ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.06.2025Справа № 910/16317/24
За позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 19-Б, ідентифікаційний номер 02910019) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний номер 22883141)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 28, ідентифікаційний номер 32160387)
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду
Суддя Мандичев Д.В.
Секретар судового засідання Улахли О.М.
Помічник (за дорученням судді) Голишева У.І.
Представники сторін:
прокурор - Павліченко В.О.,
від позивача - не з'явилися,
від відповідача - Дем'янчук Г.В.
Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, КМР) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" (далі - відповідач, Товариство) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 21.02.2025.
20.01.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
03.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" на позовну заяву.
07.02.2025 до суду надійшла відповідь Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва на відзив.
13.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив.
17.02.2025 до суду надійшли пояснення Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва на заперечення відповідача на відповідь на відзив.
18.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.
20.02.2025 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
20.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшли пояснення Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва щодо поданого відповідачем клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.
21.02.2025 до суду надійшли заперечення Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва на клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи висновку експерта.
У судовому засіданні 21.02.2025 судом оголошено перерву до 30.04.2025.
У судове засідання, призначене на 30.04.2025, з'явилися представники прокуратури та відповідача. Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
За наслідками підготовчого засідання 30.04.2025 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 28.05.2025.
Ухвалою суду від 08.05.2025 через перебування судді Мандичева Д. В. у відрядженні 28.05.2025, розгляд справи по суті був призначений на 11.06.2025.
Прокурор в судовому засіданні 11.06.2025 просив позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на обставини та факти, викладені в позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях.
У свою чергу у судовому засіданні 14.05.2025 представник Товариства просив суд відмовити у задоволенні позову, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві та письмових запереченнях.
Позивач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 №339/1549 земельну ділянку площею 0, 0787 та з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 на Набережному Шосе, 28 у Печерському районі міста Києва передано на 5 років в оренду ТОВ «ФРЕГАТ» для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «ФРЕГАТ» 25.03.2005 укладено договір оренди земельної ділянки № 82 строком на п'ять років (зареєстрований 05.04.2005).
Згідно з пунктом 2.1 договору оренди земельна ділянка має наступні характеристики:
- місце розташування - Набережне шосе (біля Наводницького парку) у Печерському районі міста Києва;
- розмір - 0,0787 га;
- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц»;
- кадастровий номер - 8000000000:82:103:0006.
У подальшому на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №1661-ПчР від 19.10.2005 біля Наводницького парку (Набережному шосе) у Печерському районі міста Києва ТОВ «ФРЕГАТ» побудовано споруду, яка являє собою причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.07.2016 за ТОВ «ФРЕГАТ» на причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц», розташований за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, зареєстровано право приватної власності, як на гідротехнічну споруду.
Підставою для реєстрації речових прав став акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, серія та номер 453, виданий 22.11.2006 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), затверджений розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 23.11.2006 №1433.
На підставі спільних наказів Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку від 19.07.2007 №1211/614, від 19.09.2007 №1514/827 з додатком, акту приймання-передачі від 19.09.2007, наказу Мінтрансзв'язку від 17.08.2007 №721, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №152099959 від 09.01.2019 на балансі та на праві господарського відання ДП «Адміністрація річкових портів» експлуатує гідротехнічну споруду причал «Парк Примакова» за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 116.
У ході здійснення господарської діяльності Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» встановлено, що гідротехнічна споруда причал «Парк Примакова» за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 116, розміщена в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 (лист ДП «Адміністрація річкових портів» від 08.07.2024 №01/05-835).
З вищенаведеного вбачається, що причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц», побудовано на державній гідротехнічній споруді - причал «Парк Примакова» за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 116.
Прокурор зауважував, що під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42020101070000195 від 15.07.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 2, ч. 4 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, встановлено факт розміщення причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Зокрема, під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження 27.06.2024 проведено огляд місцевості із залученням спеціаліста інженера-геодезиста з метою встановлення точного місця розташування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» по відношенню до земельної ділянки, яку було передано в оренду ТОВ «ФРЕГАТ».
Проведеним оглядом встановлено, що причал для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц», добудована до іншої гідротехнічної споруди та з суші переходить у водойму.
Крім того, інженером-геодезистом проведено огляд місцевості із застосуванням спеціального обладнання GPS-приймачів за результатами, якого складено схему розміщення споруди по відношенню до земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Із вищевказаної схеми розміщення вбачається, що причал, який являє собою гідротехнічну споруду, частково розташований поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Відповідно до висновку інженера-геодезиста від 02.07.2024 №2-07/2024, складеного за результатами проведення огляду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 на Набережному Шосе, 28 у Печерському районі міста Києва встановлено, що в межах вказаної земельної ділянки частково розташована гідротехнічна споруда, яка включає бетонний причал для швартування, бетонні східці та бетонну підпірну стінку.
Площа гідротехнічної споруди - бетонного причалу в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 становить 217 кв.м. Площа гідротехнічної споруди - бетонного причалу поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 складає 207 кв.м. (координати кутів повороту меж частини ГТС: ні - 48 723.36, 30 610.01. н2 - 48 725.46, 30 614.41. нЗ 48 720.39, 30 617.11. н4 - 48 719.56, 30615.40. н5 - 48 714.68, 30 617.74. нб - 48 715.60, 30 619.66. н7 - 48 690.65, 30 631.63. н8 - 48 688.31,30 626.72. ні -48 723.36,30 610.01).
Крім того, висновком спеціаліста констатовано, що споруда розважального комплексу «Голден Принц», який має комерційну назву «Havana» розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки по вул. Набережне Шосе (біля Наводницького парку) у Печерському районі міста Києва з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 площею 0,0787, за результатами якої складено акт обстеження земельної ділянки від 04.06.2020 №20-0328/06.
Перевіркою встановлено, що вказана земельна ділянка використовується з порушенням меж, визначених договором оренди, та не за цільовим призначенням. Зокрема, на частині вказаної земельної ділянки розташовано будівлю закладу громадського харчування «HAVANA», решта території використовується як землі загального користування (набережна річки Дніпро). Крім того, основна частина закладу громадського харчування орієнтовною площею 0,05 га розташована за межами вказаної земельної ділянки.
У межах огляду місцевості за адресою: Набережне шосе, 28, у Печерському районі міста Києва, проведеного 27.12.2024 під час досудового розслідування кримінального провадження №42020101070000195, за участю спеціаліста спеціалізованої водолазної служби Комунального підприємства «Плесо», зафіксовано конструкцію, призначену для проходу до розважального комплексу «Голден принц», що має комерційну назву «Havana», а також прилегле до нього ще одне судно, які зафіксовані між собою за допомогою трапів, за допомогою яких здійснюється прохід між суднами.
Крім того, проведеним оглядом зафіксовано, що вказані плавучі конструкції розважального комплексу закріплені за допомогою свай, які занурені у воду та виконують роль основних опор, що фіксують судна у фіксованому положенні.
Під час огляду водного простору під суднами встановлено відсутність стаціонарного фундаменту або будь-якої іншої системи кріплення яка б надавала змогу закріпити плаваючі об'єкти до дна водойми.
Згідно з інформацією, викладеною в листі Комунального підприємства по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «ПЛЕСО» від 27.12.2024 №077/01-5042, Регістром судноплавства України на пасажирський причал «Парк Примакова» довжиною 459 метрів Державному підприємству «Адміністрація річкових портів» було видано Свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди №СР-101-4-1005-08 від 08.04.2008.
Інженером-інспектором Регістра судноплавства України 05.06.2008 було проведено первісний огляд гідротехнічної споруди - причал «Парк Примакова», розташованої на правому березі ріки Дніпро за адресою: місто Київ, Набережне шосе, парк ім. Примакова.
За результатами огляду оформлено акт огляду №101-4-1019-08, згідно з яким довжина гідротехнічної споруди складає 458 п.м., що свідчить про те, що плавуча установка та дебаркадер «Гавана», розміщені ТОВ «Фрегат» на річці Дніпро за адресою м. Київ, Набережне шосе 28, не можна вважати гідротехнічною спорудою.
Крім того, Прокурор зазначав, що строк оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 закінчився у 2016 році, з боку ТОВ «ФРЕГАТ» та Київської міської ради не було вчинено дій щодо його пролонгації, а тому відповідач не має законних підстав на подальше користування земельною ділянкою.
На переконання Прокурора наявний факт самовільного зайняття земельної ділянки водного фонду комунальної форми власності, що є порушенням вимог чинного законодавства та прав Київської міської ради на земельну ділянку, які підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду, що перебуває у комунальній власності Київської територіальної громади та розташована біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006 за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФРЕГАТ» повернути її у придатний до використання стан шляхом знесення частини гідротехнічної споруди площею 207 кв.м. (координати кутів повороту меж частини ГТС: ні - 48 723.36, 30 610.01. н2 - 48 725.46, 30 614.41. н3 48 720.39, 30 617.11. н4 - 48 719.56, 30615.40. н5 - 48 714.68, 30 617.74. н6 - 48 715.60, 30 619.66. н7 - 48 690.65, 30 631.63. н8 -48 688.31, 30 626.72. ні -48 723.36, 30 610.01).
Не погоджуючись із поданим позовом Товариство зауважувало, що ТОВ «Фрегат» використовує земельну ділянку (проекція на дно річки Дніпро разом зі швартовими буйками) по вулиці Набережне шосе у Печерському районі м. Києва при швартуванні дебаркадера «Голден Принц» уздовж правого берегу річки Дніпро між мостами Метро та ім. Є. Патона.
Розміщення дебаркадера «Голден Принц» на стоянці за вказаною адресою здійснюється на підставі договору № 32 оренди стоянки, укладеного 31.12.2007 між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» (орендодавцем) та ТОВ «Фрегат» (орендарем). Відповідно до пункту 1 вищезазначеного договору на підставі розпорядження від 17.07.2006 № 1063 Київської міської ради КП «Плесо» надає, а ТОВ «Фрегат» приймає у користування стоянку загальною площею 550 кв.м для розміщення несамохідного судна. Об'єктом оренди згідно з пунктом 2.1 договору є стоянка загальною площею 550 кв.м. для розміщення несамохідного судна. Адреса об'єкта: м. Київ, Набережне шосе, біля Наводницького парку.
26.07.2024 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» та ТОВ «Фрегат» укладено договір № 278/2024 на виконання рішення Київської міської ради від 22.01.2009 № 38/1093 «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у м. Києві».
25.03.2005 між Київською міською радою та ТОВ «Фрегат» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого Київська міська рада, на підставі пункту 63 рішення Київської міської ради від 24.06.2004 за № 339/1549 за актом приймання-передачі передає, а ТОВ «Фрегат» приймає в оренду земельну ділянку згідно з пунктом 2.1 цього договору з наступним характеристиками: місце розташування - Набережне шосе у Печерському районі м. Києва; розмір 0,0787 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» кадастровий номер 8000000000:82:103:0006. Товариство зауважувало, що у межах розгляду справи № 6/182 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011, встановив, якщо орендар (ТОВ «Фрегат») продовжує користуватись майном, в даному випадку земельною ділянкою, після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір (від 25.03.2005) вважається поновленим на тих самих умовах. Відповідач у своєму відзиві зазначив, що надалі добросовісно виконує умови укладеного договору оренди, зокрема, своєчасно та в повному обсязі здійснює оплату орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою, на підтвердження чого до матеріалів справи були долучені копії відповідних платіжних інструкцій. При цьому, за твердженнями Товариства, жодних претензій, як до землекористувача, чи будь-яких обґрунтованих зауважень щодо подальшого користування спірною земельною ділянкою йому не надходило.
