18.06.2025 Справа № 756/3240/25
Справа № 756/3240/25
Провадження № 2/756/3023/25
18 червня 2025 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Тихої О.О.,
за участю секретаря судового засідання Косянчук Н.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.03.2022 приблизно об 11 год. 00 хв. у м. Києві по крайній лівій смузі проїзної частини вул. Богатирської, зі сторони вул. Лугової, в напрямку пр. Степана Бандери, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Ford Transit», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та транспортного засобу «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Ford Transit», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала тілесні ушкодження, внаслідок яких померла на місці події.
За вказаним фактом відомості були внесені до ЄРДР за № 12022100000000148 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
14.06.2022 позивач звернувся до відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП у м Києві з заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 12022100000000148, проте постановою слідчого від 15.06.2022 йому було відмовлено, у зв'язку з тим, що заподіяння лише моральної та матеріальної шкоди виключає відповідальність передбачену ст. 286 КК України, та залучено останнього до участі у справі у якості свідка.
Вина ОСОБА_3 у скоєнні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2022 у справі №761/14716/22, який набрав законної сили.
На дату ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження та позивачу як власнику автомобіля «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_2 , завдано матеріальні збитки.
Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило регламентну виплату позивачу ОСОБА_1 у розмірі 45 400,48 грн. Разом з тим, фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_2 , склала 82 536,00 грн.
Оскільки в добровільному порядку відповідач не бажає відшкодувати збитки, то позивач змушений звернутися з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, у розмірі 37 135,52 грн., яка є різницею між вартістю відновлювального ремонту та розміром регламентної виплати, сплаченої йому МТСБУ.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., оскільки, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу та неможливістю користуватись ним, був порушений його звичайний спосіб життя, виникли перешкоди для його професійного розвитку, відповідні складнощі на роботі, у звязку з тим, що позивач не може позбутися негативних спогадів, які пов'язані з загибеллю жінки під час ДТП. Вказане негативно вплинуло на його емоційний стан, виникло постійне вічуття тривоги, роздратованості, порушення сну, позивач став замкнутим, що негативно вплинуло на спілкування з друзями, колегами та керівництвом на роботі. Позивач боїться сідати за кермо, щоб не повторилися такі події, змушений був звертатися до лікарів за психологічною допомогою.
Ухвалою від 17.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов з підстав, викладених у позові.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи. Зазначив, що внаслідок протиправних дій відповідача, який знехтував своєю безпекою, безпекою свого пасажира, а також інших учасників дорожнього руху, йому було завдано матеріальну та моральну шкоду. Вказані події привели до того, що він не може спокійно керувати автомобілем, постійно нервує, у спогадах виникають образи, пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою, загиблої жінки. Відповідач жодного разу з ним не зв'язувався, не пропонував свою допомогу, не відшкодував завдану шкоду. З квітня 2022 року він неодноразово звертався до психологів, психіатрів, пройшов курс лікування, тривалий час приймав заспокійливі.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її сином. 11.03.2022, коли сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Ford Transit», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_3 , вони з позивачем, старшим сином, та молодшим сином ОСОБА_6 їхали з м. Києва, де на той час було дуже небезпечно через вторгнення рф. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля, яким керував відповідач, померла на місці події. ОСОБА_7 дуже близько до серця прийняв вказану подію, замкнувся у собі, майже перестав їсти та був вимушений звертатися за допомогою до лікарів, щоб змінити свій стан на краще, оскільки у нього почались проблеми як на роботі, так і особистому житті. З Києва вони так і не виїхали, оскільки автомобіль був пошкоджений і ремонтувати його заборонили, бо велося слідство. Їй як матері важко спостерігати за нервовими зривами сина.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона знайома з позивачем з 2020 року, вони є колегами, працюють в одному кабінеті, спілкується з позивачем і поза робочим часом. До ДТП ОСОБА_1 був веселим та життєрадісним, проте після ДТП він змінився, занурився у себе, став забудькуватим, у нього почались проблеми на роботі та в особистому житті. Вона неодноразово ставала свідком того, як керівництво виражало своє невдоволення роботою позивача вже після події ДТП, позивача досі не підвищили на роботі. ОСОБА_1 неохоче розповідає про обставини вказаної дорожньо-транспортної пригоди, проте він неодноразово зазначав, що образ закривавленої жінки не залишає його, він часто думає про це, та вказані спогади тиснуть на нього.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки, враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, вислухавши позивача, представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього процесуальний кодекс України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2022, який набрав законної сили, у справі № 761/14716/22 (провадження № 1-кп/761/2815/2022) ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України.
Як вбачається з вказаного вироку, 11 березня 2022 року, приблизно о 11 годині 00 хвилин, ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Transit» , реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у другій (крайній лівій) смузі проїзної частини вул. Богатирської у м. Києві, зі сторони вул. Лугової, в напрямку проспекту Степана Бандери , зі швидкістю близько 80,4…85,7 км/год, яка значно перевищувала максимально дозволену на даній ділянці дороги 50 км/годину.
В салоні вказаного автомобіля перебувала пасажир ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка розташовувалася на передньому пасажирському сидінні.
Під час руху ОСОБА_3 допустив порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 підпункту «б», 10.1 та 12.4 Правил дорожнього руху України:
- пункт 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків ;
- підпункт «б» пункту 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі ;
- пункт 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що не буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху ;
- пункт 12.4: у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/годину.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_3 виявилось у тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись лівою смугою проїзної частини вул. Богатирської у м. Києві, будучи обізнаним, що максимально дозволена швидкість на даній ділянці складає 50 км/годину, свідомо порушуючи швидкісний режим, нехтуючи безпечними прийомами керування, маючи об'єктивну змогу виявити попереду себе в першій (крайній правій) смузі попутного напрямку нерухому перешкоду у вигляді бетонного блоку та продовжуючи рух прямо в межах своєї смуги, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався, що зміна напрямку руху вправо буде безпечною і не створить небезпеки іншим учасникам, відволікся від керування транспортним засобом у дорозі, змінив напрямок руху керованого ним автомобіля вправо, виїхав у першу (крайню справа) смугу, в якій неподалік будівлі №1-А по вул. Богатирській у м. Києві здійснив наїзд на нерухому перешкоду у вигляді бетонного блоку, після чого, перебуваючи в некерованому стані, здійснив зіткнення з автомобілем марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався в попутному напрямку, розташовуючись у лівій смузі.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З огляду на викладене та відповідно до положення ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2022, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили, відповідно до яких відповідача визнано винуватим у дорожньо-транспортній пригоді.
Отже, з огляду на викладене вина відповідача ОСОБА_3 у дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11.03.2022, був пошкоджений автомобіль «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП у місті Києві Садового Д.М. від 15.06.2022 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його клопотання про залучення його у якості потерпілого до кримінального провадження № 12022100000000148, у зв'язку з тим, що заподіяння лише моральної та матеріальної шкоди виключає відповідальність, передбачену ст. 286 КК України.
На час скоєння ДТП водій ОСОБА_3 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
19.04.2022 ОСОБА_1 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, а також із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно зі Звітом № 33170 від 01.05.2022 вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_2 , становить 45 400,48 грн.
Розмір регламентної виплати МТСБУ на користь ОСОБА_1 склав 45 400,48 грн. (довідка №1 від 13.09.2022 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих).
Відповідно до Наказу МТСБУ № 3/8528 від 14.09.2022 вказана сума була виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується листом МТСБУ № 3-01б/20882 від 21.09.2022.
Згідно з Актом виконаних робіт ФОП ОСОБА_9 № б/н від 03.01.2023 на суму 74 000,00 грн.; Актом виконаних робіт від 04.01.2023 ФОП ОСОБА_10 на суму 1 100,00 грн.; видатковою накладною № 12566 від 23.09.2022 на суму 690,00 грн., квитанціями на суму 2 040,00 грн., 1 406,00 грн., 3 300,00 грн. під час відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_2 , позивачем були виконані ремонтні роботи на загальну суму 82 536,00 грн.
20.02.2025 позивачем на ім'я відповідача було направлено досудову вимогу, разом з тим, вказана вимога залишена ОСОБА_3 без реагування.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.09.2024 , яке набрало законної сили, з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України стягнуто витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, у розмірі 46 950,48 грн.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 (далі - Закон)страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
А згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Тобто, якщо позивачу недостатньо сплаченого страховиком відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і сумою страхового відшкодування.
