ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/5767/25
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/5767/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД"
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку
До Господарського суду міста Києва через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов'язання внести зміни до особового рахунку шляхом відображення грошової суми у розмірі 56 241,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "Українська залізниця" безпідставно нарахувала та стягнула з ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" за накопичувальною карткою №18070108 від 18.07.2022 збір у розмірі 56241,24 грн (з ПДВ) за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі від 08.05.2025 була надіслана до електронного кабінету сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету сторін.
21.05.2025 через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на правомірність нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення вагонів для формування маршрутних поїздів для ТОВ "ГРЕЙНСВАРД", а також зазначає про безпідставність посилання позивача на положення ст. 1212 ЦК України та вказує про пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
22.05.2025 через систему «Електронний суд» до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
25.02.2020 року Акціонерним товариством "Українська залізниця" (відповідач) оприлюднено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (надалі - Договір), як публічну пропозицію для укладення договору.
Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пунктів 1.5., 1.6., 1.7. Договору, договір є публічним договором, за яким перевізник взяв на себе обов'язок здійснювати надання послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція про укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису. Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.
Згідно пункту 1.10. Договору, договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 договору.
06.03.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" (перевізник; відповідача) надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (замовник; позивач) повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001. Відкрито позивачу особовий рахунок з ідентичним номером - 2829531.
У відповідності до пункту 12.1. Договору, договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію.
Пунктом 1.3. Договору, зокрема визначено, що первинні документи - це документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, зокрема: перевізні документи, зведена відомість, накопичувальна картка, відомість плати за користування вагонами та контейнерами, подавання, забирання вагонів та маневрову роботи інші.
Умовами пункту 1.4. Договору встановлено, що надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Підпунктами 2.1.4., 2.1.5., 2.1.7. пункту 2.1. Договору між сторонами узгоджено наступне:
- Замовник зобов'язаний сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.п. 2.1.4.);
- Замовник зобов'язаний відшкодовувати Перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п.п. 2.1.5.);
- Замовник зобов'язаний у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу фор-ми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та надавати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.п. 2.1.7.).
Пунктом 2.3. передбачено, що перевізник зобов'язаний, зокрема: приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів (п.п. 2.3.2.); складати документи, передбачені п.п. 1.3., 1.4. та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів (п.п. 2.3.5.).
Відповідно до пункту 3.1. Договору, розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Згідно пункту 3.4. Договору, замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від Перевізника (далі - плата за користування власними вагонами Перевізника).
Пунктом 9.6. Договору встановлено, що умови договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між сторонами. У випадку наявності суперечностей між договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови встановлені договором.
Пунктом 13 Договору передбачено, що невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема: Додаток 1-1 "Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами" та Додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".
Згідно з пунктом 13.1. Договору, у випадках, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, Додаток № 1-4 до Договору "Умови накопичення вагонів" (надалі - Додаток № 1-4), який є невід'ємною частиною останнього.
Відповідно до пункту 1 Додатку № 1-4, на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
У відповідності до пункту 2 Додатку № 1-4, станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2 Додатку № 1-4).
За умовами пункту 3 Додатку № 1-4, для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Зі змісту пункту 4 Додатку № 1-4 вбачається, що в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
Відповідно до пункту 5 Додатку № 1-4, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Згідно пунктів 6 та 7 Додатку № 1-4, початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Пунктом 8 Додатку № 1-4 встановлено, що час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 Додатку № 1-4).
Відповідно до пункту 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно/доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п.п. 9.1.);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п.п. 9.2.);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. п 9.3.).
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Згідно пункту 10 Додатку № 1-4, нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Так, на виконання умов договору позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 28 вагонів зерна пшениці у складі однієї групової відправки № 39215231 зі станції Рогатин Львівської залізниці, що підтверджується залізничною накладною № 39215231 від 15.07.2022.
За час накопичення групової відправки № 39215231 станцією Рогатин Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 11 883,46 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 15070104 та Переліком № 20220720;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 56 241,24 грн з ПДВ, що також підтверджується Накопичувальною карткою № 18070108 та Переліком № 20220718;
- плату за користування вагонами у розмірі 105 533,28 грн з ПДВ, що підтверджується Відомістю № 17070008 та Переліком № 20220717.
Крім того, 17.07.2022 АТ "Українська залізниця" сформовано Відомості форми ГУ-46 плати за користування вагонами № 17070008 на суму 87944,00 грн без ПДВ.
Згідно пункту 4.1. Договору, розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця".
Відповідно до пункту 4.2. Договору, оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умова попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розд. 14 Договору. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особистий рахунок замовника.
У відповідності до пункту 4.4. Договору, по мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати:
- провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних;
- суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами;
- плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях;
- штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо;
- пені.
Виписки з особового рахунку відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована пеня.
Пунктом 4.5. Договору встановлено, що упродовж періоду виконання Договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору за звітну добу.
Умовами пункту 4.9. Договору передбачено, що у випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд. 7 Договору адресу. У випадку виявлення перевізником неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
Відповідно даних філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (перелік №20220718 від 18.07.2022) з рахунку ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" був списаний збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 56 241,24 грн з ПДВ за Накопичувальною карткою №18070108.
Отже, позивач вважає, що відповідачем було безпідставно стягнуто з накопичувального рахунку позивача 56241,24 грн, що становить суму безпідставно стягнутих коштів, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу (Додаток 1-4).
Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми особового рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив про безпідставність нарахування та стягнення з нього відповідачем коштів збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу у розмірі 56241,24 грн, а відтак, на переконання позивача, зазначена сума підлягає поверненню останньому шляхом внесення змін до особового рахунку.
У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що на підставі актів форми ГУ-23, які підтверджують факт забирання вагонів з під'їзної колії і відображають час перебування вагонів в очікуванні оформлення перевізного документу, нарахований збір за зберігання у сумі 56 241,24 грн з ПДВ. Зазначений збір списано з рахунку позивача по накопичувальній картці ф. ФДУ-92 №15070104, яка підтверджена представником вантажовідправника без заперечень, а тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів. Крім того, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги позивача.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно із ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п. 2 та п. 5 Статуту залізниць України, він визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує, зокрема, Правила перевезення вантажів.
Пунктами 22 та 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Як установлено судом, на виконання умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 від 06.03.2020 відповідачем прийнято до перевезення 28 вагонів зерна пшениці у складі одного маршрутного поїзда №39215231 зі станції Рогатин Львівської залізниці, що підтверджується залізничною накладною № 39215231 та відомостями вагонів до накладної.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що останнім було списано з особового рахунку позивача № 2829531 грошові кошти в загальному розмірі 56241,24 грн, що підтверджується накопичувальною карткою № 15070104 від 15.07.2022 та переліком № 20220718 від 18.07.2025.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів, за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Приписами п.1 додатку № 1-4 "Умови організації накопичення вагонів" до договору встановлено, що на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (надалі - накопичення вагонів).
Пунктом 6 додатку № 1-4 до договору визначено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником (п. 7 додатку № 1-4 до договору).
Згідно з п. 8 додатку № 1-4 до договору, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до договору, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3. додатку № 1-4 до договору).
Отже, з наведеного вбачається, що правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником, що водночас є предметом окремої послуги.
З урахування зазначеного вище суд приходить до висновку, що в період накопичення вагонів маршрутного поїзда № 020201 у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, беручи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів із вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 та ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Згідно з п. 1.4. договору, надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд прийшов до висновку, "що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина ТОВ СП "Нібулон". За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ "Українська залізниця", а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ "Українська залізниця" з метою формування маршрутного потягу".
Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 по справі № 915/5/23 висловив правову позицію, що: "…затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність" та не має такого елементу, як вина відправника.
Щодо самого факту складення актів форми ГУ-23, то цей обов'язок сторін встановлено умовами пункті 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами).
Тобто в умовах договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до наведених вимог Правил користування вагонами та контейнерами сторони узгодили, що в актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги "Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд", оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потяга, про, що також вказував відповідач у зауваженнях до накопичувальних карток.
Відповідно до умов додатку № 1-4 "Умови організації накопичення вагонів" у період "накопичення" сплачується плата, встановлена у пункті 9.1 цього додатку - за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку № 1-1 до договору. При цьому додаток №1-1 - це "Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами".
Разом з тим у період затримки вагонів з вини замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов'язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2 додатку №1-4 до договору, є "затримка з вини замовника".
Отже, навіть пункт 9 додатку №1-4 не ототожнює, а розділяє поняття "накопичення рухомого складу" (пункт 9.1) та "затримку вагонів перевізника" (пункт 9.2).
Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда з 48 вагонів з вантажем мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 додатку №1-4 до договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано 50 вагонів (маршрут)" (п. 91-103 постанови Верховного Суду від 09.04.2024 по справі № 915/5/23).
Враховуючи встановлені в справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що правовідносини сторін з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом мають невід'ємну складову - перебування вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона. Іншими словами, врегульована додатком 1-4 послуга накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда. Додатком № 1-4 не передбачено стягнення додаткової плати за зберігання вантажу у межах послуги накопичування вагонів, оскільки ця складова вартості включена до плати за відповідну послугу.
Отже, фактично відповідач в односторонньому порядку здійснив подвійне нарахування вартості наданої послуги з накопичення вагонів, що по суті є односторонньою зміною суттєвої умови договору перевезення - ціни.
А тому в даному випадку нарахування відповідачем в односторонньому порядку та списання грошових коштів у розмірі 56241,24 грн відповідно до накопичувальної картки №15070104 від 15.07.2022 є неправомірним.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та абзацу 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача через наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потягу, грошові кошти в сумі 56241,24 грн безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як плата за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами договору.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з п. 7.4. договору, у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати.
Отже, оскільки списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у сумі 56241,24 грн, як збору за зберігання вантажу, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 56241,24 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Проте, відповідачем було заявлено спеціальні строки позовної давності до вимог позивача.
Відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом ч.1ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а ст. 258 - до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.
Частиною 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
При цьому, частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до п. 134 Статуту залізниць України, претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Пунктом 136 Статуту залізниць України передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Частиною п'ятою ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 ст. 909 та статтею 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, ст. 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами щодо прострочення доставки вантажу.
Господарський кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 за №436-IV і набрав чинності з 01.01.2004, та статтею 315 якого передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення, також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права, як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення строків позовної давності.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 315 Господарського кодексу України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.
Відтак, положення ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України і таким чином, строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (ч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
В той же час, суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» безпідставно отриманих кошів у розмірі 56241,24 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а не пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу.
Крім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції на день звернення позивача до суду) встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду на викладене, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 56241,24 грн.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів на їх спростування, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача внести до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 56 241,24 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А, 3 поверх, код ЄДРПОУ 41564379) № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 56 241,24 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А, 3 поверх, код ЄДРПОУ 41564379) судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 23.06.2025.
Суддя А.І. Привалов