29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"23" червня 2025 р. Справа №924/439/25
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом Громадської організації "Мережа громадських організацій внутрішньо переміщених осіб в Україні", м. Вінниця
до Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту, м. Хмельницький
про розірвання договору тимчасового безоплатного користування майном №2/2024 від 25.06.2024р. та зобов'язання повернути майно
Представники сторін: не викликались.
Суть:
28.04.2025р. до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Громадської організації "Мережа громадських організацій внутрішньо переміщених осіб в Україні", м. Вінниця до Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту, м. Хмельницький про розірвання договору тимчасового безоплатного користування майном №2/2024 від 25.06.2024р. та зобов'язання повернути майно.
Ухвалою суду від 28.04.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
На адресу суду 15.05.2025р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також на адресу суду 29.05.2025р. надійшла відповідь на відзив та 03.06.2025р. клопотання про долучення доказів, а саме: скріншоти з офіційної сторінки ГО «Мережа громадських організацій підтримки ВПО в Україні» у Facebook, скріншоти з веб-сайту ГО «Мережа громадських організацій підтримки ВПО в Україні» та фотографії із заходу «ПОДАРУЙ ДИТИНІ СВЯТО!».
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
26 червня 2024 року між Громадською організацією «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» (далі - позивач, позичкодавець) та Хмельницьким кооперативним торговельно-економічним інститутом (далі - відповідач, користувач) укладено договір тимчасового безоплатного користування майном № 2/2024 (далі - договір).
Згідно з пунктом 1 договору позичкодавець безоплатно передає, а користувач приймає для користування за цільовим призначенням: ноутбуки у кількості 10 штук з докстанціями, з них: 7 шт. HP EliteBook, 3 шт. Dell P58F вартістю 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень) (далі - майно).
Вищевказане майно належить позивачу на праві власності та перебуває на його балансі, що підтверджується витягом з оборотно-сальдової відомості за 01.06.2023р. - 24.04.2025р.
Відповідно до пункту 2.3 договору строк, на який майно надається у користування, становить 5 (п'ять) календарних років з моменту підписання договору.
На виконання пунктів 2.1 та 2.2 договору, між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі, яким користувачем прийнято в безоплатне користування майно у кількості та вартості згідно умов договору.
Згідно з пунктом 3.3.1 договору користувач зобов'язаний використовувати майно за цільовим призначенням, а саме: для організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо-переміщених осіб.
Відповідно до пункту 3.4.1. договору відповідач має право використовувати майно у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 4.2 договору, у разі використання відповідачем майна не за призначенням, передачі його іншій особі, позивач має право достроково розірвати цей договір.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Громадська організація «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» є громадським об'єднанням, зареєстрована у встановленому порядку та діє на підставі Статуту, затвердженим рішенням установчих зборів засновників протокол № 1 від 02.05.2023р. Головною метою громадської організації є сприяння розвитку різних аспектів ринкових відносин в Україні та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових та інших інтересів внутрішньо переміщених осіб, задоволення суспільних інтересів членів організації та інших осіб, всебічна підтримка внутрішньо переміщених осіб в розробці та реалізації прогресивних ідей в різноманітних галузях людської діяльності, розвиток освіти внутрішньо переміщених осіб, просвітницька робота (п. 3.1 Статуту).
Як зазначає позивач, передумовою для укладення договору стала реалізація позивачем Програми «Професійна освіта в Україні / Skills4Recovery спільно із громадською організацією «Українська Асоціація Маркетингу» за підтримки Deutsche Gesellschaft fu r Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH, що діє за дорученням Уряду Німеччини. В рамках даної програми позивачем спільно із партнерами проводилося дослідження «Аналіз поточних та прогнозованих потреб ветеранів щодо інтегрування в освітній простір та майбутнє працевлаштування» у шести містах: Київ, Вінниця, Харків, Кривий Ріг, Хмельницький та Івано-Франківськ, а також воркшопи (навчальні заходи) у трьох містах: Вінниця, Хмельницький та Івано-Франківськ. Програма «Професійна освіта в Україні / Skills4Recovery реалізовувалася протягом квітня - вересня 2024 року, що підтверджується довідкою, виданою ГО «Українська Асоціація Маркетингу» від 24.04.2025р. №14/04-25.
Для реалізації даної Програми, а також з метою співпраці із відповідачем у майбутньому за напрямом організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій тощо для внутрішньо-переміщених осіб, позивачем було передано майно за договором тимчасового безоплатного користування майном (позички) відповідачу.
Крім того, у 2024 році позивач виграв грант на реалізацію у проєкту «Підтримка ВПО в Україні. Разом до Перемоги!». Однак, з кінця 2024 року грантодавець -представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні - фактично призупинив фінансування проєкту з невідомих причини, що призвело до неможливості продовження заходів для внутрішньо переміщених осіб. Ця ситуація є відображенням загальної тенденції призупинення фінансування проєктів для внутрішньо переміщених осіб, яка спостерігається серед міжнародних донорських організацій, що працюють в Україні.
На момент укладення договору такі обставини, як припинення фінансування проєкту, ще не настала, і позивач не міг передбачити її настання. Ця ситуація, обумовлена непередбачуваними обставинами, поставила громадську організацію перед необхідністю перегляду стратегії та визначення нового напрямку діяльності.
Згідно результатів проведеного позивачем аналізу освітніх потреб та можливостей внутрішньо переміщених осіб, виявлено наступну тенденцію: 52,8% дітей шкільного віку, які належать до внутрішньо переміщених осіб, не отримують очну освіту в школі, а продовжують навчатися онлайн у школах за місцем попереднього проживання. Вищенаведене створює значні бар'єри для інтеграції дітей шкільного віку у місцеві громади та отримання якісної освіти. З огляду на виявлені потреби, позивач вирішив змінити вектор своєї діяльності та реалізувати новий проєкт «Інклюзивна освіта для дітей малозабезпечених родин: шлях для рівних можливостей».
У межах цього проєкту заплановано відкриття літніх шкіл у Вінницькій та Київській територіальних громадах, метою яких стане забезпечення доступу до якісної інклюзивної освіти для дітей з малозабезпечених родин, в тому числі внутрішньо переміщених осіб, а також створення умов для їх інтеграції у місцеві громади. Це дозволить посилити ефективність роботи позивача, зосередившись на реальних потребах і викликах у нових умовах.
Окрім цього, позивач планує ініціативу «Подаруй дитині свято!», яка передбачає організацію заходів для дітей із малозабезпечених родин. Партнерами цього проєкту виступають міжнародна мережа «DHL Express Europe», громадська організація «Українська Асоціація Маркетингу» та підприємства міста Вінниці.
У зв'язку з новими напрямами діяльності, викликаними припиненням фінансування проєктів для внутрішньо переміщених осіб, керуючись принципами соціальної відповідальності, статутною метою та напрямами діяльності, у позивача виникла необхідність у поверненні майна, переданого відповідачу згідно договору № 2/2024 тимчасового безоплатного користування майном від 25.06.2024р. шляхом розірвання цього договору на підставі п. 1 ч. 2 ст. 834 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У листах від 28.02.2025р. № б/н, від 26.03.2025р. № б/н та від 08.04.2025р. № б/н позивач, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК України та ст. 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), направляв поштою відповідачу пропозиції розірвати договір тимчасового безоплатного користування майном.
У листі від 08.04.2025р. № б/н позивач просив розірвати договір з 14 квітня 2025 року із підписанням прикладених до листа примірників додаткової угоди про розірвання договору та акту приймання-передачі. Проте, станом на дату подання позовної заяви, вказані листи залишися без відповіді.
Позивач вважає, що така позиція відповідача перешкоджає реалізації громадських ініціатив позивача, адже майно, що є предметом договору, заплановано використовувати для реалізації суспільно важливих проєктів, які спрямовані на освітній розвиток дітей із малозабезпечених родин та задоволення суспільних інтересів. А тому відсутність належного реагування з боку відповідача змусила позивача звернутися за захистом свого права до суду з позовом про розірвання договору та зобов'язання повернути майно.
У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначає, що майно використовується за призначенням, відповідно п.3.3.1 договору, зокрема на базі Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту 22 жовтня 2024 року створено перший у місті кабінет «Цифрові технології: International Virtual Business Hub».
18 грудня 2024 року для організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо переміщених осіб, Хмельницьким кооперативним торговельним інститутом розроблено та затверджено план заходів для внутрішньо переміщених осіб на 2025 рік.
Відповідно до листа Департаменту освіти і науки Хмельницької міської ради від 05 травня 2025 року № 01-22/642, з метою реалізації Концепції розвитку охорони психічного здоров'я в Україні на період до 2030 року для учнів з числа внутрішньо-переміщених осіб 06 травня 2025 року проведено тренінг на тему «Розвиток емоційного інтелекту. Профілактика стресостійкості».
Відповідач звертає увагу суду, що реалізація даних заходів здійснювалася та наразі здійснюється відповідачем безпосередньо за власні кошти відповідача, з використанням майна позивача, відповідно до пункту 3.3.1 договору.
Як зазначено позивачем, обов'язки по організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо переміщених осіб здійснювала працівник відповідача, завідувач кафедри маркетингу та менеджменту Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу 20-ОСП від 18 лютого 2025 року завідувача кафедри маркетингу та менеджменту Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту Ковальчук С.В. звільнено зі складу працівників Відповідача, на підставі поданої нею заяви.
В зв'язку із цим, відповідачем, відповідно до наказу 61 - ОД від 12 березня 2025 року призначено відповідальним по організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо переміщених осіб з 29 липня 2024 року та по цей час покладено на помічника президента з загальних питань Мар'яну МАРИНЯК.
Оплата праці в т.ч. по організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо переміщених на помічника президента з загальних питань Мар'яни МАРИНЯК, здійснюється за кошти відповідача, в межах затвердженого штатного розкладу.
Крім того, жодним пунктом договору не передбачена умова, що для організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо переміщених осіб, саме позивачем має призначатися регіональний координатор.
Відповідач вважає, що твердження позивача, про використання майна не за цільовим призначенням, оскільки заходи для внутрішньо-переміщених осіб у приміщенні відповідача не проводяться в зв'язку із звільненням регіонального координатора Ковальчук С.В., не відповідає дійсності, оскільки протягом 2024-2025 років такі заходи проводяться за власні кошти відповідача та в складі працівників відповідача наявна особа, відповідальна за їх проведення.
Відповідно до пункту 3.2.1 позивач має право здійснювати контроль за використанням майна за цільовим призначенням і вимагати у відповідача негайного усунення допущених порушень.
З червня 2024 року і по цей час позивач жодного разу не скористався своїм правом здійснювати контроль за використанням майна, натомість у позовній заяві та своїх листах стверджує про використання майна відповідачем.
Такі твердження позивача не відповідають дійсності та не підтверджується жодним належним доказом.
Щодо листування між позивачем і відповідачем, на предмет дострокового розірвання договору відповідач зазначає, що:
1) листом від 28 лютого 2025 року № 2205/01 позивач повідомив відповідача про намір дострокового розірвання договору, в зв'язку із зміною напрямку діяльності.
Листом № 103 від 21 березня 2025 року відповідачем було надіслано відповідь на лист позивача від 28 лютого 2025 року № 2205/01, з обґрунтованою відмовою щодо розірвання договору, оскільки майно використовується за цільовим призначенням.
Згідно трекінгу поштового відправлення 2901001705096 даний лист був отриманий позивачем 26 березня 2025 року.
2) листом «Про розірвання договору тимчасового безоплатного користування майном», без дати та без вихідного номера, отриманий відповідачем 27 березня 2025 року, позивач повідомив відповідача про намір дострокового розірвання договору з підстав відсутності фінансування проектів цього напрямку на 2025 рік та необхідності позивача проводити захід «Подаруй дитині свято» у червні 2025 року.
Листом № 148 від 03 квітня 2025 року відповідачем було надіслано відповідь на лист позивача без дати та без вихідного номера, з обґрунтованою відмовою щодо розірвання договору.