Крім того, до такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 369/11812/18 від 11.11.2020 року; № 753/10416/17 від 05.11.2020 року; № 299/3583/15-ц від 04.11.2020 року; № 755/7666/19 від 15.10.2020 року; № 131/709/18 від 30.09.2020 року; № 583/3159/18 від 23.07.2020 року; № 525/1592/18 від 14.07.2020 року; № 200/12295/17 від 30.06.2020 року; № 361/10096/14-ц від 17.06.2020 року; № 201/12712/16-ц від 20.05.2020 року; № 756/2632/17 від 22.04.2020 року; № 447/819/16-ц від 08.04.2020 року; № 643/2224/17 від 18.03.2020 року; № 761/2941/17 від 10.03.2020 року; № 450/446/16-ц від 04.03.2020 року; № 755/5374/18 від 21.02.2020 року; № 648/4308/16-ц від 17.02.2020 року; № 916/2554/17 від 17.01.2020 року.
Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Так як вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, перевищує розмір страхового відшкодування, суд приходить до висновку про те, що з відповідача як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та сплаченим страховим відшкодуванням.
Зазначений висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2020 року, справа № 522/1251/15-ц, провадження № 61-9573св18.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Стаття ст. 22 Закону передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена також на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
З огляду на це суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по ремонту пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу, є акт виконаних робіт або рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу; платіжне доручення, рахунок або товарний чек на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17; від 13 березня 2018 року у справі № 910/9396/17.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 37 135,52 грн., яка дорівнює різниці між фактичним розміром шкоди (фактичними витратами по ремонту автомобіля) та розміром страхового відшкодування (82 536,00 грн. - 45 400,48 грн.), у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Стосовно стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини.
Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідні обставини встановлюються судом на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Обгрутовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. позивач посилається на те, що внаслідок ДТП він зазнав моральних страждань, які пов'язані з незручностями та порушенням його звичайного способу життя через неможливість користуватись належним йому транспортним засобом, у зв'язку з чим був порушений його звичайний спосіб життя, виникли перешкоди для його професійного розвитку, відповідні складнощі на роботі, позивач протягом декількох років не може позбутися негативних спогадів, які пов'язані з загибеллю жінки під час ДТП. Вказане негативно вплинуло на його емоційний стан, виникло постійне вічуття тривоги, роздратованості, порушення сну, позивач став замкнутим, що негативно вплинуло на спілкування з друзями, колегами та керівництвом на роботі; боїться сідати за кермо, щоб не повторилися такі події, змушений був звертатися до лікарів за психологічною допомогою.
З наявних у матеріалах справи документів, зокрема: направлень до лікаря, консультативних висновків, форм рецептурних бланків для виписування лікарських засобів і виробів медичного призначення вбачається, що після ДТП ОСОБА_1 неодноразово звертався до лікарів за психологічною допомогою та отримував лікування, при цьому скарги на незадовільний психологічний стан висловлював саме через обставини ДТП, учасником якої він став через винні дії відповідача ОСОБА_3 .
Показання свідків, допитаних у судовому засіданні щодо психологічного стану позивача після ДТП, узгоджуються з письмовими матеріалами справи.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до моральних страждань.
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Визначаючи розмір моральної шкоди судом враховано моральний стан позивача в результаті ДТП, де позивач отримав нервовий стрес, що призвело до душевних страждань, керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд приходить до висновку, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач дійсно зазнав моральних страждань, яку суд визначає в розмірі 200 000,00 грн. та яку вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача. Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У обґрунтування заяви про понесені позивачем витрат на правничу допомогу позивачем наданий Договір про надання правничої допомоги №07/03 від 07.03.2025, укладений між ним та адвокатом Бурдужею А.В., згідно якого розмір гонорару становить 20 000,00 грн.; акт виконаних робіт від 21.04.2025, а також платіжні інструкції на загальну суму 20 000,00 грн.
Верховний Суд в постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19 дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Надавши оцінку наданим представником позивача доказам на підтвердження заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, а також ураховуючи критерій складності справи, обсяг виконаних робіт, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 073,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89,133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 37 135 (тридцять сім тисяч сто тридцять п'ять) гривень 52 копійки; моральну шкоду у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 073 (дві тисячі сімдесят три) гривні 60 копійок; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя О.О.Тиха