вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р. Справа № 918/423/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом заступника керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Костопільської міської ради Рівненської області
до фізичної особи-підприємця Кириши Анатолія Миколайовича
про стягнення коштів у сумі 58 611 грн 00 коп.,
у судовому засіданні приймали участь:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
від прокуратури - Ковальчук І.Л.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
У судовому засіданні 16 червня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
У травні 2025 року заступник керівника Здолбунівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Костопільської міської ради Рівненської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Кириши Анатолія Миколайовича (далі - ФОП Кириша А.М., відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 58 611 грн 00 коп.
Крім того в позовній заяві прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури сплачений за пред'явлення позовної заяви до суду судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.
До позовної заяви заступником керівника Здолбунівської окружної прокуратури долучено платіжну інструкцію від 13 травня 2025 року № 935 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 2 422 грн 40 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, згідно Державного акта на право постійного користування землею від 17.09.1997 Серія І-РВ № 001844, Великомидською сільською радою народних депутатів надано Великомидському сільському споживчому товариству (далі Великомидське ССТ) у постійне користування 0,384 га землі (ділянка 1 - 0,20 га, ділянка 2 - 0,184 га) згідно з планом землекористування, для розміщення контори правління Великомидського ССТ та магазину "Продтовари".
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу № 988 від 01.07.2016 (продавець Великомидське ССТ) за Киришею А.М. 01.07.2016 зареєстровано право власності на будівлю контори загальною площею 155,4 кв.м., яка розміщена по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 960227256234).
Прокурор вказує, що належний Кириші А.М. на праві власності об'єкт нерухомості розміщений на земельній ділянці комунальної власності Костопільської ОТГ з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га.
Право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.08.2022 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2624738456060).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 27.06.2022 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), внесені відомості про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га, місце розташування - село Великий Мидськ, вул. Центральна, 63, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
В подальшому рішенням Костопільської міської ради №1093 від 10.04.2023, прийнятим на підставі заяви ОСОБА_1 , дано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови та уповноважено міського голову (або особу яка виконує його обов'язки) укласти з ОСОБА_1 договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
Пунктом 3 рішення № 1093 від 10.04.2023 визначено, що дане рішення чинне протягом одного року з дати його прийняття.
Відповідно до інформації Костопільської міської ради від 17.03.2025 за №608/01-15, договір на оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки ОСОБА_1 не укладався, авансовий платіж в рахунок оплати ціни земельної ділянки - не сплачувався.
Встановлено, що Костопільською міською радою рішення про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності площею 0,20 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 по АДРЕСА_1 , не приймалось.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 не зареєстровані речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, на якій розміщений належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна.
Прокурор вказує, що відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому об'єкт нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актом обстеження земельної ділянки від 28.03.2025, відповідно до яких ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,2000 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 по АДРЕСА_1 .
За твердженням прокурора, ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки комунальної власності, на яких розміщений належний йому на праві власності об'єкт нерухомості, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відтак, прокурор зазначає, що загальна сума недоотриманого доходу у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 27.06.2022 року по 12.05.2025 року становить 58 611 грн 00 коп.
Ухвалою суду від 15 травня 2025 року позовну заяву заступника керівника Здолбунівської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи призначено на 16 червня 2025 року.
У судовому засіданні 16 червня 2025 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Позивач у судове засідання 16 травня 2025 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 15.05.2025 року, до електронного кабінету Костопільської міської ради Рівненської області (а.с. 62). В той час про причини неявки суд не повідомив.
Крім того відповідач у судове засідання 16 червня 2025 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 0610253470227, а саме ухвали суду від 15.05.2025 року (а.с. 64). В той час про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Враховуючи належне повідомлення позивача та відповідача про судове засідання, призначене на 16.06.2025 року, а також не повідомлення причини неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Костопільської міської ради Рівненської області та фізичної особи-підприємця Кириши Анатолія Миколайовича.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
З контексту даного рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
У той же час, використання земель без правовстановлюючих документів та безоплатно не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18.
Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтями 13, 14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з п. "а" ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Плата за землю, яка є складовою податку на майно (ст. 265 ПК України), відповідно до вимог ст. 10 ПК України, ч. 1 ст. 64 БК України належить до доходів загального фонду бюджетів міст, сільських, селищних бюджетів, у зв'язку з чим, кошти за безоплатне використання земельної ділянки у вигляді неотриманої орендної плати за землю підлягають перерахуванню на рахунок Костопільської міської ради.
Оскільки на земельній ділянці розміщене майно, що перебуває у власності відповідача, міська рада позбавлена можливості вільно розпоряджатися вказаною земельною ділянкою з метою отримання доходу у вигляді орендної плати та наповнення місцевого бюджету.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.
Таким чином, територіальна громада міста Костопіль в особі Костопільської міської ради є власником земельної ділянки та отримувачем коштів - орендної плати, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурор обґрунтовано звертається до суду з позовом саме в інтересах вказаної міської ради.
Здолбунівською окружною прокуратурою направлено на адресу Костопільської міської ради лист за № 54/4-387вих-25 від 02.04.2025, яким повідомлено про факт користування Киришею А.М. земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів.
У той же час згідно з інформацією Костопільської міської ради за № 768/01-15 від 04.04.2025 останньою не вживались заходи щодо стягнення з Кириши А.М. безпідставно збережених коштів у судовому порядку та просить Здолбунівську окружну прокуратуру вжити відповідних заходів.
Отже, незважаючи на те, що саме Костопільська міська рада зацікавлена в отриманні коштів за оренду землі, розпорядником якої вона є, з метою їх подальшого використання на потреби територіальної громади, будучи обізнаною про необхідність захисту інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, вона не вжила жодних заходів для стягнення з Кириши А.М. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.
Позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Отже, факт не звернення Костопільською міською радою до суду з відповідним позовом, свідчить про неналежне виконання нею своїх повноважень та нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Несплата фактичним землекористувачем орендної плати за використання земель грубо порушує інтереси держави, оскільки спричиняє ненадходження до бюджету визначених земельним та податковим законодавством коштів, а тому має наслідком недофінансування бюджету та неможливість реалізації місцевих програм, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Враховуючи викладене, Здолбунівська окружна прокуратура, згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", попередньо попередивши Костопільську міську раду про намір представництва інтересів держави в суді листом від 13.05.2025, звертається до суду з позовом в інтересах держави в особі Костопільської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 58 611,00 грн.
З огляду на зазначене, суд зробив висновок, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з правилами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно Державного акта на право постійного користування землею від 17.09.1997 Серія І-РВ № 001844, Великомидською сільською радою народних депутатів надано Великомидському сільському споживчому товариству (далі Великомидське ССТ) у постійне користування 0,384 га землі (ділянка 1 - 0,20 га, ділянка 2 - 0,184 га) згідно з планом землекористування, для розміщення контори правління Великомидського ССТ та магазину "Продтовари".
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу № 988 від 01.07.2016 (продавець Великомидське ССТ) за Киришею А.М. 01.07.2016 зареєстровано право власності на будівлю контори загальною площею 155,4 кв.м., яка розміщена по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 960227256234).
Належний ОСОБА_1 на праві власності об'єкт нерухомості розміщений на земельній ділянці комунальної власності Костопільської ОТГ з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га.
Право комунальної власності на вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.08.2022 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2624738456060).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 27.06.2022 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), внесені відомості про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га, місце розташування - АДРЕСА_1 , категорія земель - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.07. для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Рішенням Костопільської міської ради № 1093 від 10.04.2023, прийнятим на підставі заяви ОСОБА_1 , дано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель - землі житлової та громадської забудови та уповноважено міського голову (або особу яка виконує його обов'язки) укласти з ОСОБА_1 договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
Пунктом 3 рішення № 1093 від 10.04.2023 визначено, що дане рішення чинне протягом одного року з дати його прийняття.
