Справа № 466/1678/25
20 червня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючий суддя Едер П. Т.
секретар с/з Костюк В. С.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Гавдик М. З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові заяву позивачки ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника,-
06 червня 2025 року Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Скасовано наказ Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» від 20.01.2025 № 2001/9-к.тр про звільнення з роботи ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на посаді провідного юрисконсульта Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ». Стягнуто із Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» (код ЄДРПОУ 36544827) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 66654,00 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири гривнi 00 копійок). Стягнуто з Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» на користь держави судовий збір 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
16 червня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла заява позивачки ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, у якій просить ухвалити додаткове рішення у справі 466/1678/25 яким стягнути із Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» (код ЄДРПОУ: 36544827) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного в розмірі 153 458,91 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмір 20 000,00 грн.; допустити негайне виконання рішення у справі 466/1678/25 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 35 652,07 грн.
19 червня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення щодо заяви про ухвалення додаткового рішення у справі №466/1678/25 представника відповідача Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» Миколайчука О. І., у яких просять ухвалити додаткове рішення, яким ОСОБА_2 в задоволенні її вимог про стягнення з ПП «ПСМЛ «Ескулаб» витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. та середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 153 458,91 грн. відмовити у повному обсязі у зв'язку із безпідставністю. У запереченнях вказують, що ознайомившись із доводами, що викладені у такому документі, сторона відповідача не може погодитись із такими та бажає заперечити проти ухвалення додаткового рішення з наступних підстав. Зі змісту заяви від 14 червня 2025 року вбачається, що позивач - ОСОБА_3 просить стягнути із відповідача - ПП «ПСМЛ» Ескулаб»: 153 458,91 грн. - середній заробіток за час вимушеного прогулу; 20 000 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Так, що стосується вимоги ОСОБА_4 про стягнення 153 458,91 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то вважають за необхідне зазначити таке. Із абзацу 4 резолютивної частини рішення суду від 06 червня 2025 року вбачається, що судом задоволено позовну вимогу позивача у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 66 654,00 грн. Натомість, із аналізу статті 270 ЦПК України можна зробити висновок, що суд може ухвалити додаткове рішення у чотирьох імперативно передбачених випадках. Тому видається абсолютно незрозумілим, із яких підстав позивач вважає, що предметом ухвалення додаткового рішення може бути стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в той час як судом уже розглянуто та прийнято рішення у цій частині.
Що стосується вимоги позивача про відшкодування за рахунок коштів ПП «ПСМЛ «Ескулаб» понесених витрат розміром 20 000 грн. на професійну правничу допомогу, то зазначають наступне. Право сторони провадження на компенсацію понесених нею судових витрат дійсно закріплено положеннями цивільного процесуального законодавства України. Однак, реалізація такого права чітко регламентована нормами гл.8 роз. І ЦПК України, дотримання і виконання яких є необхідною передумовою для ухвалення рішення судом, який здійснював розгляд справи, про розподіл тих чи інших судових витрат. Обґрунтування такої суми стороною позивача здійснюється Договором №21/04/25 про надання адвокатом правової допомоги від 21 квітня 2025 року, Актом здачі приймання виконаних послуг по договору про надання адвокатом правової допомоги від 13 червня 2025 року. Так, зі змісту згаданого у попередньому абзаці Акту вбачається, що представником позивача - адвокатом Масюком М. В. у період із квітня - червня 2025 року надано наступний обсяг правничої допомоги: підготовка процесуальних документів у справі №466/1678/25; представництво інтересів гр. ОСОБА_2 в Шевченківському районному суді м. Львова у справі №466/1678/25. Звертають увагу саме на період, за який представником надано таку правничу допомогу та, зокрема, й календарну дату укладення договору надання правничої допомоги - 21 квітня 2025 року. Отже, беззаперечною є та обставина, що позивач звернулась із позовною заявою наприкінці лютого 2025 року, про що свідчить календарна дата на такому процесуальному документі. Разом тим, як вбачається із матеріалів справи №466/1678/25, позивачем, окрім позову, у березні 2025 року було подано процесуальний документ, що іменований як «Пояснення». Як вже було згадано вище, в межах розгляду такої справи стороною позивача подано лише два процесуальних документи по суті справи - у лютому та березні 2025 року. Натомість Договір, долучений позивачем, датований 21 квітня 2025 року, з чого можна зробити висновок, що представник - адвокат Масюк М. В. не має жодного стосунку до підготовки як позовної заяви від 20 лютого 2025 року, так і пояснень від 10 березня 2025 року. Окремо зауважують, що зі змісту протоколів судових засідань у цій справі вбачається таке: 24 квітня 2025 року судове засідання тривало орієнтовно 4 хвилини, зважаючи на те, що представником відповідача подано клопотання про його відкладення на іншу дату час; 05 травня 2025 року засідання тривало не більше 25-ти хвилин, із яких орієнтовно протягом 10-ти хвилин тривав виступ зі вступним словом представника відповідача - адвокат Г. Оксенюк; 02 червня 2025 року було проведено останнє судове засідання у цій справі, за результатами якого суд оголосив перерву для виготовлення тексту рішення.
Тому із врахування вищевикладених обставин та покликань на судову практику, вважають, що позивачем не доведено, що зазначені в заяві про ухвалення додаткового рішення від 14 червня 2025 року витрати на професійну правничу допомогу були фактичними, реальними, неминучими, а їхній розмір - обґрунтований. До того ж зазначена сума є завищеною та абсолютно неспівмірною із реальним обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Також, особливу увагу суду бажають закцентувати на вимогах до процедури подання заяви про стягнення судових витрат і доказів в підтвердження їх розміру. Зі змісту позовної заяви від 20 лютого 2025 року вбачається, що на виконання вимог п.9 ч.3 ст. 175 ЦПК України, позивачем у своїй першій заяві по суті вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить 20 000 грн. Однак, наголошують, що що ані позивачем, ані його представником не було оголошено в судовому засіданні від 02 червня 2025 року про будь-які докази, якими сторона позивача бажає обґрунтувати понесені нею судові витрати. Вказане твердження підтверджується звукозаписом судового засідання від цієї ж календарної дати. Тому просять відмовити в задоволені зазначеної заяви.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Масюк М. В. підтримав заяву, просив суд таку задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача Гавдик М. З. проти задоволення заяви заперечила. Зазначила, що позивачем не дотримано вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали заяви та матеріали цивільної справи, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів. рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Із урахуванням наведених норм та викладених обставин, суд вважає необхідним ухвалити додаткове рішення у цивільній справі щодо розподілу судових витрат.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах: від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.
Частиною 5 статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19); від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19). Аналіз зазначених постанов свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Заяву щодо витрат на правничу допомогу зроблено у строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Судом встановлено, що правова допомога надавалась позивачці ОСОБА_5 адвокатом Масюком М. В. на підставі Договором №21/04/25 про надання адвокатом правової допомоги від 21 квітня 2025 року.
Разом із заявою про ухвалення додаткового рішення позивачка подала до суду: договір №21/04/25 про надання адвокатом правової допомоги, акт здачі-приймання виконаних послуг по договору про надання адвокатом правової допомоги.
Згідно із вищевказаними доказами щодо надання правової допомоги, загальна вартість наданих послуг адвокатом Масюком М. В. позивачці ОСОБА_5 складає 20000,00 грн.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката, з урахуванням задоволення позовних вимог, суд вважає заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення із Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» (код ЄДРПОУ: 36544827) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного в розмірі 153 458,91 грн. суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Скасовано наказ Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» від 20.01.2025 № 2001/9-к.тр про звільнення з роботи ОСОБА_2 . Поновлено ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на посаді провідного юрисконсульта Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ». Стягнуто із Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» (код ЄДРПОУ 36544827) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 66654,00 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири гривнi 00 копійок). Стягнуто з Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» на користь держави судовий збір 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення, а також не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
З врахуванням того, що позивачка ОСОБА_2 просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути із Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» (код ЄДРПОУ: 36544827) на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного в розмірі 153 458,91 грн., однак, із абзацу 4 резолютивної частини рішення суду від 06 червня 2025 року вбачається, що судом задоволено позовну вимогу позивача у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 66 654,00 грн., тому в задоволенні заяви в цій частині слід відмовити, оскільки позивачка фактично просить ухвалити додаткове рішення до вже розглянутої вимоги, що приписами цивільного процесуального законодавства не передбачено.
У відповідності до вимог ст. 270 ЦПК України законодавством врегульовано можливість ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема, у випадку, коли стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, а також у разі якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту рішення суду від 06 червня 2025 року у вказаній справі, судом вирішено допустити негайне виконання рішення про поновлення позивачки на роботі.
В той же час під час при постановленні рішення судом не вирішено питання про звернення до негайного виконання в частині виплати за один місяць судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
За таких обставин на підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць, а саме в розмірі 66654,00 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири гривнi 00 копійок).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 141, 247, 270, 430 ЦПК України, суд,-
заяву позивачки ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «ЕСКУЛАБ» про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника - задовольнити частково.
Стягнути із Приватного підприємства «Перша соціальна медична лабораторія «Ескулаб» (код ЄДРПОУ: 36544827) на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмір 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в розмірі 66654,00 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят чотири гривнi 00 копійок) підлягає негайному виконанню.
В решті вимог заяви відмовити.
Додаткове рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя П. Т. Едер