Справа №522/10510/25
Провадження №2/522/5768/25
(ЗАОЧНЕ)
23 червня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд міста Одеси у складі головуючої - судді Косіциної В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
12 травня 2025 року Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25.04.2024 року №79896881 у розмірі 27 584,00 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат.
У позовній заяві позивач вказує на те, що не заперечує проти постановлення заочного рішення по справі.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.
Ухвалою суду від 15 травня 2025 року провадження у справі відкрито. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали суду від 15 травня 2025 року разом із копією позовної заяви було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, та відповідно до сервісу перевірки статусу відправлень АТ «УКРПОШТА», відправлення повернуто із зазначенням причини: «закінчення встановленого терміну зберігання».
Додатково, копію ухвали від 15.05.2024 року було доставлено на електронну адресу відповідача 02.06.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
27 травня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача - Чечельницької Антоніни Олексіївни про витребування доказів, у якому заявник просив витребувати в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» наступні відомості:
- інформацію про те, чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , платіжну картку № НОМЕР_2 ;
- виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів по платіжній картці № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 за період з 25.04.2024 року по 28.04.2024 року з відображенням часу зарахування коштів, призначення платежу та відправки коштів;
- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація щодо підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер) № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , за період з 25.04.2024 року по 28.04.2024 року.
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року зазначене клопотання - задоволено.
12 червня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла відповідь АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання ухвали суду від 02.06.2025 року.
Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи - не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
25 квітня 2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №79896881, за яким ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язалося передати ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 8 000,00 гривень строком на 30 днів із застосуванням процентної ставки у розмірі 0,75% за день користування, пеня - 2,7%.
У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
У п.29 Договору в якості номеру електронного платіжного засобу ОСОБА_1 вказана банківська картка № НОМЕР_2 .
Згідно відповіді АТ «УНВВЕРСАЛ БАНК», що надійшла до суду 12.06.2025 року вбачається, що банківська картка № НОМЕР_3 було емітовано на ім'я ОСОБА_1 .
У п.29 Договору в якості номеру телефону, за допомогою якого здійснювалася ідентифікація вказаний наступний номер - НОМЕР_4 .
Згідно відповіді АТ «УНВВЕРСАЛ БАНК», що надійшла до суду 12.06.2025 року вбачається, що у період з 25.04.2024 року по 28.04.2024 року номером телефону ОСОБА_1 , на який відправлялася інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою № НОМЕР_2 є наступний номер телефону - НОМЕР_4 ..
До відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» також долучено виписку по картці № НОМЕР_2 , що емітована на ім'я ОСОБА_1 за період з 25.04.2024 року по 28.04.2024 року, з якої вбачається, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язання за договором позики від 25.04.2024 року №79896881 - виконало, перерахувавши на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 8 000,00 гривень.
14 червня 2021 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» уклало договір факторингу №14/06/21, за яким , за яким фактор зобов'язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а клієнт відступити фактору право грошової вимоги, строк зобов'язання за якою настав або виникне в майбутньому.
28 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» уклало додаткову угоду №42 до договору факторингу від 14.06.2021 року №14/06/21, за яким було відступлене право вимоги за реєстром боржників №36, та за якою було відступлене право вимоги, зокрема, щодо заборгованості ОСОБА_1 за договором позики від 25.04.2024 року №79896881, що підтверджується копією витягу з реєстру боржників №36 до договору факторингу від 14.06.2021 року №14/06/21.
Відповідно до п.1.2. Договору, перехід від клієнта до фактора прав вимоги до боржників відбувається в день підписання сторонами акту прийому-передачі.
Акт прийому-передачі реєстру боржників №36 від 28.10.2024 року за договором факторингу від 14.06.2021 року №14/06/21 було підписано 28.10.2024 року.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договорів, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами. Таким чином, у порушення умов кредитних договорів, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаними договорами - не виконав.
Доказів зворотного відповідачем надано - не було.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором позики від 25.04.2024 року №79896881 становить 27 584,00 гривень та складається з:
- основна сума боргу - 8 000,00 гривень;
- заборгованість за відсотками - 3 600,00 гривень;
- пеня - 15 984,00 гривень.
Суд не погоджується із зазначеним розрахунком з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 вказала, що Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов'язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов'язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.
Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Велика Палата ВС у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до умов кредитного договору, його становить 30 днів та чітко визначено базову процентну ставку, що нараховується за користування кредитом, зокрема, 0,75% за день користування кредитом.
Суд звертає увагу на те, що умовами договору не передбачено право кредитора на автопролонгацію договору.
Також, матеріали справи також не містять доказів того, що ОСОБА_1 звертався до ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» із заявою про відстрочення зобов'язання на певний строк. Матеріали справи також не містять копії додаткової угоди, за якою було відстрочення виконання зобов'язання або продовжено строк дії кредитного договору.
Тому, нарахування відсотків повинно було б здійснюватися кредитором виключно в межах 30-ти денного строку, на який укладено договір на надання фінансового кредиту, із застосуванням визначеної у ньому процентної ставки, тобто, 0,75% за день користування кредитом.
Тому, розмір нарахованих відсотків за кредитним договором повинен становити 1 800,00 гривень (8000(тіло кредиту)*0,75 (відсотки за користування)/100*30 (строк кредитування).
Відповідачеві також було нараховано пеню у розмірі 15 984,00 гривень.
Проте, за приписами статей 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
За змістом положень параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення позики чи сплати процентів за позикою) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18)).
Згідно зі статтею 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
У пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23) вказав, що з аналізу положень пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
За таких обставин, кредитор у порушення вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України здійснив неправомірне нарахування пені.
З огляду на те, що кредитор у порушення вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України здійснив нарахування пені, а також в порушення умов договору здійснив нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування, суд доходить до висновку про те, розмір відсотків та пені визначений позивачем у позовній заяві - не відповідає дійсним обставинам справи, а розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:
- основна сума боргу - 8 000,00 гривень;
- заборгованість за відсотками - 1 800,00 гривень.
За таких обставин, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 25.04.2024 року №79896881 у розмірі 9 800,00 гривень.
Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 3 028,00 гривень.
Згідно платіжної інструкції від 15.04.2025 року №107399, ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило 3 028,00 гривень в якості судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову - 27 584,00 гривень.
Розмір задоволених позовних вимог - 9 800,00 гривень.
Питома вага - 0,355 (9 800/27 584).
Судовий збір - 1 074,94 гривень (3 028*0,355).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка була б пропорційна задоволеним позовним вимогам та яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 074,94 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ - 35625014, заборгованість за договором позики від 25.04.2024 року №79896881 у розмірі 9 800 (дев'ять тисяч вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок.
Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ - 35625014, суму сплаченого судового збору, пропорційну задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 074 (одна тисяча сімдесят чотири) гривень 94 (дев'яносто чотири) копійки.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.
Текст рішення складено та підписано 23 червня 2025 року.
Суддя Косіцина В.В.