20 червня 2025 року Справа № 280/2178/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов. 61022, ЄДРПОУ 14099344), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій позивач (з урахуванням уточнень) просить суд:
- визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та скасувати рішення від 06 березня 2025 року № 084050021119 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року та з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року та до загального стажу періодів роботи з 27 липня 1987 року по 22 серпня 1990 року та з 03 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року та з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року та до загального стажу періодів роботи з 27 липня 1987 року по 22 серпня 1990 року та з 03 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 лютого 2025 року, призначити та виплатити ОСОБА_1 з 26 лютого 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач 26 лютого 2025 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої надала всі необхідні документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду Українив від 06 березня 2025 року № 084050021119 позивачу відмлвено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового та пільгового стажу. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року та постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. Позовну заяву просить задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статті 160 та 161 КАС України. Згідно вказаної ухвали судді позивачу у 10-денний строк з дня отримання даної хвали судді необхідно було надати до суду уточнену позовну заяву із зазначенням інформації щодо наявності/відсутності електронного кабінету та з урахуванням пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України або з уточненням кола відповідачів за його позовними вимогами із урахуванням вимог процесуального закону до процесуальної правосуб'єктності кожного із них.
17 квітня 2025 року позивачем усунуто недоліки, зокрема, шляхом подання до суду уточненої позовної заяви, зміст та форми якої відповідають вимогам статей 160-161 КАС України, та з урахуванням прохальної частини якої позовні вимоги заявлені тільки до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Ухвалою суду від 21 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2178/25 та залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
07 травня 2025 року через систему «Електронний суд» до суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких останній просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю посилаючись на те, що до пільгового стажу не зараховано періоди з 10 травня 2001 року по 19 жовтня 2003 року, 20 жовтня 2003 року по 13 квітня 2016 року згідно наданої АТ «Мотор Січ» довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 15 від 25 лютого 2025 року, оскільки в довідці відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року не зазначено підрозділ 8, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 11 береня 1994 року зазначено підрозділ 8а (необхідно 8). Також в довідці невірно вказано підсумок пільгового стажу, оскільки не відраховано відпустки без збереження заробітної плати та перерва в атестації робочого місця. За результатами розгляду документів, які додані до заяви не враховано періоди роботи з 27 липня 1987 року згідно довідки від 21 березня 2000 року № 30-ок та з 09 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року згідно довідки від 30 квітня 2024 року № 68-к, оскільки періоди не зазначено в трудовій книжці. Вказує, що 09 квітня 2025 року надійшов акт перевірки від 07 березня 2025 року № 0800-1002-1/1016, яким не виявлено розбіжностей з даними первинних документів.
12 травня 2025 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить запереечення проти задоволення з огляду на відстунсть у позивача необхідного страхового та пільгового стажу. Вказує, про відстуність правових підстав для зарахування до страхового та пільгового стажу позивача спірних періодів роботи на підставі наданих до органів пенсійного фонду довідок. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
26 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої позивачем були додані, зокрема, довідки про підтвердження страхового та пільгового стажу роботи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії № 084050021119 від 06 березня 2025 року позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відстуністю необхідного страхового та пільгового стажів.
Згідно вказаного рішення до пільгового стажу не зараховано періоди з 10 травня 2001 року по 19 жовтня 2003 року, 20 жовтня 2003 року по 13 квітня 2016 року згідно наданої АТ «Мотор Січ» довідки про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 15 від 25 лютого 2025 року, оскільки в довідці відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року не зазначено підрозділ 8, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 11 береня 1994 року зазначено підрозділ 8а (необхідно 8). Також вказано, що в довідці невірно вказано підсумок пільгового стажу, оскільки не відраховано відпустки без збереження заробітної плати та перерва в атестації робочого місця.
Окрім того, не враховано періоди роботи з 27 липня 1987 року по 22 серпня 1990 року згідно довідки від 21 березня 2000 року № 30-ок та з 09 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року згідно довідки від 30 квітня 2024 року № 68-к, оскільки періоди не зазначено в трудовій книжці.
Ввважаючи рішення відповідача про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах протиправною позивач звернулась до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в частині першій статті 26 Закону № 1058-IV. Водночас відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульовані статтею 114 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до частини першої статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії) визначав, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам за наявності у сукупності таких обов'язкових умов:
- досягнення особою 55-річного віку;
- наявності у особи загального страхового стажу: не менше 30 років для чоловіків та не менше 25 років для жінок;
- наявності у особи стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України: на посаді водія міського пасажирського транспорту (автобуса, тролейбуса, трамвая): не менше 12 років 6 місяців для чоловіків та не менше 10 років для жінок.
Разом з цим, суд зазначає, що відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII).
Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким статтю 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» викладено у новій редакції, якою збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Разом з цим, 23 січня 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справа № 1-5/2018 (746/15), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Тому на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України)
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Оскільки, норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач повинна досягти 50-річного віку, мати страховий стаж не менше 20 років, у тому числі на відповідних роботах не менше 10 років. Відтак, доводи відповідача, викладені у оскражуваному рішенні, зокрема, стосовно необхідності досягнення позивачем 55 років є необгрунтованими.
Суд ураховує правовий висновок, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, який застосовано Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 01 травня 2024 року у справі № 580/3245/20, від 02 чеврня 2023 року у справі № 160/13468/20, від 16 травня 2023 року у справі № 160/5189/20 та інших.
Щодо позовних вимог у частині зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 27 липня 1987 року по 22 серпня 1990 року та з 03 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12 серпня 1993 року постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі відсутності записів у трудовій книжці періодів роботи стаж роботи може підтверджуватися іншими документами, зокрема довідками.
Як встановлено судом, позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 подано довідки від 21 березня 2000 року № 30-ок та від 30 квітня 2024 року № 68-к, згідно яких:
- у період з 27 липня 10987 року по 22 серпня 1990 року позивач працювала на посаді швачки у Запорізькому виробничо-торгівельному центрі на підставі наказу № 208 від 27 липня 1987 року. Довідка видана позивачу на підставі Архівної книги наказів для підтверджження трудового стажу;
- у період з 03 вересня 1990 року позивач прийнята в цех № 50 учнем слюсаря-складальника радіоелектронної апаратури та приладів, наказ № 1033-к від 31 серпня 1990 року, 06 версеня 1994 року позивач звільнена відповідно статті 38 КЗпП України, за власним бажанням, наказ № 645-к від 06 версеня 1994 року. Довідка від 30 квітня 2024 року № 68-К видана КП НВК «Іскра» видана на підставі особової справи, картки Т-2 та наказів по' підприємству, для пред'явлення за місцем вимоги.
Жодних зауважень щодо змісту та форми вказаних довідок оскражуване в даній справі рішення не містить. При цьому відсутність записів у трудовій книжці за наявності довідок, які містять інформацію щодо періду роботи особи, її посади та переліку (найменування) документів на підставі яких вона була видана, не є підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, зазначених у такій довідці.
З огляду на вказане, період роботи за довідками від 21 березня 2000 року за № 30-0к та від 30 квітня 2024 року за № 68-к підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Стосовно вимог про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року та з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року суд зазначає наступне.
Згідно оскаржуваного в даній справі рішення на підтвердження пільгового стажу за вказані періоди позивачем до органів пенсійного фонду надано надано довідку АТ «Мотор Січ» № 15 від 25 лютого 2025 року, однак у довідці відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року не зазначено підрозділ 8, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 162 від 11 береня 1994 року зазначено підрозділ 8а (необхідно 8). Також вказано, що в довідці невірно вказано підсумок пільгового стажу, оскільки не відраховано відпустки без збереження заробітної плати та перерва в атестації робочого місця.
Суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, судом встановлено, що згідно дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2 з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року позивач працювала на посаді гальваніка в АТ «Мотор Січ» та на посаді формувальник абразивних виробів на бакелітовій вулканітовій та епоксидній зв'язках, а у період з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року - формувальник абразивних виробів.
Вищезазначені посади позивача з урахуванням Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 та постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 віднесені до Списку № 2.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висноку, що робота позивача на АТ «Мотор Січ» підтверджена записами в трудовій книжці.
Також, суд враховує, що згідно акту перевірки від 07 березня 2025 року № 0800-1002-1/1016, копія кого міститься в матеріалах справи, органом пенсійного фонду не виявлено розбіжностей з даними первинних документів стосовно періоду роботи позивача з 808674 з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року.
При цьому підстав для не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року оскаржуване в даній справі рішення не містить.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи роботи з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року та з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року згідно довідки АТ «Мотор Січ» № 15 від 25 лютого 2025 року.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У контексті наведеного суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача за Списком № 2 періоди роботи з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року та з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року та до страхового стажу періодів роботи з 27 липня 1987 року по 22 серпня 1990 року та з 03 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Квитанцією від 21 березня 2025 року за № 0.0.4266741326.1 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та скасувати рішення від 06 березня 2025 року № 084050021119 щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди роботи з 10 травня 2001 року по 13 квітня 2016 року та з 27 березня 2018 року по 31 січня 2025 року та до страхового стажу періодів роботи з 27 липня 1987 року по 22 серпня 1990 року та з 03 вересня 1990 року по 06 вересня 1994 року, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 20 червня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов