ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/5749/25
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/5749/25
за позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс"
про стягнення 18143,69 грн,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення 18143,69 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору страхування наземного транспорту за стандартним страховим продуктом "Моє максимальне Каско" № 370016/4605/0000622 від 13.06.2024, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 18143,69 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 08.05.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що відповідач отримав 09.05.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 08.05.2025.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.05.2025 відповідач мав подати відзив на позовну заяву, тобто до 26.05.2025 включно.
26.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді даної справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзив на позов.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
13.06.2024 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" (за договором - Страховик) та ОСОБА_1 (за договором - Страхувальник) було укладено Договір страхування наземного транспорту за стандартним страховим продуктом "Моє максимальне Каско" № 370016/4605/0000622 (далі - Договір), предметом якого є передача Страхувальником за плату ризику, пов'язаного з Об'єктом страхування, Страховику на умовах, визначених Договором.
Об'єктом страхування за Договором є транспортний засіб «Porsche Macan» д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску.
Строк дії Договору з 15.06.2024 по 14.06.2025.
17.10.2024 о 14:05 год. по вул. В. Тютюнника, буд. 5 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Porsche Macan», д.н.з. НОМЕР_1 (водій ОСОБА_1 ) та транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2 ).
Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 15.01.2025 по справі №757/50619/24-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП
Отже, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія автомобіля «Volkswagen Jetta», д.н.з. НОМЕР_2 , « ОСОБА_2 .
Згідно ремонтної калькуляції №2339586771 від 06.11.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Porsche Macan», д.н.з. НОМЕР_1 склала 18 143,69 грн.
Визначення розміру збитків на підставі ремонтної калькуляції, складеної за допомогою комп'ютерної програми «Audatex», не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки комп'ютерна програма «Audatex» рекомендована пунктом 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
17.11.2024 ПрАТ «СК "Уніка"» склало страховий акт № 23395867719, в якому позивач визнав подію страховим випадком і прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 18 143,69 грн.
Вiдповiдно до п. 9.11 Загальних умов стандартного страхового продукту «Моє максимальне Каско» з кодом 4605/4615, якщо умовами Договору передбачена сплата Загальної страхової премії частинами, то Страховик при виплаті Страхового відшкодування має право утримати суму несплаченої частини Страхового платежу з суми Страхового відшкодування.
Відповідно до п. 10 Договору загальна страхова премія за Договором становить 83 504,00 грн. Як вбачається з п. 11 Договору сторони передбачили порядок сплати загальної страхової премії частинами, а саме: 20 876,00 грн. до 14.06.2024, 20 876,00 грн. до 14.09.2024, 20 876,00 грн. до 14.12.2024 та 20 876 грн. до 14.03.2025.
Оскільки страхова подія сталася 17.10.2024, тобто, строк сплати третього та четвертого платежу на дату ДТП не настав, то 18 143,69 грн. є частиною страхового відшкодування, яка була зарахована як борг по страхових платежах, а не фактично виплачена частина страхового платежу на ремонт транспортного засобу.
Таким чином, ПрАТ «СК «УНІКА» виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, ст. 108 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
При цьому, цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована у ПАТ СК "ІНТЕР-ПОЛІС" за полісом №218367213 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхова сума за шкоду майну - 160 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн).
Таким чином, оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 18143,69 грн.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує про те, що позивачем порушено порядок визначення розміру шкоди, передбачений нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема, у розрахунку матеріального збитку не враховано фізичний знос пошкодженого автомобіля.
Крім того, позивачем, у порушення ст. 34 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не було надано фото пошкодженого транспортного засобу та не проведено огляд транспортного засобу за участі представника відповідача, що є порушення ст. 34 вказаного Закону.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
з змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (ст.ст. 980, 982 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом … (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Зазначене узгоджується з вимогами ст. 108 Закону України «Про страхування», в якій зазначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, враховуючи досліджені судом докази, згідно положень ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» до позивача перейшло право вимоги до відповідача у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як установлено судом вище, позивач, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, як страховик потерпілої особи, фактично не здійснював виплату частини страхового відшкодування в розмірі 18 143,69 грн, однак, має право на стягнення цієї суми з відповідача, як винного в ДТП, оскільки сума 18 143,69 грн. увійшла в розмір шкоди і згідно страхового акту є частиною страхового відшкодування.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції на день виникнення спірних правовідносин) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Статтею 29 вказаного Закону (у редакції на день виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом № ЕР/218367213 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Як встановлено судом, умовами полісу № ЕР/218367213 розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн. Водночас, ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 160 000,00 грн.
Відповідач доказів перерахування позивачу заявленої до стягнення (у межах ліміту відповідальності страховика згідно з полісом №ЕР/218367213, обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) суми страхового відшкодування у розмірі 18 143,69 грн суду не надав.
Згідно з положеннями статей 73, 74, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач в обґрунтування своїх заперечень зазначив щодо необхідності застосування коефіцієнта фізичного зносу, відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №910/3650/16 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 14.05.2018 №910/5092/17.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Згідно із п.7.38, п.7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 цієї Методики.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля марки «Porsche Macan» д.н.з. НОМЕР_1 (копія якого міститься у матеріалах справи), вбачається, що рік випуску автомобіля - 2017 рік, а дата першої його реєстрації - 08.09.2017. Отже, на момент ДТП - 17.10.2024 строк його експлуатації перевищував сім років, у зв'язку із чим, при визначені вартості відновлювального ремонту підлягає застосуванню коефіцієнт фізичного зносу, згідно з п.7.38 Методики, відносно запчастин, які підлягають заміні.
У пункті 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, суд здійснив розрахунок страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та установив, що розмір страхового відшкодування становить 13074,98 грн.
Щодо заперечень відповідача в частині позбавлення можливості в порядку визначеному ст. 33 та 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначити розмір шкоди, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Отже, Законом покладено обов'язок повідомляти страховика про настання ДТП на водія, який уклав відповідний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності з цим страховиком. У даному випадку, відповідача мав повідомляти ОСОБА_2 , який є винним у даній дорожньо-транспортній пригоді та який перебував у договірних відносинах з ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» на момент її настання.
Серед іншого, до матеріалів справи відповідачем не надано доказів, що він звертався до позивача з будь-якими листами або заявами про надання додаткових матеріалів, необхідних для встановлення причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася за участю застрахованого ним транспортного засобу.
Таким чином, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом №ЕР/218367213, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки матеріалами справи підтверджуються фактичні витрати, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування підлягають задоволенню частково в розмірі 13074,98 грн.
Суд зазначає, що за приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно задоволеним вимогам, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем також заявлено про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. 00 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, у зв'язку з непропорційністю до ціни позову та проведеної работи.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн надано суду: копію Договору про надання правничої допомоги №1/20ю від 31.12.2020, укладеного між ПАТ "Страхова компанія "Уніка" та АБ "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт", копію Додаткової угоди №4 від 07.01.2025 до договору про надання правничої допомоги, копію Додатку №1 від 04.03.2025 до договору про надання правничої допомоги, копію ордера серії АА №1278640 від 02.02.2023 та копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Білоконь І.В., акт наданих послуг №58 від 06.05.2025 на суму 7 000, 00 грн, рахунок №58 від 04.03.2025 на суму 7 000, 00 грн.
Згідно з приписами ч. 2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 названого вище Закону).
Цей Закон визначає гонорар формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані позивачем докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, приймаючи до уваги ціну позову та незначну складність справи, заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що витрати у заявленому позивачем розмірі не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню з покладенням на відповідача обов'язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, також покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2522,22 грн.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (вул. Володимирська, 69, м. Київ, 01033; код ЄДРПОУ 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (вул. Теліги Олени, 6, літ В, м. Київ, 04112; код ЄДРПОУ 20033533) страхове відшкодування у сумі 13 074 грн 98 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1745 грн 67 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2522 грн 22 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині вимог - в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 23.06.2025.
Суддя А.І. Привалов