19 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2015/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
до Комунального підприємства "Дрогобичтеплоенерго"
про стягнення 1 685 694,73 грн заборгованості,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - Товариство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства "Дрогобичтеплоенерго" (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення 1 578 519,31 грн заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, 60 790,24 грн - пені, 39 462,98 грн - інфляційних втрат та 6 922, 20 грн - 3 % річних.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Підприємством умов договору про розподіл природного газу від 01.09.2023 № 42СT0105CDFN-23 на умовах типового договору (далі - Договір) в частині оплати наданих послуг у строки, визначені Договором.
1.3. Також у зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошових зобов'язань позивач просив стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 13.11.2024 у справі № 914/2015/24 (суддя Кітаєва С. Б.) позов Товариства задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Товариства 528 519,31 грн - основного боргу за надані послуги з розподілу природного газу, 30 395,12 грн - пені, 39 462,98 грн - інфляційних втрат, 6 922,20 грн - 3 % річних та 7 628,34 грн - судового збору; розстрочив виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 у справі № 914/2015/24 в частині суми основного боргу за надані послуги з розподілу природного газу рівними частинами на 6 (шість) місяців по 88 086,56 грн щомісячно; закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Підприємства на користь Товариства 1 050 000,00 грн основного боргу; в задоволенні решти вимог про стягнення пені відмовив.
2.2. Західний апеляційний господарський суд постановою від 10.03.2025 (колегія суддів: Зварич О. В., Кравчук Н. М., Панова І. Ю.) рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 залишив без змін.
2.3. Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції мотивовано, зокрема тим, що: відповідач свої зобов'язання з оплати наданих послуг за період з квітня 2024 до травня 2024 року виконував із порушенням встановлених Договором строків оплати; після відкриття провадження у справі та під час розгляду справи судом відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 1 050 000,00 грн, з огляду на, що суди дійшли висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1 050 000,00 грн основного боргу; водночас за прострочення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладено обов'язок зі сплати позивачу пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
2.4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, зокрема, в частині стягнення основного боргу, шляхом стягнення протягом 6 місяців рівними частинами по 88 086,56 грн щомісячно.
2.5. Також перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, суд визнав його правильним.
2.6. Разом з тим, суд розглянув клопотання відповідача про зменшення пені та дійшов висновку, що з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів, а також дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, клопотання відповідача підлягає задоволенню частково, а саме в частині зменшення розміру пені на 50 %.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 914/2015/24 в частині відмови товариству в задоволенні вимог про стягнення пені та в частині задоволення відповідачу розстрочки виконання рішення в частині суми основного боргу; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. У поданій касаційній скарзі Товариство з посиланням на положення пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема: щодо застосування абзацу 1 пункту 8.2. Розділу 8 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2498 у сукупності із нормами статті 233 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4.1.2. На переконання скаржника, судова практика судів першої та апеляційної інстанції в аналогічних спорах є взаємо суперечливою. Зокрема, вказує на те, що в подібному спорі у справі № 914/231/22 Господарський суд Львівської області та Західний апеляційний господарський суд розглядаючи спір з аналогічних відносин між Оператором ГРМ та боржником, захистили інтереси Оператора ГРМ (позивача) відмовивши споживачу у задоволенні клопотання про зменшення пені. Натомість у цьому спорі, суди першої та апеляційної інстанції навпаки, задовольнили клопотання споживача-боржника та зменшили розмір пені на 50 %.
4.1.3. У контексті наведених вище міркувань, скаржник вважає, Верховному Суду слід сформувати висновок щодо застосування вищезазначених норм права, зокрема такого змісту: "у спорах, що ініційовані Оператором ГРМ до непобутового споживача про стягнення пені за неналежне виконання вимог договору розподілу природного газу, судом не може бути зменшено розмір пені за клопотанням учасниками спору, без детального обґрунтування мотивів зменшення в рішенні суду. Мотиви суду мають зводитися не лише до цитування норм права та судової практики, але й до надання належної оцінки доказам, наданих заявником. Саме лише посилання суду на норми права в прийнятому рішенні не можу бути підставою для зменшення пені".
