Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
23 червня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1705/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про забезпечення позову (вх. №14584 від 19.06.2025) по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43)
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н, смт. Солоницівка, вул. Заводська, буд. 49), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля" (62370, Харківська обл., Дергачівський р-н., смт. Солоницівка, вул. Заводська, буд. 49)
про стягнення 691982,36 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля", в якій просить суд стягнути з відповідачів як солідарних боржників заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 691982,36 грн. та судові витрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача 1 взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №10096-SME-FL від 29.06.2021 в частині своєчасного здійснення лізингових платежів, що забезпечується договором поруки №9888-10549/GA від 31.05.2024 з відповідачем 2.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.05.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що ціна позову у справі не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з метою економії процесуального часу учасників справи та виконання завдань господарського судочинства, визначених у статті 2 ГПК України, в тому числі щодо забезпечення своєчасного вирішення судом спору, враховуючи необхідність недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, суд на підставі частини 5 статті 252 ГПК України вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.06.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про забезпечення позову (вх. №14584), в якій позивач просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" код ЄДРПОУ 39152435, та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" код ЄДРПОУ 39152435, у межах суми позову.
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля", код ЄДРПОУ 41470092, та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля", код ЄДРПОУ 41470092 у межах суми позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що не вжиття заходів забезпечення позову ставить під обґрунтований сумнів виконання рішення суду про стягнення з відповідачів заборгованості, оскільки статутний капітал відповідача 1 та відповідача 2 є неспівмірно малим, порівняно з сумою позовних вимог, а саме 100000,00 грн. та 161000,00 грн. проти заборгованості за даним позовом. Крім того, стверджує, що у відповідачів взагалі немає нерухомого майна, за допомогою якого можливо ефективно задовольнити вимоги позивача.
Разом з тим, вказує, що позивачу не відома кількість грошових коштів, що перебуває на рахунках відповідачів, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею. При цьому враховуючи ціну позову, не сплату лізингових платежів, позивач припускає, що існує велика імовірність того, що на рахунках відсутній наведений розмір коштів.
Таким чином, з метою отримати додаткову гарантію, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, останній просить суд накласти арешт також на майно відповідача в межах ціни позову.
23.06.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" зареєстровано додаткові пояснення щодо поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" заяви про забезпечення позову (вх. №14711), в яких просить суд дозволити Товариству з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" подати додаткові пояснення щодо окремого питання - поданої ТОВ "ОТП Лізинг" заяви про забезпечення позову в справі №922/1705/25, яке виникло при розгляді справи. Заяву ТОВ "ОТП Лізинг" про забезпечення позову в справі №922/1705/25 розглядати з урахуванням даних додаткових пояснень. У задоволенні заяви представника ТОВ "ОТП "Лізинг" про забезпечення позову відмовити.
Вказані додаткові пояснення досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, дослідивши матеріали позовної заяви, суд виходить з наступного.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього чи вимоги, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (правова позиція Верховного Суду у постанові від 22.10.2024 у справі №903/511/24).
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду чи вимоги (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Водночас саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без належного обґрунтування та подання доказів на підтвердження таких обставин не свідчить про наявність безумовних підстави для задоволення відповідної заяви та забезпечення позову (правова позиція Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 16.10.2019 у справі №904/2285/19).
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов'язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог, обставинами, на яких вони ґрунтуються та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, звертаючись з позовом.
Водночас суд враховує, що відповідно до частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 15.05.2024 у справі №922/206/24.
Разом з тим, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Також, Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі №910/9400/20 наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Суд зазначає, що під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Так, предметом позову у даній справі є позовна вимога майнового характеру про стягнення з відповідачів як солідарних боржників заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 691982,36 грн.
Натомість суд констатує, що позивачем у заяві в обґрунтування обраного заходу забезпечення позову висловлено лише суб'єктивні припущення та власні міркування щодо можливості ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
В контексті зазначеного, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених прав та інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, суд обов'язково має враховувати ступінь доведеності позивачем зв'язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову у розумінні вимог статті 73-74 ГПК України.
Однак зазначене вище вказує про наявність необґрунтованих припущень та не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а тому суд не може розглядати вказані твердження позивача як безспірні та такі, що належним чином обґрунтовують та доводять доцільність вжиття визначеного заходу забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Відтак, обов'язок доведення наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову покладено ГПК України на заявника.
При цьому суд приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 01.03.2024 у справі №917/1610/23 про необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування заходу забезпечення позову. Вказане відповідає змісту статей 136, 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову.
Всупереч наведеному, стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, позивачем не представлено суду доказів на підтвердження того, що відповідачі вчиняють будь-які дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Крім того, не представлено суду жодних доказів, що відповідачі вчиняють будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності або здійснюють підготовку до вчинення таких дій, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.
Аргументи заявника щодо відсутності у відповідачів нерухомого майна також всупереч наведеним вимогам не доведені жодними належними та допустимими доказами.
Водночас із викладених у позовній заяві обставин та тверджень позивача в контексті розгляду поданої заяви про забезпечення позову, навпаки, слідує, що між сторонами укладалась низка додаткових угод, якими, за твердженням позивача, визнавалась сума заборгованості, погоджувався графік оплат, виконувались певні договірні зобов'язання.
Відтак, припущення позивача про безумовну наявність наміру відповідача не виконувати свої договірні зобов'язання та рішення суду у разі задоволення позову, на переконання суду, є необґрунтованим та безпідставним.
Щодо посилань позивача на судову практику в якості наявності безумовних підстав для вжиття у даній справі заходів забезпечення позову, суд враховує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 звертав увагу, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Оскільки предмети та підстави позовів у справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах, посилання заявника на інші судові справи в обґрунтування наявності безумовних підстав для вжиття заходів забезпечення позову саме у даній справі, судом відхиляється як безпідставне.
При цьому суд зазначає, що позивач не позбавляється можливості доводити перед судом обґрунтованість та правомірність позовних вимог без необхідності звернення до інституту вжиття заходів забезпечення позову.
На противагу зазначеному, суд також звертається до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 про те, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, причому окремо на те і на інше в повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону (частині четвертій статті 137 ГПК України) стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
При цьому, у вказаній постанові надаючи правову оцінку доводам та доказам сторін Верховний Суд роз'яснив стандарт доказування у вказаній категорії справ, проте, не зазначав про звільнення заявників від доказування, від подання доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує вжиття заходів забезпечення позову, а прямо зазначив про застосування частини третьої статті 13 ГПК України.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.
Суд звертає увагу, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
В контексті зазначеного, суд також враховує, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 19.01.2021 у справі №902/774/20.
Крім того, вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець (правова позиція Верховного Суду у постанові від 26.09.2019 у справі №521/10766/18).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами частинами 1, 4 статті 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Таким чином, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідачів на мирне володіння своїм майном у зв'язку з поданням необґрунтованої та не підтвердженої належними та допустимими доказами заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, накладення арешту на майно останніх.
Також позивачем не доведено зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішенням, а саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання судового рішення у разі не вжиття заходів забезпечення позову не є достатньою та безумовною підставою для задоволення відповідної заяви.
Доводи заявника ґрунтуються виключно на його припущеннях та сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідачів та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідачів у разі задоволення позовних вимог. Також, сам по собі факт наявності між сторонами судового спору жодним чином не свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, тим більше, що необхідність їх вжиття не доведена позивачем за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів.
В контексті зазначеного, суд також вважає за доцільне звернути увагу, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях сторони щодо тих чи інших обставин, які є предметом доказування при зверненні з заявою про забезпечення позову. Необґрунтоване припущення не може бути покладене в основу рішення суду, котре за своєю правовою природою є істотним втручанням у господарську діяльність боржників, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Щодо тверджень позивача в обґрунтування заяви про забезпечення позову про наявність у відповідачів заборгованості, а тому, на думку позивача, є підстави для вжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Як зазначено вище, з огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову, що узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19, від 20.01.2025 у справі №916/2907/24.
Таким чином, суд констатує, що стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у даному конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому доводи позивача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, не доведені доказами на підтвердження існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів позивача, що з урахуванням принципу розумності, обґрунтованості, співмірності вимог заявника, збалансованості інтересів сторін, свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні поданої заяви слід відмовити.
Відповідно до частини 6 статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про забезпечення позову (вх. №14584 від 19.06.2025) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, встановленими статтями 256-257 ГПК України.
Ухвала підписана 23.06.2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.