Товариство зазначило, що згідно Свідоцтва про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10 від 10.09.2010, зареєстровано гідротехнічну споруду, причал, за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, експлуатуюча організація - ТОВ «Фрегат». Вказана гідротехнічна споруда зареєстрована на праві власності за відповідачем (інформаційні довідки з Державного реєстру речових на нерухоме майно). Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2012 у справі № 2а-11963/10/2670 визнано незаконним Свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди № СР-101-4-1005-08 від 08.04.2008, видане Регістром судноплавства України Державному підприємству «Адміністрація річкових портів» на пасажирський причал «Парк Примакова», на яке посилається Прокурор, та зобов'язано Державне підприємство «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» вилучити запис про зазначену гідротехнічну споруду із Реєстру гідротехнічних споруд шляхом вилучення цього запису в електронному регістрі на сайті Регістра шляхом опублікування відповідного рішення (про вилучення запису) відносно Реєстру, опублікованого на паперових носіях.
Відповідач звернувся із листом до ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» щодо надання підтвердження реєстрації Гідротехнічної споруду ГТС-1104. У відповідь на цей лист ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» повідомило листом № 1/8.6/25-вих від 31.01.2025, що до бази даних, яку веде Регістр, внесена гідротехнічна спору, причал, розміщений за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28 (індивідуальний номер, який присвоює Регістр ГТС-1104); експлуатуюча організація ТОВ «Фрегат» (код ЄДРПОУ 32160387). Після первісного огляду 10.09.2010 Регістром було видано Свідоцтво про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10, яке на даний час дійсне та внесене до бази.
Посилаючись на наведене вище, стверджуючи про недоведеність підстав представництва Прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради, недоведеність порушених прав територіальної громади міста Києва та відсутність конкретизації, а які саме перешкоди існують, на яких саме земельних ділянках, кому вони створені, які їх наслідки та в чому вони проявляються, Товариство просило суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).
Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави.
Листом № 45-12213ВИХ-24 від 24.12.2024 Подільська окружна прокуратура міста Києва у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомляла Київську міську раду про порушення прав територіальної громади міста Києва на земельну ділянку, а також інформувала про підготовку позовної заяви про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.
Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Подільською окружною прокуратурою міста Києва обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Судом встановлено, що у межах цього позову Прокурор реалізує право захисту прав територіальної громади міста Києва через конструкцію статті 391 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зокрема, Прокурор стверджує, що причал для швартування розважального комплексу - дебаркадера «Голден Принц» частково розташований поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006, оренда якої відповідачем станом на день подання позовної закінчилась.
Предметом дослідження у межах цієї справи є земельні відносини, які регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Водним кодексом України а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 Земельного кодексу України).
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Відповідно до абзацу 16 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин'передбачено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
З аналізу змісту абзацу 16 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» слідує, що правовими підставами для використання земельної ділянки є: рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) або вчинений правочин щодо такої земельної ділянки.
Вказане положення кореспондується зі статтею 126 Земельного кодексу України, якою передбачено, що документами, які посвідчують право на земельну ділянку є державні акти на право власності або право постійного користування земельною ділянкою, цивільно-правові угоди про набуття земельної ділянки у власність з земель приватної власності, свідоцтва про право на спадщину та договори оренди земельних ділянок. Також не можуть бути визнані самовільним зайняттям земельної ділянки дії, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі»(далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом. (стаття 14 Закону).
Частиною 2 статті 16 Закону визначено, що Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Як вказано судом вище та не спростовано сторонами у межах розгляду даної справи, відповідно до рішення Київської міської ради № 339/1549 від 24.06.2004 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»(пункт 63) ТОВ «ФРЕГАТ» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,08 га для будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц» на Набережному шосе (біля Наводницького парку) у Печерському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови. На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «ФРЕГАТ» 25.03.2005 укладено договір оренди земельної ділянки № 82 строком на п'ять років (зареєстрований 05.04.2005).
