Номер провадження: 22-ц/813/2761/25
Справа № 496/4748/21
Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М.
Доповідач Сегеда С. М.
10.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю секретаря Козлової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Горяєва І.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання недійсним договорів та витребування майна із чужого незаконного володіння,
встановив:
12.10.2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд:
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку, серія та номер: 2-2472, виданий 30.10.2015 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області, якою також прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25732671 від 30.10.2015 року, житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості: загальна площа (кв.м): 85,8, житлова площа (кв.м): 52,8, матеріали стін: черепашник, АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 5121010100:02:004:0598, реєстраційний номер: 444206151210, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,0731 га; та договір дарування, земельної ділянки, серія та номер: 2-2475, виданий 30.10.2015 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25733330 від 30.10.2015 року, кадастровий номер 5121010100:02:004:0598, адреса: АДРЕСА_1 , площа (га): 0,0731, дата державної реєстрації земельної ділянки: 21.07.2014 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Управління Держземагентства у Біляївському районі Одеської області, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- витребувати у ОСОБА_1 житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості: загальна площа (кв.м): 85.8, житлова площа (кв.м): 52.8, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_4 .
26.07.2021 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Сурженко І.І. із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_4 .
В процесі оформлення спадщини позивачеві стало відомо, що державним нотаріусом Грабовенко- ОСОБА_5 було посвідчено договори дарування спірних житлового будинку та земельної ділянки на користь ОСОБА_1 . Сторонами вказаних договорів були бабуся позивача ОСОБА_4 та її сусідка по суміжній ділянці городу.
Позивачка зазначила, що її бабуся зловживала спірними напоями та могла бути свідомо ведена в оману сусідкою. Крім цього позивачем зазначено, що за півроку до цього саме за кошти позивачки, було виготовлено правовстановлюючі документи. Також позивачка вказала, що після трагічної загиблі її батьків (рідного сину ОСОБА_4 ) дівчатка, що залишилися сиротами, перебували на утриманні бабусі. Крім того, позивачка на даний час зареєстрована у спірному будинку. Крім того, за життя бабуся бажала подарувати спірний будинок онукам.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12.05.2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволенні частково.
Визнано недійсним:
- договір дарування житлового будинку, серія та номер: 2-2472, виданий 30.10.2015 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25732671 від 30.10.2015 року, житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості: загальна площа (кв.м): 85,8, житлова площа (кв.м): 52,8, матеріали стін: черепашник, АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 5121010100:02:004:0598, реєстраційний номер: 444206151210, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,0731 га;
- договір дарування земельної ділянки, серія та номер: 2-2475, виданий 30.10.2015 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25733330 від 30.10.2015 року, кадастровий № 5121010100:02:004:0598, адреса: АДРЕСА_1 , площа (га): 0,0731, дата державної реєстрації земельної ділянки: 21.07.2014 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Управління Держземагентства у Біляївському районі Одеської області, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення (т.1, а.с.124-132).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12.05.2022 року, в частині визнання недійсним договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.135-141).
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12.05.2022 року скасовано.
Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння в частині визнання недійсними:
- договору дарування, житлового будинку, серія та номер: 2-2472, виданого 30.10.2015 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25732671 від 30.10.2015 року), житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості: загальна площа (кв.м): 85,8, житлова площа (кв.м): 52,8, матеріали стін: черепашник, АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 5121010100:02:004:0598, реєстраційний номер: 444206151210, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,0731 га.
- договору дарування, земельної ділянки, серія та номер: 2-2475, виданого 30.10.2015 року, Біляївською районною державною нотаріальною конторою, (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25733330 від 30.10.2015 року), кадастровий номер 5121010100:02:004:0598, адреса: АДРЕСА_1 (га): 0,0731, дата державної реєстрації земельної ділянки: 21.07.2014 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Управління Держземагентства у Білявському районі Одеської області, призначена для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В іншій частині оскаржуване рішення було залишено без змін (т.1, а.с.188-192).
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 09.10.2024 року постанову Одеського апеляційного суду від 26.12.2023 року було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.2, а.с.92-98).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 року визначено склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Комлева О.С., Сєвєрова Є.С. (т.2, а.с.101).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 03.02.2025 року суддя Сєвєрова Є.С. була замінена на суддю Вадовську Л.М. (т.3, а.с.135).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.02.2025 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено ОСОБА_3 (т.2, а.с.142-143).
В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 09.06.2025 року, судді Вадовська Л.М. та Комлева О.С. були замінені на суддів Громіка Р.Д. та Драгомерецького М.М. (т.2, а.с.174).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засідання, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.163-168).
У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 , під час здійснення правочинів неправильно приймала обставини, зокрема, щодо особи обдарованого, та це вплинуло на волевиявлення дарувальника (т.1, а.с.124-132).
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5-6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
За правилами ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
З матеріалів справи вбачається, що 30.10.2015 року між ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 77 років (т.1, а.с.6), та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку, зареєстровано в реєстрі за №2-2472, та договір дарування земельної ділянки, зареєстровано в реєстрі за №2-2475, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначені договори були посвідчені державним нотаріусом Грабовенко-Ворсуляк Д.М. (т.1, а.с.30-31, 55-56).
За життя, тобто протягом більше 5 років, зазначені правочини ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не оскаржувала.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя розпорядилася належним їй на праві власності майном у спосіб, визначений законом, а саме: уклала договори дарування на ім'я ОСОБА_1 .
Про наміри ОСОБА_4 подарувати житловий будинок тому, хто доглядатиме її до дня смерті, було підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Суд апеляційної інстанції також приймає до уваги довід апеляційної скарги про те, що жоден із свідків не володів інформацією щодо укладення договорів дарування та не був присутній під час їх нотаріального посвідчення. Лише єдиний свідок ОСОБА_7 пояснила суду дійсні наміри ОСОБА_4 по укладенню договору саме на ОСОБА_1 , однак суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цим свідченням, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.
Також суд першої інстанції при ухваленні рішення, надав значну оцінку поясненням представника позивача та свідків про те, що ОСОБА_4 за життя зловживала спиртними напоями, хоча жоден з допитаних свідків, у тому числі позивач, не має відповідної освіти та спеціалізації, щоб робити висновку про обсяги споживання спиртних напоїв та їх вплив на стан адекватності людини, у зв'язку з чим такі пояснення носять суто оціночний характер та не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Більше того, матеріали справи не містять доказів того, що дарувальниця ОСОБА_4 зловживала спиртними напоями.
Підставою для визнання недійсними спірних договорів дарування позивачкою зазначена саме ст. 230 ЦК України, згідно якої якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
У зв'язку з неможливістю позивачки довести суду наявності умислу в діях відповідача, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було самостійно перекваліфіковану підставу позову зі ст. 230 на ст. 229 ЦК України, згідно якої, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
При цьому істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
З такими висновками суду першої інстанції погодить неможливо, оскільки на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_4 була у віці 71 року років, а не 77, як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.
В матеріалах нотаріальних справ, заведених при нотаріальному оформленні договорів, містяться медичні довідки про не перебування ОСОБА_4 на диспансерному обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах Біляївської районної лікарні, що підтверджує адекватність фізичної особи та можливість усвідомлювати значення своїх дій дарувальником (т.1, а.с.74).
На момент укладення договорів дарування ОСОБА_4 не мала проблем із зором, а також із знанням української мови, у зв'язку з чим не потребувала зачитування нотаріусом тексту договорів вголос, оскільки це не передбачено положеннями Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (зі змінами).
Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діях дарувальника помилки, а в діях відповідача - умисного введення сторони правочину в оману.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦК України).
Згідно зі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин та про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин.
Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України) і має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Виходячи зі змісту зазначеної норми права, правочин визнається вчиненим внаслідок обману в разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 року у справі № 3-11г14.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Такий висновок було зроблено у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі № 445/1011/17 та від 28.08.2019 року у справі №753/10863/16-ц.
У той же час правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і в разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід враховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі, неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 908/3262/16) .
Крім того, в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції зазначив, що під час підписання договорів дарувальник не могла розуміти зміст договорів, які підписує в силу свого віку.
Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та без дослідження обставин періоду 2015 року, без дослідження медичної документації померлої та без звернення до спеціальних експертних знань визнав недійними договори з двох взаємовиключних підстав, а саме, з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України та з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.
У порушення норм діючого законодавства, суд першої інстанції з власної ініціативи розширив правові підстави позовних вимог, розглянув позов заявлений з підстав дефекту волі, як з підстав дефекту змісту правочину, вдався до оцінки дій державного нотаріуса на предмет дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та шляхом власних умозаключень дійшов висновку про порушення нотаріусом порядку.
Відповідно до роз'яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі в справі як треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
Одним із найважливіших прав нотаріуса як третьої особи є права подавати заперечення на позовну заяву, якщо нотаріус вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції проявив ініціативу щодо з'ясування відповідності змісту нотаріального посвідченого договору, але не ініціював залучення нотаріуса до участі у справі як третьої особи відповідно до ч. 3 ст. 53 ЦПК України.
Тобто, суд першої інстанції, не вивчивши Порядок вчинення нотаріальних дій та не вислухавши нотаріуса, сформував припущення про те, що дарувальник могла не розуміти зміст договорів, які підписує.
Відповідно до п. 1 Гл. 4 Розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених ст. 43 Закону України «Про нотаріат», що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, ї наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.
Доказів невиконання нотаріусом вимог вищевказаних нормативних актів матеріали справи не містять. Навпаки, як вже зазначалось вище, матеріали договірних справ місять довідку про те, що дарувальник не перебувала на обліку в наркологічних та психіатричних кабінетах.
Згідно правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі № 401/3244/17 підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Як було вказано вище, зловживання алкогольними напоями є оціночною категорію.
Факт зловживання дарувальником алкогольними напоями та вплив такого зловживання на дієздатність дарувальника, зокрема станом на 30.10.2015 року, судом не встановлювалось, також як і не встановлювалось вплив деменції на дієздатність дарувальника у момент вчинення правочинів. Дієздатність дарувальника станом на момент укладення правочинів - 30.10.2015 року, шляхом допиту свідків, дослідження інших юридично значущих дій померлої, зокрема вчинення дрібних, побутових правочинів судом не перевірялось, медична документація дарувальника не досліджувалась, судово-психіатрична експертиза у справі не призначалась.
За таких умов висновки суду першої інстанції про те, що дарувальник могла не розуміти зміст договорів, які підписує, є надуманими і не підтвердженими доказами.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових показів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору.
Помилково судом першої інстанції вважалось, що істотна помилка полягає у тому, що дарувальник у присутності державного нотаріуса переплутала сусідку із онукою.
Таких висновків суд дійшов виходячи з висновку про те, що дарувальник збирала документи для оформлення договору дарування на користь онуків та за кошти онуків було поліпшено житловий будинок дарувальника шляхом встановлення металопластикових вікон.
Однак, доказів оформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна від імені та за рахунок онуків дарувальника, у вигляді договору доручення, довіреності, платіжних документів, актів-замовлення тощо, позивачем суду не надано.
У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції не вірно застосував зміст висновків щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду України від 16.03.2016 року № 6-93цс16 та від 27.04.2016 року № 6. 372цс16.
Так, у наведених постановах Верховний Суд сформулював наступні висновки: «Лише в разі встановлення цих обставин норми ч.1 ст. 229 та ст.ст. 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими».
Суд першої інстанції добавив у наведений абзац висновків Верховного Суду фразу: «ст. 230 ЦК України» та виклав помилковий зміст висновків наступним чином: «Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229, ст. 230 та ст.ст. 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими».
Разом з тим, ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Саме на позивача покладається тягар доказування недійсності оспорюваних правочинів.
Судом першої інстанції помилково констатовано, що позивачкою надано до суду належні, достовірні достатні та допустимі докази на підтвердження того, що її бабуся під час укладення договорів дарування помилилась щодо обставин вчинення нотаріальних дій і не була спроможна ознайомитися з документами, які вона підписувала.
Крім того, як було вказано вище, позивачка не зверталася до суду із заявою про призначення у справі експертизи на предмет спроможності дарувальника на момент укладення правочинів, тобто станом на 30.10.2015 року, розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Згідно ч.ч. 1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що оспорювані правочини були вчинені у 2015 році, тобто за довго до смерті дарувальника ОСОБА_4 , та які за її життя оспорені у встановленому законом порядку не були, а також те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12.05.2022 року скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав їх недоведеності.
Крім викладеного, слід зазначити, що звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_2 зазначила, що їй немає де жити, оскільки спірний будинок і земельна ділянка, на якій він розміщений, є єдиним її житлом. Однак, зазначене не відповідає дійсним обставинам справи, так як свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що позивачка проживала з бабусею лише до того моменту, як вийшла заміж, а саме до 2009 року (т.1, а.с.90). Зазначений свідок, як і свідок ОСОБА_7 , також пояснила суду, що ОСОБА_4 свідомо хотіла залишити все майно ОСОБА_1 , яка є її двоюрідна племінниця, оскільки остання її доглядала.
Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 мала сплатити 2 724,00 грн. (908 + 908 = 1 816,00; 1 816,00 х 150% =2 724).
Проте, апелянтом було сплачено 2 977, 20 грн. (т.1, а.с.142).
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 724,00 грн.
Крім того, враховуючи, що касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 2 905,60 (т.2, а.с.6, 63).
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне зробити взаємозалік судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 181,6 грн. (2 905,60 - 2 724 = 181,6), як того вимагає ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2022 року в частині визнання недійсними:
- договору дарування житлового будинку, серія та номер: 2-2472, виданий 30.10.2015 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25732671 від 30.10.2015 року, житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об'єкт житлової нерухомості: загальна площа (кв.м): 85,8, житлова площа (кв.м): 52,8, матеріали стін: черепашник, АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 5121010100:02:004:0598, реєстрацій
ний номер: 444206151210, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0,0731 га;
- договору дарування земельної ділянки, серія та номер: 2-2475, виданий 30.10.2015 року, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25733330 від 30.10.2015 року, кадастровий№ 5121010100:02:004:0598, адреса: АДРЕСА_1 (га): 0,0731, дата державної реєстрації земельної ділянки: 21.07.2014 року, орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Управління Держземагентства у Біляївському районі Одеської області, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів залишити без задоволення.
В іншій частині рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 травня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 181,60 (сто вісімдесят одну гривню 60 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили і дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20.06.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький