Справа № 697/1133/25
Провадження № 1-кп/697/145/2025
23 червня 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря с/з - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
потерпілого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Каневі Черкаської області кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Канів Черкаської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, діловода групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 у військовому званні «старший солдат», учасника бойових дій, маючого на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7 , 2008 року народження, раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, -
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на посаді діловода групи документального забезпечення зазначеного центру, у війському званні «старший солдат», в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пункту 10.1 Правил дорожнього руху, 04.01.2025, близько 21 год. 27 хв., керуючи автомобілем «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується висновками судово-медичних експертиз Комунальної установи «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 05-3-08/62 від 13.01.2025 та № 02-01/91 від 07.02.2025, відповідно до яких, у крові ОСОБА_4 виявлено етиловий алкоголь в концентрації 0,66 проміле, що зумовлює легкий ступінь алкогольного сп'яніння та рухаючись по прилеглій території до АЗС «БРСМ», що знаходиться за адресою: вул. 206 Дивізії, 5, м. Канів, Черкаського району, Черкаської області, зі сторони вул. Захисників України, заїжджаючи на територію зазначеної АЗС, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, відволікся від керування транспортним засобом, перед початком зміни напрямку руху праворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, змінив напрямок руху праворуч в напрямку вказаної АЗС, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , який рухався по прилеглій території даної АЗС по вул. 206 Дивізії, в попутньому напрямку попереду автомобіля «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ближче до правого краю проїзної частини, внаслідок чого, пішохід отримав тілесні ушкодження у вигляді: травми лівої нижньої кінцівки з переломами малогомілкової кістки та внутрішньої щиколотки, розривом лівого нижнього малогомілкового синдесмозу, вивихом лівого гомілково-ступневого суглобу, садна лівої нижньої кінцівки, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи Комунальної установи «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 02-01/151 від 10.03.2025, відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я. Згідно цього висновку експерта, вказані тілесні ушкодження могли виникнути під час дорожньо-транспортної пригоди.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , а саме: вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до висновку комплексної фототехнічної та автотехнічної експертизи № КСЕ-19/124-25/3107 від 26.03.2025, знаходиться у причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_6 .
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України визнав повністю за обставин вказаних у обвинувальному акті, у скоєному щиро розкаюється та просить суворо не карати. Зазначив, що 04.01.2025, ввечері, керував автомобілем «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухався по вул. 206 Дивізії в м. Каневі Черкаського району Черкаської області зі сторони автостанції з ближнім світлом фар. Перебував в стані легкого алкогольного сп'яніння. В салоні автомобіля з ним також їхав його товариш. Наближаючись до АЗС «БРСМ», побачив пішохода, який рухався по прилеглій території даної АЗС в попутньому напрямку та виконував маневр повороту направо на в'їзд до автозаправної станції, щоб заправити автомобіль на випити кави. Однак, пішохід при в'їзді на АЗС почав переходити дорогу та потрапив під колеса його автомобіля. Він відразу натиснув та педаль гальма та потім зупинився праворуч при в'їзді на АЗС. Вийшовши з автомобіля, побачив особу чоловічої статі в сидячому положенні, після чого було викликано швидку допомогу для надання чоловікові медичної допомоги, яка прибула на виклик через декілька хвилин. Визнає цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн. та зазначив, що сплатив на лікування потерпілого 100 000,00 грн.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_4 , зазначила про те, що обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення добровільно відшкодував потерпілому витрати на лікування в сумі 100 000,00 грн. та в разі необхідності подальшого операційного втручання, такі витрати обвинуваченим будуть відшкодовані. З огляду на наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, при призначенні покарання обвинуваченому, просить призначити покарання не пов'язаного з позбавленням волі, застосувавши положення ст. 69 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу.
Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні просив призначити покарання згідно закону та задовольнити поданий ним цивільний позов та стягнути з обвинуваченого завдану йому матеріальну (майнову) шкоду та моральну (немайнову) шкоду внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Заслухавши думку сторін кримінального провадження, які вважають, що вказане кримінальне провадження доцільно розглянути відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, суд відповідно до частини 3 статті 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження всіх доказів стосовно обставин справи, що підтверджують вину обвинуваченого та ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових доказів, які характеризують особу обвинуваченого.
При цьому, суд з'ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст таких обставин і не має сумнівів у добровільності їх позиції.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25, від 18 січня 1978 року, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03, від 21 липня 2011 року, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_4 в судовому засіданні не здобуто.
При цьому, суд з'ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст таких обставин і не має сумнівів у добровільності їх позиції.
Також суд роз'яснив, що учасники судового провадження будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Оцінюючи показання обвинуваченого, надані ним у судовому засіданні, суд вважає, що пред'явлене обвинувачення ОСОБА_4 доведено.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання, суд також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно статті 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину.
Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше. За місцем проживання обвинувачений на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває, має ІІІ групу інвалідності; працює на посаді діловода групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 у військовому званні «старший солдат», має статус учасника бойових дій, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проходження служби характеризується позитивно.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд відносить його щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При цьому, враховуючи наведене, керуючись принципами індивідуалізації покарання, необхідності і достатності покарання, суд не знаходить підстав для застосування ст. 69 КК України, як про це просить захисник обвинуваченого, з огляду на таке.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 у справі № 629/2739/18.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом'якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, справа № 712/4384/20, провадження № 51-548км21). Правова позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з постановою від 12 квітня 2023 року у справі № 606/1059/22.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння у вечірню пору доби в межах населеного пункту та в результаті ДТП спричинив потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.
На переконання суду, порушення Правил дорожнього руху особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння не випадково було відокремлено законодавцем в окремий склад кримінального правопорушення, саме у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю в порівнянні з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 286 КК України.
Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням, оскільки, водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
При цьому, суд виходить з того, що кримінальне правопорушеня, вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 , хоча вчинене з необережності, однак обвинувачений свідомо нехтував Правилами дорожнього руху України, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Разом з тим, сідаючи за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, обвинувачений не міг не розуміти значення своїх дій та міг передбачити їх негативні наслідки, а саме - те що він піддає загрозі як своє життя, так і життя інших учасників дорожнього руху, зокрема потерпілого.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підстави для застосування відносно ОСОБА_4 положень ст. 69 КК України - відсутні, оскільки незважаючи на наявність пом'якшуючих покарання обставин, під час розгляду справи не встановлено обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Підстави для звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням відсутні, оскільки ч. 1 ст. 75 КК України визначено неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння.
Так, санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що при засудженні особи за ч. 1 ст. 286-1 КК України, позбавлення права керування транспортним засобом є обов'язковим додатковим покаранням.
Таке рішення законодавця цілком узгоджується з нормою ч. 2 ст. 50 КК України, адже покарання має на меті також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, Верховний Суд у своїй постанові по справі № 702/301/20 від 04 вересня 2023 року зазначає, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Крім того, враховуючи обставини кримінального провадження, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 додаткове покарання, яке передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки дане покарання покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню, як учасника дорожнього руху.
Призначаючи ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд враховує суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення у сфері безпеки руху, а також порушення останнім Правил дорожнього руху, що призвело до ДТП та заподіяння потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства.
На підставі викладеного, керуючись принципами індивідуалізації покарання, необхідності і достатності покарання для виправлення обвинуваченого та запобігання новим кримінальним правопорушенням, суд приходить до переконання про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Разом з тим, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, наявність обставин, які пом'якшують покарання, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без призначення йому максимального строку покарання, яке передбачено санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, оскільки не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого у більш короткий строк його ізоляції від суспільства, та вважає необхідним призначити йому покарання у мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Призначення покарання в такому необхідному та достатньому розмірі, на думку суду, разом з метою покарання одночасно об'єктивно забезпечить досягнення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
У даному кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_6 заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_8 на його користь матеріальної (майнової) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в сумі 100 000,00 грн. та додаткової шкоди з урахуванням подальших оперативних медичних втручань та проведення реабілітаційних заходів, що буде підтверджено додатковими фактичними витратами, а також моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в сумі 500 000,00 грн.
В обгрунтування цивільного позову зазначає, що матеріальна шкода в сумі 100 000,00 грн., які фактично витратив позивач, включає в себе витрати на медичні послуги та вироби медичного призначення.
Крім матеріальної шкоди, як зазначено позивачем, завдана також моральна шкода, яка полягає у отриманому та супроводжуваному певний час фізичному болі та душевних стражданнях, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного суспільного цивільного життя та інших негативних явищах.
Вирішуючи цивільний позов, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди має право пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, який суд згідно зі ст. 129 КПК України має вирішити.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Витрати на проведення лікування в розмірі 100 000,00 грн., ОСОБА_6 обґрунтовує двома рецептами виробів медичного призначення від 08.01.2025: медичні послуги на суму 90 000,00 грн. та вироби медичного призначення на суму 10 000,00 грн. з відмітками «сплачено» (а.с.55). Інших квитанцій чи чеків про оплату медичних послуг чи перебування потерпілого на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні, витрат на купівлю медичних препаратів, на день подання до суду цивільного позову, не надано.
Проте, як вбачається з наявної в матеріалах справи платіжної інструкції АТ КБ «Приватбанк» Р24А4247762520D7703 від 28.04.2025, витрати в сумі 100 050,00 грн. були відшкодовані ОСОБА_4 шляхом переказу власних коштів на картковий рахунок ОСОБА_6 (призначення платежу: переказ власних коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ДТП 04.01.2025) (а.с.80).
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди (додаткової) з урахуванням подальших оперативних медичних втручань та проведення реабілітаційних заходів, що буде підтверджено додатково фактичними витратами, то суд звертає увагу, що такі витрати відшкодовуються на підставі документально підтверджених доказів, які ОСОБА_6 до початку судового розгляду, під час вирішення питання в підготовчому засіданні про прийняття цивільного позову, не надано.
Щодо вимог цивільного позову в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральної шкоди, суд виходить з наступного.
За приписами статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною 1 статті 1168 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частиною 2 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, наданих в п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Згідно з п. 7 зазначеної постанови, заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
Так, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.
Крім того, суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
В позовній заяві, в обгрунтування розміру моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн. спричинену потерпілому ОСОБА_6 в результаті ДТП вказано на фізичні та душевні страждання, погіршення стану здоров'я, тимчасову втрату працездатності, зміну звичайного способу його життя, необхідність подальшого операційного втручання та значний час на відновлення стану свого здоров'я.
Судом встановлено, що обвинуваченим ОСОБА_4 дійсно заподіяні потерпілому ОСОБА_6 фізичні страждання у зв'язку з ушкодженням здоров'я, душевні страждання у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього, порушенням нормального і звичного життєвого ритму, необхідністю обстеження та подальшого операційного втручання, порушенням нормальних життєвих зв'язків. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує вимоги розумності та справедливості, ступінь моральних страждань потерпілого та характер протиправних дій обвинуваченого, обставини їх вчинення та вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 80 000,00 грн. Такий розмір моральної шкоди, на думку суду, відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості і конкретним обставинам справи, визначений з урахування характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат та є співрозмірним завданій шкоді.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався, на теперішній час відсутні підстави для його обрання.
Початок строку відбування основного покарання обвинуваченим ОСОБА_4 слід обчислювати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування підлягає скасуванню.
Питання речових доказів у справі підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню за проведення судових експертиз необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави.
Керуючись ст.ст. 349, 369-371, 373-374 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі стороком на 1 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 80 000,00 грн. (вісімдесят тисяч гривень, 00 копійок).
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.01.2025 на транспортний засіб - автомобіль «Ford Mondeo», 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , сірого кольору, VIN-код НОМЕР_2 - скасувати.
Речові докази у кримінальному провадженні:
- автомобіль «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який переданий на зберігання до відділу поліції № 1 Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області - повернути власнику;
- 3 оптичні носії інформації (DVD-R) з відеозаписами з камер зовнішнього відеоспостереження АЗС «БРСМ» та нагрудних камер поліцейських, які приєднані до матеріалів кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.
- зразки крові ОСОБА_4 , які передані до кімнати зберігання речових доказів відділу поліції № 1 Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області - знищити;
- медичні карти стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_6 з КНП «Канівська багатопрофільна лікарня» та ТОВ «Ортопедікс-плюс» Ортопедична клініка «LIGAMENTA», які повернуті до вказаних закладів охорони здоров'я - залишити у вказаних закладах охорони здоров'я.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати по кримінальному провадженню за залучення експерта по кримінальному провадженню:
- на проведення експертизи технічного стану транспортного засобу від 21.01.2025 № СЕ-19/124-25/232-ІТ в розмірі - 3 183,60 грн.;
- на проведення комплексної фототехнічної та автотехнічної експертизи від 26.03.2025 № КСЕ-19/124-25/3107 в розмірі 4 775,40 грн.;
а всього на загальну суму 7 959,00 грн. (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень, 00 копійок).
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Черкаського апеляційного суду через Канівський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Головуючий ОСОБА_1