У подальшому, у межах розгляду справи № 6/182 Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2011, встановив, якщо орендар (ТОВ «Фрегат») продовжує користуватись майном, в даному випадку земельною ділянкою, після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір (від 25.03.2005) вважається поновленим на тих самих умовах.
Суд критично оцінює доводи Прокурора про відсутність з боку Товариства та Київської міської ради будь яких дій спрямованих на пролонгацію договору оренди земельної ділянки після 2016 року та вважає їх такими, що спростовуються наявністю в провадженні Господарського суду міста Києва справи № 910/6145/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат" до Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі статті 649 Цивільного кодексу України, статей 179, 187 Господарського кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Крім того, як було встановлено судом з представлених документів та не спростовано Прокурором та позивачем, розміщення дебаркадера «Голден Принц» на стоянці за адресою Набережне шосе у Печерському районі м. Києва здійснюється на підставі договору № 32 оренди стоянки, укладеного 31.12.2007 між комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» та ТОВ «Фрегат», відповідно до якого на підставі розпорядження від 17.07.2006 № 1063 Київської міської ради КП «Плесо» надав, а ТОВ «Фрегат» прийняв у користування стоянку загальною площею 550 кв.м для розміщення несамохідного судна. Адреса об'єкта: м. Київ, Набережне шосе, біля Наводницького парку. У подальшому, 26.07.2024 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо» та ТОВ «Фрегат» укладено договір № 278/2024 на виконання рішення Київської міської ради від 22.01.2009 № 38/1093 «Про використання земель водного фонду та прибережних захисних смуг у м. Києві», яким КП «Плесо» фіксує у схемі розміщення самохідних та несамохідних плавзасобів належних Товариству плавзасоби (місце розміщення таких плавзасобів), а саме судно, стоянкове, розташований м. Київ, Печерський район, річка Дніпро, Набережне шосе, 28.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що укладенню договорів Київською міською радою та з КП «Плесо» передувало звернення Товариства до відповідних органів.
Так, у матеріалах справи наявний лист КП «Плесо» № 116 від 29.01.2004, в якому останній не заперечував щодо відведення земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування дебаркадеру-ресторану з благоустроєм прилеглої території, а також будівництва, експлуатації та обслуговування причалу для швартування розважального комплексу-дебаркадеру «Голден Принц» на Набережному шосе біля Наводницького парку у Печерському районі міста Києва.
Лист Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 0159/1 від 07.11.2005 на адресу директора ТОВ «Фрегат», в якому зазначено, що Печерська РДА не заперчеує проти оформлення у встановленому порядку відведення додаткової земельної ділянки за адресою: Набережне шосе (біля Наводницького парку), вкритою водою, в оренду для розміщення та обслуговування розважального комплексу-дебаркадера «Голден Принц».
У подальшому, згідно Свідоцтва про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10 від 10.09.2010, зареєстровано гідротехнічну споруду, причал, за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28, експлуатуюча організація - ТОВ «Фрегат».
Вказана гідротехнічна споруда зареєстрована на праві власності за відповідачем 28.07.2016, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових на нерухоме майно. При цьому, із вказаних інформаційних довідок вбачається, що акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта виданий УДАБК м. Києва від 24.11.2006.
Крім того, ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» листом № 1/8.6/25-вих від 31.01.2025 зазначило, що до бази даних, яку веде Регістр, внесена гідротехнічна спору, причал, розміщений за адресою: м. Київ, Набережне шосе, 28 (індивідуальний номер, який присвоює Регістр ГТС-1104); експлуатуюча організація ТОВ «Фрегат» (код ЄДРПОУ 32160387). Після первісного огляду 10.09.2010 Регістром було видано Свідоцтво про реєстрацію ГТС № 101-4-026-10, яке на даний час дійсне та внесене до бази.
Поряд з цим, Товариством до матеріалів справи був долучений Висновок № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025.
Згідно з частиною 1 статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Керуючись вказаними приписами процесуального закону, судом у межах справи не було встановлено підстав відхилення Висновку № 25-21/СЕС за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2025 (далі - Висновок експертів).