Згідно трекінгу поштового відправлення 2901001554527 даний лист не був отриманий позивачем, його було повернуто відповідачу за закінченням терміну зберігання.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач помилково стверджує про відсутність у позивача підстав для розірвання договору, посилаючись при цьому лише на умови (пункти) укладеного сторонами договору № 2/2024 тимчасового безоплатного користування майном від 25 червня 2024 року та на загальні підстави для розірвання договору, встановлені частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України):
«Відповідно до пункту 4.2 договору, у разі використання відповідачем майна не за призначенням, передачі його іншій особі, позивач має право достроково розірвати цей договір» (абз. 10 стор. 2).
«Інших умов дострокового розірвання договором не передбачено» (абз. 1 стор. 3).
«Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом» (абз. 1 стор. 5).
Проте позивач у позовній заяві вказав, що правовою підставою позову є надана п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК України (спеціальна норма до правовідносин, які виникли між сторонами) можливість власника речі пред'являти вимогу про розірвання договору і повернення речі.
Касаційний господарський суд у складі Верховного суду у постанові від 08.06.2021р. по справі № 903/242/20 зазначив, що іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного порушення умов договору відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни та припинення договірних правовідносин.
Позивач, бажаючи розірвати договір, дотримався всіх умов порядку розірвання договорів, який врегульований статтею 188 Господарського кодексу України. А саме: надіслав належним чином на адресу відповідача листи про розірвання договору із доданими до них примірниками додаткової угоди про розірвання договору та акту приймання-передачі майна. При цьому зазначивши, що через відсутність фінансування проєктів для внутрішньо-переміщених осіб, позивач змушений змінити напрям своєї діяльності та зосередитися на проєктах з інтеграції дітей шкільного віку у місцеві громади та забезпеченні їх якісною освітою, зокрема: «ПОДАРУЙ ДИТИНІ СВЯТО!» та «Інклюзивна освіта для дітей малозабезпечених родин: шлях для рівних можливостей». З огляду на це, предмет договору став необхідним самому позичкодавцю для реалізації вказаних громадських ініціатив.
Позивач також не погоджується і таким із твердженням відповідача «відсутність фінансування та зміна напряму діяльності не є підставою для розірвання договору, оскільки не передбачена чинним законодавством та жодним з пунктів укладеного між Сторонами Договору», вважає його необґрунтованим та таким, що суперечить нормам Цивільного кодексу України і Закону України «Про громадські об'єднання» (далі - Закон).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону громадські об'єднання можуть здійснювати співробітництво з іноземними неурядовими організаціями та міжнародними урядовими організаціями з дотриманням законів України та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ч. 1 ст. 24 цього ж Закону, громадське об'єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об'єднанню його членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об'єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом.
Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадські об'єднання» громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.
Згідно ч. 4 ст. 3 цього Закону, вільний вибір території діяльності передбачає право громадських об'єднань самостійно визначати територію своєї діяльності, крім випадків, визначених законом.
Так, на початку 2024 року Представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні відібрав в межах конкурсного відбору та затвердив заявку позивача на отримання гранту «Підтримка ВПО в Україні. Разом до Перемоги!». Після цього позивач розпочав реалізацію проєкту. Однак на етапі реалізації проєкту міжнародним фондом було призупинено фінансування без офіційного повідомлення причин, у зв'язку з чим Позивач не отримав коштів, необхідних для його реалізації, та був змушений призупинити роботу у відповідному напрямку. На підтвердження факту відсутності фінансування від міжнародного фонду, позивач надає виписку з банківського рахунку громадської організації, яка свідчить про відсутність коштів на рахунку громадської організації.
Відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування через їх очевидність (principium manifestum non eget probatione - очевидне не потребує доказування).
Загальновідомим фактом є припинення чи замороження фінансування проєктів міжнародними організаціями, в тому числі, пов'язаних з підтримкою внутрішньо-переміщених осіб в Україні. Зокрема, агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно оголосило про поступове згортання частини своїх програм в Україні. Це підтверджується, зокрема, публікаціями в авторитетних медіа - наприклад, у статтях «Зупинка грантів США: відчують всі» (https://www.unian.ua/society/usaid-finansuvannya-yaki-naslidki-dlya-ukrajini-matime-prizupinennya-proyektiv-12900603.html), «Які державні органи та організації не отримають кошти через призупинення фінансування USAID? Список» (https://еpravda.com.ua/finances/уакі-derzhavni-organi--ta-organizaciji-ne-otrimayut-koshti-cherеz-prizupinennya-finansuvannya-usaid-spisok-802602/). Подібна тенденція спостерігається також серед інших міжнародних партнерів, які скорочують підтримку українських неурядових ініціатив.
Позивач, як діюча громадська організація, не бажаючи залишатися без активної діяльності, розпочав підготовку до нових проєктів. Так, проведений позивачем «Аналіз освітніх потреб та можливостей внутрішньо переміщених осіб: висновки дослідження» виявив проблему з інтеграцією дітей шкільного віку у місцеві громади та забезпечення їх доступу до якісної освіти.
На основі цього аналізу, прийнято рішення змінити діяльність громадської організації та розпочати реалізацію громадських ініціатив: «Інклюзивна освіта для дітей малозабезпечених родин: шлях для рівних можливостей» (робочий план міститься у матеріалах справи) та «ПОДАРУЙ ДИТИНІ СВЯТО!» (партнери - міжнародна мережа «DHL Expre ss Europe», громадська організація «Українська Асоціація Маркетингу» та підприємства міста Вінниці), які покликані на боротьбу із вказаними проблемами.
Для реалізації цих проєктів, позивачу вкрай необхідне повернення майна, що було передане відповідачу згідно договору № 2/2024 тимчасового безоплатного користування майном від 25.06.2024р.
Досліджуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, судом враховується наступне:
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
26 червня 2024 року між Громадською організацією «Мережа громадських організацій підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні» (далі - позивач, позичкодавець) та Хмельницьким кооперативним торговельно-економічним інститутом (далі - відповідач, користувач) укладено договір тимчасового безоплатного користування майном № 2/2024 (далі - договір).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 831 Цивільного кодексу України якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
Згідно з п. 1 договору позичкодавець безоплатно передає, а користувач приймає для користування за цільовим призначенням: ноутбуки у кількості 10 штук з докстанціями, з них: 7 шт. HP EliteBook, 3 шт. Dell P58F вартістю 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень) (далі - майно).
Вищевказане майно належить позивачу на праві власності та перебуває на його балансі, що підтверджується витягом з оборотно-сальдової відомості за 01.06.2023р. - 24.04.2025р.
Відповідно до п. 2.3 договору строк, на який майно надається у користування, становить 5 (п'ять) календарних років з моменту підписання договору.
На виконання пп. 2.1 та 2.2 договору, між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі, яким користувачем прийнято в безоплатне користування майно у кількості та вартості згідно умов договору.
Згідно п. 3.3.1 договору, користувач зобов'язаний використовувати майно за цільовим призначенням, а саме: для організації інформаційно-консультативних заходів, семінарів, лекцій, курсів, конференцій для внутрішньо-переміщених осіб.
Відповідно до пункту 3.4.1. договору відповідач має право використовувати майно у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 4.2 договору, у разі використання відповідачем майна не за призначенням, передачі його іншій особі, позивач має право достроково розірвати цей договір.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
За загальним правилом, визначеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже про розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про розірвання договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.
Так, частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як на підставу для розірвання договору позивач посилається на пункт 1 частини 2 статті 834 Цивільного кодексу України, яким передбачено, що позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому.
За приписами частин 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Всупереч цьому позивачем не наведено жодного доказу про істотне порушення відповідачем договору.
Обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, як відсутність фінансування та зміна напрямку діяльності позивача не є підставою для розірвання договору, оскільки не передбачена чинним законодавством та жодним з пунктів укладеного між сторонами договору.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого суд вирішив позов задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що належних і допустимих доказів, які обґрунтовують відсутність фінансування позивача, матеріали справи не містять.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає за належне у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно - західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.Д. Вибодовський
Віддрук. 1 прим. - до справи;
Представникам сторін - надіслати до кабінетів ЕС.