Справа № 522/7590/25
Провадження по справі № 3/522/3014/25
19 червня 2025 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Іванов В.В., при секретарі Урум Т.В., розглянувши адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП,-
28.03.2025 о 20 год. 05 хв., громадянин ОСОБА_1 керував електросамокатом «Bolt», потужністю 1000 Вт в м. Одесі по вул. Майстрова (Серова), 49 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора Drager та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: керуванням транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння, вчинене особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Особа, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 у судові засідання, призначені на 24.04.2025, 08.05.2025, 22.05.2025, 02.06.2025, 19.06.2025 не з'явився, про місце, день та час розгляду адміністративного протоколу, складеного відносно нього, повідомлявся належним чином. Про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомляв. За таких обставин, суддя вважає, що правопорушник не з'явився до суду без поважних причин.
Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя, та приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в суді, не з'явився, суд оцінює таку поведінку ОСОБА_1 як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.
Суддя вважає, що ОСОБА_1 мав об'єктивну можливість особисто в повній мірі реалізувати свої права, передбачені ст. 286 КУпАП. Останній не був позбавлений можливості надати письмові клопотання, заяви, звернення чи пояснення з приводу обставин правопорушень.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.
В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» ( № 12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб - сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.
На підставі ст. 168 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Неявку до суду ОСОБА_1 суд вважає способом захисту останнього з метою ухилення від притягнення його до адміністративної відповідальності за скоєне правопорушення, тому суддя вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 .
Більш того, в умовах воєнного стану, з огляду на неприпустимість зупинення роботи судів та здійснення правосуддя та на розумність строків розгляду справ, суд не має чекати, що особа щодо якої розглядається справа виявить бажання з'явитись до суду за умови не повідомлення суду причин своєї неявки.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів.
Частиною 3 ст. 130 КУпАП передбачено, що адміністративна відповідальність за даною статтею настає, в тому числі, за керуванням транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння, вчинене особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Згідно з установленою практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст. 130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 № 1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» тощо.
Пунктом 1.10 ПДР України передбачено, що транспортним засобом є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Однак, при цьому, норма ст. 130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Отже, фактично зміна полягає у тому, що електроскутери, електросамокати, гіброскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:
- легкий персональний електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;
- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 керував електросамокатом «Bolt», який має електродвигун, за допомогою якого він приводиться у рух, а також призначений для перевезення людей.
З огляду на вищевикладене, електросамокат «Bolt», яким ОСОБА_1 керував як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керуванням яким в стані алкогольного сп'яніння настає адміністративна відповідальність, передбачена ст. 130 КУпАП.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Пункт 2.5) Правил дорожнього руху України передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Під час дослідження адміністративного матеріалу встановлено, що ОСОБА_1 дійсно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 130 КУпАП, про що свідчать додані до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 284491 від 28.03.2025 матеріали адміністративної справи, а саме: довідка про неотримання особою посвідчення водія, довідка про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, довідка про належність транспортного засобу, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану наркотичного сп'яніння та відеозапис, напрацьований працівниками УПП.
Винуватість ОСОБА_1 підтверджується також відеозаписом з бодікамери ІПП в Одеській області, на якому зафіксований факт явних ознаків алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 працівниками УПП в Одеській області, йому роз'яснено його права, запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора Drager та в медичному закладі охорони здоров'я, на що ОСОБА_1 відмовився.
Працівниками УПП в Одеській області йому роз'яснено права та наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, проте він категорично відмовився проходити освідування на стан алкогольного сп'яніння.
Процедура направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - огляд), і проведення такого огляду визначена Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. №1103, та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яка затверджена спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Вирішуючи питання щодо накладення на ОСОБА_1 додаткового адміністративного стягнення конфіскації транспортного засобу, суддя враховує положення п. Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року №14, за якими оплатне вилучення транспортного засобу є допустимим тільки як додаткове адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, за які встановлена відповідальність. Застосування його як основного стягнення законом не передбачено. Не можна накладати це стягнення й на особу, яка вчинила відповідне правопорушення, керуючи транспортним засобом, що належить іншій особі.
Частиною 1 ст. 29 КУпАП регламентовано, що конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.
Як вбачається з довідки про належність транспортного засобу, електросамокат «Bolt» не належить ОСОБА_1 , а тому неможливо застосувати до ОСОБА_1 додаткове адміністративне стягнення у вигляді конфіскації транспортного засобу.
На підставі викладеного та в силу положень ст. 33 КУпАП, при визначенні міри адміністративного стягнення, суддя враховує характер та обставини інкримінованого правопорушення, ступінь вини ОСОБА_1 , а також приймаючи до уваги мету адміністративного стягнення, передбачену ст. 23 зазначеного Кодексу, суддя доходить висновку, що з метою виправлення й попередження нових правопорушень, до цієї особи єдиним можливим є застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, без конфіскації транспортного засобу.
З урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню його вини, майнового стану, вважаю необхідним визнати винним ОСОБА_1 увчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП та накласти на вказану особу адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами, без конфіскації транспортного засобу.
Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розміру 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 40-1, 130, 268, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення України, ЗУ «Про судовий збір», суд -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 51 000,00 гривень на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк десять років, без конфіскації транспортного засобу.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» за редакцією від 01.01.2025 року, стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 гривен на користь держави.
У разі несплати правопорушником штрафу не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладання штрафу, постанова про накладання штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначений у відповідній статті КУпАП.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення та підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення. В разі ж оскарження постанови перебіг строку давності звернення її до виконання зупиняється до розгляду скарги.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя
Приморського районного суду м. Одеси Віктор ІВАНОВ