Справа № 161/1241/25
Провадження № 2/161/1543/25
20 червня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Смоковича М.В.
при секретарі судового засідання - Хилько О.В.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідача - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
21.01.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася із позовною заявою до відповідача, ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.04.2022 року ОСОБА_1 разом із дочкою поїхали за кордон до Республіки Польща, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану та активними бойовими діями. Її мати, ОСОБА_3 , не володіла цією інформацією, однак згодом про цей факт їй повідомив онук. Після цього ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_3 в телефонному режимі узгодили те, що ОСОБА_1 придбає для неї автомобіль за свої власні кошти, а по приїзду в Україну, ОСОБА_3 поверне їй кошти та, відповідно, отримає автомобіль. Попередньо вони погодили орієнтовану ціну за автомобіль - 3-4 тис. доларів США. Після того, як ОСОБА_1 обрала автомобіль для подальшої купівлі, вона узгодила із матір'ю придбання автомобіля марки «Opel Meriva», 2010 року, за ціною 4700 доларів США. При даних домовленостях були присутні свідки. 30.05.2022 року ОСОБА_1 доставила вказаний автомобіль в Україну. Того ж дня ОСОБА_3 прибула на митний пост «Устилуг» для митного оформлення авто. 01.07.2022 року мати повернула ОСОБА_1 1000 доларів США, решту коштів обіцяла повернути невдовзі. Разом з тим, ОСОБА_3 зареєструвала транспортний засіб на себе, отримавши свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Однак, кошти і по теперішній час не повернуті ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 зі свого боку виконала зобов'язання, а саме придбала та доставила автомобіль ОСОБА_3 , згідно з попередньо узгодженими умовами. В свою чергу, ОСОБА_3 не здійснила повний розрахунок за надану послугу з урахуванням вартості автомобіля. Зокрема, цей факт вона визнає та підтверджує у письмових поясненнях, наданих оперуповноваженому ВКП Луцького РУП ГУНП у Волинській області 08.03.2023 року. На даний час автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_1 , у зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань. 05.12.2024 року Новосад подала заяву до Луцького РУП ГУНП у Волинській області, в якій зазначила вказані обставини. Покликаючись на вищевикладене, просить суд, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 217048 грн. 99 коп., судовий збір у розмірі 2170 грн. 48 коп., понесені витрати за проведення оцінки колісного транспортного засобу в сумі 1500 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
21.03.2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свої заперечення проти позовних вимог обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу «Opel Meriva», 2010 року, д.н. НОМЕР_1 . Даний автомобіль був придбаний відповідачем за власні кошти в червні 2022 року. У вересні 2022 року, дочка відповідача ОСОБА_1 , взяла без дозволу ключі та документи на вказаний автомобіль та відмовилася їх повертати, мотивуючи це тим, що автомобіль належить їм. Позивач у позовній заяві переконує, що між дочкою та матір'ю існують певні зобов'язання, згідно яких позивач придбала автомобіль для відповідача, а відповідач відмовився оплатити повну вартість автомобіля, що і зумовило позивача звернутися із позовною заявою до суду. В той же час, позивач не конкретизує, який саме договір укладено між ним та відповідачем: купівлі-продажу, поставки, надання послуг (яких саме) тощо. Тобто позивач, формулюючи позовні вимоги про стягнення боргу з відповідача у певній грошовій сумі, не вказує підставу виникнення такої заборгованості. Крім того, позивачем, до позовної заяви, будь-яких доказів стосовно того, що між нею та відповідачем узгоджені всі істотні умови домовленості, не додано. Позивачем, також, не надано будь-яких письмових документів, які б свідчили про наявність будь-яких правовідносин між позивачем та відповідачем, що стосується вказаного автомобіля. Крім того, загальні твердження позивача про те, що ОСОБА_1 нібито придбала автомобіль за певну суму коштів і відповідач зобов'язався оплатити вартість автомобіля у певному розмірі не підтверджується будь-якими доказами. Отже, враховуючи невідповідність позовних вимог обставинам справи, їх необґрунтованість, недоведеність, штучність та у зв'язку із відсутністю будь-яких договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем, позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення судом у повному обсязі.
