Справа № 627/486/25
23.06.2025с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в с-щі Краснокутську кримінальне провадження №12025221010000084 від 13.02.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Кегичівка Харківської області, українця, громадянина України, маючого середню освіту, не працюючого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України -
У провадження судді Краснокутського районного суду Харківської області ОСОБА_1 надійшов обвинувальний акт та додані до нього документи (розписка про отримання обвинувального акту, реєстр матеріалів досудового розслідування) у кримінальному провадженні №12025221010000084 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України.
23.06.2025 до суду надійшло клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, у зв'язку з тим, що останній обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Крім того, останній офіційно не працює, близьких родичів та дітей не має, офіційно не одружений, не має міцних родинних зв'язків та постійного місця заробітку, а тому маються підстави вважати, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, тим самим намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім цього, перебуваючи на свободі, ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілу ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 . У зв'язку з тим, що показання надані на стадії досудового розслідування судом не беруться до уваги при судовому розгляді провадження, а фактично основними свідками по кримінальному провадженню є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які є місцевими мешканцями с. Козіївка Богодухівського району Харківської області, тому є достатні підстави вважати, що у разі не обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_6 може незаконно вплинути на них, та потерпілу ОСОБА_4 , з якою мешкає за однією адресою, з метою надання ними свідчень на його користь, що може призвести до викривлення показань та втрати доказів вчинення кримінального правопорушення, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Викладені, на думку сторони обвинувачення, обставини з достатністю свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі, вчинить спроби незаконно впливати на потерпілу та свідків у розглядуваному кримінальному провадженні.
При цьому враховується, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, не може запобігти зазначеним ризикам.
Наявність ризику переховування від органу досудового розслідування і суду та наявність ризику незаконно вплинути на свідків та потерпілу, унеможливлює застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання і домашнього арешту.
Крім цього, відсутність постійного заробітку позбавить можливості ОСОБА_6 належним чином дотримуватися умов домашнього арешту.
Також неможливе обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки, вказаний запобіжний захід жодним чином не зможе запобігти зазначеним вище ризикам.
Таким чином, вказані обставини свідчать про неможливість запобігання наявним у кримінальному провадженні ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж як винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
У закритому судовому засіданні прокурор клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 підтримав, просив його задовольнити.
Потерпіла ОСОБА_4 у закритому судовому засіданні вважала, що у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно відмовити.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 у закритому судовому засіданні зазначив, що клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Так, захисник заперечував наявність ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків, більш того, звернув увагу суду на думку самої потерпілої ОСОБА_4 , яка у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про те, що свідки зверталися до правоохоронних органів із заявами щодо незаконного впливу на них з боку обвинуваченого. Ризик переховування прокурором також допустимими та належними доказами не доведено. Вважає, що до його підзахисного наразі можливо обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_6 у закритому судовому засіданні підтримав позицію захисника, зазначив, що вину у скоєному визнає, вибачився перед потерпілою ОСОБА_4 , вважав за можливе застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, розглянувши клопотання прокурора, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього документи, доходить наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи під час судового провадження застосовуються - судом за клопотанням прокурора.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання про необхідність застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 під вартою, суд доходить висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених п. п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який виправдовує прийняття такого рішення.
Так, відповідно до наданих матеріалів, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, тому є достатні підстави вважати, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватими у інкримінованому йому злочині, ОСОБА_6 може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та потерпілу, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
У свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Відтак, суд доходить висновку про наявність високого ступеня ймовірності поза процесуальних дій обвинуваченого та реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого, що у своїй сукупності свідчить про те, що вказані ризики на цей час не зменшилися, є реальними та продовжують існувати, тобто, наявний ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд, вважає, що встановлені ризики є вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання його під вартою.
Суд вважає, що прокурором доведено недостатність застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним вище. Наявні наведені ризики є дійсними та тривають, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який.
Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку.
При вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу судом враховуються обставини, визначені ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме: 1) тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 , оскільки санкцією ч. 2 ст. 152 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; 2) вік та стан здоров'я обвинуваченого, який не має тяжких захворювань чи інвалідності; 3) наявні відомості про те, що обвинувачений ОСОБА_6 до арешту офіційно не був працевлаштований, постійного джерела доходів не мав; 4) ризик повторення протиправної поведінки обвинуваченого, з урахуванням того, що він та потерпіла проживають на однією адресою.
З огляду на викладене, беручи до уваги той факт, що потерпіла ОСОБА_4 заперечувала проти застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення, що наявні ризики переховування обвинуваченого від суду та є ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, та наявний ризик фізичного та психологічного тиску відносно останніх, відтак, підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наявні та актуальні, а залишення саме такого запобіжного заходу є доцільним, жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
На підставі наведеного, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки останній довів обставини, які виправдовують обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Застосований запобіжний захід відносно обвинуваченого кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченому, зокрема, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 314-316, 331, 371, 372, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора - задовольнити.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 21 серпня 2025 року включно.
Визначити строк дії ухвали суду тривалістю до 21 серпня 2025 року до 24 години 00 хвилин включно.
Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження та керівнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», для виконання.
Судове засідання відкласти на 07 липня 2025 року до 13:00 год.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особою, що перебуває під вартою - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1