Відповідно до інформації Костопільської міської ради від 17.03.2025 за № 608/01-15, договір на оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки ОСОБА_1 не укладався, авансовий платіж в рахунок оплати ціни земельної ділянки - не сплачувався.
Як вбачається з матеріалів справи, Костопільською міською радою рішення про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності площею 0,20 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 по АДРЕСА_1 , не приймалось.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 не зареєстровані речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, на якій розміщений належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна.
Таким чином, відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою на якій розміщений належний йому об'єкт нерухомого майна, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, актом обстеження земельної ділянки від 28.03.2025, відповідно до яких ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,2000 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 по АДРЕСА_1 .
Правовий механізм переходу права на землю, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 377 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
На час набуття ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2016 нерухомого майна (будівлі контори Великомидського ССТ) загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою були визначені статтею 141 ЗК України (у відповідній редакції), перелік яких є вичерпним.
Зокрема, статтею 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об'єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16.
За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Отже, відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Як було зазначено, на підставі Державного акта від 17.09.1997 серія І-РВ № 001844, у постійному користуванні Великомидського ССТ перебували земельні ділянки загальною площею 0,384 га, у тому числі, земельна ділянка площею 0,20 га.
Відповідно до абзаців 1 - 3 пункту 2 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 27.06.2022 до Державного земельного кадастру внесені відомості про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га, розташованої по АДРЕСА_1 .
Внаслідок укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна (будівлі контори) від 01.07.2016, відбулося автоматичне припинення права постійного користування Великомидського ССТ на земельну ділянку площею 0,20 га, на якій розміщене вказане нерухоме майно, в силу прямої норми закону (стаття 120, пункт "е" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України), яке не потребувало прийняття Костопільською міською радою відповідного рішення.
В той же час ОСОБА_1 не відноситься до кола осіб, які згідно ст. 92 ЗК України, можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.
Тому, відповідач після набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, набув право на оформлення відповідного права користування земельною ділянкою площею 0,20 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, на якій розташований належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна.
Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас, за змістом ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на ці положення, власник нерухомого майна не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, володіння ОСОБА_1 належною йому на праві власності будівлею будівлю контори, яка розміщена на земельній ділянці площею 0,20 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 по вулиці Центральна, 63 в селі Великий Мидськ, само по собі свідчить про фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розміщене таке приміщення.
При цьому, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у нього виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Відповідно до положень ст. 128 ЗК України, громадяни зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву до відповідної міської ради і якій зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки, та долучивши документів, визначених вказаною статтею Кодексу.
Орган місцевого самоврядування розглядає заяву і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Рішення міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться суб'єктами господарювання, які є суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону, на замовлення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.
Сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки. У разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.
Документ про оплату або про сплату першого платежу (у разі продажу земельної ділянки з розстроченням платежу) разом з договором купівлі-продажу є підставою для державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата" за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Таким чином, право користування спірною земельною ділянкою комунальної власності може реалізовуватись Киришею А.М. виключно через право оренди.
В той же час, відповідно до інформації Головного управління ДПС у Рівненській області від 14.03.2025 № 1793/5/17-00-24-03-05, нарахування плати за землю за користування Киришею А.М. земельною ділянкою з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, не проводиться, податкові декларації по платі за землю за період 2022 - 2025 років Киришею А.М. до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки не подавались.
Зі змісту глави 15, статей 120, 125 ЗК України та положень статті 1212 ЦК України слідує, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .
З огляду на викладене, з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Відповідно до положень ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Костопільська міська рада є власником земельної ділянки площею 0,20 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141, яка розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Враховуючи те, що у спірних правовідносинах Костопільська міська рада безспірно є власником земельної ділянки, позивач має повноваження на захист свого права на землю, тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 з 27.06.2022, тобто з часу реєстрації земельної ділянки площею 0,20 га з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 в Державному земельному кадастрі, по даний час не оформив документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет упродовж тривалого часу недоотримав значних коштів у вигляді орендної плати за користування даною земельною ділянкою, чим заподіюється значна шкода інтересам територіальної громади.
З огляду на викладене, зазначені кошти підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь Костопільської міської ради.
Відповідно до п. 289.1 ст. 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 14.03.2025 № 10-17-0.10-1207/2-25 та витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141:
- станом на 2022 рік (дата формування витягу 11.11.2022) становила 600 009,22 грн.;
- станом на 2023 рік (дата формування витягу 27.07.2023) - 690 010,60 грн.;
- станом на 2024 рік (дата формування витягу 12.02.2024) - 725 465,69 грн;
- станом на 2025 рік (дата формування витягу 03.03.2025) - 812 194,3 грн.
Відтак, розмір орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га становить:
- за період з 27.06.2022 по 26.07.2023 - 19 480 грн. (600 009,22х3%:100):365дн.х395дн);
- за період з 27.07.2023 по 11.02.2024 - 11 343 грн. (690 010,60х3%:100):365дн.х200дн);
- за період з 12.02.2024 по 02.05.2025 - 22 957 грн. (725 465,69х3%:100):365дн.х385дн);
- за період з 03.03.2025 по 12.05.2025 - 4 740 грн. (812 194,30х3%:100):365дн.х71дн).
Відповідно, загальний розмір недоотриманого Костопільською міською радою доходу за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 5623480401:01:001:0141 площею 0,20 га (2000 кв.м.) за період з 27.06.2022 по 12.05.2025 складає 58 611,00 грн., які ОСОБА_1 зберіг у вигляді несплаченої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою.
При здійсненні розрахунку плати за користування вказаною земельною ділянкою застосовано відсоткову ставку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
У даному разі наявні усі три вказані ознаки.
По-перше, відповідач дійсно зберіг у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою.
Так, набуте відповідачем нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, є органічно і нерозривно пов'язане з цією земельною ділянкою. Тому набуття відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.
Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою відповідно до ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю тощо.
По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача, оскільки власником вказаних земельних ділянок є територіальна громада м. Костопіль в особі Костопільської міської ради.
Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.
Так, п. 21 рішення Європейського суду з прав людини "Федоренко проти України" від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У даних правовідносинах неотримані від оренди землі кошти підпадають під визначення Європейським судом з прав людини "виправданого очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.
З огляду на викладене, Кириша А.М., як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/473/19.
Зважаючи на те, що відповідач, як власник нерухомого майна, користується земельною ділянкою комунальної власності без достатньої правової підстави, відповідно до положень ст. ст. 1212-1214 ЦК України, кошти, у вигляді несплаченої орендної плати, підлягають стягненню з Кириши А.М. на користь Костопільської міської ради.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами з'ясування обставин, на які прокурор посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Костопільської міської ради Рівненської області до фізичної особи-підприємця Кириши Анатолія Миколайовича про стягнення коштів у сумі 58 611 грн 00 коп. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
В позовній заяві прокурор просить стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури сплачений за пред'явлення позовної заяви до суду судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 3 028 грн 00 коп.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи, що прокурором заявлено одну вимогу майнового характеру, за яку судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 028,00 грн., та позовну заяву подано через систему "Електронний суд", відповідно останній зобов'язаний був сплатити при поданні позову до суду, судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп., так як у даному випадку застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (3 028,00*0,8).
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 2 422 грн 40 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 13 травня 2025 року № 935.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Кириши Анатолія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Костопільської міської ради Рівненської області (35000, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Костопіль, вул. Свободи, буд. 3, код ЄДРПОУ 04057669) безпідставно збережені кошти у розмірі 58 611 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот одинадцять) грн 00 коп.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Кириши Анатолія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по оплаті судового збору.
Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 23 червня 2025 року.
Суддя Політика Н.А.