Дата документу 23.06.2025 Справа № 331/5604/24
Єдиний унікальний №331/5604/24 Головуючий у першій інстанції: Світлицька В.М. Провадження № 22-ц/807/856/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
23 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 доОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів, -
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначила, що 08.06.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2019 р. розірвано. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2014 р. по справі № 331/5694/14ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 500,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 28.07.2014 р. і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.04.2019 р. по справі № 331/476/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття.
У зв'язку зі зміною життєвих обставин наразі позивачу не вистачає аліментів, призначених рішенням суду, сума є недостатньою для утримання та виховання дитини, забезпечення нормального розвитку дитини.
Посилаючись на зазначені обставини, просить суд змінити розмір стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 70% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини на 1/4 частину заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення повноліття дитини.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року позов задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів, що стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2019 року по справі № 331/476/19 з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 75 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, на 1/4 частку з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження її позовних вимог, він регулярно сплачує аліменти на утримання доньки у розмірі, щомісячно здійснює додаткові витрати, а також утримує цивільну жінку та її дітей, а тому по справі відсутні підстави для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги, заявлені позивачем в частині розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів з твердої суми на частку від заробітку є законні та обґрунтовані, обумовленими інфляційними процесами в державі та значним підвищенням вартості життя, у зв'язку з чим розмір аліментів, визначений рішенням суду (75 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) не може забезпечити належний рівень матеріального утримання дитини на теперішній час.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 02.10.2012 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24.04.2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів - задоволено частково; збільшено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2014року, з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зі стягнення у розмірі 500 гривень 00 копійок на стягнення у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з урахуванням його зміни протягом 2019 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , повноліття. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2019 року.
Згідно із довідкою про доходи, виданої Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради від 22.07.2024 року, ОСОБА_2 працює у Центральному відділі освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на посаді пом. вихователя, загальна сума доходу останньої за період з 01.01.2024 р. по 30.06.2024 р. без урахування аліментів становить 59 364,30 грн.
Відповідно до консультативного висновку спеціаліста, виданого КНП «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня» Запорізької обласної ради від 10.11.2023 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлений діагноз: дефіцит вітаміну Д; високорослість; білково-енергетична недостатність; дифузний нетоксичний зоб І ст.; еутиреоз; порушення менструального циклу.
Ст. 27 Конвенції про права дитини та ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», передбачають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»), яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття і закріплене у ст.180 СК України, ст.27 Конвенції про права дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є міжнародним договором та не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України у формі ратифікації, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі - Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до положень ст. 180 СК України,батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ст. 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі за № 6-143цс13: з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини»,ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Враховуючи зміст ст. ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно вимог статті 192 СК України, розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.
Право звернутися з позовом про зміну способу стягнення аліментів має одержувач аліментів (ч.3 ст.181 СК України).
Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції врахував, що відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення. Для дітей віком до 6 років прожитковий мінімум становить 2563 гривень, для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Окрім цього, судом першої інстанції враховано, що Суд враховує, що відповідач не надав суду доказів неможливості сплати аліментів у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, інших доказів про стан здоров'я, матеріальне та сімейне становище останнього, а також наявності обставин, що мають істотне значення при вирішенні судом цього спору.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України,зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду (постанова Верховного Суду України № 6-143цс13 від 05 лютого 2014 року).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не лише норми ст. 192 СК України, але й низка інших норм, які регулюють обов'язок батьків утримувати своїх дітей, зокрема: ст. 181 «Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину», ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі».
Позивачка скористалася своїм правом, звернувшись із позовом про зміну способу стягнення аліментів, шляхом їх присудження у частці від доходу відповідача. Крім того, закон не встановлює обов'язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права апеляційний суд зазначає, що позивачка має право на зміну розміру стягуваних аліментів на частку від заробітку, тобто має право на зміну способу стягнення аліментів, оскільки змінились обставини, що впливають на визначений розмір аліментів, а саме: збільшився прожитковий мінімум та відповідно збільшився мінімальний розмір аліментів на дитину.
У зв'язку з викладеним, враховуючи, що батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини, а також те, що дитина проживає разом з матір'ю, виходячи з принципу розумності та справедливості, зважаючи на те, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для зміни розміру та способу стягнення аліментів, призначених рішенням суду, і стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на неповнолітню дитину 1/4 частку заробітку (доходу)відповідача щомісячно до повноліття дитини, але не менш 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону та неврахування доводів відповідача є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення тверджень, що з 2019 року він перебуває у цивільних відносинах з іншою жінкою, у якої є дві малолітні дитини, що відповідач намагається побудувати нову сім'ю і також витрачає певний час та власні кошти на забезпечення нової родини усім необхідним, у тому числі регулярно щомісячно виділяє кошти в розмірі 12000 грн. на їх утримання колегія суддів оцінює критично, оскільки зазначене не підтверджується жодними доказами, що суперечить вимова гам ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Не є підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про добровільне регулярне щомісячне «витрачання коштів на доньку у спосіб покупки їй необхідних речей та у спосіб передачі готівкових коштів (приблизно 1000-1500 грн щомісячно).
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що право вибору способу стягнення аліментів належить тому із батьків, з ким проживає дитина.
Належних і допустимих доказів на спростування доводів позивачки про зміну майнового стану платника аліментів останній суду не надав.
За своєю суттю доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну представника ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст.374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 червня 2025 року.
Головуючий
Судді: