Справа № 346/1178/25
Провадження № 11-кп/4808/321/25
Категорія ст.331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
19 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2025 року задоволено клопотання прокурора. Продовжено строк застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто по 24.07.2025 року включно. Визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень. У разі внесення застави та звільнення ОСОБА_9 з-під варти ухвалено покласти на нього на строк до 24.07.2025 року включно такі обов'язки: прибувати до відповідних суду чи прокурора за першою вимогою; не відлучатися території військової частини НОМЕР_1 , без дозволу відповідних суду чи прокурора; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник адвокат ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу. Просить скасувати ухвалу суду на постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 .
Зокрема зазначає, що сторона обвинувачення не навела жодних переконливих доводів та не довела підстав для застосування найбільш суворого запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 , а суд першої інстанції безпідставно застосував такий запобіжний захід.
Вказує, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме в тому, що 06 грудня 2024 року солдат ОСОБА_9 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, будучи ознайомленим із наказом командира військової частини від 05 грудня 2024 року №4486 «Про переміщення особового складу в район виконання завдань та призначення адміністрації військової команди», перебуваючи на території військової частини відкрито відмовився виконати законний наказ командира та в подальшому, демонструючи свою зверхність, демонстративно не вибув у встановлений строк в район виконання завдань за призначенням.
Разом з тим, на даний час на розгляді Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом про визнання протиправними та скасування вищевказаного наказу командира військової частини, а також наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині мобілізації ОСОБА_9 та направлення для проходження військової служби до військової частини; наказу командира військової части №344 від 03 грудня 2024 року в частині зарахування до списків особового складу частини та іншого, що стосується ОСОБА_9 . Якщо за результатами розгляду цих справ буде встановлено, що ОСОБА_9 мобілізований всупереч закону, перебування його на військовій службі - грубе порушення його прав, відповідно й будь-який наказ, який стосується проходження військової служби суперечить його правам і є незаконним з огляду на його релігійні переконання, а висунуте обвинувачення буде голослівним.
При цьому ОСОБА_9 аргументував неможливість виконання наказу поважними причинами - релігійними переконаннями. Його реакція після оголошення наказу була викликана внутрішнім конфліктом, супроводжувалася сподіванням на врахування його релігійних переконань, але в будь-якому випадку спокійною, стриманою. В нього не було зневаги, зверхності до командира чи наказу, які б він хотів продемонструвати перед іншими.
Також, сторона захисту переконана, що немає підстав для висновку, що в даному випадку мають місце ризики здійснити ОСОБА_9 дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Недопустимо існування ризиків мотивувати тими правопорушеннями, що складають повідомленні про підозру і тяжкістю покарання за них. Водночас, з моменту події кримінального правопорушення з 06 грудня 2024 року до моменту взяття під варту - 16 січня 2025 року, ОСОБА_9 об'єктивно не вчинив жодної дії, яка б впливала на ефективність та хід чи результати кримінального провадження, хоча фактично мав таку можливість. ОСОБА_9 не ухилився від мобілізації, перебував на військовій службі, не залишив самовільно військову частину. Жодного конкретного факту про спроби самоскалічення чи симулювання хвороби, втекти, незаконно впливати на когось та перешкоджати кримінальному провадженню немає.
Крім того, сторона захисту стверджує, що нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_9 під вартою, об'єктивно не з'явилися, а заявлені зменшилися, бо стороною обвинувачення зібрано всі докази на доведення обвинувачення відносно ОСОБА_9 в суді, в судовому провадженні допитано свідків, та досліджено письмові і речові докази.
В оскарженій ухвалі судом формально зазначено дані про особу ОСОБА_9 , однак взагалі їх не враховано при прийнятті рішення. Просить врахувати те, що ОСОБА_9 не притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності, не схильний до соціально небезпечної поведінки, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки - дружину, малолітню дитину, які потребують його участі в своєму житті та допомоги, утримання, а також те, що він працював приймальником у відділенні Нової пошти №1, а до переїзду був відеооператором в ТОВ «Медіа група «Надія»», є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня з 2013 року. Згідно з характеристикою від пресвітера громади Церкви Адвентистів Сьомого дня Буковинської конференції ОСОБА_9 позитивно характеризується.
Захисник стверджує, що жодного обґрунтування визначення застави саме в розмірі 200000 грн. судом не наведено. Вважає, що для досягнення мети застосування запобіжного заходу, враховуючи сімейний та матеріальний стан ОСОБА_9 , а також його особистісні якості, достатньо було б визначити заставу в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Під час апеляційного розгляду:
- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 підтримала вимоги апеляційної скарги ;
- прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши доповідь судді, учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, у зв'язку з тим, що встановлені під час досудового слідства ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів із залишенням попередньо визначеного розміру застави - 200000 грн.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , дані, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема те, що який раніше не судимий, має постійне місце проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, позитивно характеризується, а також ризики, передбачені п.п.1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме: можливість переховування обвинуваченого від суду, можливість незаконного впливу на інших учасників кримінального провадження, можливість перешкоджання кримінальному провадженню та можливість вчинення інших кримінальних правопорушень.
Так, підставами вважати, що ОСОБА_9 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик незаконного впливу на свідків та інших учасників у цьому ж кримінальному провадженні з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин, оскільки ніхто з них ще не допитаний в ході судового розгляду.
Підставами вважати, що ОСОБА_9 може перешкоджати кримінальному провадженню, є те, що, перебуваючи на волі, він може затягувати судовий процес своєю неналежною процесуальною поведінкою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
З огляду на вищевказане, твердження захисника обвинуваченого щодо відсутності доказів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України встановлені в ухвалі суду та підтверджуються матеріалами провадження.
В апеляційній скарзі обвинуваченого не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Колегія суддів враховує характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_9 дані, на яких наголошував його захисник під час апеляційного розгляду, а саме те, що ОСОБА_9 не притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності, не схильний до соціально небезпечної поведінки, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, одружений, має малолітню дитину, проте вважає, що такі дані не можуть бути підставою для відмови в задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки тільки характеризують підозрюваного і не виключають наявність встановлених в судовому засіданні ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Колегія суддів враховує, що судом першої інстанції встановлена можливість застосування до ОСОБА_9 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави на умовах, які були визначені попереднім рішенням суду.
Так, раніше під час продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу було визначено заставу в розмірі 200000 гривень, після внесення якої обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає, що визначений судом розмір застави є пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи дані, які містяться в матеріалах провадження та обставини кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_9 , та буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим на даному етапі провадження, покладених на нього обов'язків, та забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
Підстав вважати вказаний розмір застави непомірним для обвинуваченого, як про це зазначає захисник, суд апеляційної інстанції не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, захисник не навів переконливих доводів та не надав жодних доказів на підтвердження того, що існують виключні обставини, за яких визначений розмір застави є непомірним для ОСОБА_9 .
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що при винесенні оскаржуваної ухвали були порушені вимоги кримінального процесуального закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5