За результатами проведеного експертного дослідження були зроблені висновки про те, що:
1. Причал ГТС- 1104 для швартування розважального комплексу-дебаркадеру «Голден Принц» на р. Дніпро біля Наводницького парку в м. Києві, вул. Набережне шосе, 28 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:82:103:0006) є цілісною гідротехнічною спорудою.
2. Гідротехнічна споруда причал ГТС - 1104 для швартування розважального комплексу-дебаркадеру «Голден Принц» на р. Дніпро біля Наводницького парку в м. Києві, вул. Набережне шосе, 28 не може бути частково знесений.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Системно проаналізувавши наведене, враховуючи висновки за результатами експертного дослідження, суд дійшов висновку про те, що Прокурор припустився хибних висновків про ідентифікацію гідравлічної споруди (плавзасобу), як самочинного будівництва.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21.04.2016, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з приписами статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 96 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).
Водночас згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.032019 у справі № 514/1571/14-ц, для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Такий же висновок повторений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2024 у справі № 727/6078/22.
Суд відзначає, що у межах розгляду даної справи Прокурором не представлено суду належних доказів для ідентифікації земельної ділянки, яку на переконання Прокурора, самовільно займає Товариство.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Частиною 1 статті 58 Земельного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів;
ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Аналогічна норма міститься у статті 4 Водного кодексу України.
Відповідно до пунктом 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку.
Згідно з частиною 3 статті 59 Земельного кодексу України державним водогосподарським організаціям за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування землі водного фонду для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо.
Відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються військовим частинам Державної прикордонної служби України з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 86 Водного кодексу України на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, поглибленням дна для забезпечення судноплавства, у тому числі експлуатаційне днопоглиблення (роботи, що проводяться з метою підтримання заданих навігаційних габаритів морських і внутрішніх водних шляхів, акваторій морських портів), видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт (крім експлуатаційного днопоглиблення) визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (крім робіт на землях, зайнятих морями, а також робіт, пов'язаних з будівництвом, облаштуванням та утриманням інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Місця і порядок проведення експлуатаційного днопоглиблення визначаються відповідно до паспортів гідротехнічних споруд та/або плану шляхових робіт і не потребують отримання дозволу на проведення робіт на землях водного фонду.
Чинним законодавством не передбачено можливості укладення договорів оренди дна водних об'єктів, а отже розміщення плавзасобу на водоймі не є самовільним зайняттям земельної ділянки.
Проаналізувавши наведене суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність Прокурором факту здійснення самочинного будівництва та відсутність доказів самовільного зайняття земельної ділянки, яка ідентифікована, як біля земельної ділянки 8000000000:82:103:0006.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено іншою особою та зазначає, які саме дії необхідні для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє чи обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права чи інтересу, суд має відмовити у позові.
Заінтересованість особи у вирішенні спору повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача (постанова Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду в справі № 522/3665/17, та в справі № 810/1110/18.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як указує Європейський суд з прав людини, закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975, заява № 4451/70, § 36). Проте, такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не нівелює сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) від 17.01.2012, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Сутність гарантованого Конвенцією права позивача на суд і на ефективний засіб юридичного захисту не буде нівельованою, якщо він матиме реальну можливість доступу до суду для захисту цивільних прав та інтересів, які вважає порушеними.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Разом з тим, у межах даного позову Прокурором належними та допустимими доказами не доведений факт порушення Товариством права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться біля земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:103:0006.
Відповідно до вказаної норми позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже, підставою для задоволення вказаної позовної вимоги є встановлення факту порушення прав позивача і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.01.2025 у справі № 675/594/21.
Крім того відсутність ідентифікації земельної ділянки, яка на переконання Прокурора, самовільно зайнята Товариством суперечить приписам процесуального законодавства, якими передбачено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно. Аналогічна правова позиція міститься у пункті 9 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення".
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва задоволенню не підлягають.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на Прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 23.06.2025.
Суддя Д.В. Мандичев