23 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/60/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави до Луківської селищної ради, треті особи які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
Керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області (далі - позивач, Ковельська окружна прокуратура) в інтересах держави звернувся з позовом до Луківської селищної ради (далі - відповідач, Луківська селищна рада) про визнання протиправною бездіяльності Луківської селищної ради щодо невжиття заходів з відновлення благоустрою селища Луків та зобов'язати Луківську селищну раду вжити заходи щодо відновлення благоустрою селища Луків, шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої на АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, що відділом містобудування та архітектури Турійської районної державної адміністрації 28.08.2015 ОСОБА_1 видано паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, який видано для встановлення торгового павільйону, що знаходитиметься за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер паспорту прив'язки 3). Згідно наявного в паспорті прив'язки плану встановлення технологічного обладнання торгова площа павільйону становить 20 кв м. Строк дії паспорту прив'язки - до 28.08.2018.
До 2024 року Луківською селищною радою не приймалися рішення про продовження терміну дії паспорта прив'язки, виданого ОСОБА_1 . При цьому селищна рада повідомила позивача про те, що ОСОБА_1 не зверталась до органу місцевого самоврядування із заявами про продовження терміну прив'язки. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства та відсутності заяви селищна рада вчинила напис на паспорті прив'язки про продовження його дії, після спливу шестирічного строку після його закінчення.
Отож, після закінчення терміну дії паспорта прив'язки - 28.08.2018 та його не продовження у встановлений термін, тимчасова споруда по АДРЕСА_1 більше 6 років самовільно розташовувалась на землях комунальної власності за відсутності на це будь-яких дозвільних документів.
ОСОБА_1 , не демонтувавши тимчасову споруду після закінчення строку дії паспорту прив'язки та його не продовження, більше як через 6 років не звернулась до Луківської селищної ради із заявою про продовження строку дії паспорту прив'язки від 28.08.2015, термін дії якого закінчився ще 28.08.2018.
У свою чергу Луківська селищна рада не тільки не вжила самостійно заходів, спрямованих на відновлення благоустрою по АДРЕСА_1 , а 10.10.2024 прийняла рішення про продовження терміну дії паспорта прив'язки, строк дії якого закінчився більше 6 років назад на ім'я ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . При цьому, жодних паспортів прив'язки на ім'я ОСОБА_2 впродовж 2015-2024 року не видавалось.
З посиланням на вимоги Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, вказує на допущену відповідачем протиправну бездіяльність, та те що тимчасова споруда, яка знаходиться по АДРЕСА_1 - демонтажу. З цих підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до статті 262 КАС України. 02.06.2025 ухвалою суду залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ).
Копія ухвали від 02.06.2025 про залучення третіх осіб, вручена ОСОБА_2 05.06.2025.
Поштове відправлення про надіслання копії ухвали від 02.06.2025 ОСОБА_1 було повернуте на адресу суду із довідкою відділення поштового зв'язку по причині повернення "за закінченням терміну зберігання" (відбиток календарного штемпеля 18.06.2025).
Пунктом 5 частини шостої статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, копія ухвали суду про залучення третіх осіб до участі у справі від 02.06.2025 не була ОСОБА_1 з незалежних від суду причин. Відтак, у силу вимог пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України слід вважати, що копія вказаної ухвали вручена третій особі належним чином 18.06.2025
Відповідач, Луківська селищна рада, правом подачі відзиву на позовну заяву не скористалася.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що відповідач пред'явлені позовні вимоги не оспорив, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у встановлений судом строк не подав, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмових пояснень щодо позову або відзиву, передбачених статтею 165 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Будь-яких інших заяв по суті справи чи клопотань на адресу суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Відділом містобудування та архітектури Турійської районної державної адміністрації 28.08.2015 ОСОБА_1 видано паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (а. с. 21-24).
Як вбачається зі змісту вказаного паспорту прив'язки, останній видано для встановлення торгового павільйону, що знаходитиметься за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер паспорту прив'язки 3). Згідно наявного в паспорті прив'язки плану встановлення технологічного обладнання торгова площа павільйону становить 20 кв м. Строк дії паспорту прив'язки - до 28.08.2018.
Згідно листів Луківської селищної ради від 10.09.2024 №401/02-26/2-24 та від 19.09.2024 №417/02-26/2-24, до 2024 року Луківською селищною радою не приймалися рішення про продовження терміну дії паспорта прив'язки, виданого 28.08.2015 ОСОБА_1 для встановлення тимчасової споруди по АДРЕСА_1 (а. с. 13, 11).
Відповідно до листа Луківської селищної ради від 14.10.2024 №456/02-26/2-24, Луківською селищною радою 10.10.2024 прийнято рішення №100 “Про продовження терміну дії паспорта прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності», згідно підпункту 3 пункту 1 якого, Луківською селищною радою продовжено термін дії паспорта прив'язки, виданого ОСОБА_2 ще 28.08.2015, на термін 5 років (а.с 16-17).
У подальшому, 15.10.2024 відповідачем на адресу позивача скеровано лист, з якого вбачається, що відповідно до вимог Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, в паспорті прив'язки вчинено напис про продовження терміну його дії до 10.10.2029, який скріплено печаткою (а.с. 19).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України “Про прокуратуру» та статтею 53 КАС України.
Згідно із положеннями статті 23 Закону України “Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.
Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
В частині четвертій статті 53 КАС України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України “Про прокуратуру».
Отже, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20, від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18 та від 01.06.2022 у справі №260/1815/21.
Участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.
Тому прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №810/3164/18, від 05.03.2019 у справі №806/602/18, від 13.03.2019 у справі №815/1139/18, від 17.10.2019 у справі №569/4123/16-а та від 05.11.2019 у справі №804/4585/18.
Частина третя статті 23 Закону України “Про прокуратуру» наділяє прокурора можливістю представляти інтереси держави в суді лише у двох виключних випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу
Тому, подаючи позов до адміністративного суду в порядку, передбаченому частиною третьою статті 23 Закону України “Про прокуратуру», відповідний прокурор повинен мотивувати та довести допустимими та достатніми доказами наявність:
- суб'єктної складової: відсутність жодного суб'єкта владних повноважень, який має законодавчо визначену компетенцію подати відповідний позов, або відмову чи бездіяльність цього суб'єкта щодо звернення з таким позовом (цьому повинно передувати офіційне звернення прокурора до такого суб'єкта з проханням подати позов); суд вирішує питання щодо доцільності залучення такого суб'єкта, зокрема, як третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору);
- об'єктивної складової: наявність порушення законних інтересів держави або загрози порушення інтересів держави; загроза порушення інтересів держави (часткова відсутність предмету позову на момент звернення до суду при встановленні судом факту того, що дії або бездіяльність відповідача у справі дають підстави стверджувати про реальну загрозу вчинення порушення у майбутньому) та дозволяє прокурору звертатися з таким превентивним позовом, зокрема, для запобігання у майбутньому вчинення відповідними суб'єктами порушень вимог законодавства.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №260/1815/21.
З урахуванням вищевикладеного, суд переконаний, що інтереси держави, зважаючи на визначені у Конституції України основні завдання та головні напрямки її діяльності, охоплюють у тому числі й інтереси мешканців відповідної територіальної громади, зокрема у такій важливій сфері суспільних відносин як містобудування, під час затвердження містобудівної документації на місцевому рівні, у тому числі продовження паспорту прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.
У постанові Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №440/7210/21 зверталась увага на правові позиції, викладені у постанові цього ж суду від 31.03.2021 у справі №922/3272/18, згідно з якими захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна місцева рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування прийняв рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем; іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Висновок про відсутність органу, уповноваженого здійснювати контроль за діяльністю органу місцевого самоврядування, зокрема шляхом звернення до суду з позовом до такого органу про оскарження його рішень, дій або бездіяльності у разі порушення останнім інтересів територіальної громади, міститься й у постанові Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №260/1815/21.
Отже, як свідчать матеріали справи, керівник Ковельської окружної прокуратури, звертаючись із цим позовом до суду, обґрунтовував своє звернення саме відсутністю державного органу, до повноважень якого належить контроль за законністю рішень селищних рад у сфері благоустрою та містобудування, зокрема надання дозволу на продовження терміну дії паспорта прив'язки щодо тимчасової споруди, та який наділений повноваженнями щодо звернення до суду із відповідною категорією спорів.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.07.2024 у справі №240/7161/21.
Відповідно до положень статті 28 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок №244).
Відповідно до пункту 1.3 Порядку №244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1.4-1.5 Порядку №244 (у редакції чинній на момент видачі паспорту прив'язки ОСОБА_1 ):
- паспорт прив'язки ТС - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності;
- схема розміщення ТС - це графічні матеріали, виконані на топографо-геодезичній основі М 1 : 500 суб'єктом господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, які відображають розміщення ТС із прив'язкою до місцевості (будівлі, споруди, інженерні мережі тощо), планувальними обмеженнями та зазначенням заходів щодо благоустрою та озеленення прилеглої території (розташування квітників, під'їздів, урн, влаштування дорожнього покриття або мощення фігурними елементами тощо);
- стаціонарна ТС - це споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.
Згідно з пунктами 2.2. та 2.3 Порядку №244 замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1: 500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім'я та по батькові (за наявності)/ місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 2.6 Порядку №244 для оформлення паспорта прив'язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб'єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно.
Паспорт прив'язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви. Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (пункти 2.7, 2.10 Порядку №244).
Паспорт прив'язки ТС підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.
При цьому згідно із пунктом 2.18 Порядку №244 продовження строку дії паспорта прив'язки ТС здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив'язки ТС органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.
Пунктом 2.30 Порядку передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, паспорт прив'язки щодо розміщення тимчасової споруди по АДРЕСА_1 , виданий 28.08.2015 ОСОБА_1 діяв до 28.08.2018 (а. с. 21-24).
При цьому, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 зверталася до органу місцевого самоврядування із завами щодо продовження терміну дії паспорта прив'язки, а Луківська селищна рада в свою чергу не приймала рішень про продовження терміну дії паспорта прив'язки у період з 28.08.2018 по 10.10.2024.
Відповідно до пункту 2.29 Порядку №244 (в редакцій чинній на даний час) у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
Таким чином, враховуючи, що паспорт прив'язки від 28.08.2015 №4 завершив термін своєї дії 28.08.2018, з 29.08.2018 тимчасова споруда, що встановлена ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , підлягала демонтажу.
Оскільки, відповідно до пункту 2.30 Порядку № 244, розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється, паспорт прив'язки тимчасової споруди є документом дозвільного характеру.
Разом з тим, відповідно до пункту 2-1 статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" документи дозвільного характеру строк дії яких закінчується у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), вважаються такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення.
Окрім того, відповідно до пункту 2-2 статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" документи дозвільного характеру, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, вважаються такими, дію яких продовжено на період дії воєнного стану та до кінця календарного року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, але не менше трьох місяців з дня його припинення чи скасування.
Таким чином, з урахуванням наведених положень статті 11 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", паспорт прив'язки міг бути автоматично продовжений лише у випадку закінчення строку його дії у період дії карантину (карантин введений на території України з 11.03.2020) або у період дії воєнного стану (воєнний стан на території України введено 24.02.2022).
В інших випадках паспорт прив'язки повинен був продовжуватись на загальних підставах, зокрема, у період його дії.
Натомість, у спірних правовідносинах термін дії паспорту прив'язки на тимчасову споруду за адресою: АДРЕСА_1 , завершив свою дію 28.08.2018, тобто за 1 рік та 6 місяців до запровадження на території України карантину.
Таким чином, суд погоджується із позицією позивача, що ОСОБА_1 мала об'єктивну можливість звернутися до Луківської селищної ради із відповідною заявою про продовження строку дії паспорта прив'язки ще у період його дії.
Тому, з урахуванням вимог пункту 2.29 Порядку №244 (в редакції чинній на 28.08.2018) ОСОБА_1 з 29.08.2018 зобов'язана була припинити господарську діяльність в тимчасовій споруді, що розміщена по АДРЕСА_1 , та демонтувати тимчасову споруду, оскільки строк дії паспорту прив'язки продовжений не був.
У свою чергу Луківська селищна рада не тільки не вжила самостійно заходів, спрямованих на відновлення благоустрою, а безпідставно 10.10.2024 прийняла рішення про продовження терміну дії паспорта прив'язки, строк дії якого закінчився більше 6 років назад ОСОБА_2 паспорт прив'язки на яку взагалі не видався.
Відповідно до частини восьмої статті 4-1 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» підстави для переоформлення документа дозвільного характеру встановлюються законом.
У разі виникнення підстав для переоформлення документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня настання таких підстав подати дозвільному органу або адміністратору заяву про переоформлення документа дозвільного характеру.
Не переоформлений в установлений строк документ дозвільного характеру є недійсним, крім випадку, передбаченого абзацом третім цієї частини.
