ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.06.2025Справа № 910/4866/25
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» (21050, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Оводова Миколи, будинок 64, ідентифікаційний код юридичної особи 33404067)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІСЬКБУД ІНВЕСТ» (03037, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОСВІТИ, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 41939994) стягнення заборгованості у розмірі 30 879 грн. 10 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Державне підприємство «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІСЬКБУД ІНВЕСТ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 30 879 грн. 10 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором про надання послуг №01/05-756 від 01.05.2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 року відкрито провадження у справі №910/4866/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.04.2025 року була направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Сторін.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.05.2024 року між Державним підприємством «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІСЬКБУД ІНВЕСТ» (Замовник) було укладено Договір про надання послуг №01/05-756, відповідно до предмету якого позивач надає відповідачу на платній основі послуги для експлуатації гідротехнічної споруди з метою організації місць відпочинку, інв. № 1722, яка знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Кийлів, вул. Набережна, б/н, (далі - ГТС), та є державною власністю і належить відповідачу на праві господарського відання. Межі ГТС визначені в схематичному плані технічного паспорту. (а.с.14-17)
Вартість послуг складає 18.336,00 грн. З ПДВ (п. 4.1 Договору)
Згідно з п.4.7 Договору плата за послуги сплачується Замовником щомісячно до десятого числа розрахункового місяця.
Відповідно до п.4.8 Договору здавання послуг Виконавцем та приймання їх Замовником оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який Замовник зобов'язаний отримати у Виконавця до п'ятого числа місяця, який йде за звітним.
У разі неотримання відповідачем в передбачені п. 4.8 Договору строки акту приймання-передачі наданих послуг, акт підписується позивачем з позначенням про відмову у підписанні його відповідачем, та оформлений таким чином акт вважається оформленим належним чином, а послуги прийнятими відповідачем в повному обсязі (4.9 Договору)
Згідно з п.4.10 Договору Замовник протягом трьох днів з дня одержання акту приймання-передачі наданих послуг зобов'язаний вручити позивачу підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову у підписанні.
У разі неотримання позивачем підписаного зі сторони відповідача акту приймання-передачі наданих послуг або мотивованої відмови від його підписання у строк, встановлений п. 4.10 Договору, акт підписується позивачем з позначенням про відмову у підписанні його відповідачем, та оформлений таким чином акт вважається оформленим належним чином, а послуги прийнятими відповідачем в повному обсязі (п. 4.11 Договору).
Положеннями пункту 5.2 Договору передбачено, що у випадку невиконання Замовником, передбаченого цим Договором грошового зобов'язання, у встановлений Договором строк, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення до дати повного виконання зобов'язання. У випадку порушення зобов'язання понад у двадцять днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від суми невиконаного грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 5.7 Договору, строки нарахування та стягнення штрафних санкцій за цим Договором не обмежені строком, встановленим ст. 232 Господарського кодексу України.
Так, позивач на виконання своїх зобов'язань за Договором та на його умовах, надав відповідачу послуги за Договором на загальну суму 73.344,00 грн., що підтверджується актами надання послуг, а саме: від 31.05.2024 № 799 на суму 18.336,00 грн., від 30.06.2024 № 801 на суму 18.336,00 грн., від 31.07.2024 № 803 на суму 18.336,00 грн. та від 31.08.2024 № 805 на суму 18.336,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року по справі №910/12149/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "МІСЬКБУД ІНВЕСТ" на користь державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ" основну заборгованість в сумі 110.016 грн. 00 коп., пеню в сумі 6.954 грн. 14 коп., штраф в сумі 6.417 грн. 60 коп., 3 % річних в сумі 798 грн. 08 коп., інфляційні втрати в сумі 1.993 грн. 75 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2.422 грн. 40 коп. (а.с.8-9)
21.01.2025 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва видано Наказ.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не виконано рішення суду у повному обсязі. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІСЬКБУД ІНВЕСТ» інфляційні у розмірі 11 452 грн. 46 коп., 3% річних у розмірі 1 769 грн. 94 коп., пеню у розмірі 16 373 грн. 18 коп. та штраф у розмірі 1 283 грн. 52 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про надання послуг №01/05-756 від 01.05.2024 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг №01/05-756 від 01.05.2024 року позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 73.344,00 грн., що підтверджується актами надання послуг, а саме: від 31.05.2024 № 799 на суму 18.336,00 грн., від 30.06.2024 № 801 на суму 18.336,00 грн., від 31.07.2024 № 803 на суму 18.336,00 грн. та від 31.08.2024 № 805 на суму 18.336,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року по справі №910/12149/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "МІСЬКБУД ІНВЕСТ" на користь державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ" основну заборгованість в сумі 110.016 грн. 00 коп., пеню в сумі 6.954 грн. 14 коп., штраф в сумі 6.417 грн. 60 коп., 3 % річних в сумі 798 грн. 08 коп., інфляційні втрати в сумі 1.993 грн. 75 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2.422 грн. 40 коп. (а.с.8-9)
21.01.2025 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва видано Наказ.
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судове рішення у справі №910/12149/24 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 110 016 грн. 00 коп. підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року по справі №910/12149/24, яке набрало законної сили.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 110 016 грн. 00 коп., що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних, оскільки за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Що стосується періоду прострочення Відповідачем з виконання його грошового зобов'язання Суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 року по справі №910/12149/24 було стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3% річних в сумі 798 грн. 08 коп. за період з 09.05.2024 року по 26.09.2024 року та інфляційні в сумі 1 993 грн. 75 коп. за період з 09.05.2024 року по 26.09.2024 року, що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання за період з 27.09.2024 року та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання за період з 01.09.2024 року, оскільки індекс інфляції за вересень 2024 не був встановлений, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими.
При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 27.09.2024 р. по 10.04.2025 р. у розмірі 1 769 грн. 94 коп. та інфляційні за загальний період прострочки з 01.09.2024 р. по 10.04.2025 р. у розмірі 11 452 грн. 46 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати заборгованості за загальний період прострочки з 27.09.2024 р. по 10.04.2025 р. у розмірі 1 769 грн. 94 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 01.09.2024 р. по 26.09.2024 р. у розмірі 1 650 грн. 24 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 27.09.2024 р. по 10.04.2025 р. у розмірі 9 802 грн. 22 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 27.09.2024 р. по 10.04.2025 р. у розмірі 16 373 грн. 18 коп. та 7% штрафу у розмірі 1 283 грн. 52 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Положеннями пункту 5.2 Договору передбачено, що у випадку невиконання Замовником, передбаченого цим Договором грошового зобов'язання, у встановлений Договором строк, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення до дати повного виконання зобов'язання. У випадку порушення зобов'язання понад у двадцять днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від суми невиконаного грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 5.7 Договору, строки нарахування та стягнення штрафних санкцій за цим Договором не обмежені строком, встановленим ст. 232 Господарського кодексу України.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 27.09.2024 р. по 10.04.2025 р. у розмірі 16 373 грн. 18 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Суд, перевіривши розрахунок 7% штрафу у розмірі 1 283 грн. 52 коп. на підставі п.5.2 Договору про надання послуг №01/05-756 від 01.05.2024 року, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІСЬКБУД ІНВЕСТ» на користь Державного підприємства «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 1 769 грн. 94 коп., інфляційні у розмірі 11 452 грн. 46 коп., пеня у розмірі 16 373 грн. 18 коп. та штраф у розмірі 1 283 грн. 52 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
При цьому, Суд звертає увагу Позивача, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.
За таких підстав, з урахуванням того, що Позивачем позовна заява була подана з використанням системи «Електронний суд», при зверненні до суду з вказаним позовом підлягає застосуванню норми ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», а тому Позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Частиною першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, Позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Державного підприємства «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «МІСЬКБУД ІНВЕСТ» (03037, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОСВІТИ, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 41939994) на користь Державного підприємства «АДМІНІСТРАЦІЯ РІЧКОВИХ ПОРТІВ» (21050, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Оводова Миколи, будинок 64, ідентифікаційний код юридичної особи 33404067) 3% річних у розмірі 1 769 (одна тисяча сімсот шістдесят дев'ять) грн. 94 коп., інфляційні у розмірі 11 452 (одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят дві) грн. 46 коп., пеню у розмірі 16 373 (шістнадцять тисяч триста сімдесят три) грн. 18 коп., штраф у розмірі 1 283 (одна тисяча двісті вісімдесят три) грн. 52 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18 червня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин