Справа № 643/6955/25
Провадження № 2-а/643/116/25
23.06.2025
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого Тимош О. М,
за участю секретаря судового засідання - Кизим К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №01/3176 від 25.04.2025, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 25 500 грн за ч. 3 ст. 210-1 та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги мотивував тим, що не погоджується із оскаржуваною постановою, вважає її протиправною, необґрунтованою та такою, що складена з порушеннями, та підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків особи, що проводила розгляд адміністративної справи фактичним обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права.
З 04.05.2011 і по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З 2007 року він є членом релігійної громади свідомості ОСОБА_2 товариства свідомості Крішни. 18.04.2025 позивач прямував до храму Крішни в м. Харкові, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . На вулиці його зупинили працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення п. 52 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, на вимогу не представилися. При спілкуванні з працівниками відповідача ОСОБА_1 надав документ, який посвідчує особу, лист про належність до релігійної організації, заяву на ім'я голови Харківської обласної військової адміністрації про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями. Далі працівники в наказному порядку вимагали проїхати до ТЦК, він поїхав оскільки побоювався застосування фізичного насильства, хоча й розумів, що вона є незаконною. Прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_4 співробітники почали ображати позивача, називаючи його «ухилянтом», йому було в наказному порядку повідомлено про те, що він має пройти медичний огляд. Позивач відмовився від проходження ВЛК виходячи з релігійних переконань, надав відповідні оригінали документів та їх копії. Після відмови від проходження ВЛК 18.04.2025 за релігійними переконаннями, працівники відповідача залишили ОСОБА_1 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 без складання будь-яких протоколів, Актів про затримання. 19.04.2025 до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 прибув представник позивача для надання ОСОБА_1 правничої допомоги. Однак, представнику позивача було відмовлено у спілкуванні з клієнтом та повідомлено, що ОСОБА_1 знаходиться у них як особа, яка буде притягнута до відповідальності за порушення правил військового обліку, оскільки відмовляється проходити ВЛК за релігійними переконаннями. Тобто ОСОБА_1 був позбавлений законного права на правову допомогу.
21.04.2025 після обіду ОСОБА_1 зателефонував представнику та повідомив, що його відпустили, але склали на нього декілька протоколів, в тому числі протокол №01/2300 від 21.04.2025. В протоколі було зазначено про те, що розгляд справи відбудеться 25.04.2025 о 15 годині 00 хвилин в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_1 та його представник прибули у призначений час та дату до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 на розгляд адміністративної справи щодо складеного протоколу №01/2300 від 21.04.2025 та протоколу №01/2960 від 18.04.2025. Відповідальна особа ІНФОРМАЦІЯ_4 на прохідній повідомила, що представник Чуйка А. А. не має права пройти до приміщення, оскільки адміністративна справа не буде розглядатися, сам розгляд вже відбувся, коли було складено протокол про адміністративне правопорушення, а буде складена постанова про адміністративне правопорушення. На зауваження представника позивача щодо складення протоколу з порушеннями та відсутність підстав винесення постанови, було повідомлено, що усі ці доводи працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 розглядати не будуть, запропоновано оскаржити дану постанову в судовому порядку.
Представник позивача зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення складений з порушеннями, оскільки він не містить інформації про свідків скоєного правопорушення. Акт про відмову в отриманні повістки складений в присутності свідків, саме працівників ТЦК, які є зацікавленими особами. ОСОБА_1 намагалися відправити на проходження ВЛК 18.04.2025, а протокол з інформацією про відмову проходження ВЛК з'явився 21.04.2025, а не 18.04.2025, тому вважає, що даний протокол складено з порушенням строків. Розгляд справи проводився без участі клієнта, без роз'яснення йому права заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката, а 25.04.2025 формально складено та вручено постанову про адміністративне правопорушення. Крім того, постанова містить персональні дані, а саме дату народження іншої особи « ІНФОРМАЦІЯ_5 », а не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Звертає увагу, що в постанові не вказано порушення якої саме норми, встановленої яким саме Законом або іншим нормативно-правовим актом, інкримінується.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066 товариство Свідомості Крішни включені до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користуватися зброєю.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Проходження військово-лікарської експертизи є складовою частиною військового обов'язку відповідно до закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Отже, відмовившись від військово-лікарської експертизи, як частини військового обов'язку, ОСОБА_1 не порушив норму закона, оскільки завчасно реалізував своє волевиявлення на проходження альтернативної служби, що підтверджується заявою на альтернативну службу. Це право закріплене в міжнародно-правових документах, учасником яких є Україна, і які мають найвищу юридичну силу, а саме Європейською конвенцією з прав людини і Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (право на сумлінну відмову від військової служби і право на альтернативну службу). Також це право підтверджено численною практикою ЄСПЛ і КПЛ ООН. Україна на даний момент не відступила від статті 9 ЄКПЛ, а від 18 МПГПП взагалі не може відступити. Крім того на підтвердження існування альтернативної служби у період воєнного стану свідчить наявність в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» повноважень військових адміністрації з організації альтернативної служби (п. 18 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»), а також вилучення п. 16 ч. 2 ст. 8 Закону, який передбачав обмеження на проходження альтернативної служби. Також Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" право, передбачене ч. 4 ст. 35 КУ, не обмежено.
Відповідно до висновку AMICUS CURIAE щодо питання альтернативної (невійськової) служби, прийнятого Венеціанською комісією на 142-й пленарній сесії (Венеція, 14-15 березня 2025 року) Венеціанська комісія розглянула питання, представлене Конституційним судом України, і відповіла на поставлені питання виключно на основі європейських та інших міжнародних стандартів. Так право на відмову від військової служби за переконаннями є частиною свободи совісті, і Україна повинна забезпечити альтернативну службу навіть під час війни, якщо не доведено її неможливість. Венеціанська комісія закликає Конституційний суд врахувати ці принципи. Отже, не може бути будь-якого примушення до проходження військової служби особи, яка сумлінно відмовляється від військової служби і просить їй призначити альтернативну службу.
Відповідач 23.05.2025, у строк встановлений судом (десятиденний строк із дня вручення ухвали про відкриття провадження), направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, вважає, що відповідач діяв в межах правового поля, згідно з чинним законодавством. В обґрунтування послався, що громадянин не притягається до адміністративної відповідальності у разі не прибуття у строк, визначений у повістці, у разі наявності у нього поважних причин та у разі повідомлення про такі поважні причини ІНФОРМАЦІЯ_3 у будь-який спосіб, з подальшим прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів та пред'явлення підтверджуючих документів. Відповідно до наказу МОУ від 14.08.2008 №402 повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на п'ять років ВЛК районних, міських ТЦК та СП, у воєнний стан - один раз на рік. Так, 21.04.2025 ОСОБА_1 виписана повістка №12254 для проходження медичного огляду, від отримання якої останній відмовився, посилаючись на релігійні переконання. Відповідно до ПКМУ від 16.05.2024 №560 було складено акт відмови від проходження військово-лікарської комісії (реєстраційний номер 01/2999 від 21.04.2025).
25.04.2025 була виписана повістка представниками ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_1 для проходження медичного огляду на 28.04.2025 о 08 годині 00 хвилин, ОСОБА_1 повістку отримав, про що свідчить особистий підпис в корінці повістки №12277. 28.04.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_7 надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій він зазначив, що не прибув за повісткою з релігійних переконань.
Строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не встановлена.
Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов'язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо). У зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено можливість заміни військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період альтернативною (невійськовою) службою, релігійні переконання позивача могли бути враховані під час вибору посади та місця проходження військової служби.
28.05.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відзив, які суд сприймає як відповідь на відзив, в яких просить позовну заяву задовільнити в повному обсязі та скасувати постанову, закрити справу про адміністративне правопорушення. Зазначає, що відповідач жодним чином не пояснює ті процесуальні порушення, які були допущені їх працівниками під час розгляду даної адміністративної справи: ані не надання можливості на ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, ані можливість отримання правової допомоги, ані надання своїх пояснення по суті розглянутих питань, ані щодо допущених помилок при винесенні оскаржуваної постанови. Вважає, що відзив на позовну заяву надійшов представнику позивача 23.05.2025, тому відповідач порушив строк на подання відзиву. Відзив не містить клопотання про поновлення строку на надання відзиву на позовну заяву, тому суд при розгляді справи може взагалі не брати до уваги наданий відзив. Крім того, відповідно до резолютивної частини Протоколу робочої наради під головуванням Секретаря РНБО України щодо виконання завдань, визначених Президентом України з питань державно-церковних відносин від 26.07.2024, Державній службі України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) доручено спільно з представниками відповідних міністерств та центральних органів виконавчої влади утворити міжвідомчу робочу групу, яка має підготувати та внести в установленому порядку законопроєкт про альтернативну (невійськову) cлужбу в новій редакції. 04.10.2024 на міжвідомчій нараді створено робочу групу з напрацювання необхідних законодавчих змін, що стосуватимуться можливості проходження альтернативної (невійськової) служби під час дії воєнного стану на чолі з Головою ДЕСС. Станом на кінець 2024 року тривало опрацювання законопроєкту робочою групою. Крім того відповідно до Закону України № 3633-IX від 11.04.2024, який набув чинності 18.05.2025 такого поняття як строкова військова служба в законодавстві України не існує. Отже, Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» в частині її визначення альтернативної служби як такої, що призначається замість лише строковій службі протирічить всьому іншому законодавству з питань військової служби. В той же час зміни в Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не внесені. В Конституції не вказано, що норма ч. 4 ст. 35 діє лише у мирний час. Отже, все вищевказане в сукупності повністю спростовує твердження ТЦК та СП, що чинним законодавством не передбачено можливість заміни військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу як підставу притягнення до адміністративної відповідальності позивача.
Ухвалою суду від 05.05.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін; витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені матеріали про адміністративне правопорушення, на підставі яких винесена постанова №01/3176 від 25.04.2025 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .
Витребувані судом докази надійшли до суду від відповідача з відзивом на позов 23.05.2025.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
Відповідно до протоколу №01/2960 від 18.04.2025 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 18.04.2025 доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 для складання протоколу про адміністративне порушення по неявці за повісткою №1374552 на 05.12.2024 о 09 годині 00 хвилин. ОСОБА_1 роз'яснено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 годині 00 хвилин 22.04.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , кабінет №15. В графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності» зазначено: «Я, ОСОБА_1 , не прибув по повістці у зв'язку з релігійними переконаннями. Прошу перенести на 25.04.2025». В протоколі міститься відмітка про перенесення розгляду справи на 15 годину 00 хвилин 25.04.2025. Протокол містить підпис ОСОБА_1 про отримання другого примірника протоколу (а.с.8). Цей протокол стосується саме неявки позивача за повісткою на 05.12.2024, який не є предметом розгляду адміністративної справи, в межах якої прийнято постанову, яка оскаржується. Проте з даного протоколу вбачається, що вже 18.04.2025 ОСОБА_1 був ознайомлений з положеннями ст. 63 Конституції України, правами та обов'язками, передбаченими ст. 268 КУпАП, серед яких також право заявляти клопотання. Більш того, позивач правом заявляти клопотання скористався та просив перенести його розгляд на 25.04.2025.
Відповідно до протоколу №01/2300 від 21.04.2025 встановлено, що ОСОБА_1 21.04.2025 о 09 годині 00 хвилин відмовився від проходження ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено акт відмови від 21.04.2025 №01/2999, повістка №12254 на 21.04.2025, направлення на ВЛК від 21.04.2025 №01/737. ОСОБА_1 роз'яснено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15 годині 00 хвилин 25.04.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , кабінет №15. В графі «Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності» зазначено: «за релігійними переконаннями відмовляюся від проходження ВЛК, ОСОБА_3 ». Протокол містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з датою розгляду справи та отримання другого примірника протоколу (а.с.9, 30). З правами та обов'язками, передбаченими ст. 268 КУпАП та положеннями ст. 63 Конституції України позивач ознайомлений, що підтвердив власноручним підписом у протоколі. Серед іншого позивачу були роз'яснені права заявляти клопотання та користуватися юридичною допомогою адвоката (а.с.9 зворот, а.с. 30 зворот).
