Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/1558/25
Провадження № 2/711/1113/25
23 червня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Кошубінській Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
Представник ТОВ «Фінпром Маркет» - адвокат Ткаченко Ю.О., яка діє на підставі ордеру серії АХ №1149961 від 01.11.2024р., - звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики №75948358 в розмірі 45 485,60грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 27.07.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено електронний договір позики №75948358, на підставі якого відповідачу була надана позика в сумі 15 000грн. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі 45 485,60грн., з яких 15 000грн. - основа сума боргу, а 30 485,60грн. - заборгованість за відсотками. На підставі договорів факторингу №2112 від 21.12.2021р., укладеного між ТОВ « від Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами», та №310323-ФМ від 31.03.2023р., укладеного між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» право вимоги до відповідача за таким кредитним договором 31.03.2023р. перейшло до позивача. Оскільки відповідач не виконує свого зобов'язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач заперечив проти позовних вимог в повному обсязі та у наданому суду письмовому відзиві просив відмовити у позові. В обґрунтування заперечень у відзиві зазначено, що відповідач заперечує факт підписання договору позики та погодження умов кредитування, а позивачем не надано суду належних та допустимих доказів для підтвердження навіть факту видачі кредитних коштів та правильності нарахування процентів за користування кредитними коштами. Також відповідач зазначає про необґрунтованість розміру нарахованих процентів на кредитну заборгованість, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами обчислена за тривалий проміжок часу, тоді як строк кредитування складав 30 днів, а отже відсутні правові підстави для стягнення процентів за період користування позикою після 26.08.2021р. (після закінчення строку дії кредитного договору). Окремо у відзиві вказується на не доведення позивачем факту переходу до нього права вимоги, оскільки позивачем не надано доказів виконання ним його обов'язків фактора за відповідними договорами факторингу.
28.02.2025р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
За клопотанням представника позивача 03.03.2025р. судом постановлено ухвалу про витребування доказів, відповідно до якої зобов'язано АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надати суду інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 та надати виписку по такому рахунку за період з 27.07.2021р. по 30.07.2021р.
12.03.2025р. від представника відповідача - Кірюшина А.А., який діє на підставі електронної довіреності від 11.03.2025р., - на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено позицію відповідача щодо позовних вимог.
Також 12.03.2025р. від представника відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів.
14.03.2025р. від позивача надійшла відповідь на відзив. У такій заяві по суті справи вказується про необґрунтованість доводів сторони відповідача щодо недоведеності факту укладання між первісним кредитором та відповідачем договору позики, а також факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки надані позивачем докази належним чином підтверджують відповідну обставину. Акцентується увага на обґрунтованості розміру кредитної заборгованості, яку просить стягнути з відповідача позивач, оскільки її обчислення здійснено на умовах, передбачених договором позики. Додатково у відповіді на відзив зазначено про необґрунтованість заявленого стороною відповідача розміру витрат на правову допомогу, оскільки їх сума в розмірі 11 200 грн. є значно завищеною та не підтвердженою належним чином.
21.03.2025р. на виконання ухвали суду про витребування доказів до суду від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надійшла витребувана судом інформація.
17.04.2025р. за результатом розгляду клопотання представника відповідача від 12.03.2025р. про витребування доказів судом постановлено ухвалу, якою витребувано у ТОВ «Фінпром Маркет» оригінали наступних документів: додаток №1 до Договору факторингу від 21.12.2001р. № 2112 (Реєстр прав вимоги № 4); додаток №1 до Договору факторингу від 31.03.2003р. № 310223-ФМ (Реєстр боржників); лист ТзОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 07.02.2025р. № КД-000009080/ТНПП.
18.04.2025р. від позивача на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява на виконання ухвали суду від 17.04.2025р. про витребування оригіналів доказів, до якої в якості додатків додано скан-копії засвідчених витягів з додатку №1 до Договору факторингу №2112 від 21.12.2021р. та з додатку №1 до Договору факторингу №310323-ФМ від 31.03.2023р., а також оригінал електронного листа ТзОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 07.02.2025р. № КД-000009080/ТНПП.
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте надав заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність представника позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Пояснив, що відповідач заперечує наступні обставини: 1) реєстрацію у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»; 2) укладання шляхом підписання в електронній формі договору позики №75948358 від 27.07.2021р.; 3) факт отримання кредитних коштів від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за договором позики №75948358 від 27.07.2021р. Зазначив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження відповідних обставин, а також не обґрунтовано розрахунок суми заборгованості, оскільки за умовами договору позики вона не може бути більшою за суму 18 134,25 грн. Зауважив про ненадання позивачем належних, з точки зору допустимості та достатності, доказів існування у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем. Додатково заперечив обґрунтованість вимог щодо розміру витрат сторони позивача на правову допомогу в сумі 3 500 грн.
16.06.2025р. суд перейшов до стадії ухвалення рішення.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
27.07.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі договір позики №75948358 (далі - Договір №75948358), який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором /а.с. 7-8/.
Згідно умов вищевказаного договору кредитор зобов'язувався надати позичальнику позику в розмірі 15 000 грн. строком на 30 днів на умовах її повернення зі сплатою відсотків в розмірі 1,99% за кожен день користування позикою (базова процентна ставка).
Пунктами 5.1, 5.2 Договору позики передбачено, що до моменту його підписання позичальник ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, а також з Правилами надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору №75948358 відповідачу був наданий Графік обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит /а.с. 8/.
Відповідно до розрахунку, складеного ТОВ «Фінпром Маркет», станом на 24.02.2025р. розмір заборгованості позичальника за Договором №75948358 складає 45 485,60грн. (15 000грн. - заборгованість за сумою позики; 30 485,60грн. - заборгованість за процентами за користування позикою, що нараховані за період з 27.07.2021р. по 11.11.2021р.) /а.с. 44-46/.
21.12.2021р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» був укладений Договір факторингу №2112 (далі - Договір факторингу №2112) згідно умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) відступило ТОВ «ФКУА» (фактор) право грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до договору) /а.с. 23-31/.
Того ж дня, 21.12.2021р., сторони Договору факторингу №2112 склали акт прийому-передачі реєстру заборгованостей та реєстр прав вимог №4 від 21.12.2021р., відповідно до якого ТОВ ФКУА» прийняло реєстр боржників і набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором №75948358 в розмірі заборгованості у сумі 45 775,33грн., з яких 15 000гр.н - заборгованість за основним боргом та 30 775,33грн. - заборгованість за відсотками /а.с. 28-32/.
31.03.2023р. між ТОВ «ФКУА» (клієнт) та ТОВ «Фінпром Маркет» (фактор) був укладений Договір факторингу №310323-ФМ (далі - Договір факторингу №310323-ФМ) згідно умов якого клієнт відступив фактору всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитними договорами до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до договору) /а.с. 34-38/.
Того ж дня, 31.03.2023р., сторони Договору факторингу №310323-ФМ склали акт прийому-передачі реєстру заборгованостей та реєстр боржників, відповідно до якого ТОВ «Фінпром Маркет» прийняло реєстр боржників і набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за Договором №75948358 в розмірі заборгованості у сумі 45 775,33грн., з яких 15 000грн. - заборгованість за основним боргом та 30 775,33грн. - заборгованість за відсотками /а.с. 40-43/.
Оскільки до теперішнього часу відповідач не визнає та не виконує своїх грошових зобов'язань за договором позики, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016р. «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За частиною першою статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (а. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 641 ЦК).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №1734 до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» (а. 2 ч. 2 ст. 9 Закону №1734).
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у ч. 2 ст. 9 Закону №1734 передбачена у частині третій статті 9 цього Закону.
Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) ч. 6 ст. 9 Закону №1734).
Відповідно до ст. 13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що спірне зобов'язання відповідача ґрунтується на укладенні ним з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договору в електронній формі. В той же час, відповідач заперечує факт підписання відповідного договору і, як наслідок, факт його укладання.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин на предмет укладання договору позики суд виходить з наступного.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020р. у справі № 674/461/16-ц.
Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Статтею 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документу.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
В цьому контексті слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні було досліджено паперовий примірник Договору №75948358, який містить відомості з інформацією про зміст електронного підпису одноразовим ідентифікатором /а.с. 7-8/. Такі відомості за своєю сутністю самі по собі не є підтвердженням факту підписання договору позичальником, оскільки лише засвідчують наявність у володільця інформаційно-телекомунікаційної системи відомостей про використаний одноразовий ідентифікатор.