В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні відповідач та її представник заявлені позовні вимоги не визнали. Просили суд у задоволені позову відмовити повністю.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що з сторонами не перебуває у тісних відносинах. Вона, разом із ОСОБА_1 , перебувала в Республіка Польща та була присутньою при телефонній розмові, коли ОСОБА_3 просила позивача, в телефонному режимі, купити їй автомобіль. Вони, разом із позивачем, їздили і підшукували придатний автомобіль. Відповідач неодноразово телефонувала до позивача щодо з'ясування питання купівлі автомобіля. Вони, разом із позивачем, віднайшли автомобіль і придбали його. В подальшому відповідач перетнула кордон з Республікою Польща та разом з ними вже перетинала кордон на територію України на купленому автомобілі. Під час перетину кордону митниками були встановленні порушення та винесено протокол. Оскільки ні позивач, ні відповідач не мали готівки, то вона особисто оплатила штраф. Під час поїздки додому позивач розказувала відповідачу, як потрібно керувати автомобілем, оскільки остання була необізнаною. Подальших подробиць даної ситуації їй не відомо. Також вказала, що купівля автомобіля оформлялося готівковим розрахунком, надавалися документи тільки на автомобіль. Чи оформлявся договір купівлі-продажу їй не відомо. Документи оформляли на відповідача. При передачі коштів присутньою не була.
Свідок ОСОБА_6 суду показав, що позивач є його матір'ю, відповідач - бабусею. Вказав, що між сторонами по справі існують конфлікти. З квітня 2022 року відповідач зверталася до нього з приводу того, що бажає придбати автомобіль. У зв'язку із воєнною агресією в країні не міг допомогти, бо не мав можливості виїхати за кордон. ОСОБА_3 почала пропонувати, щоб ОСОБА_1 купила автомобіль та перевезла його на територію України. В подальшому вирішили, що батьки куплять в Республіці Польща автомобіль та позивач переправить його на територію України. Відповідач сказала, щоб позивач купила авто за свої кошти, оскільки остання коштів не мала, бо віддала їх на зберігання іншій дочці, яка також перебувала за кордоном, а коли дочка повернеться, то відразу поверне позивачу кошти. Особисто присутнім при домовленостях не був. Перемовини велися через нього, оскільки в його телефоні був інтернет та за допомогою додатку «Вайбер» велися домовленості. Обговорювалася сума до 5 тис. доларів США. Також вказав, що йому відомо, що ОСОБА_3 повернула ОСОБА_1 1 000 доларів США.
Свідок ОСОБА_7 суду показала, по позивач по справі є її рідною сестрою, а відповідач - матір'ю. Їй відомо, що автомобіль з-за кордону пригнали для мами, відповідачу по справі. За якими умовами відбувалася купівля автомобіля та за чиї кошти їй не відомо. Вказала також, що 05.03.2022 року, коли виїжджала за кордон, мати передала їй кошти на зберігання, а після повернення нею з-за кордону, ці кошти було назад передано відповідачу. Також повідомила, що їй відомо, що сестра купувала автомобіль та переганяла його на територію України. В подальшому її чоловік брав у позику 1000 доларів США, для передачі їх ОСОБА_3 , щоб вона мала змогу віддати ці кошти в погашення боргу за автомобіль.
Свідок ОСОБА_8 суду показав, що відповідач є його тещею, а позивач - сестра дружини. Йому відомо, що відповідач хотіла купити автомобіль і про це велася неодноразова розмова. На яких умовах та за яку суму купувався автомобіль йому не відомо. Однак, вказав, що на прохання своєї дружини позичав у знайомих 1000 доларів США та передав їх тещі, щоб та поїхала за кордон та привезла автомобіль.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач стверджує, що у 2022 року вона, під час перебування у Республіці Польща, та її мати, ОСОБА_3 , в телефонному режимі узгодили те, що ОСОБА_1 придбає для неї автомобіль за свої власні кошти, а по приїзду в Україну, ОСОБА_3 поверне їй кошти та, відповідно, отримає автомобіль. Попередньо вони погодили орієнтовану ціну за автомобіль - 3-4 тис. доларів США. Вона обрала автомобіль для подальшої купівлі, а саме автомобіль марки «Opel Meriva», 2010 року, за ціною 4700 доларів США, що в подальшому узгодила з відповідачем. При даних домовленостях були присутні свідки. Вона виконала взяті на себе зобов'язання, а саме придбала та доставила автомобіль ОСОБА_3 , згідно з попередньо узгодженими умовами, тоді як ОСОБА_3 не здійснила повний розрахунок за надану послугу з урахуванням вартості автомобіля. Позивач у своїй позовній заяві та під час розгляду справи зазначає, що між нею та відповідачем фактично було укладено договір про надання послуги з купівлі та доставлення останній автомобіля. Також вказала, що інших доказів, окрім показів свідків, вона надати не може.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Таким чином, аналіз змісту норми ст. 638 ЦК України, дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий договір можна вважати укладеним: 1) сторони повинні досягти згоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі.
Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Істотними умовами договору про надання послуг є: предмет договору (чітке визначення виду послуги, що надається); умови оплати (розмір, строки та порядок оплати); строк дії договору (період, протягом якого надається послуга, або ж момент її завершення), умови, визначені законом (якими можуть бути відповідальність сторін, способи вирішення спорів, тощо); умови, щодо яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та у разі якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо- відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Тому недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, але на підтвердження укладення такого договору (в даній справі позивач зазначає, що було укладено з відповідачем договір про надання послуг) та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, позивачем мають бути надані належні, допустимі та достовірні докази.
У разі пред'явлення позову про стягнення заборгованості позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, в тому числі надати суду докази наявності між позивачем і відповідачем правовідносин, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт наявності заборгованості, і його умов.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач, як на докази підтвердження укладення даного договору про надання послуг, посилається на покази допитаних у судовому засіданні свідків. Однак, покази свідків, в силу вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України, ч. 1 ст. 218 ЦК України, не можуть бути єдиним і беззаперечним доказом підтвердження укладення такого договору, так як, в даному випадку, вони є недопустимими. Для підтвердження укладення договору, покази свідків будуть допустимими доказами лише у тому випадку, коли вони надаються у сукупності з іншими доказами, такими як письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, тощо, тоді як позивачем такі докази надано не було.
Під час судового розгляду, судом встановлено, що між сторонами дійсно були узгоджені певні домовленості щодо доставлення позивачем з-за кордону автомобіля для відповідача (даний факт не заперечується, ані позивачем, ані відповідачем), проте суду не надано жодних належних і допустимих доказів того, що ці домовленості, у їх сукупності, складають договір про надання послуг, про який зазначає позивач, а тому у відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем з приводу повернення заборгованості, про яку заявляє остання у позовній заяві.
Суд не приймає до уваги твердження сторони позивача про те, що доказом укладення договору між сторонами може слугувати пояснення відповідача, які остання надавала оперуповноваженому ВКП Луцького РУП ГУНП у Волинській області, так як дані показання не мають для суду жодної юридичної сили. Крім цього, вони надавалися вже після того, як автомобіль був доставлений в Україну та оформлений на відповідача, а тому, на переконання суду, не можуть слугувати доказом укладення договору. Більш того, дані покази, фактично узгоджуються з показами, які були надані відповідачем під час розгляду даної справи і доводять лише той факт, що позивач, на прохання відповідача, погодилася купити і пригнати їй з-за кордону автомобіль.
Більш того, навіть допитані під час судового розгляду свідки не надали стверджувальної відповіді з приводу того, за чиї кошти куплявся автомобіль, яка дійсна ціна даного автомобіля, коли саме було досягнути домовленості з купівлі даного автомобіля, як куплявся даний автомобіль, строки доставки його відповідачу, тощо.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, позивачкою не надано належних та допустимих доказів укладення між нею та відповідачем договору про надання послуг з купівлі та доставлення автомобіля, що виключає наявність у відповідача невиконаного зобов'язання перед позивачем з даного приводу, а тому суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим і у його задоволені необхідно відмовити.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України у зв'язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст. 12, 78, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1
Повний текст рішення складений 23 червня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області М.В. Смокович