Враховуючи наведені обставини справи та вказане нормативне регулювання, суд приходить до висновку, що рішення Луківської селищної ради від 10.10.2024 № 100 в частині надання дозволу ОСОБА_2 на продовження терміну дії паспорта прив'язки щодо тимчасової споруди по АДРЕСА_1 , суперечить вимогам Порядку № 244 та Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що в свою чергу підлягає визнанню протиправним і скасуванню в цій частині.
Пунктом 2.30 Порядку № 244 (в редакції станом на 28.08.2018) та пунктом 2.29 Порядку №244 (в редакцій чинній на даний час) передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
Таким чином, враховуючи, що паспорт прив'язки від 28.08.2015 №3 завершив термін дії 28.08.2018, суд погоджується, що з 29.08.2018 тимчасова споруда, що встановлена ОСОБА_1 по вулиці Ковельській, 2д, підлягала та підлягає демонтажу.
Згідно статті 1 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Відповідно до статті 12 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Згідно із статтею 20 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).
За приписом пункту 5 частини першої статті 16 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Статтею 13 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до об'єктів благоустрою населених пунктів серед іншого належать території загального користування, в тому числі вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; інші території загального користування; прибудинкові території тощо.
Частиною першою статті 40 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Таким чином, Закону України “Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями селищні ради та їх виконавчі органи на здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 25.06.2019 у справі №914/1092/18.
При цьому, у розумінні Закону України “Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту.
Питання щодо благоустрою, в тому числі і щодо здійснення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд та порядку його проведення відноситься до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Наведене узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі №2а-72/12.
Враховуючи наведене, суд погоджується із позицією Ковельської окружної прокуратури, що саме на Луківську селищу раду покладено повноваження із вжиття заходів щодо відновлення благоустрою селища Луків, зокрема, шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої по вулиці Ковельській, 2д у селищі Луків, Ковельського району.
Верховний Суд у своїй постанові від 25.05.2022 у справі № 560/1651/19 зазначив, що демонтажу підлягають лише самочинно зведені тимчасові споруди у тому випадку, якщо власник такої споруди самостійно не демонтував споруду у встановлений у вимозі строк або якщо власник невідомий. При цьому, самочинно зведеною тимчасова споруда вважається у тому разі, якщо відсутні дозвільні документи, визначені законом.
Дотепер вказана тимчасова споруда всупереч вимогам законодавства самовільно розміщена на земельній ділянці комунальної власності внаслідок протиправної бездіяльності Луківської селищної ради, що є триваючим правопорушенням, оскільки до цього часу демонтаж незаконно розміщеної тимчасової споруди не проведено.
Невжиття заходів, спрямованих на демонтаж самовільно розміщеної тимчасової споруди протягом тривалого часу (понад 6 років), суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні та земельному законодавству, є перешкодою у розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури селища та призводить до порушення майнових інтересів територіальної громади.
У постанові від 15.05.2019 у справі № 688/4324/16-а Верховний Суд зазначив, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відсутність дій Луківської селищної ради відносно самовільного розміщення тимчасової споруди порушує умови благоустрою на території селища, може створювати у громадян враження бездіяльності влади селища у вирішенні завдань, які прямо віднесені до їх компетенції.
Тобто, встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо невжиття дієвих заходів до демонтажу незаконно розміщеної тимчасової споруди, що є підставою для визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача вжити заходів до її демонтажу у судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За обставин цієї справи та на підставі положень законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов переконання, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття заходів з відновлення благоустрою селища Луків, а саме не проведення демонтажу тимчасової споруди по вул. Ковельській 2д в смт. Луків, а тому виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання визнання протиправною бездіяльність Луківської селищної ради щодо невжиття заходів з відновлення благоустрою селища Луків та зобов'язання Луківську селищну раду вжити заходи щодо відновлення благоустрою селища Луків, шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої на вул. Ковельській, 2д у селищі Луків Ковельського району.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, у даній справі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Луківської селищної ради щодо невжиття заходів з відновлення благоустрою селища Луків.
Зобов'язати Луківську селищну раду вжити заходи щодо відновлення благоустрою селища Луків, шляхом демонтажу тимчасової споруди, розташованої на вулиці Ковельській, 2д у селищі Луків Ковельського району.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Ковельська окружна прокуратура (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Шевченка, будинок 7).
Відповідач: Луківська селищна рада (44810, Волинська область, Ковельський район, селище Луків, вулиця Незалежності, будинок 7, код ЄДРПОУ 04333046).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).
Суддя Р.С. Денисюк