової служби в запас за підпунктом "г", один з подружжя, обоє яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
У ході розгляду адвокатського запиту встановлено, що рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 розглянуто командуванням військової частини НОМЕР_1 та за результатами розгляду поданого рапорту направлено клопотання про звільнення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_6 . Військовою частиною НОМЕР_6 клопотання № 1490/791 від 16.05.2024 щодо звільнення з військової служби у запас за підпунктом "г", один з подружжя, обоє яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років - залишено без реалізації. Не погоджено у зв'язку з відсутністю правових підстав для звільнення за поданими документами та вказаною підставою.
Вказані обставини встановленні рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/5348/24, яке набрало законної сили, а тому в силу вимог статті 78 КАС України доказуванню не підлягають.
Вважаючи протиправними дії відповідачів військової частини НОМЕР_1 - про відмову у звільненні позивача з військової служби, військової частини НОМЕР_6 - у непогодженні рапорту про звільнення позивача з військової служби, представник позивача звернувся до суду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/5348/24:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_6 щодо нерозгляду у встановленому порядку рапорту ОСОБА_1 від 11.05.2024 про звільнення з військової служби.
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_6 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 11.05.2024 про звільнення з військової служби та в межах своєї компетенції прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
- В решті позову відмовлено.
На виконання рішення суду, Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто по суті рапорт ОСОБА_1 від 11.05.2024 про звільнення з військової служби та прийнято рішення №1490/1189 від 06.04.2025, яким відмовлено у задоволенні рапорту, оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідачем застосовано чинну редакцію Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за якою останній не може бути звільненим з військової служби, оскільки право на звільнення має лише його дружина, яка також проходить військову службу в Збройних Силах України.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, тобто діє дотепер.
В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як зазначалося раніше, судом встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
11.05.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами - обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
На виконання рішення суду, Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто по суті рапорт ОСОБА_1 від 11.05.2024 про звільнення з військової служби та прийнято рішення №1490/1189 від 06.04.2025, яким відмовлено у задоволенні рапорту, оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідачем застосовано чинну редакцію Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за якою останній не може бути звільненим з військової служби, оскільки право на звільнення має лише його дружина, яка також проходить військову службу в Збройних Силах України.
В обґрунтування підстав відмови у звільненні зі служби зазначено, на момент розгялду рапорту чинна норма, відповідно до якої контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) зокрема: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Законом передбачено право на звільнення лише дружини із подружжя, якщо обоє проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (п.1 розділу І Положення №1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пп.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця (пункт 233 розділу XII Положення 1153/2008).
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170)
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153 (пункт 1.1 розділу I Інструкції №170).
Звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. (абзац перший пункту 12.1 розділу XII Інструкції №170).
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (пункт 12.11 розділу XII Інструкції №170).
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено Постановою КМУ від 12.06.2013р. №413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 ч.4, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 ч.6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
За визначенням, наведеним в Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача №40 від 31.01.2024р., рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями прямих командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Для зручності в рапорті можна одразу зазначати всіх командирів від прямого до командира військової частини, але фактично подавати по команді і проставляти відповідні помітки подання, отримання та клопотання надалі нижчим командиром вищому.
Чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця, але Інструкція з діловодства в Збройних Силах України містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині.
Як було зазначено вище, підстави звільнення з військової служби передбачено ст.26 Закону №2232-XII.
Підстави звільнення з військової служби передбачено ст.26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до підпункту «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ, яка була чинна до 17.05.2024р. включно військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
З 18.05.2024р. підпункт «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ зазнав змін та його викладено в такій редакції: «контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу».
Пункт 3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
У межах цієї справи спірним є вирішення питання про те, яка редакція ст.26 Закону №2232-ХІІ повинна бути застосована відповідачем під час розгляду рапорту ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Цій конституційній нормі надано офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 9.02.1999р. №1-рп/99. За наведеними у вищевказаному Рішенні Конституційного Суду України юридичними позиціями, у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019р. №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що, за змістом ч.1 ст.58 Основного Закону України, новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акту законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Тобто, якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі продемонстровано Верховним Судом й у постановах від 09.09.2020р. у справі №826/10971/16, від 31.03.2021р. у справі №803/1541/16, від 24.01.2023р. у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а відповідно.
Спірні правовідносини між сторонами виникли 11.05.2024 року (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 06.04.2025 року (день складення на ім'я позивача відповідачем листа-відповіді/відмови на рапорт), тобто такі правовідносини тривали у проміжку часу до та після набуття 18.05.2024р. чинності змінами до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідач застосував чинну редакцію Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024р. №3633-IX, то суд вважає, що відповідачем не допущено порушення норм законодавства.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В контексті наведеного, дії Військової частини НОМЕР_1 є законними і правомірними, вчиненими в межах повноважень та на виконання вимог діючого законодавства.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач виконав процесуальний обов'язок доказування своєї позиції та довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального закону.
За таких обставин, позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат здійснено відповідно до положень ст.139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 23 червня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_10 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 )
Суддя В.В. Щербаков