Справа № 344/3452/25
Провадження № 2/344/2230/25
19 червня 2025 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Польської М.В.
секретаря судового засідання Соляник Т.І.
за участю
представника позивача Цимбал А.А.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі ВКЗ в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цимбал Альона Анатоліївна до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
Позивач, інтереси якого представляє адвокат, у лютому 2025р звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису від 12.10.2021р. №11970 таким, що не підлягає виконанню, стягнення судових витрат.
В обґрунтування позову вказує, що 12.10.2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 09.04.2020р. у сумі 57537.58грн. Вважає виконавчий напис протиправним, тобто таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню, оскільки заборгованість не є безспірною, нотаріально посвідченого кредитного договору не було надано.
17.03.2025р. відповідач подав відзив на позов, в якому вимоги заперечив. Дійсно був укладений між сторонами кредитний договір 09.04.2020р. на суму 45027.35грн., однак 07.07.2023р. між відповідачем та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу, згідно якого передано право вимоги за кредитним договором від 09.04.2020р., укладеного з позичальником ОСОБА_1 , тому він не є належним відповідачем. Вимога про сплату заборгованості у сумі 55637.58грн. була надіслана боржнику і така заборгованість не є спірною. Нотаріусу було надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Витрати на правничу допомогу є необґрунтованими та завищеними.
07.04.2025р. подано відповідь на відзив, в якому зокрема зазначається що у виконавчому провадженні заміна стягувача АТ «Ідея Банк» не відбувалась, ухвалами суду (двічі) було відмовлено у заміні сторони виконавчого провадження з АТ «Ідея Банк» на ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у зв'язку з розбіжністю суми по виконавчому написі та договору факторингу щодо заборгованості боржника.
14.04.2025р. подані письмові заперечення відповідачем.
Ухвалою від 13.05.2025р. закрите підготовче провадження у справі.
Представник позивач у судовому засіданні в режимі ВКЗ вимоги позову підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився, однак скористався правом подачі відзиву на позов.
Треті особи 1,2 в судові засідання не з'явились.
Суд, заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши письмові докази по справі вважає, що позов є обґрунтований та підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.10.2021р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 09.04.2020р. за період з 09.04.2021р. по 06.09.2021р. у сумі 57537.58грн. (а.с.26).
30.11.2021р. було відкрите виконавче провадження по даному виконавчому написі (а.с.25).
Сторона позивача вважає виконавчий напис протиправним, тобто таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню, оскільки заборгованість не є безспірною, нотаріально посвідченого кредитного договору не було надано. При цьому, судом з'ясовано щодо сторона позивача немає даного кредитного договору в наявності, такий не надавався і органу виконавчої служби, а також не долучався стороною відповідача до відзиву для спростування доводів про безспірність заборгованості, зазначеної в виконавчому написі з 09.04.2021р. по 06.09.2021р., хоча договір укладено 09.04.2020р. і строк дії договору сторона відповідача не зазначила суду.
У відзиві на позов, відповідач зазначив, що вимога про сплату заборгованості у сумі 55637.58грн. була надіслана боржнику і така заборгованість не є спірною. Як вбачається з наданих до відзиву доказів, вимога про усунення порушень кредитних зобов'язань станом на 06.09.2021р. направлялась позичальнику 10.09.2021р. (а.с.85-89), і аналізуючи долучений розрахунок заборгованості до листа, суд зазначає, що період нарахування за даний розрахунком вказано з 09.04.2020 року, а не з 09.04.2021р. як зазначено у виконавчому написі.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 зі змінами та доповненнями на час вчинення виконавчого напису (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років (визнано норми цієї статті такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 7-р(I)/2020 від 01.07.2020). Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Повноваження нотаріуса при розгляді питань вчинення виконавчих написів, в т.ч. вивчення питання безспірності заборгованості, висловлено у справі № 305/2082/14-ц, яка розглядалась Великою Палатою Верховного Суду 15 січня 2020 р.
Так, в даному рішенні ВП ВС зазначено, що нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса, з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії, відсутність спору про право цивільне є обов'язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»).
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (зі змінами) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідач безспірність заборгованості не спростував та не надав самого правочину чи перелік всіх документів, які надавались стягувачем нотаріусу. Звідси, доводи позивача в частині наявності спірності боргу є обґрунтованими.
Щодо доводів відповідача про неналежність вимог до первісного кредитора АТ «Ідея Банк», а не ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», то судом встановлено наступне.
Так, 07.07.2023р. між відповідачем та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу (а.с.81-84), згідно якого передано право вимоги в т.ч. за кредитним договором від 09.04.2020р., укладеного з позичальником ОСОБА_1 , за яким заборгованість становить 86642.92грн. Тобто, заборгованість по виконавчому написі та заборгованість по договору факторингу за даним кредитним договором - різні.
Заперечуючи про заміну неналежного на думку відповідача на належного, представник позивача зазначила, що виконавчий напис видано і пред'явлено його до Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби саме стягувачем АТ «Ідея Банк».
Ухвалами Івано-Франківського міського суду від 24.04.2024р. та від 20.12.2024р. було відмовлено у задоволенні заяви ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про заміну сторони виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого напису №11970 від 12.10.2021р. її правонаступником (а.с.145-162).
Оскільки предметом спірних правовідносин є саме виданий виконавчий напис №11970 від 12.10.2021р., стягувачем у ВП про примусове виконання виконавчого напису №11970 від 12.10.2021р. є АТ «Ідея Банк», то позивач вважала вірним обранням саме даного відповідача у даній цивільній справі. При цьому, представник зазначила, що ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не провинна бути і третьою особою, так як у позивача з даною особою не виникало жодних правовідносин.
Суд погоджується з даними доводами та належністю обраного позивачем відповідача.
Інші доводи сторін не підлягають деталізації та не впливають на висновки суду.
За таких обставин, в сукупності оцінених всіх доказів та того, що позивач обґрунтував доводи позову, суд приходить до висновку, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з недотриманням вимог чинного законодавства (ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999р.), у зв'язку із чим, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у сумі 1211.20грн.
Щодо понесених витрат на правову допомогу у сумі 15500грн., то слід зазначити наступне.
Відповідач заперечуючи вимоги в цілому зазначив і те, що витрати на правову допомогу є необґрунтованими та завищеними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Вказаний висновок також викладено в додатковій постанові КЦС ВС від 03.10.2024 року у справі №357/8695/23.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з договору про надання правової допомоги, юридичні послуги, які були надані позивачу складаються з надання усних консультацій та супроводу по справі, складання та направлення адвокатського запиту, позовної заяви та участь у судових засіданннях.
Так, враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, зважаючи на те, що позивач у позові просив стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 15500грн, перевіривши надані копію договору про надання правової допомоги та копію акту виконаних робіт, беручи до уваги зазначення часу витраченого на послуги, виходячи з принципу розумності та співмірності, суд вважає за можливе стягнути витрати частково, а саме у сумі 10000,00 грн.
На підставі вище викладеного та керуючись Законом України «Про нотаріат», ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис приватного нотаріуса нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною від 12.10.2021р. №11970 таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк», юридична адреса: вул.Валова, буд.11, м.Львів, код ЄДРПОУ - 19390819, на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в сумі 1211.20грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та витрати на професійну правову допомогу у сумі 10 000 грн. (десять тисяч гривень).
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 23.06.2025р.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА