Справа № 756/13816/24
Провадження № 2/756/1142/25
03 червня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу,
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Новіков Я.А. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_3 , про стягнення боргу. В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що 28.08.2021 ОСОБА_2 надала в борг ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 20 000 доларів США, про що відповідач власноруч, в присутності позивача написала розписку про отримання від позивача вищевказаної суми. Відповідно до домовленостей між сторонами, суму боргу в розмірі 20 000 доларів США, відповідач зобов'язався повернути у строк до 28.12.2021. Починаючи з 28.12.2021, відповідач користуючись дружніми стосунками з позивачем, постійно просила продовжити строк повернення суми боргу, мотивуючи різними проблемами та складнощами. Починаючи з 24.02.2022, позивач почала прикладати більше зусиль, для повернення, суми боргу. У період з лютого 2022 року приблизно по кінець червня 2024 року, сторони з різним ступенем інтенсивності спілкувались телефоном, обмінювались повідомленнями і в тому числі обговорювали питання повернення суми боргу. Починаючи з кінця червня 2024 року, відповідач повністю почала уникати спілкування з позивачем, не відповідає та телефонні дзвінки та на повідомлення. 17.10.2024 позивачем, з метою досудового врегулювання спору, на адресу відповідача була відправлена вимога про повернення суми боргу, яка була залишена без реагування. У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 825600,00 грн (сума боргу в національній валюті України станом на дату подання позовної заяви), інфляційні втрати у розмірі 304484,79 грн, 3% річних у розмірі 69893,26 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним при поданні позову судові витрати та витрати на професійну правову допомогу.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15.11.2024 заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Новікова Я.А. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу задоволено частково. Накладено арешт шляхом заборони відчуження на автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, 2013 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , об'єм двигуна - 2359 см.куб., дата реєстрації: 14.05.2019, у будь-який спосіб, яка на праві власності належить ОСОБА_3 . В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
09.04.2025 представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Новіковим Я.А. у судовому засіданні подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів понесених судових витрат.
Протокольною ухвалою суду від 09.04.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити та надав для долучення до матеріалів справи оригінал розписки.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час та дату судового засідання повідомлялася, шляхом направлення судової повістки, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не подала.
Заслухавши учасника судового процесу, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно оригіналу розписки від 28.08.2021, ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_2 20 000 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму до 28.12.2021 та кожного місяця до 28-го числа платити відсотки у розмірі домовленості. Розписка складена власноручно та підписана ОСОБА_3 .
Оригінал вищезазначеної розписки ОСОБА_3 наявний у матеріалах справи.
Станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем не повернуто отримані в борг грошові кошти.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання взятих на себе боргових зобов'язань.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Слід зазначити, що у даному випадку власноручне написання і підписання ОСОБА_3 боргової розписки із зобов'язанням повернути суму позики до 28.12.2021 підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 обумовленої у розписці грошової суми.
Оригінал боргової розписки наданий позивачем до матеріалів справи. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання ОСОБА_3 не виконане і позика не повернута.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року (справа № 569/24347/18), від 26.09.2018 року (справа №483/1953/16-ц), від 31.10.2018 року (справа №707/2606/16-ц).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Водночас, оскільки судом встановлено, що сторонами було укладено договір позики за яким кошти були передані в іноземній валюті (долари США), суму заборгованості за договором позики слід стягувати в доларах США.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 10 січня 2024 року у справі № 202/29556/13 (провадження № 61-12349св21), від 14 липня 2021 року у справі № 759/11740/15-ц (провадження № 61-45св21), від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/3956/15-ц (провадження № 61-8074св22) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто, таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас, з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які потрібно стягнути з боржника, внесло двозначність у розумінні суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована зазначена у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах: від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) вказано: «…якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення»; «Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права»; «Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення» (пункти 60, 61, 64).
Подібні правові висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 20000 доларів США.
Стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Згідно із приписів ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
З огляду на те що відповідач порушив грошове зобов'язання з повернення заборгованості за договором позики, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Згідно зі розрахунків позивача сума 3 % річних за період з 28.12.2021 по 22.10.2024 складає 69893,26 грн.
Разом з тим, суд не погоджується з періодом нарахування позивачем 3% річних, а також з визначенням 3% річних у гривні.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.
Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Перевіряючи правильність нарахування вищевказаних сум, суд встановив, що позивачем при нарахуванні не було враховене вищезазначене. У зв'язку з цим, суд самостійно провівши розрахунок, встановив, що розмір 3% річних за період з 29.12.2021 по 23.02.2022 становить 93,70 доларів США з розрахунку: 20 000 доларів США (сума основного боргу) х 57 (кількість прострочених днів) х3/100/365. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 93,70 доларів США.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 752/10525/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.
Таким чином, приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим, згідно з розписки від 28.08.2021 ОСОБА_3 взяла в борг у ОСОБА_2 20000 доларів США, а відтак, підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат, відсутні.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, аналогічне визначення міститься також в ст. 81 ЦПК України.
У ст. 13 ЦПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач будь-яких заперечень на позов та доказів на спростування заявлених позивачем вимог до суду не подавав.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість 20000 доларів США 00 центрів, 3 % річних у розмірі 93 долари США 70 центів. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.
У частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, представником позивача було надано договір про надання правничої (правової) допомоги №88-ц/24 від 12.09.2024, укладений між адвокатом Новіковим Я.А. та ОСОБА_2 , Додаткову Угоду №2 від 31.12.2924 до Договору №88-ц/24 про надання правничої (правової) допомоги від 12.09.2024, акт надання правничої (правової) допомоги від 26.01.2025, детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснених витрат адвокатом Новіковим Ярославом Анатолійовичем від 26.01.2025 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги.
При цьому, слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 22.01.2021 року в праві 925/1137/19.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Слід також зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності таких робіт та значимості таких дій у справі, беручи до уваги часткове задоволення позову, суд вважає, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 12000,00 грн. У решті вимог, слід відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог.
Крім того, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15.11.2024 накладено арешт шляхом заборони відчуження на автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, 2013 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , об'єм двигуна - 2359 см.куб., дата реєстрації: 14.05.2019, у будь-який спосіб, яка на праві власності належить ОСОБА_3 .
Відповідно до частини 7 статті 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (частина 8 статті 158 ЦПК України).
Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість у розмірі 20000 (двадцять тисяч) доларів США 00 центів, 3 % річних у розмірі 93 (дев'яносто три) доларів США 70 центів, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 8301 (вісім тисяч триста одну) гривню 41 копійку, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок, витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок.
У решті заявлених позовних вимог - відмовити.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15.11.2024 щодо накладення арешту шляхом заборони відчуження на автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, 2013 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , об'єм двигуна - 2359 см.куб., дата реєстрації: 14.05.2019, у будь-який спосіб, яка на праві власності належить ОСОБА_3 , продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 13.06.2025.
Відомості про сторін:
1. Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 );
2. Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя М. М. Ткач