Справа №522/6435/25-Е
Провадження №2/522/4893/25
(ЗАОЧНЕ)
23 червня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
26 лютого 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 13 552,00 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат.
Також, у позовні заяві позивач просить витребувати у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію, яка містить банківську таємницю, а саме:
- інформацію про належність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , карткового рахунку № НОМЕР_2 ;
- належним чином засвідчену копію виписки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_2 , що відкритий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 за період з 05.05.2021 року по 09.05.2021 року.
У позовній заяві позивач вказує на те, що не заперечує проти постановлення заочного рішення по справі.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 01 квітня 2025 року провадження у справі відкрито. Задоволено клопотання про витребування доказів. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 01 2025 року було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, та відповідно до сервісу перевірки статусу відправлень АТ «УКРПОШТА», відправлення повернуто відправнику із зазначенням причини: «закінчення встановленого терміну зберігання».
Додатково копію ухвали доставлено на електронну адресу відповідача 01.04.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
07 квітня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла відповідь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання ухвали суду від 01 квітня 2025 року.
Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
06 травня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №1112357, за яким ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язалося передати ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 4 000,00 гривень строком на 30 днів із застосуванням процентної ставки у розмірі 1,99% за день користування.
У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
У п.11 Договору в якості номеру електронного платіжного засобу ОСОБА_1 вказана банківська картка № НОМЕР_2 .
Згідно відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», що надійшла до суду 07.04.2025 року вбачається, що банківська картка № НОМЕР_3 була емітована на ім'я ОСОБА_1 .
До відповіді АТ «ПУМБ» також долучено виписку по картці № НОМЕР_3 , з якої вбачається, що 06 травня 2021 року на картку ОСОБА_1 було зараховано грошову суму у розмірі 4 000,00 гривень.
Факт виконання зобов'язання за договором також підтверджується копією платіжної інструкції від 06.05.2021 року, відповідно до якої на картку № НОМЕР_3 було перераховано грошову суму у розмірі 4 000,00 гривень.
26 жовтня 2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» було укладено договір факторингу №2610, за яким фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначені в реєстрі боржників, та за яким було відступлене право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 06.05.2021 року №1112357, що підтверджується реєстром прав вимоги №2 до договору.
У п.5.2. Договору зазначено, що перехід прав вимоги від клієнта до фактора відбувається в момент підписання актів приймання-передачі.
Акт приймання-передачі реєстру заборгованостей за договором факторингу від 26.10.2021 року №2610 було підписано сторонами 26 жовтня 2021 року.
03 квітня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір факторингу №030423-ФК, за яким фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначені в реєстрі боржників, та за яким було відступлене право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 06.05.2021 року №1112357, що підтверджується реєстром заборгованості до договору факторингу від 03.04.2023 року №030423-ФК.
У п.5.2. Договору зазначено, що перехід прав вимоги від клієнта до фактора відбувається в момент підписання актів приймання-передачі.
Акт приймання-передачі реєстру заборгованостей за договором факторингу від 03.04.2023 року №030423-ФК було підписано сторонами 03 квітня 2023 року.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаними договорами - не виконав.
Доказів зворотного відповідачем надано - не було.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором позики від 06.05.2021 року №1112357 становить 13 552,00 гривень та складається з:
- основна сума боргу - 4 000,00 гривень;
- заборгованість за відсотками - 9 552,00 гривень.
Суд не погоджується із зазначеним розрахунком з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 вказала, що Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов'язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов'язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.
Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Велика Палата ВС у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до умов кредитного договору, його становить 30 днів, тобто, до 04.06.2021 року та чітко визначено базову процентну ставку, що нараховується за користування кредитом, зокрема, 1,99% за день користування кредитом.
Суд звертає увагу на те, що умовами договору не передбачено право кредитора на автопролонгацію договору.
Також, матеріали справи також не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» із заявою про відстрочення зобов'язання на певний строк. Матеріали справи також не містять копії додаткової угоди, за якою було відстрочення виконання зобов'язання або продовжено строк дії кредитного договору.
Тому, нарахування відсотків повинно було б здійснюватися кредитором виключно в межах 30-ти денного строку, на який укладено договір на надання фінансового кредиту, із застосуванням визначеної у ньому процентної ставки, тобто, 1,99% за день користування кредитом.
04 червня 2021 року було останнім днем строку кредитування. Проте, із розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що первісний кредитор - ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» в супереч умов договору та в порушення вимог закону продовжило нарахування відсотків за користування позикою до 02.09.2021 року.
Тому, розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:
- тіло кредиту - 15 000,00 гривень;
- відсотки за користування кредитом -2 388,00 гривень (4 000 (тіло кредиту)* 1,99% (проценти за користування кредитом)/100*30 (строк кредитування).
За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 06.05.2021 року №1112357 у розмірі 6 388,00 гривень.
Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
Згідно копії платіжної інструкції від 27.01.2025 року №579932273.1, ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» сплатило 2 422,40 гривень в якості судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову - 13 552,00 гривень.
Розмір задоволених позовних вимог - 6 388,00 гривень.
Питома вага - 0,471 (6 388/13 552).
Судовий збір - 1 140,95 гривень (2 422,40*0,471).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка була б пропорційна задоволеним позовним вимогам та яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 140,95 гривень.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
01 листопада 2024 року між адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого, адвокат зобов'язався надавати правничу допомогу, що полягає у здійсненні адвокатом комплексу заходів, спрямованих на стягнення належної до сплати клієнту заборгованості боржників за договорами позики, право вимоги за якими належить клієнту в судовому порядку.
У п.4.1. Договору вказано, що за надання правничої допомоги у відповідності до положень даного договору, клієнт сплачує адвокату винагороду у нижчезазначеному розмірі:
- вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, вивчення/аналіз судовох практики та збір доказів - 500,00 гривень;
- підготовка та складання позовної заяви - 3 000,00 гривень.
Згідно витягу з акту №6-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №01-11/24 від 01.11.2024 року, загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс під час стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики становить 3 500,00 гривень та складається з:
- вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, вивчення/аналіз судовох практики та збір доказів - 500,00 гривень;
- підготовка та складання позовної заяви - 3 000,00 гривень.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 49 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Наталія Михайленко проти України», від 30 травня 2013 року, заява 49069/11).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Останній може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову - 13 552,00 гривень.
Розмір задоволених позовних вимог - 6 388,00 гривень.
Питома вага - 0,471 (6 388/13 552).
Витрати на професійну правничу допомогу - 1 648,50 гривень (3 500,00*0,471).
За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 648,50 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», м. Ірпінь, вул. Михайла Стельмаха, 9А, оф.204, ЄДРПОУ - 43311346, заборгованість за договором позики від 06.05.2021 року №1112357 у розмірі 6 388 (шість тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», м. Ірпінь, вул. Михайла Стельмаха, 9А, оф.204, ЄДРПОУ - 43311346, суму сплаченого судового збору, пропорційну задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 140 (одна тисяча сто сорок) гривень 95 (дев'яносто п'ять) копійок.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», м. Ірпінь, вул. Михайла Стельмаха, 9А, оф.204, ЄДРПОУ - 43311346, витрати на професійну правничу допомогу, пропорційні задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 648 (одна тисяча шістсот сорок вісім) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Текст рішення складено та підписано 23 червня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.