179/258/25
2/179/275/25
23 червня 2025 року селище Магдалинівка
Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Чорної А.О.,
за участю секретаря судового засідання Хорольської І.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що 15.03.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 6463442 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту «Авентус Україна», розміщених на їх сайті та затверджених наказом № 205-ОД від 10.02.2022.
Згідно умов договору сума кредиту складає 12 000 грн., строк кредиту 357 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 21 дні.
Відповідно до зазначених вище умов ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем виконало та надало йому кредит в сумі 12 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .
05.04.2023 відповідач не здійснив оплату процентів згідно графіку платежу та не повернув тіло кредиту.
Позивачем нараховано проценти за 101 календарних днів (27.11.2023 - 06.03.2024), в межах строку договору, 12 000х1,99%х101 = 21 118,80 грн.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 27.11.2023 ТОВ «Авентус Україна» на підставі Договору факторингу № 27.11/23-Ф за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 31 342,80 грн., яка складається із тіла кредиту - 12 000 грн., заборгованості за процентами - 19 342,80 грн.
Про відступлення права грошової вимоги було повідомлено відповідача шляхом відправлення текстового повідомлення на електронну пошту.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складає: тіло кредиту - 12 000 грн., заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором - 19 342,80 грн., заборгованість по процентам, нарахованих позивачем - 24 118,80 грн., а всього - 55 461,60 грн.
На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 6463442 від 15.03.2023 в розмірі 55 461,60 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Ухвалою суду від 06.03.2025 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначене судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням (викликом) сторін. Крім цього, відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
31.03.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. ОСОБА_1 є військовослужбовцем. Відповідачу нараховані відсотки за період з 27.11.2023 по 06.03.2024. Під час нарахування відсотків, починаючи з 05.04.2023 відповідач здійснював військовий обов'язок, тому позовні вимоги не можуть бути задоволені в повному обсязі. Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. зазначив, що матеріали справи не містять жодної квитанції до прибуткового касового ордеру, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, касових чеків, які підтверджують факт оплати правової допомоги. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені ним витрати на правову допомогу.
02.04.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача зазначив щодо застосування до відповідача ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», що вказані пільги мають лише мобілізовані позичальники. Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21.08.2014 № 322/2/7142, а саме: військовий квіток, або довідка про призив військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Однак, відповідач ні первісному кредитору, ні позивачу відповідні документи не надавав. Таким чином, вважає, що п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» не може підлягати застосуванню до спірних правовідносин. Щодо розрахунку судових витрат зазначив, що якщо стороною документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
07.05.2025 ухвалою суду витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а також підтвердження факту зарахування коштів 15.03.2023 у сумі 12 000 грн. від ТОВ «ЛІНЕУРА Україна».
У судове засідання представник позивача не з'явився, у відповіді на відзив просив розглянути справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладання розгляду справи не надавав.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
В судовому засіданні судом встановлено, що 15.03.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 6463442 (а.с.18-23) .
Відповідно до п. 1.3. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 12 000 грн.
Згідно із п. 1.4 Договору строк кредиту 357 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 21 дні.
Згідно п. 1.5 договору тип процентної ставки - фіксована.
Згідно п. 1.5.1 стандартна процентна ставка становить 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.4. цього договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .
Згідно з паспортом споживчого кредиту, тип кредиту - кредит; мета отримання кредиту - споживчі потреби; сума/ліміт кредиту - 12 000 грн.; строк кредитування - 357 дні; стандартна процентна ставка - 726,35 % річних (1,99 % в день); знижена процентна ставка - 690,03 % (1,89 % в день); тип процентної ставки - фіксована (а.с. 25-26).
Згідно довідки ПриватБанка від 16.05.2025, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_1 , на яку здійснено переказ коштів15.03.2023 на суму 12 000 грн. (а.с. 189)
Таким чином, позивач свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконав та надав йому кредит в сумі 12 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за Договором № 6463442 від 15.03.2023 про надання споживчого кредиту розмір заборгованості станом на 06.03.2024 складає: тіло кредиту - 12 000 грн., заборгованість по процентам, нарахованих позивачем - 24 118,80 грн., а всього - 36 118,80 грн. (а.с. 37-38).
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус України» за Договором № 6463442 від 15.03.2023 про надання споживчого кредиту за період з 15.03.2023 по 26.11.2023 сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами складає 19 342,80 грн. (а.с. 30-36).
Таким чином, розмір заборгованості за Договором № 6463442 від 15.03.2023 про надання споживчого кредиту складає: тіло кредиту - 12 000 грн., заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором - 19 342,80 грн., нарахованих процентів позивачем - 24 118,80 грн., загальною сумою 55 461,60 грн.
27.11.2023 ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» уклали Договір факторингу № 27.11/23-Ф, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» Права Вимоги до боржників. (а.с. 74- 82).
Згідно витягу з реєстру боржників, ТОВ ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 6463442 від 15.03.2023 про надання споживчого кредиту в сумі 31 342,80 грн., з яких: 12 000 грн. - сума заборгованості за кредитом; 19 342,80 грн. - заборгованість за відсотками. (а.с. 11).
Надаючи оцінку встановленим вище обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно статті 12 Закону України “Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Згідно ст. 1 ч. 1 п. 15 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 6463442 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 12 000 грн. на строк 357 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Для підписання вказаного договору відповідачем було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
За умовами кредитного договору відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договорами строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
Судом встановлено, що в порушення умов укладеного кредитного договору, відповідач не надавав своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до положень ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 6463442 відповідно до договору факторингу № 27.11/23-Ф від 27.11.2023, а тому з дати відступлення прав вимоги, а саме з 27.11.2023 ТОВ "Фінтраст Капітал" (попередня назва - ТОВ "Фінтраст Україна") стало кредитором за вказаним кредитним договором.
З розрахунків заборгованості за кредитним договором, наданих позивачем вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 12 000 грн. - тіло кредиту, заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором - 19 342,80 грн., нарахованих процентів позивачем - 24 118,80 грн., а всього - 55 461,60 грн.
Із відзиву на позовну заяву вбачається, що факт отримання ОСОБА_1 споживчого кредиту останнім не заперечувався.
З фактом нарахування йому процентів ОСОБА_1 не погоджується з підстав наявності у нього пільг передбачених п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на вимоги пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», у яких відповідач вказує, що він звільнений від обов'язку сплачувати відсотки за користування кредитом, оскільки він є військовослужбовцем та здійснював військовий обов'язок.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає що, окрім іншого, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Отже, на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники або ж військовослужбовці, які брали або беруть участь у здійсненні заходів з відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 від 10.09.2021 вбачається що ОСОБА_1 09.08.2021 призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом (а.с. 112-115)
Отже, відповідач не був призваним на військову службу за призовом під час мобілізації.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_4 від 27.03.2025 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі (а.с. 111)
Згідно посвідчення ОСОБА_1 19 грудня 2023 року видано безтермінове посвідчення серії НОМЕР_5 , пред'явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 116)
Види військової служби наведено в частині шостій статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за приписами якої є такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
За положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За приписами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вперше часткову мобілізацію оголошено на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України №1126-VII.
Національний банк України у листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем ні первісному кредитору (ТОВ «Авентус Україна»), а ні наступному кредиторам (ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») доказів проходження ним військової служби в особливий період.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2019 року в справі №760/15915/16 (провадження № 61-17233св18) зроблено висновок, що «згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває дотепер. Суди обох інстанцій обґрунтовано врахували наявні у справі докази, що підтверджують факт участі позивача у антитерористичній операції та наявність у нього статусу учасника бойових дій. Безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях, спрямованих на захист Батьківщини, під час дії в державі особливого періоду дає підстави для висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18), від 30 травня 2018 року в справі № 521/12726/16-ц (провадження № 61-16144св18), від 10 січня 2019 року в справі № 327/353/16-ц (провадження № 61-25229св18) та від 04 вересня 2019 року в справі № 554/10264/17 (провадження № 61-42778св18)».
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року в справі №199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2024 року в справі №426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) зазначив, що висновки судів про застосування до спірних правовідносин пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення цього закону стосуються виключно мобілізованих позичальників та за фактичних обставин у справі, встановлених під час неодноразового її розгляду, на спірні правовідносини не поширюються. Водночас положення цього Закону не містять норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв'язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Суду не надано доказів того, що відповідач був призваним на військову службу за призовом під час мобілізації. Водночас відповідач не надав доказів щодо його участі у здійсненні заходів з відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, перебування безпосередньо в цих районах та у період здійснення зазначених заходів впродовж періоду нарахування процентів за цим кредитом.
Оскільки відповідачем не надано доказів того, що у спірний період нарахування процентів він користувався пільгами, передбаченими пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, не надано, що він був військовослужбовцем, який у цей час проходив військову служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, та за час проходження військової служби за контрактом брав безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони (із зазначенням періодів), визначених законодавством, за умови подання ним лише посвідчення УБД, на думку суду не свідчить про наявність у нього у вказані періоди пільги щодо не нарахування процентів за кредитним договором.
Разом з цим, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв'язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.
Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості за кредитним договором, не довів відсутність заборгованості. Доказів того, що відповідач виконав свій обов'язок позичальника первісному кредитору, відповідачем суду також не надано.
Отже, відповідачем було порушено умови кредитного договору, а саме: прострочено повернення заборгованості по кредиту і не виконано обов'язків позичальника, в зв'язку з чим, позивач має право вимагати стягнення наданого відповідачу кредиту та відсотків.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 6463442 від 15.03.2023 у розмірі 55 461,60 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Судовий збір, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, згідно з ч.2 ст. 141 ЦПК України, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, зазначено, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу незалежно від того, чи вони вже сплачені чи тільки мають бути сплачені.
На підтвердження понесення витрат на оплату правничої допомоги представником позивача надано суду:
- договір № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024, укладений між ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" та адвокатом Столітнім М.М. (а.с. 72 -73).
- акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), з якого вбачається, який вид послуг був наданий адвокатом та вказана вартість за кожну послугу, загальна вартість 10 000 грн. (а.с. 39);
- рахунок на оплату № 1277-24/02-2025 від 24.02.2025 за договором № 10/12-2024 від 10.12.2024 на суму 10 000 грн. (а.с. 28).
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Також ТОВ «Фінтраст Капітал» за подання позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2 422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 828 від 25.02.2025 (а.с.1).
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у сумі 5 000 грн. та судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 274- 279 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 6463442 від 15.03.2024 у розмірі 55 461,60 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста шістдесят одна грн. 60 коп.), з яких тіло кредиту - 12 000 грн., заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором - 19 342,80 грн., нарахованих процентів позивачем за 101 календарних днів - 24 118,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Загородня, будинок 15, офіс 118/2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя А.О. Чорна