Справа № 643/13580/23
Провадження № 1-кп/643/231/25
18.06.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221170000664 від 02.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно не працює, раніше судимого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
У провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Прокурором у судовому засіданні 18.06.2025 року заявлено клопотання про витребування відомостей з Державної прикордонної служби України, з Державної міграційної служби України та органу Державної реєстрації актів цивільного стану для встановлення місцезнаходження свідка ОСОБА_6 .
Разом з цим, прокурором у судовому засіданні 18.06.2025 року заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 .
Крім того, прокурором у судовому засіданні заявлено клопотання про повторне надання доручення ХРУП № 2 ГУНП у Харківській області в порядку ч. 3 ст. 333 КПК України встановити місцезнаходження свідка ОСОБА_6 .
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник не заперечували проти задоволення заявлених прокурором клопотань про витребування відомостей з Державної прикордонної служби України, з Державної міграційної служби України та органу Державної реєстрації актів цивільного стану для встановлення місцезнаходження свідка ОСОБА_6 та про надання доручення ХРУП № 2 ГУНП у Харківській області встановити місцезнаходження свідка ОСОБА_6 .
При цьому, обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки заявлені прокурором ризики не доведені, просили суд змінити запобіжний захід на більш м'який.
Розглянувши заявлене прокурором клопотання про надання доручення ХРУП № 2 ГУНП у Харківській області в порядку ч. 3 ст. 333 КПК України встановити місцезнаходження свідка ОСОБА_6 , суд зазначає наступне.
ОСОБА_6 є свідком у даному кримінальному провадженні.
Незважаючи на неодноразові виклики, свідок ОСОБА_6 у судові засідання не з'являється.
У зв'язку з цим, судовий розгляд у кримінальному провадженні відкладався.
Відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК України у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.
Згідно положень ч. ч. 4 і 5 ст. 333 КПК України під час розгляду клопотання суд враховує значення обставин, про встановлення або перевірку яких просить особа, яка звернулася з ним, можливість їх встановлення або перевірки шляхом проведення слідчих (розшукових) дій. Слідчі (розшукові) дії, що проводяться на виконання доручення суду, здійснюються в порядку, передбаченому главами 20 та 21 КПК України.
Враховуючи вищевказане, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та повторно доручити Харківському районному управлінню поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області встановити місцезнаходження свідка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою АДРЕСА_2 з метою її участі у судовому засіданні з розгляду даного кримінального провадження.
Розглянувши заявлене прокурором клопотання про витребування відомостей з Державної прикордонної служби України, з Державної міграційної служби України та органу Державної реєстрації актів цивільного стану для встановлення місцезнаходження свідка ОСОБА_6 , суд зазначає наступне.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 162 КПК визначено, що персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних відносяться до охоронюваної законом таємниці.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» основною функцією ДПСУ є, зокрема, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Згідно з ч. 2 ст. 4-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб визначається Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, є відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Відомості про внутрішньо переміщених осіб з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб безоплатно надаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Пунктом 11 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок), передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право безоплатно отримувати інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, зокрема в електронній формі у порядку електронної інформаційної взаємодії або за допомогою технічних засобів з використанням унікального електронного ідентифікатора (QR-коду, штрих-коду, цифрового коду).
Відповідно до п. 5 Порядку з метою обліку внутрішньо переміщених осіб уповноважений орган веде Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, держателем якої є Мінсоцполітики, до якої вноситься така інформація: прізвище, ім'я, по батькові, громадянство; дата, місце народження; стать; документ, що посвідчує особу; номер довідки, дата її видачі та назва органу, що її видав; відомості про останнє зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 Закону, та її фактичне місце проживання/перебування; адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби внутрішньо переміщених осіб, стан їх забезпечення; відомості про виплачені особі грошові кошти; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; інші відомості.
Пунктом 2 Порядку визначено, що уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг приймає рішення та видає довідку внутрішньо переміщеній особі і реєструє заяву з формуванням електронної справи з використанням інформаційних систем Мінсоцполітики для включення інформації про внутрішньо переміщену особу до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. З метою обліку внутрішньо переміщених осіб орган соціального захисту населення на підставі отриманої електронної справи включає інформацію про таких осіб до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Інформація про внутрішньо переміщену особу, у тому числі отримана від уповноваженої особи територіальної громади/центру надання адміністративних послуг у вигляді сформованої електронної справи, включається до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб без копій/сканкопій документів, передбачених пунктом 4 цього Порядку. При цьому посадова особа уповноваженого органу, уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг несе персональну відповідальність за правильність внесення інформації про внутрішньо переміщену особу до електронної справи та Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Пунктом 4 Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 р. №1064 передбачено, що інформація про особу, яка міститься в Реєстрі, конфіденційна.
