Справа № 645/1930/24
Провадження № 2-п/645/39/25
23 червня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Алтухової О.Ю.,
секретар судових засідань - Лазаренко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі №645/1930/24 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,-
У провадженні Немишлянського (раніше - Фрунзенського) районного суду м. Харкова знаходилась цивільна справа за позовом КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Заочним рішенням суду від 17.09.2024 року були задоволені позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги. Стягнуто солідарно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за комунальні послуги в розмірі 100692,04 грн, з яких: 88596,83 грн заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.02.2018 року по 29.02.2024 року; 617,40 грн заборгованість за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 року по 29.02.2024 року; 9688,97 грн заборгованість за послугу з постачання гарячої води за період з 01.02.2018 року по 29.02.2024 року; 357,84 грн заборгованість за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 року по 29.02.2024 року; 1079,80 грн заборгованість за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за період з 01.07.2022 року по 29.02.2024 року; 351,20 грн заборгованість за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем постачання гарячої води за період з 01.07.2022 року по 29.02.2024 року. Стягнуто судовий збір по 1 514,00 грн з кожної.
17.06.2025 року на адресу суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. У заяві відповідачка зазначила, що не була належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового засідання, а також не отримувала копії позовної заяви чи інших процесуальних документів, що суперечить нормам процесуального законодавства, зокрема 128, 223, 280 ЦПК України, та практиці Верховного суду та Європейського суду з прав людини у справах «Пантелеєнко проти України», «Дія 97 проти України», відповідно до якої належне повідомлення учасника справи є обов'язковою умовою здійснення правосуддя. Зазначила, що у зв'язку з відсутністю належного повідомлення відповідачка була фактично позбавлена можливості реалізувати гарантоване їй процесуальне право на подання відзиву на позовну заяву, передбачене статтею 178 ЦПК України, що на думку відповідачки є порушенням принципу змагальності та рівності сторін, а також гарантій на справедливий судовий розгляд. Окрім того, відповідачка посилається на порушення позивача, який заявив вимоги про стягнення заборгованості за період, що перевищує шість років, що суперечить положенням статей 257, 261, 267 ЦК України, та внаслідок порушення права на належне повідомлення, відповідачка була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Також, відповідачка просила суд поновити строки для подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки відповідачка не отримувала жодних відомостей про наявність заочного рішення від 17.09.2024 року, присутньою при винесенні та проголошенні заочного рішення по справі № 645/1930/24 вона не була, а про заочне рішення від 17.09.2024 року дізналась випадково через застосунок «Дія».
У судове засідання заявниця ОСОБА_1 не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Представник позивача КП «Харківські теплові мережі» у судове засідання не з'явилвся, причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження.
Згідно з ч. 1 ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
У рішенні від 10.07.2017 у справі «Гінчо проти Португалії» Європейський суд з прав людини зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.
При цьому, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.89 у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Суд, перевіривши доводи заяви про перегляд заочного рішення та матеріали справи, доходить наступного висновку.
Щодо клопотання про поновлення строків для подання заяви про перегляд заочного рішення, то згідно зі ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву.
ВП ВС у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) сформулювала висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява.
Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 15 ЦК України та положень статей 2, 4, 10, 284 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та свобод, у тому числі шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення, в зв'язку із чим суд вважає необхідним задовольнити клопотання про поновлення строку для звернення з заявою про перегляд заочного рішення.
Вирішуючи питання про наявність підстав для скасування заочного рішення, суд доходить таких висновків.
Ухвалою суду від 18.04.2024 року провадження у справі №645/1930/24 відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, а відповідачам направлено копію позову з додатками та судові повістки за адресою їх реєстрації, зазначеною в позові та перевіреною судом у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України з Реєстру територіальної громади м. Харкова, а саме: АДРЕСА_1 .
У судові засідання призначені на 27.05.2024 року, 26.06.2024 року, 05.08.2024 року 17.09.2024 року відповідачі не з'являлися, внаслідок чого суд дійшов висновку, що здійснив належне повідомлення учасників справи та 17.09.2024 року, в зв'язку з повторною неявкою належним чином повідомлених відповідачів, ухвалив заочне рішення.
З матеріалів справи вбачаються, що вся поштова кореспонденція, як судові повістки так і заочне рішення, направлялись відповідачам за адресою їх реєстрації, а конверти зі зворотними повідомленнями та зворотні повідомлення повертались на адресу суду.
У разі отримання особою пошти за допомогою абонентської поштової скриньки, у тому числі й повідомлень про надходження поштових відправлень, які підлягають видачі в об'єкті поштового зв'язку, особа зобов'язана самостійно здійснювати перевірку такої скриньки на предмет надходження відповідної поштової кореспонденції. Обов'язок відділення поштового зв'язку з доставки поштового відправлення вважається виконаним після вкладення останнього до абонентської скриньки.
До такого висновку прийшов Верховний Суд у поставові від 21 листопада 2018 року у справі № №804/10056/15.
Верховий Суд у постанові від 13 травня 2024 року у справі №755/4829/23, дійшов висновку про правильність зробленого судом висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
Вказана позиція узгоджується висновком Верховного Суду у постанові від 10 травня 2023 року в справі № 755/17944/18.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, згідно зі зворотними повідомленням про направлення копії рішення суду від 17.09.2025 року вбачається, що заочне рішення було вручено відповідачці ОСОБА_1 27.09.2024 року (а.с. 47).
Отже, судом вжито всіх можливих заходів з метою належного повідомлення відповідачів про дату, час та місце судового розгляду справи, а тому посилання відповідачки, що вона не була належним чином повідомлена про час та місце розгляду є безпідставними, що свідчить по відсутність підстав визнання неявки відповідачів в судове засідання з поважних причин.
Твердження відповідачки про те, що позивач звернувся до суду з порушенням строку позовної давності не знайшло свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем, при зверненні до суду надано розрахунки з детальним описом нарахувань за адресою: АДРЕСА_1 , за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (в редакції на час утворення заборгованості) та п. 5 ч. 2 ст. 7 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (в редакції на час існування заборгованості та перебування справи в провадженні суду) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
ВСУ у постановах від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 07 липня 2020 року у справі № 7128916/17-ц, від 20 листопада 2024 у справі № 463/6799/18 неодноразово доходив висновку, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
КП «ХТМ» звернулось до суду з позовом до відповідачів 16.04.2024 року.
З наданих позивачем відомостей про нарахувань вбачається, що відповідачі мають заборгованість за послугами КП «ХТМ» за період з 01.02.2018 року по 29.02.2024 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав законної сили з 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. Так, всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
Окрім того, згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції на час звернення до суду з позовом 16.04.2024 року), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, позовні вимоги заявлені позивачем у межах позовної давності.
Згідно з ч.1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позов з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 5 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, суд скасовує заочне рішення, якщо визнає, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Тобто, заочне рішення підлягає скасуванню за обов'язкової наявності двох умов разом, оскільки для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.
У своїй заяві про перегляд заочного рішення заявниця повинна зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд дійшов би до іншого висновку та ухвалив би принципово інше рішення. Таких доказів заявниця при розгляді заяви про перегляд заочного рішення суду не надала.
Із заяви про перегляд заочного рішення не вбачається одночасної наявності обставин, визначених ч.1 ст.288 ЦПК України, які є підставами для скасування заочного рішення суду.
Згідно з ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Таким чином, оскільки підставами скасування заочного рішення є поважність причин неявки в судове засідання відповідача та наявність істотних доказів у справі в обґрунтування заперечень проти вимог позивача, за відсутності зазначених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення, що не перешкоджає відповідачці оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 260, 284, 287, 288, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Строк для звернення з заявою про перегляд заочного рішення - поновити.
Заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України - в 30-ти денний строк з дня складення повного судового рішення про відмову з задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Повний текст ухвали складено 23.06.2025 року.
Суддя О.Ю. Алтухова