Справа № 752/15064/25
Провадження №: 2-з/752/127/25
про забезпечення позову
23.06.2025 Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кирильчук І. А., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 рок прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 31 липня 2025 року на 11:00 год. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Одночасно з позовною заявою подано заяву про забезпечення даного позову, в якій представник позивача просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 .
Заява мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/17605/22 від 27 листопада 2023 року було визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме, квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_1 звернувся до Державного реєстратора для проведення реєстраційних дій з державної реєстрації права власності за ним, проте рішенням №75854495 від 31 жовтня 2024 року йому було відмовлено в проведенні реєстраційних дій у зв'язку з відсутністю згоди іпотекоджержателя для державної реєстрації права власності.
Таким чином, від державного реєстратора, ОСОБА_1 стало відомо, що його майно, без його відома було передано в іпотеку, у зв'язку з чим такий договір є недійсним.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після його смерті відкрилась спадщина, яку як спадкоємець за заповітом прийняв ОСОБА_1 . До майна померлого, яким є все майно, в тому числі і однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . була відкрита спадкова справа у Дванадцятій київській державній нотаріальній конторі за №698/15.
11 лютого 2011 року вищезазначена квартира була продана ОСОБА_2 на підставі довіреності від 25 січня 2011 року від імені та в інтересах ОСОБА_6 , яку ОСОБА_6 не підписував та не надавав. Спірна квартира була відчужена особою, яка не мала права на їх відчуження, без відома та згоди дійсного власника майна, тобто за відсутністю волевиявлення законного власника на його відчуження.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2015 року у справі № 2- 639/12 було визнано недійсними довіреність, посвідчену 25 січня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Отрок Н. В., якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_7 бути його представником у будь-яких державних та інших підприємствах, організаціях, установах з усіх питань, пов'язаних з управлінням, розпорядженням та експлуатацією (за ціною та на умовах за її власним розсудом) належною йому квартирою АДРЕСА_2 та зняттям його з реєстраційного обліку з адреси вказаної квартири; та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 11 лютого 2011 року між ОСОБА_7 , яка діяла на підставі довіреності від 25 січня 2011 року від імені та в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леотьєвим Г. О.
Апеляційний суд міста Києва у справі № 2-639/12 встановив, що ОСОБА_6 25 січня 2011 року не підписував зазначеної довіреності, а тому немає підстав уважати, що він мав волевиявлення на відчуження спірної квартири.
Також рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання її добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 (справа № 752/12872/15-ц), яке відповідно до правил частини четвертої статті 82 ЦПК України має преюдиціальне значення для даної справи як рішення по відношенню до однієї зі сторін, в частині встановлених до цієї сторони обставин.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09 травня 2023 №331631277 власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майка 52848751, є ОСОБА_2 .
Також, ОСОБА_2 , не будучи законним власником квартири, діючи умисно, розуміючи, що вона не є власником квартири уклала з ОСОБА_8 договір іпотеки 13 червня 2024 року.
При цьому, відповідач не мала права визначати юридичну долю квартири, не будучи її власником, і не мала права передати її в іпотеку.
Отже у позивача є побоювання, що спірне нерухоме майно може бути відчужене, що підтверджується укладеним спірним договором іпотеки.
Позивач вважає що належними, співмірними та адекватними заходами забезпечення позову в даній справі, що сприятиме забезпеченню ефективного виконання майбутнього рішення суду, яке може бути прийняте на користь позивача, є накладення арешту на спірну квартиру, яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 .
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходів забезпечення позову.
Згідно із частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 153 ЦПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.
40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Судом установлено, що між сторонами у справі виник спір щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , яку позивач просить витребувати з володіння відповідача ОСОБА_2 , яка станом на час розгляду заяви є власником спірної квартири, що підтверджується відповіддю № 1505304 від 23 червня 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру.
Обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є співмірним із позовними вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи.
Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав власника спірного майна, оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та у користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним. Тобто, відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача ОСОБА_2 , оскільки спірна квартира залишається в її володінні та користуванні.
Разом із тим, невжиття заходу забезпечення позову може призвести до здійснення відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Оскільки наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно, то суд зробив висновок про задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Басараб Н. В.
Такі висновки узгоджуються з ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 754/6971/24.
Керуючись статтями 149, 153 ЦПК України, суд,
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Басараб Наталії Володимирівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що зареєстрована за ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Ухвала складена 23 червня 2025 року.
Суддя І. А. Кирильчук