Пунктом 16 Порядку передбачено, що на безоплатне отримання витягу з Реєстру мають право суди (судді), органи досудового розслідування, нотаріуси та інші органи державної влади (посадові особи), органи місцевого самоврядування (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених актами законодавства.
Відповідно до Закону України про «Про доступ до публічної інформації» конфіденційною інформацією - є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
З урахуванням викладеного, з метою всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин даного кримінального провадження у розумні строки, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити та з метою встановлення місця перебування та виклику заявленого прокурором свідка для допиту у судовому засіданні витребувати інформацію у Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України інформацію про перетин Державного кордону, Національної соціальної сервісної служби України, Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Розглянувши заявлене прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.
Частина 2 статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:
- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
Водночас, в силу положень ч. 2 ст. 42 КПК України ОСОБА_5 наразі перебуває у статусі обвинуваченого, тому судом не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у ч. 1 ст. 177 КПК України:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
- вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
При цьому, суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.
Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконно переховуватися від суду, суд зазначає наступне.
Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
Дослідивши відомості про особу обвинуваченого, який не працює, осіб на утриманні не має, раніше судимий, що свідчить про стійку асоціальну поведінку обвинуваченого, схильність до вчинення ним протиправних (кримінально-караних) дій, суд не знайшов вагомих обставин, які б утримували останнього від спроби переховування від суду.
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні в період іспитового строку тяжкого злочину проти власності, максимальна санкція за який передбачає покарання до 8 років позбавлення волі, а тому, усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, останній може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, оскільки усвідомлення імовірності встановлення вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, наведений прокурором ризик, визначений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає доведеним.
Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, суд зазначає наступне.
Обвинувачений ОСОБА_5 не працює, не має законних джерел доходу, раніше судимий за вчинення злочину проти власності, що дозволяє зробити висновок про його неможливість адаптуватися до загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві, нездатність до пошуку легальних засобів заробітку коштів на власне утримання і, як наслідок, пошуку альтернативних (незаконних) засобів їх набуття та створює підґрунтя до вчинення обвинуваченим нових правопорушень.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З приводу того, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою, суд зазначає, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ризики не зменшились та продовжують існувати.
Стосовно того, чи є інші більш м'які запобіжні заходи, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 КПК України (ч. 1 ст. 184 КПК України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене суд вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та зможе запобігти ризикам, які передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були встановлені судом.
Вирішуючи питання про наявність підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, більш м'який, суд виходить з наступного.
Підставою для зміни запобіжного заходу може бути виникнення нових обставин після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також виявлення тих, які існували раніше, але про які не було відомо слідчому, прокурору, суду на час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу.
Тобто, зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну обставин обвинувачення, зміну або зменшення встановлених ризиків та впливають на виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків. Тому суд на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання та які виникають у зв'язку з плином часу досудового розслідування та судового розгляду.
Тому, при розгляді питання про зміну запобіжного заходу суд виходить з того, чи доводить особа, яка подала відповідне клопотання, наявність обставин, які безпосередньо можуть свідчити про зміну чи зменшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Водночас, звертаючись до суду з усним клопотанням про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, ані обвинуваченим, ані його захисником не наведено жодних доводів в обґрунтування цього клопотання, не зазначено обставин, які змінилися після обрання слідчим суддею відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і не зазначено нових обставин, які не розглядалися слідчим суддею, судом.
До того ж, суд зазначає, що в цій справі тримання під вартою обвинуваченого не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.
У зв'язку з цим суд відхиляє доводи обвинуваченого та його захисника щодо можливості обрання обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Жодних інших обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою судом не встановлено.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого таким, що підлягає задоволенню та відмовляє у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 331, 333, 369-372, 392, 395 КПК України, суд
1.Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника - адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід.
2.Повторно доручити Харківському районному управлінню поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Харківській області встановити місцезнаходження свідка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_2 зметою її участі у судовому засіданні з розгляду даного кримінального провадження.
3.Встановити строк для виконання судового доручення до 16.07.2025 року, зобов'язавши Харківське районне управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції у Харківській області направити до суду матеріали виконання судового доручення до зазначеної дати.
4.Витребувати з Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України інформацію про перетин Державного кордону України свідком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , із зазначенням інформації: коли, через який пропускний пункт та в якому напрямку вона перетинала Державний кордон України, а також відомості про її повернення на територію України.
5.Витребувати з Національної соціальної сервісної служби України (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10) інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про взятих на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
6.Витребувати від Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції:
- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті, укладання шлюбу, зміни прізвища ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
7.Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити.
8.Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 16.08.2025 року включно.
9.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали.
10.Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
11.Повний текст ухвали буде проголошено 23.06.2025 року о 14:45 год.
Суддя ОСОБА_1