Отже, позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи завчасно, йому були роз'яснені його права, про що свідчить його підпис у протоколі, а тому мав можливість бути присутнім при розгляді справи та користуватися встановленими законом правами.
Також позивачем надано копію його заяви до Харківської обласної військової адміністрації, датованої 09.06.2024 , в якій просив замінити для нього виконання військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України (а.с.12). Водночас підтвердження направлення даної заяви до Харківської обласної військової адміністрації суду не надано.
Як убачається з Акту відмови від проходження військово-лікарської комісії від 21.04.2025, складеним у присутності свідків, підтверджено, що під час здійснення оповіщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відмовився проходити військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_4 , повістка № НОМЕР_1 на 21.04.2025, направлення від 21.04.2025 №01/737 у зв'язку з релігійними переконаннями ОСОБА_3 . ОСОБА_1 отримав копію Акту, що підтверджується його підписом (а.с.10, 31).
25.04.2025 ОСОБА_1 була вручена повістка №12277 про виклик для проходження медичного огляду до КНП «Міська поліклініка №20» ХМР 28.04.2025 о 8:00 (а.с.32).
Згідно з повісткою №12254 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , необхідно з'явитися до КНП «Міська поліклініка №20» ХМР за адресою: м. Харків, просп. Героїв Харкова, 179 21.04.2025 о 10 годині 00 хвилин для проходження медичного огляду (а.с.33). ОСОБА_1 зазначив на повістці: «відмова за релігією ОСОБА_3 ». Тобто ОСОБА_1 в повістці на проходження медичного огляду в КНП «Міська поліклініка №20» чітко висловив свою відмову, пославшись на релігійні переконання.
Відповідно до облікової картки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.03.2000 визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, підлягає переогляду 13.03.2005. Взято на військовий облік 08.08.2000 у ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.34).
Також позивачем до матеріалів адміністративної справи долучено копію його заяви до Харківської обласної військової адміністрації, датованої 28.04.2025 , в якій просив замінити для нього виконання військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України (а.с.36), яка була прийнята до опрацювання начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 12.05.2025 (вже після винесення постанови, що оскаржується). Тобто позивачем надано відповідачу ту ж саму заяву, яка була долучена ним до позовної заяви, проте датовану вже іншою датою, а саме 28.04.2025 (первісна заява датована 09.06.2024). Знову ж таки, підтвердження направлення даної заяви до Харківської обласної військової адміністрації суду не надано.
З довідки №1/166 від 31.08.2000 ОСОБА_1 є непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (а.с.7).
Постановою №01/3176 від 25.04.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25 500,00 грн (а.с.11, 29). В постанові зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовився проходити військово-лікарську комісію. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 1 та п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 20 та п. 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560). Дана постанова вручена ОСОБА_1 25.04.2025, про що свідчить його підпис в постанові.
При цьому, у вступній частині постанови, наданої позивачем та відповідачем різняться дати народження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, в постанові наданій відповідачем та яка міститься в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, як в інших матеріалах справи, дата народження позивача зазначена вірно - ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Зазначення свідків у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності не є обов'язковим, свідки зазначаються за їх наявності. Отже, не зазначення свідків у постанові не свідчить про її незаконність.
Всупереч твердженню позивача про те, що в постанові не вказано порушення якої саме норми, встановленої яким саме Законом або іншим нормативно-правовим актом, інкримінується, постанова містить посилання на норми закону, які порушив позивач, а саме: абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 1 та п. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 20 та п. 21 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560).
Відповідно до довідки про належність до релігійної організації виданої 09.06.2024 Релігійною громадою свідомості Крішни Міжнародного товариства свідомості Крішни ОСОБА_1 є віруючим, послідовником віровчення Релігійної громади Міжнародного товариства свідомості Крішни і членом Релігійної громади свідомості Крішни (а.с.13, 38).
Також 28.04.2025 ОСОБА_1 надав начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомлення про причини неявки, в якому зазначив, що виконання військового обов'язку, яке включає проходження ВЛК, уточнення облікових даних тощо суперечить його релігійним переконанням. Причиною його неявки є несумісність його релігійних переконань військовому обов'язку, що унеможливлює виконання ним військового обов'язку (а.с.37 зворот).
28.04.2025 ОСОБА_1 на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 подав заяву, в якій повідомив, що повістка №12277 не відповідає формі, встановленій додатком №1 до постанови КМУ від 16.05.2024 №560; за повісткою не прибув з релігійних переконань та просив сприяти йому у реалізації права на альтернативну (невійськову) службу і припинити спроби примусити його до військової служби попри його релігійні переконання (а.с.35).
В цей же день, 28.04.2025 ОСОБА_1 подав начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву під назвою «Відмова за релігійними переконаннями», де зазначив, що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням, за своїми релігійними переконаннями він відмовляється отримувати повістку, проходити ВЛК тощо (а.с.39).
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із абз. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про затвердження указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" N 2102-IX, яким затверджено указ Президента України N 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє натепер.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 оголошено загальну мобілізацію.
За приписами абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду (п.1); проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (п.3).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
При цьому позивачем зазначено як поважну причину непроходження ВЛК його релігійні переконання, на підтвердження чого надано довідку від 09.06.2024 та надано заяви про звернення до Харківської обласної військової адміністрації, проте жодного підтвердження направлення заяви про заміну військового обов'язку альтернативної службою не надав, з чого суд робить висновок, що позивач із зазначеною заявою до органів виконавчої влади не звертався, а заява з'явилася вже після того, як він був направлений на ВЛК. Підтверджується ця обставина і тим, що суду надано заяву про заміну військової служби альтернативною від 09.06.2024, а ТЦК - така ж за змістом заява від 28.04.2025, тобто вже після винесення постанови, що оскаржується.
П. 20 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, (далі - Порядок) з оголошенням мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: резервісти та військовозобов'язані, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти СБУ - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів - за викликом керівників відповідних підрозділів.
П. 21 Порядку передбачено, що за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пунктами 3.1 та 3.2 глави 3 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті. Відомості з направлення, сформованого за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, надсилаються до інформаційно-комунікаційної системи «Медична інформаційна система Збройних Сил України» шляхом електронної інформаційної взаємодії. Контроль за направленням та проходженням військовозобов'язаними медичного огляду ВЛК покладається на керівника відповідного ТЦК та СП.
Повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП.
Під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.
Згідно з ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Верховний Суд розглядаючи питання щодо можливості заміни військової служби на альтернативну у постанові від 02.05.2024 по справі №344/12021/22 зазначив таке.
«Дійсно, частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Статтею 9 ЄКПЛ передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Разом із тим, Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 ЄКПЛ гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (див., зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» (Bayatyan v. Armenia) від 27 жовтня 2009 року, заява № 23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» (Papavasilakis v. Greece) від 15 вересня 2016 року, заява № 66899, пункт 36; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану» (Mushfig Mammadov et Autres c. Azerbaidjan) від 17 жовтня 2019 року, заяви № 14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» (Kanatli v. Turkiye) від 12 березня 2024 року, заява № 18382/15, пункт 42).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням зазначеної вище статті (зокрема, рішення у справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини» (Enver Aydemir v. Turkiye) від 07 червня 2016 року, заява № 26012/11, пункти 78, 81; «Дягілєв проти Росії» від 10 березня 2020 року, заява № 49972/16, пункт 62; «Канатли проти Туреччини», згадане вище). Фактично у цьому випадку на карту поставлено питання про розуміння та межі свободи релігії та совісті (рішення у згаданих вище справах: «Енвер Айдемір проти Туреччини», пункт 78; «Канатли проти Туреччини», пункт 43).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 ЄКПЛ і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Маммадов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).
У зазначеній вище справі «Дягілєв проти Росії» Суд констатував відсутність порушення вимог статті 9 Конвенції у зв'язку з відмовою компетентними органами держави у задоволенні клопотання про заміну виконання військового обов'язку альтернативною невійськовою службою заявнику, котрий не підтвердив жодними доказами своєї належності до релігійних організацій, пацифістських рухів чи інших об'єднань громадян, які б сповідували і публічно заявляли відповідні погляди і переконання. За обставин цієї справи Суд визнав, що заявник не довів наявності у нього глибокого непереборного конфлікту між обов'язком служити в армії та його переконаннями (пункти 15, 93-95).
На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення частини 4 статті 35 Конституції України як конституційно-правова норма згідно з частиною 3 статті 8 Основного Закону є нормою прямої дії. Проте цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови існування такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії і високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за статтею 9 Конвенції і статтею 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Дійсно, право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, й об'єднання з іншими людьми у релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих та послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів і тверджень близьких осіб (інформацією про публічні висловлювання у минулому такої світоглядної позиції, участь у суспільних рухах пацифістської спрямованості тощо)».
Ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» встановлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно статті 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.
Статтею 10 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» встановлено, що відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов'язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.
Отже, у разі звернення до місцевої державної адміністрації із заявою про залучення до альтернативної (невійськової) служби така заява розглядається протягом місяця в присутності заявника.
Позивач подає суду заяву від 09.06.2024, яка адресована Харківській обласній адміністрації «Про заміну виконання військового обов'язку альтернативної (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями» без підтвердження її направлення та отримання адресатом. При цьому він не зазначає чому протягом такого тривалого часу не цікавився розглядом своєї заяви, а у разі її нерозгляду, не звернувся зі скаргою на бездіяльність до компетентних органів.
Тобто позивачем жодним чином не підтверджено звернення до місцевої державної адміністрації із заявою про заміну виконання військового обов'язку альтернативної службою.
Стаття 21 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачає, що альтернативна служба достроково припиняється у разі зокрема визнання громадянина непридатним за станом здоров'я для подальшого проходження військової служби на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що проходження альтернативної служби не виключає проходження військово-лікарської комісії. Навпаки висновок ВЛК може бути підставою для припинення альтернативної служби. Проходження лікарської комісії жодним чином не пов'язано з користування зброєю, тому не суперечить віровченню, яке сповідує позивач.
Відповідно до Положення про Порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 Товариство Свідомості Крішни відносяться до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Разом з тим, 29.10.2022 набув чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану» від 18.10.2022. Згідно із зазначеним Законом під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесено зміни до ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та зазначено, що видами військової служби є зокрема базова військова служба.
Чинне законодавство не містить норм, які б визначали порядок проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану та взамін проходженню військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.
Тобто, частиною другою статті 64 Конституції України не передбачено заборони обмеження прав і свобод, передбачених статтею 35 Конституції України.
При цьому жодного доказу про намагання замінити військову службу альтернативною, вчинення відповідних для цього, до виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач суду не надав.
Відповідно до п. 1.2. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вбачається з визначень понять «військово-лікарська експертиза» та «військова служба» вони не є тотожними. Отже, проходження військо-лікарської комісії не є направленням на військову служби, а є лише обов'язковим заходом під час призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Його мета - визначити фізичну та психічну придатність до військової служби та виявити можливі захворювання, які можуть впливати на службу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що в діях позивача міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а оскаржувана постанова прийнята із дотриманням норм законодавства.
Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, суд дійшов висновку про залишення без змін постанови №01/3176 від 25.04.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому позовна заява підлягає залишенню без задоволення.
Оскільки суд залишає позовні вимоги без задоволення, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.2,5,8,9,12,77,241-243,246,255,268,269,286 КАС України, ст.7,9,222, 247, 251, 258, 268, 276,280, 283, 287, 288 КУпАП, -
Відмовити в позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України НОМЕР_3 .
Суддя О. М. Тимош