4.1.4. Позивач наголошує, що судами при зменшенні розміру пені не враховано інтереси позивача, оскільки суди взяли до уваги лише доводи відповідача, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Позивач зазначає про те, що ані з матеріалів справи, ані з тексту судових рішень незрозуміло, які саме інтереси сторін враховано судами і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру неустойки.
4.1.5. На переконання скаржника умови укладеного між сторонами спору Типового договору створюють для відповідача, як споживача сприятливі умови для оплати наданої послуги, та надають йому можливість розробити для себе сприятливий платіжний календар. Натомість, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що заборгованість відповідача оплачувалась зі значною затримкою та не містять доказів на підтвердження того, що відповідач вживав заходів для своєчасного виконання зобов'язання і враховував при цьому інтереси позивача, який є Оператором критичної інфраструктури, діяльність якого забезпечує безпеку держави в паливно-енергетичному секторі.
4.1.6. Також Товариство вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо наявності підстав для розстрочення рішення суду. На переконання скаржника, відсутність грошових коштів та тяжкий фінансовий стан відповідача є недостатніми підставами розстрочення виконання рішення суду, оскільки обставини, наведені в заяві про розстрочення виконання судового рішення не носять особливого та надзвичайного характеру.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Підприємство своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалося.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Між Товариством (Оператор ГРМ) та Підприємством (Споживач) 01.09.2023 укладений договір розподілу природного газу, шляхом підписання заяви-приєднання № 42СT0105CDFN-23 до умов договору розподілу природного газу на умовах Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498.
5.2. Відповідно до пункту 2.1 Договору Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
5.3. Згідно з пунктом 3.1 Договору, Споживач має право здійснювати відбір/споживання природного газу з розподільної системи за умови включення його до Реєстру споживачів будь-якого постачальника у періоді фактичного відбору/споживання природного газу, що в установленому Кодексом газотранспортної системи порядку підтверджується оператором газотранспортної системи до початку такого періоду.
5.4. Відповідно до пункту 6.6 Договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
5.5. У разі відсутності графіка погашення заборгованості Оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від Споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення (абзац 2 пункту 6.7 розділу 6 Договору).
5.6. Пунктом 7.4 Договору передбачено, що споживач зобов'язується: здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
5.7. Відповідно до пункту 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.
5.8. За приписами пункту 8.2 Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення Споживачем, що є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені на заборгованість Споживачів, що є побутовими, здійснюється з 01 травня 2019 року. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим Договором.
5.9. Згідно з наявними у матеріалах справи актами наданих послуг з розподілу природного газу відповідачем спожито послуг, зокрема: у квітні 2024 року (акт від 30.04.2024) на суму 789 259,62 грн (величина замовленої потужності об'єктів споживача 289181,27 м куб., тариф на послуги 1,69 грн за 1 м куб.); у травні 2024 року (акт від 31.05.2024) на суму 789 259,69 грн (величина замовленої потужності об'єктів споживача 389181,31 м куб., тариф на послуги 1,69 грн за 1 м куб.). Вказані акти підписані сторонами спору.
5.10. Під час розгляду справи відповідач частково оплатив заборгованість на суму 1 050 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями наявними у матеріалах справи, у зв'язку з чим позивач просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення 1 050 000,00 грн основного боргу за надані послуги.
5.11. Водночас неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати за Договором і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
5.12. Суди також встановили, що відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, основним видом діяльності якого за КВЕД є: "35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря"; єдиним джерелом відповідача для оплати заборгованості перед позивачем є кошти, отримані в якості оплати за теплопостачання з населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств; станом на 01.08.2024 дебіторська заборгованість відповідача становить 26 382,8 тис. грн, державний бюджет заборгованість становить 289,6 грн, місцевий бюджет заборгованість становить 127,7 тис. грн, інші споживачі -1 722,1 грн; крім того, не відшкодована відповідачу різниця в тарифах - становить 56,1 млн. грн; заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування, є об'єктивними обставинами, які і викликають недостатність у відповідача грошових коштів для погашення заборгованості перед позивачем одночасно та у повному обсязі.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6.3. У зв'язку з обранням судді Ємця А. А. до Великої Палати Верховного Суду відповідно до рішення зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10, склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025, який наявний в матеріалах справи.
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності / відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором розподілу природного газу; стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним виконання грошових зобов'язань.
7.2. Верховний Суд наголошує, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК України покладено на скаржника.
7.4. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.5. Доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до неправильного застосовування судами першої та апеляційної інстанції положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України щодо права суду для зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, а також неправильного застосування судами положень статті 331 ГПК України у вирішенні заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення.
7.6. Скаржник наголошує на необхідності формування висновків Верховного Суду у застосуванні абзацу 1 пункту 8.2. Розділу 8 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 у сукупності із нормами статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
7.7. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.8. Частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
7.9. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
7.10. З гідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
7.11. Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.
7.12. Зі змісту положень пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 зі справи № 904/8389/17, від 06.12.2021 зі справи № 904/6340/19, від 14.12.2021 зі справи № 910/3359/20.
7.13. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
7.14. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.15. Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, а також у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
7.16. За змістом пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.17. Отже, умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень із зазначеної підстави є: (1) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, (2) відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
7.18. Як вже зазначено вище, згідно з доводами касаційної скарги Товариство фактично вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення правил застосування судами дискреції стосовно зменшення розміру штрафних санкцій.
7.19. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що рішення суду в цій частині мотивовано з посиланням на наявність підстав для реалізації судом права на зменшення розміру пені до 50 %, оскільки таке зменшення, за висновком судів попередніх інстанцій, є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, які мають юридичне значення, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості, пропорційності.
7.20. Зокрема, суди приймаючи до уваги причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності та враховуючи інтереси сторін, дійшли висновку про те, що таке зменшення є справедливим по відношенню до обох сторін Договору. Також врахували, що такі очікування позивача у повній мірі компенсуються також за рахунок сум 3% річних і інфляційних втрат, які присуджені до стягнення повністю в заявлених сумах.
7.21. У цьому аспекті суди врахували, що відповідач є єдиним підприємством, яке забезпечує населення, соціальну сферу послугами з теплопостачання, а тому фінансова неспроможність даного підприємства може призвести до спричинення кризової ситуації у соціальній сфері міст Дрогобича та Стебника. Відповідач надає послуги з теплопостачання за тарифами, затвердженими для трьох груп споживачів (населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства), які затверджуються (погоджуються) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, однак такі тарифи не покривають витрати виробництва, а тому виникає різниця в тарифах на суму 56,1 млн. грн. Тобто, основною причиною невчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем є та обставина, що споживачем послуг теплопостачання, які надає підприємство, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги; дебіторська заборгованість підприємства станом на 01.08.2024 становить 26382,8 тис. грн, а кредиторська заборгованість підприємства станом на 01.08.2024 становить 101 734,3 тис.грн.
7.22. За висновками судів, за відсутності доказів того, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача (погіршення його фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності) саме з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів і дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, пеня підлягає зменшенню на 50 %.
7.23. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанції Суд зазначає таке.
7.24. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
7.25. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.26. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.27. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
7.28. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
7.29. Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
7.30. Крім того, Верховний Суд також зауважував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.
7.31. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Суд наголошує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
7.32. Крім того, Верховним Судом з'ясовано, що питання застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у контексті застосування судами дискреції стосовно зменшення розміру штрафних санкцій, вже розглядалося об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
7.33. Зокрема, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у справі № 911/2269/22, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала на те, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положенням статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
7.34. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
7.35. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
7.36. Отже, наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування наведених скаржником правових норм у подібних правовідносинах щодо визначення правил застосування судами дискреції стосовно зменшення розміру штрафних санкцій і здійснене судами першої та апеляційної інстанції у справі № 914/2015/24 правозастосування з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини такому висновку відповідає.
7.37. Як вбачається, висновки судів попередніх інстанцій у цій справі відповідають (не суперечать) висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду, а здійснене судами попередніх інстанцій у даній справі правозастосування (статті 233 ГК України та 551 ЦК України) зроблено з урахуванням таких висновків.
7.38. Оскільки висновки судів попередніх інстанцій у справі зазначеному висновку Верховного Суду не суперечать, то і підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень з визначених скаржником питань в цій частині відсутні.
7.39. Таким чином, з урахуванням того, що Верховний Суд вже надав висновок щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України у контексті застосування судами дискреції стосовно зменшення розміру штрафних санкцій, то підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження. Сформований висновок є чітким, зрозумілим та сприяє однозначному застосуванню норм права. При цьому скаржником не наводились аргументовані і переконливі доводи щодо необхідності відступлення від правової позиції, викладеної Верховним Судом у наведених постановах, як і не визначалась така підстава касаційного оскарження.
7.40. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
7.41. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів задля встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.
7.42. Такі доводи взагалі не є пов'язаними та не узгоджуються з висновками і мотивами судів попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому перевірка відповідних доводів (аргументів) безумовно перебуває поза межами розгляду справи судом касаційної інстанції, визначеними у статті 300 ГПК України.
7.43. Отже, наведене вище в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.
7.44. Скаржник у касаційній скарзі також наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій у вирішенні цього спору неправильно застосували положення статті 331 ГПК України.
7.45. У вирішенні доводів касаційної скарги в цій частині Суд звертається до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені в ухвалі про закриття касаційного провадження від 06.06.2025 у справі № 908/1721/23, у якій об'єднана палата розглядала питання щодо наявності / відсутності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанції, які оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні та/або задоволення (часткове задоволення) клопотання про розстрочення/відстрочення виконання судового рішення.
7.46. Висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у означеній вище ухвалі в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України підлягають врахуванню у вирішенні цього спору.
7.47. Зокрема, у вирішенні поставлених перед Судом питань об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пунктах 7.27. - 7.29. ухвали від 06.06.2025 у справі № 908/1721/23 дійшла таких висновків:
"…З урахуванням викладеного, об'єднана палата зазначає, що відповідно до положень процесуального законодавства та практики ЄСПЛ, питання доступу до касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанції щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення має важливе значення для забезпечення принципу рівності сторін та доступу до правосуддя.
Водночас, у випадку, коли суд першої інстанції розглянув заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення та постановив відповідну ухвалу, яка була переглянута апеляційним судом, така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку згідно з пунктом 24 частини першої статті 255 ГПК України. Перегляд ухвали апеляційним судом у такому разі є реалізацією права особи на судовий захист у двох інстанціях. У цьому контексті подальше касаційне оскарження не допускається, оскільки ці ухвали не входять до переліку судових рішень, які можуть бути предметом касаційного перегляду окремо від основного рішення. При цьому об'єднана палата враховує, що системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду. Право на касаційне оскарження не є абсолютним, а запроваджені процесуальні фільтри слугують забезпеченню ефективності судочинства, підтриманню єдності та стабільності судової практики, а не створенню можливості для необґрунтованого перегляду справ.
Однак, у разі, коли суд першої інстанції не розглядав заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а апеляційний суд ухвалив відповідне рішення вперше з цього питання, така ухвала не є похідною від рішення суду першої інстанції, а отже, повинна бути доступною для касаційного перегляду, оскільки в іншому випадку особа буде позбавлена права на перегляд цього судового рішення у вищій судовій інстанції, що може порушувати принцип рівності сторін і доступу до правосуддя, гарантований, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, об'єднана палата виходить з того, що ухвали суду першої інстанції щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення не підлягають касаційному оскарженню, якщо заяву з цього питання було розглянуто судом першої інстанції, а апеляційний суд здійснив її перегляд, оскільки такі ухвали не входять до переліку рішень, що можуть бути самостійно оскаржені в касаційному порядку. Натомість, якщо апеляційний суд вирішив це питання вперше, без попереднього розгляду судом першої інстанції, ухвала підлягає касаційному перегляду для забезпечення права на доступ до правосуддя та дотримання принципу рівності сторін".
7.48. Отже, з урахуванням висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1721/23, а також ураховуючи те, що висновки суду першої інстанції у вирішенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду вже були предметом апеляційного перегляду в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Товариства на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 914/2015/24 в цій частині (про часткове задоволення заяви Підприємства та розстрочення виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу рівними частинами на 6 (шість) місяців), прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв'язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю.
7.49. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
7.50. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
7.51. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 914/2015/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова