23 червня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/6165/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 07.01.2025 №262340014467 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію за віком з зарахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 03.09.1980 року по 03.10.1980 року, з 28.06.1991 року по 29.08.1992 року, з 02.09.1992 року по 20.03.1994 року, з 21.03.1994 року по 31.12.1995 року, з 09.01.1996 року по 28.04.1998 року, починаючи з 03.01.2025 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області через "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень, зазначає, що рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області не зараховано до страхового стажу періоди роботи: - згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1980 року період з 03.09.1980 по 03.10.1980 оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998 оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, з 02.09.1992 по 20.03.1994 оскільки рік наказу в наказі про прийняття (1999) має значне розходження з роком прийняття на роботу (1992), з 21.03.1994 по 31.12.1995 оскільки при звільненні відсутня печатка підприємства; не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017 оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. З урахуванням викладеного загальний страховий стаж Позивача становить 20 років 03 місяці 28 днів, отже у позивача відсутній необхідний стаж.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень, зазначає, що рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області не зараховано до страхового стажу періоди роботи: - згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.10.1980 року період з 03.09.1980 по 03.10.1980 оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998 оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, з 02.09.1992 по 20.03.1994 оскільки рік наказу в наказі про прийняття (1999) має значне розходження з роком прийняття на роботу (1992), з 21.03.1994 по 31.12.1995 оскільки при звільненні відсутня печатка підприємства; не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017 оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. З урахуванням викладеного загальний страховий стаж Позивача становить 20 років 03 місяці 28 днів, отже у позивача відсутній необхідний стаж.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 02.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення від 07.01.2025 №262340014467 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Зі змісту вказаного рішення встановлено, що в заявнику на дату звернення складає 63 років.
Страховий стаж заявника для визначення права на пенсію складає 20 років 08 місяців 08 днів.
З доданими документами до страхового стажу не враховано періоди: з 03.09.1980 по 03.10.1980 оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998 оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, з 02.09.1992 по 20.03.1994 оскільки рік наказу в наказі про прийняття (1999) має значне розходження з роком прийняття на роботу (1992), з 21.03.1994 по 31.12.1995 оскільки при звільненні відсутня печатка підприємства; не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017 оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправним рішення про відмову призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Оскільки і Закон №1058-IV, і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV, як спеціального акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.
Відповідно до ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.
При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.
У статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Предмет спору у цій справі зводиться до встановлення обставин правомірності рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, яке вмотивоване посиланням на обставини відсутності необхідної кількості страхового стажу.
Підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи слугував висновок відповідача щодо не зарахування періоду роботи з з 03.09.1980 по 03.10.1980 оскільки наявне виправлення в даті наказу про прийняття на роботу, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998 оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи, з 02.09.1992 по 20.03.1994 оскільки рік наказу в наказі про прийняття (1999) має значне розходження з роком прийняття на роботу (1992), з 21.03.1994 по 31.12.1995 оскільки при звільненні відсутня печатка підприємства; не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017 оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд враховує, що у спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
В силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.
Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме відсутність печатки організації на титульній сторінці трудової книжки, що вперше заповнювала трудову книжку, та дати народження позивача не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Крім того суд зазначає, що позивач не може нести негативні наслідки у зв'язку із неправильним заповненням роботодавцем першої сторінки трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність посилання чи неточних записів, відсутності печатки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки.
Таким чином, недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (адміністративне провадження №К/9901/2310/18).
Крім того, на позивача не покладено обов'язок щодо перевірки усіх реквізитів печатки підприємства.
Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами Пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17).
Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Отже, відмова відповідача в зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу роботи позивача має виключно формальний характер.
Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивачка як громадянка України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов'язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
В свою чергу, така трудова книжка містить записи про трудову діяльність позивача починаючи з 03.09.1980 по 03.10.1980, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998, з 02.09.1992 по 20.03.1994, з 21.03.1994 по 31.12.1995, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017 (враховуючи межі поданих сторонами документів).
Отже, період роботи з 03.09.1980 по 03.10.1980, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998, з 02.09.1992 по 20.03.1994, з 21.03.1994 по 31.12.1995, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 03.09.1980 по 03.10.1980, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998, з 02.09.1992 по 20.03.1994, з 21.03.1994 по 31.12.1995, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017, а відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд відповідно вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 07.01.2025 №262340014467.
Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує, що у силу статті 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
При цьому суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зважаючи на те, що ГУПФ України в Полтавській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.01.2025 про призначення пенсії належним чином не досліджено всю сукупність наданих позивачем документів, а для з'ясування питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії необхідним є обчислення стажу, що є прерогативою пенсійного органу, суд, керуючись приписами частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 03.09.1980 по 03.10.1980, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998, з 02.09.1992 по 20.03.1994, з 21.03.1994 по 31.12.1995, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнані судом протиправними, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи не надавалася оцінка про наявність чи відсутність у позивача загального страхового стажу, необхідного саме для призначення пенсії з урахуванням того, що згідно вимог статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності певного страхового стажу в залежності від дати подання заяви про призначення пенсії.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову..
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м.Київ, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 07.01.2025 №262340014467.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 03.09.1980 по 03.10.1980, з 28.06.1991 по 29.08.1992 та з 09.01.1996 по 28.04.1998, з 02.09.1992 по 20.03.1994, з 21.03.1994 по 31.12.1995, з 01.01.2005 по 31.12.2009 та з 01.08.2013 по 04.06.2017, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В інший частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко