Справа № 466/8067/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/308/25 Доповідач: ОСОБА_2
18 червня 2025 року у м. Львові Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 ,
з участю: прокурора ОСОБА_8
захисника - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
встановила:
вищезазначеним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 510 ( п'ятсот десять ) грн.
Судом встановлено, що 22.07.24, приблизно о 08 год. 15 хв., ОСОБА_6 , перебуваючи за адресою м. Львів вул. Лляна, 15, у результаті словесного конфлікту, на грунті особистих неприязних відносин, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , умисно наніс дерев'яною палкою декілька ударів по тулубу та лівому передпліччі останього , чим спричинив потерпілому садно на передній черевній стінці, синець і садно на лівому передпліччі, які згідно висновку судово-медичного експерта від 29.07.2024 за № 547 відносяться до легкого ступеня тяжкості.
Не погоджуючись з цим вироком, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження закрити на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що зібрані докази, на які здійснено посилання у вироку не є достатніми для висновку про винуватість обвинуваченого.
Зазначає, що є суперечності між показаннями обвинуваченого, його дружини та свідка ОСОБА_10 з одного боку та між показаннями потерпілого і його дружини з іншої сторони, а усі сумніви слід тлумачити на користь особи, яка притягається до відповідальності.
Стверджує, що обвинувачений зазнав наслідків обмови з боку потерпілого та його дружини, чиї покази слід сприймати критично, як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_9 покарання.
Вважає, що саме ОСОБА_9 розпочав фізичне побиття ОСОБА_6 , який діяв виключно в умовах самозахисту. Тілесні ушкодження потерпілого є наслідком оборони обвинуваченого.
Також сторона захисту зазначає, що слід критично оцінювати показання свідка ОСОБА_11 , оскільки вказана особа не була допитана на досудовому розслідуванні, такий доказ не відкривався стороні захисту, відтак є недопустимим.
У судове засідання апеляційного суду обвинувачений не з'явився, попередньо надавши суду клопотання про розгляд справи без його участі.
При апеляційному розгляді захисник підтримав апеляційну скаргу та просив її задоволити.
Прокурор заперечив апеляційну скаргу сторони захисту з огляду на безпідставність такої, зазначивши про законність, обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваного судового рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначені вимоги закону місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, дійшов правильного висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
В оскаржуваному вироку районний суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.
Висновок суду першої інстанції здійснено на підставі належної оцінки доказів, серед яких: показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , висновок експерта за № 547 від 29.07.24 та інші письмові докази, зміст яких детально відтворено у вироку.
На переконання колегії суддів, висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, які судом першої інстанції встановлені повно, та підтверджуються вищенаведеними доказами у своїй сукупності.
Апеляційні доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є безпідставними, оскільки вони спростовуються відомостями безпосередньо дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні.
Так, з висновку експерта за № 547 від 29.07.24, показань потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 вбачається, що саме обвинувачений наніс потерпілому удари по тулубу і лівому передпліччі, чим спричинив йому садно на передній черевній стінці, синець та садно на лівому передпліччі, які віднесено до легкого ступеня тяжкості.
Щодо доводів апеляційної скарги, що слід критично оцінювати показання свідка ОСОБА_11 , оскільки вказана особа не була допитана на досудовому розслідуванні, такий доказ не відкривався стороні захисту, відтак він є недопустимим, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, які згідно із ст.95 КПК України здобуваються судом безпосередньо у судовому засіданні. Відтак, складені слідчим протоколи допиту свідків не є доказами у кримінальному провадженні.
Частиною 2 статті 22 КПК передбачено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 цієї ж статті передбачає обов'язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані.
Відповідно до ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Разом з тим сторона захисту не вказує спосіб, у який районний суд чи допитаний ним свідок могли істотно порушити права чи свободи обвинуваченого, у чому полягає істотність таких порушень та які саме його права чи свободи було порушено окремо районним судом і свідком ОСОБА_11 .
Щодо доводів апеляційної скарги захисника, що саме потерпілий спричинив конфлікту ситуацію та районний суд не взяв до уваги світлини на яких потерпілий тримає знаряддя злочину, то такі є безпідставними, оскільки з огляду на положення ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунете обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, за яким один тільки ОСОБА_6 обвинувачується в нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_9 . Відтак, встановлення будь-яких інших обставин виходить за межі обвинувачення, передбачені ч.1 ст.337 КПК України і може бути предметом судового розгляду в іншому кримінальному провадженні.
Щодо тверджень сторони захисту про суперечності показань свідків, то колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, допитані місцевим судом свідки вказали на нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим і потерпілим один одному, однак ніхто з них не повідомляв, що обвинувачений не заподіював тілесних ушкоджень потерпілому. Отже, між показаннями всіх допитаних судом свідків немає суперечностей, а такі взаємно доповнюють обставини вчинення кримінального правопорушення.
Щодо правомірності дій потерпілого, то така може бути предметом розгляду в іншому кримінальному провадженні, з дотриманням ч.1 ст.337 КПК України.
Усі інші аргументи сторони захисту наведені в апеляційній скарзі вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують
На переконання колегії суддів вищенаведені у сукупності докази, які обґрунтовано визнано судом першої інстанції допустимими, належними, достатніми та достовірними, повністю доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, та спростовують апеляційні доводи про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Призначене місцевим судом обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, призначивши покарання у виді штрафу в межах санкції інкримінованої йому статті КК України
За таких обставин, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування оскаржуваного вироку суду, а отже така визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованою та до задоволення не підлягає.
Крім того, за наслідками апеляційного перегляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407,419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: