23.06.2025
Справа №720/3298/24
Провадження №2/720/1167/24
23 червня 2025 року Новоселицький районний суд Чернівецької області
в складі головуючого судді Павлінчука С. С.
з участю секретаря Штефанеса А. А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Новоселиця цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», правонаступником якого є позивач, був укладений кредитний договір, по якому виникла заборгованість у зв'язку із невиконанням відповідачем його умов.
Відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справи щодо спорів про стягнення заборгованості розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Новоселицького районного суду від 16 січня 2025 року було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
21.04.2025 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 гривень.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак у заяві про усунення недоліків позовної заяви від 14.01.2025 року та заяві про розподіл судових витрат від 21.04.2025 року просив розгляд справи провести у його відсутності та не заперечував щодо заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду справи та не повідомив про причини неявки. З письмової згоди представника позивача суд проводить заочний розгляд справи.
Відповідач у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк відзив на позов не подав, тож відповідно до положень ч.8 ст.178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, які встановлені судом
Судом встановлено, що 31 липня 2021 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №41414 у розмірі 1500 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.1.2. договору кредит надається строком на 18 днів, тобто до 17.08.2021. Строк дії договору 18 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання Сторонами.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що за користування кредитом Клієнт сплачує товариству 912,5 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором.
Кредит надається клієнту у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом (п.1.4. кредитного договору).
За використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту Клієнт зобов'язаний сплатити Товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту (п.1.5. кредитного договору).
За змістом п.6.1 кредитного договору, останній підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «АV3850», який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаний у п.7 кредитного договору.
Того ж дня, тобто 31 липня 2021 року ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» перерахувало на картковий рахунок ОСОБА_1 (платіжна карта з маскою НОМЕР_1 ) кредитні кошти у розмірі 1500 грн, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» №3915/05 від 21.05.2024 року.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 17 лютого 2022 року ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» нараховано відповідачу заборгованість в сумі 8925 гривень, яка складається з 1500 гривень - заборгованість за кредитом, 6750 гривень - заборгованість за відсотками.
17 лютого 2022 року між ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» був укладений договір факторингу №02-17/02/2022, за умовами якого ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату права грошової вимоги, а ТОВ ФК КЕШ ТУ ГОУ» прийняв належні ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» права грошової вимоги до боржників і став новим кредитором за договорами фінансових послуг.
Із реєстру боржників до договору факторингу №02-17/02/2022 від 17 лютого 2022 року вбачається, що ТОВ ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло право вимоги за договором про надання фінансового кредиту №41414 від 31 липня 2021 року.
Позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 8925 гривень, яка складається із 6750 гривень заборгованості по тілу кредиту. Вимога про стягнення заборгованості по комісії представником позивача не заявлялася.
Щодо укладення кредитного договору
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч.4, 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закону)пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно ч.8 ст.11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Статтею 12 цього Закону передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
Такі дії сторін по даній справі свідчать про укладення кредитного договору відповідачем з дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину, оскільки він був підписаний останнім за допомогою одноразового ідентифікатора, який отримав на номер мобільного телефону.
Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» не повернуті, то кредитор має право вимагати їх повернення.
Таким чином, з відповідача слід стягнути 1500 гривень за тілом кредиту, оскільки вказана заборгованість підтверджується наявним розрахунком заборгованості та інформаційною довідкою ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» №3915/05 від 21.05.2024 року про перерахування кредитних коштів на номер платіжної картки з маскою НОМЕР_1 в якості видачі кредиту №41414 в розмірі 1500 гривень.
Щодо стягнення заборгованості по відсоткам
Визначаючи розмір заборгованості у частині відсотків за користування кредитом, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);
- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
За обставин цієї справи, сторони в договорі від 31 липня 2021 року погодили строк його дії до 17 серпня 2021 року (18 днів).
В свою чергу, в розділі 2 договору «Порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договору» сторони узгодили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає, що право первісного кредитора та позивача нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припинилося після спливу визначеного договором строку надання кредиту, тобто після 17 серпня 2021 року, а тому після цієї дати позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти за договором позики, а мав право на захист свого порушеного права відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, але таких вимог не заявляв, тому суд вирішує справу в межах заявлених позовних вимог.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що з відповідача підлягають до стягнення відсотки за вказаним кредитним договором у розмірі 675 грн (1500 грн х 2,5 % х 18 днів), за період з 31.07.2021 року по 13.08.2021 року.
Висновки за результатами розгляду справи
За таких обставин, суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути прострочену заборгованість по тілу кредиту та відсоткам за кредитним договором №41414 від 31 липня 2021 року в сумі 2175 гривень (1500 грн + 675 грн).
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 (провадження №11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18 (провадження №12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 (провадження №14-26цс).
Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано копію договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 року укладеного між ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» та ОСОБА_2 , акт про отримання правової допомоги від 14.04.2025 року, рахунок №14.04.2025-17 від 14.04.2025 року, платіжною інструкцією №37512 від 14.04.2025 року.
Від відповідача до суду не надходило заперечень щодо визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу.
З огляду на викладене заявлений розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 500 гривень підтверджений належними, достатніми та достовірними доказами.
Окрім того, при подачі позову ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №32223 від 02.10.2024 року.
Таким чином, загальний розмір понесених позивачем судових витрат складає 12 922,40 гривні (10 500 гривень + 2422,4), покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З мотивувальної частини даного рішення вбачається, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог (24,37%), а тому із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в розмірі 3149,16 грн (2175 * 12 922,4 / 8925).
На підставі ст. ст.526, 530, 639, 1048, 1049, 1050 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючої по АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕШ ТУ ГОУ» код ЄДР:42228158, вул.Кирилівська,82, офіс 7, м.Київ заборгованість за кредитним договором №41414 від 31 липня 2021 року в розмірі 2175 (дві тисячі сто сімдесят п'ять) гривень та понесені позивачем судові витрати у сумі 3149(три тисячі сто сорок дев'ять) гривень 16 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено позивачем до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Відповідач може подати до Новоселицького районного суду заяву про перегляд заочного рішення на протязі 30 календарних днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Сергій ПАВЛІНЧУК