Номер провадження: 11-кп/813/1917/25
Справа № 522/11406/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28.05.2025, якою під час підготовчого судового засідання у к/п №12025160000000124 від 30.01.2025 стосовно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві Миколаївської обл., громадянина України, з повною середньою освітою, не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із визначенням розміру застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 28.05.2025 в підготовчому судовому засіданні під час судового розгляду обвинувального акту у к/п №12025160000000124 від 30.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України було призначено судовий розгляд обвинувального акту в даному кримінальному провадженні у відкритому судовому засіданні на 05.06.2025 на 12 год., задоволено частково клопотання прокурора та застосовано стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 26.07.2025, із визначенням застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 грн. та покладенням на останнього у разі внесення застави строком до 26.07.2025 певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Мотивуючи зазначене рішення, суд дійшов висновку про те, що в зазначеному провадженні існують ризики переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, здійснення незаконного впливу на свідків та вчинення нових кримінальних правопорушень, обумовлені тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим; віком та станом здоров'я ОСОБА_8 , стосовно якого відсутні відомості, які б перешкоджали триманню його під вартою; тим, що судовий розгляд наразі не розпочатий, обвинувачений та свідки ще не допитані; тим, що обвинувачений не працевлаштований, внаслідок чого злочинна діяльність слугувала певним джерелом доходу для останнього.
Врахувавши положення ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на майновий стан обвинуваченого ОСОБА_8 , який офіційно не працевлаштований, має постійне місце проживання, а також зважаючи на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого та корупційного злочинів, суд вважав за доцільне визначити суму застави в якості альтернативного запобіжного заходу із виходом за межі, передбачені вимогами п. 5 ч. 2 ст. 182 КПК України, а саме в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_7 не погодився із оскаржуваною ухвалою, посилаючись на її постановлення із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з огляду на наступні обставини:
- судом в основу оскаржуваного рішення покладено виключно інформацію з клопотання прокурора, яке не містило належного обґрунтування, а також жодних матеріалів та доказів на підтвердження аргументації прокурора;
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що кваліфікація діянь обвинуваченого є хибною та не відповідає обставинам кримінального провадження і доказам, здобутим під час досудового розслідування, натомість, правильною кваліфікацією діянь ОСОБА_8 є їх кваліфікація за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки характер обіцянок обвинуваченого потерпілому, їх постійна зміна та повідомлення про неможливість їх виконання, відкладення виконання на час, систематичне та постійне витребування часткових сум свідчить про постійну спробу «витягнути» у потерпілого грошових коштів без вчинення будь-яких дій на виконання таких обіцянок, тобто саме про шахрайську мету дій обвинуваченого; на підтвердження кваліфікації дій ОСОБА_8 за такою кваліфікуючою ознакою як «вчинення злочину за попередньою змовою з іншими особами» стороною обвинувачення не встановлено жодних свідків та/чи виконавців кримінальних правопорушень;
- вірна та об'єктивна кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_8 не надає можливості взагалі застосувати стосовно нього саме виняткову міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
- судом було грубо порушено вимоги територіальної підсудності, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки за обставинами, викладеними в обвинувальному акті, останній епізод інкримінованих ОСОБА_8 злочинних дій було вчинено в межах Хаджибейського району м. Одеси;
- судом 1-ої інстанції не було враховано того, що наявність зазначених прокурором ризиків є виключно припущенням з боку сторони обвинувачення, натомість ризик переховування обґрунтовується, серед іншого, тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання винуватим, проте таке твердження ґрунтується на хибній та невірній кваліфікації дій обвинуваченого; посилання на обізнаність обвинуваченого із способами незаконного перетину державного кордону є виключно припущеннями; заявлений прокурором ризик незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного не підтверджується жодними доказами, натомість, в даному кримінальному провадженні не встановлено жодного іншого обвинуваченого та будь-яких інших свідків, окрім заявника ОСОБА_9 , показання якого задукоментовано в ході досудового розслідування; ризик перешкоджання кримінальному провадженню є недоведеним; заявлений прокурором ризик вчинення іншого кримінального правопорушення спростовується тим фактом, що ОСОБА_8 притягується до кримінальної відповідальності вперше, розкаюється у вчиненні шахрайських дій;
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилась недоведеність стороною обвинувачення неможливості запобігання заявленим ризикам шляхом застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, натомість, обвинувачений має постійне місце проживання, де проживає разом із батьками, його батько є учасником бойових дій, пенсіонером, мати - інвалід 3-ої групи, пенсіонерка, обвинувачений раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався;
- судом застосовано стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 непомірний розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу з огляду на невірну кваліфікацію його дій, без дослідження майнового стану обвинуваченого, що підтверджується також тим, що застава за нього на теперішній час не внесена.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, а саме з 22 год. до 05 год., за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 , із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, або визначити обвинуваченому заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
На підставі аналізу мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на наступне.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Відповідно до матеріалів судового провадження, на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025160000000124 від 30.01.2025 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Відповідно до ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Виходячи з приписів п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
З урахуванням викладених обставин, апеляційний суд вважає передчасними посилання сторони захисту на те, що кваліфікація діянь обвинуваченого є хибною та такою, що не відповідає обставинам кримінального провадження та доказам, здобутим під час досудового розслідування, натомість оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів - з точки зору вагомості, достатності та взаємозв'язку буде здійснена судом 1-ої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, внаслідок чого встановлення дійсних обставин кримінального провадження, а також відповідності дій обвинуваченого ОСОБА_8 правовій кваліфікації, буде здійснена судом за результатами судового розгляду кримінального провадження, після дослідження та надання оцінки наданим сторонами кримінального провадження доказам, натомість, наразі судовий розгляд кримінального провадження тільки розпочався та судом ще не було здійснено дослідження відповідних доказів.
Відтак, наразі суд апеляційної інстанції, з урахуванням наявних у його розпорядженні матеріалів провадження та встановлених кримінальним процесуальним законом обмежень, не вправі надавати оцінку обґрунтованості та доведеності висунутого ОСОБА_8 обвинувачення, з огляду також на факт того, що в розпорядженні апеляційного суду відсутні будь-які докази для надання їм відповідної оцінки.
Водночас, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Проте, всупереч твердженням сторони захисту про недоведеність заявлених стороною обвинувачення ризиків, та зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, пов'язаних із посяганням на недоторканність державного кордону, організацією незаконного переправлення особи через державний кордон України із корисливих мотивів та корупційного злочину, пов'язаного із одержанням неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, їх характер, тяжкість та суспільну небезпечність, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим - за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - у виді позбавлення волі на строк від 7-ми до 9-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років з конфіскацією майна, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.
Додатковим підтвердженням існування зазначеного ризику слугує той факт, що у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_8 винуватим у вчиненні зазначеного злочину, стосовно нього, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ККС у складі ВС від 05.07.2023 у справі №727/6140/22 (пров. №51-2266км23), неможливе буде застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що може призвести до спроб переховування останнього з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, у обвинуваченого ОСОБА_8 відсутні міцні соціальні зв'язки за місцем проживання в м. Одесі, зокрема, останній не одружений, офіційно не працевлаштований, тобто не має законних засобів для існування, відомостей стосовно наявності утриманців матеріали провадження не містять.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Окрім того, апеляційний суд погоджується висновком суду 1-ої інстанції та з доводами сторони обвинувачення стосовно існування в зазначеному кримінальному провадженні ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_8 на свідків у провадженні з метою схиляння їх до надання сприятливих для обвинуваченого показань та перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки такий ризик обґрунтований самою передбаченою вимогами кримінального процесуального закону процедурою отримання показань свідків, відповідно до якої суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише показаннями осіб, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
За встановлених обставин, враховуючи те, що наразі свідки у кримінальному провадженні ще не допитані судом 1-ої інстанції безпосередньо, колегія суддів констатує, що такий ризик продовжує існувати.
Водночас, приймаючи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_8 не має законних засобів для існування, є обґрунтованим висновок суду 1-ої інстанції з приводу існування в зазначеному кримінальному провадження ризику вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення.
Що стосується тверджень сторони захисту з приводу того, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню є недоведеним, колегія суддів зауважує на тому, що такий ризик був визнаний недоведеним судом 1-ої інстанції та не був врахований під час вирішення питання про застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_8 місця проживання в м. Одесі та його перше притягнення до кримінальної відповідальності, проте наголошує на тому, що вказані обставини не виключають та не зменшують існування зазначених вище доведених стороною обвинувачення ризиків та не можуть слугувати підставами для застосування стосовно ОСОБА_8 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу.
Надаючи оцінку посиланням захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_8 проживає разом із батьками, при цьому, батько останнього є учасником бойових дій, а мати - інвалідом 3-ї групи, колегія суддів зауважує на тому, що такі доводи не підтверджуються жодними належними доказами.
Окрім того, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
В даному випадку апеляційний суд зауважує на тому, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 та передбачений ч. 3 ст. 332 КК України прямо посягає на недоторканість державного кордону України та загалом на обороноздатність держави України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відтак, посягання на недоторканність державного кордону України шляхом організації незаконного переправлення осіб через державний кордон в період збройного конфлікту завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв'язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.
З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд вважає необхідним та виправданим застосування на даній стадії судового розгляду стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_8 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Отже, доводи захисника з приводу наявності підстав для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби апеляційний суд вважає безпідставними, натомість, такий запобіжний захід не здатний буде забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на мотиви, викладені апеляційним судом вище.
Надаючи оцінку твердженням захисника стосовно непомірного розміру застосовної стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 застави, колегія суддів зауважує на наступному.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, відповідно до абз. 2 ч. 5 зазначеної ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
В цьому контексті апеляційний суд приймає до уваги положення п. 25 рішення ЄСПЛ у справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022, в якому Суд зауважує на тому, що загальні принципи щодо обґрунтування визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява №26744/16, п.п. 154-157, від 04.07.2019), та «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява №12050/04, п.п. 78-81, ЄСПЛ 2010). Зокрема, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява №54335/14, п. 70, від 22.05.2018). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява №60859/00, п. 111, від 07.12.2006).
Так, з урахуванням обставин злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_8 , вчинених в умовах воєнного стану та пов'язаних із посяганням на недоторканність державного кордону та обороноздатність держави України, із корисливих мотивів, а також одержанням неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття особою, уповноваженою на виконання функцій держави, рішення, їх характеру та суспільної небезпечності, розмір ймовірної неправомірної вигоди, отриманої в результаті здійснення таких дій, який, відповідно до матеріалів кримінального провадження, складає 2100 доларів США, а також зважаючи на існування зазначених вище ризиків, майновий та сімейний стан ОСОБА_8 , який не працевлаштований, утриманців не має, апеляційний суд вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про виключність даного випадку та необхідності визначення обвинуваченому ОСОБА_8 застави, розмір якої перевищує встановлений законом для зазначеної категорії злочинів, а саме 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки саме такий її розмір, з урахуванням перспективи її втрати, забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків у разі її внесення.
Факт невнесення за обвинуваченого ОСОБА_8 розміру застави не може слугувати підставою для зменшення її розміру, з урахуванням обставин злочинів, у вчиненні яких останній обвинувачується, їх суспільної небезпечності та з огляду на встановлені апеляційним судом вище ризики.
На переконання апеляційного суду, застава у зазначеному вище розмірі здатна буде, з огляду на перспективу її втрати, забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків та буде достатньою для запобігання вищенаведеним ризикам.
Що стосується посилань сторони захисту на допущення судом 1-ої інстанції порушення вимог територіальної підсудності під час розгляду клопотання прокурора про застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів зауважує на наступному.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що в судовому засіданні Приморського райсуду м. Одеси від 28.05.2025 захисником ОСОБА_7 було заявлено клопотання про направлення до Одеського апеляційного суду подання для вирішення питання стосовно підсудності даного кримінального провадження, обумовлене тим, що, на думку захисника, останній епізод інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 дій було вчинено в Хаджибейському районі м. Одеси (а.с. 67-69).
Ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 28.05.2025 в задоволенні клопотання сторони захисту було відмовлено з огляду на те, що, на переконання суду, інкримінований ОСОБА_8 злочин, передбачений ч. 3 ст. 332 КК України був закінчений саме в Приморському районі м. Одеси (а.с. 73-74).
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що захисник, у разі наявності у нього сумнівів стосовно надходження кримінального провадження до суду із порушенням правил територіальної підсудності, не скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 34 КПК України, на подання клопотання до апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції.
Відтак, є помилковими посилання сторони захисту на допущення порушення судом 1-ої інстанції правил територіальної підсудності вказаного кримінального провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає залишенню без змін, як законна, обґрунтована та вмотивована.
Керуючись ст.ст. 24, 32, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського райсуду м. Одеси від 28.05.2025, якою стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України на стадії судового розгляду кримінального провадження застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26.07.2025, із визначенням застави в розмірі 908 400 грн. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4