Дата документу 23.06.2025
Справа № 501/2479/24
2-о/501/47/25
23 червня 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Пушкарського Д.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Карпової Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 (заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення, -
До суду звернувся ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Раздорожний Г.Ю., з заявою в якій просить встановити факт, що має юридичне значення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який здійснює утримання трьох малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Представник заявника подав заяву в якій просив розгляд справи провести без його участі та задовольнити заявлені вимоги.
Від заінтересованих осіб жодних заяв по суті справи не надійшло.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення слід залишити без розгляду з наступних підстав.
Як зазначено в заяві, заявник, маючи можливість утримувати та виховувати неповнолітніх дітей, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , просить встановити факт перебування у нього на утриманні трьох неповнолітніх дітей, однин з яких, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є його пасинком, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - донька заявника від попереднього шлюбу, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - спільна дитина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Метою встановлення даного факту заявник визначив можливість скористатися своїм правом на відстрочку від військової служби у разі перебування на його утриманні трьох малолітніх дітей, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд зауважує, що заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох дітей, при тому, що інший з батьків має також прямий обов'язок щодо утримання своїх дітей.
Якщо інший з батьків не виконує своїх обов'язків по утриманню дітей, то вони можуть бути притягнуті до відповідальності, передбаченої законом.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У справі, яка розглядається судом, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_6 , як матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , як батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які взагалі до участі у справі залучені не були.
З огляду на зазначене вбачається, що у справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконують своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Таким чином, встановлення зазначеного факту не є неоспорюваним правом, а тому, на думку суду, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (Постанова від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
А саме, Верховний Суд прийшов до висновку, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. А тому справи зазначеної категорії не можуть розглядатись в порядку окремого провадження, тому, що існує спір про право.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Вказана позиція викладена в Постанові Верховного суду від 06 листопада 2024 року по цивільній справі № 468/1025/23.
Відповідно до ч.6 ст.294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Враховуючи, що факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не може бути встановлений за правилами окремого провадження, то суд дійшов висновку, що заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст.259-260 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 (заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення, - залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя