ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/4539/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС"
до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 13231,83 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення 13231,83 грн, з яких: 4895,74 грн - 3% річних, 8336,09 грн - інфляційні втрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №910/13572/21, та прийнято нове рішення, яким стягнуто з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" 121373,56 грн збитків та 2270,00 грн судового збору, 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнуту рішенням суду заборгованість відповідач сплатив позивачу 29.02.2024. У зв'язку з несвоєчасним виконанням боржником грошового зобов'язання в сумі 127 047,56 грн (збитки у розмірі 121372,56 грн, 2270,00 грн судового збору за подання позову та 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги) позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував інфляційні втрати та 3% річних за період з 17.11.2022 по 28.02.2024.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.04.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4539/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.04.2025 направлена судом до електронного кабінету відповідача.
Згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно із повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду про відкриття провадження доставлена до електронного кабінету відповідача 18.04.2025 о 18:39, а отже вважається врученою відповідачу 21.04.2025.
Відтак, згідно із п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у листопаді - грудні 2020 року Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на підставі оформлених залізних накладних здійснювались перевезення відповідних вагонів по маршрутах зазначених у цих залізничних накладних. На залізничних станціях у проміжок між датою приймання АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" вагону та його приймання одержувачем на станції призначення було виявлено розукомплектування вагонів.
Позивач зазначив, що ним понесені збитки у зв'язку з розкомплектуванням вагонів у розмірі 121372,56 грн, що складалися з суми витрат на оплату орендної плати - 17499,74 грн та з суми витрат на проведення ремонту зазначених вагонів - 103872,82 грн.
Постанова Північного апеляційного господарського суду про стягнення з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" збитків у розмірі 121372,56 грн, 2270,00 грн судового збору та 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги, проте, відповідач лише 29.02.2024 сплатив на її виконання суму коштів 127047,56 грн, яка складається з збитків у розмірі 121372,56 грн, 2270,00 грн судового збору за подання позову та 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
У зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання з 17.11.2022, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 8336,09 грн та 3% річних у сумі 4895,74 грн.
Правовою підставою для заявлених позовних вимог позивач вказує на статтю 625 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу та в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.
З матеріалів справи вбачається, що у 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про відшкодування збитків у розмірі 121 372,56 грн у зв'язку з розкомплектуванням вагонів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 по справі № 910/13572/21 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" про стягнення з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" збитків у розмірі 121 372,56 грн відмовлено.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.11.2022 по справі №910/13572/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" задовольнив та рішення Господарського міста Києва області від 03.11.2021 у справі №910/13572/21 - скасував; прийняв нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" задовольнив; стягнув з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" збитки у розмірі 121372,56 грн та 2270,00 грн судового збору, а також постановив стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Загальна сума стягнута постановою апеляційного суду - 127 047,56 грн.
29.02.2024 Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 по справі №910/13572/21 платіжною інструкцією №130948 від 29.02.2024 сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" кошти у загальній сумі 127047,56 грн.
Посилаючись на прострочення з 17.11.2022 відповідачем виконання зобов'язання за судовим рішенням по справі №910/13572/21, позивачем заявлено до стягнення з відповідача, нараховані з грудня 2022 року по лютий 2024 року інфляційні втрати у сумі 8336,09 грн та нараховані за період з 17.11.2022 по 28.02.2024 3% річних у сумі 4895,74 грн. Нарахування здійснено на стягнуту постановою суду апеляційною інстанції суму 127047,56 грн, з яких: збитки у розмірі 121372,56 грн, 2270,00 грн судового збору та 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч.3 ст.11, ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч. 2 та ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Як встановлено судом вище, Північним апеляційним господарським судом постановою від 16.11.2022 у справі №910/13572/21 встановлено, що відповідач завдав позивачу збитки у розмірі 121372,56 грн (понесені витрати пов'язані з ремонтом вагонів, неотримання орендної плати за наявним договором).
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, наявність зобов'язання відповідача по сплаті позивачу збитків у сумі 121372,56 грн встановлено Північним апеляційним господарським судом постановою від 16.11.2022 у справі №910/13572/21 та повторного доведення не потребують.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
Лише окремі зобов'язання можуть виникати із судового рішення та мати статус простроченого грошового зобов'язання, наприклад у деліктних зобов'язань.
Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом вище, відповідач здійснив сплату присудженої до стягнення постановою у справі №910/13572/21 суми збитків 29.02.2024. Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання та нарахування матеріальних втрат з 17.11.2022 по 28.02.2024.
Водночас нарахування позивач здійснює на стягнуту постановою суду апеляційною інстанції суму 127047,56 грн, з яких: збитки у розмірі 121372,56 грн, 2270,00 грн судового збору та 3405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Однак, нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 ЦК України, у цій справі належить здійснювати на суму основного боргу (збитків), стягнутої цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих постановою від сум судового збору.
Неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. Разом з тим судові витрати мають процесуально-правову природу. Тому враховуючи обставини цієї справи, суд вважає, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, безпідставно включивши до її складу суми судового збору.
Правову позицію щодо правомірності нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України лише на суму основного боргу, стягнуту судовим рішенням до її повної сплати боржником, тобто без урахування стягнутих цим рішенням сум судового збору висловлено Верховним Судом у постановах від 15.11.2019 у справі №905/1753/18, від 03.07.2019 у справі №910/1972/18.
Суд також враховує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача 7963,73 грн інфляційних втрат та 4677,05 грн 3% річних, нарахованих на суму 121372,56 грн збитків.
Відповідач заперечень щодо заявленого позивачем позову до суду не подав, наведених у позові обставин не спростував.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 7963,73 грн та 3% річних у сумі 4677,05 грн. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС", а саме: в частині стягнення з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" інфляційних втрат у сумі 7963,73 грн та 3% річних у сумі 4677,05 грн.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ ЛОДЖИСТІКС" (03150, м. Київ, вул. Ділова, будинок 5, корпус 2; ідентифікаційний код 40637393) інфляційні втрати у сумі 7963,73 грн, 3% річних у сумі 4677,05 грн та судовий збір у сумі 2314,19 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 23.06.2025.
Суддя С.О. Турчин