В той же час, за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладанню Договору №75948358 передувала ідентифікація позичальника та верифікація його особи (при проходженні процедури верифікації картки позичальник вводить у відповідне поле код операції, отриманий від свого банку, п. 3.2 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»), а саме договір укладався через особистий кабінет, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та доступний через на веб-сайт https://mycredit.ua/.
Підписання Договору №75948358 здійснено від імені відповідача за допомогою електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора «z9pEo78IFm» з використанням каналу зв'язку електронної скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1
У Договорі №75948358 наявні ідентифікаційні відомості про відповідача, які є інформацією з обмеженим доступом (дата народження; РНОКПП; номер паспортного документа; адреса зареєстрованого місця проживання; абонентський номер мобільного зв'язку; адреса електронної пошти; номер банківської картки). Належність відповідачу відповідних каналів зв'язку не заперечувалась стороною відповідача.
Також судом встановлено, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», через надавача фінансових послуг ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», перерахування коштів здійснило платіж на банківську картку відповідача на ім'я в сумі 15 000 грн., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією та довідкою ТОВ «ФК «Фінекспрес» /а.с. 22/, а також випискою з банківської картки відповідача /а.с. 98/. При цьому, суд звертає увагу, що підписання Договору №75948358 з боку позичальника мало місце 27.07.2021р. о 15год. 13хв. 44сек., а зарахування коштів на картку відповідача відбулось 27.07.2021р. о 15год. 15хв. 43сек. За таких обставин суд вважає доведеним факт видачі первісним кредитором відповідача кредитних коштів в сумі 15 000 грн.
В контексті доводів сторони відповідача суд зауважує, що законом не заборонено надання кредитних коштів з використанням посередника, який є надавачем фінансових послуг у сфері електронних платежів, а відтак необґрунтованими є твердження про те, що саме ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» безпосередньо зі свого рахунку мало здійснити видачу кредитних коштів.
В той же час, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною відповідача не спростовано факт надходження відповідних коштів на банківську картку відповідача, а також не надано доказів про існування обставин, які б свідчили що відповідні кошти надійшли не від ТОВ «ФК «Фінекспрес», а відтак доводи сторони відповідача про невиконання ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» обов'язку з видачі кредитних коштів відповідачу є необґрунтованими.
Окремо суд бере до уваги, що аналіз змісту виписки по рахунку з банківської картки відповідача свідчить, що до надходження на таку картку суми коштів в розмірі 15 000 грн. (27.07.2021р. 15год. 15хв.) на ній був залишок власних коштів відповідача в розмірі 505,08 грн. 27.07.2021р. о 17год. 02хв. на картку відповідача ще надійшли кошти в сумі 5000 грн., внаслідок чого загальний залишок коштів склав 20 505,08грн., а вже о 17год. 15хв. відповідачем здійснений платіж на суму 19 016,30 грн. Зазначені обставини свідчать, що 27.07.2021р. відповідачем вживались заходи для акумулювання грошових коштів на його банківському рахунку, оскільки в нього була потреба здійснення платежу в розмірі 19 016,30 грн. Такі обставини створюють обґрунтоване припущення про вжиття відповідачем заходів із залучення кредитних коштів через недостатню кількість залишку власних коштів на банківському рахунку та наявність потреби у вчиненні платежу в розмірі 19 016,30 грн.
Таким чином з огляду на зміст змагальності цивільного судочинства, оцінивши надані сторонами докази в аспекті їх переконливості, суд доходить висновку про доведеність факту видачі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідачу кредитних коштів в розмірі 15 000грн.
Також стороною відповідача всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надано суду будь-яких доказів на спростування доводів сторони позивача про використання одноразового ідентифікатору для підписання відповідного договору позики.
Окрім того, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості судом встановлено, що при обчисленні суми заборгованості кредитором враховані платежі на виконання зобов'язань позичальника на загальну суму 1453,90 грн.: 26.08.2021р. - 522,40грн.; 31.08.2021р. - 310,50грн.; 03.09.2021р. - 207грн.; 05.09.2021р. - 414грн. У своєму відзиві відповідач не заперечував цих обставин, а також необхідності врахування відповідних платежів при обчисленні суми заборгованості. В той же час, факт здійснення таких платежів свідчить про визнання позичальником наявності в нього зобов'язань за Договором №75948358.
В цьому контексті варто звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі №910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові від 30.05.2024р. у справі №229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві заперечував факт укладання кредитних договорів та факт отримання кредитних коштів. Системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов'язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов'язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію. В той же час, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що Договір №75948358 підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання з боку відповідача правочину на умовах, передбачених змістом Договору №75948358 від 27.07.2021р., що був укладений в електронній формі і паперова копія якого надана суду позивачем. Без отримання повідомлення на власну електронну скриньку, без здійснення входу на сайт товариства-кредитора за допомогою логіна і пароля особистого кабінету відповідний договір позики між відповідачем та первісним кредитором не був би укладеним.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020р. у справі № 404/502/18, від 09.09.2020р. у справі № 732/670/19, від 12.01.2021р. у справі № 524/5556/19, від 22.11.2021р. у справі № 234/7719/20, від 17.01.2022р. у справі № 234/7723/20. Тобто судова практика у цій категорії справ є сталою.
Отже в даному випадку, враховуючи вищевикладені мотиви, суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідачем було погоджено умови кредитування за Договором №75948358 шляхом підписання такого договору одноразовим ідентифікатором.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Договором №75948358, обумовлено дійсністю договорів факторингу №2112 від 21.12.2021р. та №310323-ФМ від 31.03.2023р.
Представник відповідача заперечував дійсність переходу права вимоги за Договором №75948358 до позивача, посилаючись на сумнівність наданих позивачем доказів, а саме копій реєстрів прав вимоги, які є додатками до відповідних договорів факторингу, внаслідок судом постановлялась ухвала про витребування оригіналів відповідних доказів.
На виконання ухвали суду від 17.04.2025р. позивачем через підсистему «Електронний суд» надано до суду скан-копію належним чином засвідчених витягів з додатку №1 до Договору факторингу №2112 та додатку №1 до Договору факторингу №310323-ФМ. Дослідження таких документів не викликає у суду сумнівів щодо їх відповідності оригіналу, а відтак суд не вбачає підстав для відхилення таких доказів. При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо сумнівності таких доказів, оскільки відповідні доводи, з огляду на їх зміст, не можна вважати об'єктивними та належним чином обґрунтованими.
Отже, в даному випадку набуття позивачем права вимоги на підставі договорів факторингу №2112 від 21.12.2021р. та №310323-ФМ від 31.03.2023р. підтверджується наданими суду копіями таких договорів, актів прийому-передачі реєстрів боржників та витягами з таких реєстрів, а відтак доводи сторони відповідача про відсутність доказів набуття позивачем права вимоги до відповідача за відповідним договором є необґрунтованими.
Щодо розміру заборгованості.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача тіло кредиту та проценти за користування кредитними коштами, що фактично нараховані та обчислені за період з 27.07.2021р. по 11.11.2021р. Натомість відповідач заперечував щодо обґрунтованості таких нарахувань, посилаючись на відсутність у позивача права нараховувати проценти за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору.
В цьому контексті суд зауважує, що за змістом умов Договору №75948358 сторони узгодили, що строк позики (строк договору) складає 30 днів, дата повернення позики - 26.08.2021р., базова процентна ставка - 1,99%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,7%.
Варто звернути увагу, що поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно), де зазначила:
«Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів щодо прологації строку дії Договору №75948358.
В той же час, тлумачення умов Договору з урахуванням засад розумності свідчить, що передбачена таким договором процентна ставка за понадстрокове користування позикою за своєю правовою природою визначає розмір процентів, які регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки застосовується виключно до періоду користування кредитними коштами позичальником поза межами «строку користування кредитом», передбаченим договором.
Арифметичний аналіз наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості відповідача по Договору №75948358 свідчить, що в межах строку дії договору, який складає 30 днів, розмір процентів за користування позикою складає 8 955 грн. (15 000грн. * 1,99% * 30 днів). Таким чином позовна вимога про стягнення процентів, що обчислені понад строк дії кредитного договору в розмірі 21 530,60 грн. (30 485,60грн. - 8 955грн.), є процентами, що нараховані у зв'язку з простроченням відповідачем виконання його грошового зобов'язання, а відтак є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК, тобто мірою відповідальності за прострочення відповідачем виконання його боргових зобов'язань, що нарахована за період прострочення з 27.08.2021р. по 11.11.2021р.
Разом з тим, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734, в редакції, яка діяла протягом періоду часу з 29.05.2020р. до 23.12.2023р., було передбачено, що «у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.»
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020р. на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Таким чином, слід виснувати, що на підставі п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734, в редакції, яка діяла протягом періоду часу з 29.05.2020р. до 23.12.2023р., споживачі на законодавчому рівні звільнені від відповідальності за прострочення виконання своїх зобов'язань за договорами про споживчий кредит в період часу з 01.03.2020р. по 30.06.2023р. і у разі допущення такого прострочення споживач звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Оскільки проценти, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК за своєю природою мають компенсаційний характер і є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, то на такі правовідносини розповсюджується дія п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1734.
За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів, нарахованих позивачем поза межами строку дії Договору №75948358 не підлягають до задоволення.
В той же час, з урахуванням засад диспозитивності цивільного судочинства та змісту положень п. 2.1-2.3 Договору №75948358 цілком правомірними та обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування позикою, що нараховані за період з 27.07.2021р. по 26.08.2021р. (30 днів) за ставкою 1,99% на день від суми позики, тобто в межах суми 8 955 грн. В той же час, беручи до уваги що на виконання свої кредитних зобов'язань відповідачем було сплачено первісному кредиторові 1453,90грн., то загальний залишок заборгованості з оплати процентів складає 7501,10 грн. (8955 грн. - 1453,90 грн.).
Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі №75948358. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення його зобов'язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за Договором №75948358 за ним обчислюється заборгованість в загальному розмірі 22 501,10 грн., яка складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 15 000 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 7 501,10 грн.
Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору №75948358 відповідач фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернув в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попередніх кредиторів, чим порушив права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 22 501,10 грн. є обґрунтованими і правомірними, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.
При цьому, при вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Виходячи з викладеного суд надав правову оцінку виключно визначальним позиціям сторін у даній справі, а не абсолютно усім доводам. При цьому, суд вважає, що це не впливає на обґрунтованість даного судового рішення, а також не свідчить про неповноту дослідження судом обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на загальну суму 22 501,10 грн.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з витрат позивача з оплати судового збору в розмірі 2 422,20 грн. /а.с. 1/ та оплати правової допомоги в розмірі 3 500 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 22 501,10грн., що з урахуванням заокруглення до цілого числа складає 50% від ціни позову, а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 1211,20 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2422,40грн / 100% * 50%).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Позивач просив компенсувати йому за рахунок відповідача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі 3 500грн.
Відповідач заперечив відповідність таких витрат критеріям співмірності та розумності.
Надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії наступних документів: договір №01-11/24 від 01.11.2024р., укладений між адвокатом Ткаченко Ю.О. та ТОВ «Фінпром Маркет», за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає доручення і бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором; витяг з Акту №5-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 18.12.2024р.; акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги від 03.12.2024р.; свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099 від 03.04.2018р.; платіжна інструкція від 18.12.2024р. на суму 175 000 грн. про оплату правової допомоги згідно акту №5-П від 18.12.2024р. /а.с. 47-54/.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- вивчення та наліз документів щодо боржника ОСОБА_1 - 500грн.;
- складення та подання до суду позовної заяви - 3000грн.
Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 3500 грн. є цілком обґрунтованою, оскільки відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат.
Натомість оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності, позивачу на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача слід компенсувати 50% витрат на правову допомогу, що відповідає сумі коштів в розмірі 1 750 грн.
Отже загальний сум судових витрат позивача, що підлягає компенсації за рахунок відповідача, складає 2 961,20 грн. (1211,20грн. + 1750грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (ЄДРПОУ 43311346, IBAN № НОМЕР_3 у АТ «ПУМБ», юридична адреса: вул. Стельмаха Михайла, буд.9А, оф.204, м. Київ) заборгованість за кредитним договором №75948358 від 27.07.2021р. в загальній сумі 22 501 грн. 10 коп. та суму коштів в розмірі 2 961 грн. 20 коп. в якості відшкодування судових витрат.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 23.06.2025р.
Головуючий: В.М. Скляренко