ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
23.06.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/277/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Приватного підприємства "Нако Інвест", вул. Данила Галицького, 305, с. Завій, Калуський район, Івано-Франківська область, 77356
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС", урочище Центр, буд. 5 Г, с.Бистриця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78436
про стягнення заборгованості в сумі 204397,53 грн,
встановив: Приватне підприємство "Нако Інвест" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення заборгованості в сумі 204397,53 грн, з яких: 129900 грн - основної суми боргу, 19079,48 грн - інфляційних втрат, 5327,68 грн - 3% річних, 50090,37 грн - пені.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умовам договору суборенди №170823-Н від 17.08.2023 в частині оплати вартості оренди техніки, внаслідок чого у відповідача утворився борг в розмірі 129900 грн. За порушення строків оплати, позивачем нараховано відповідачу 19079,48 грн інфляційних втрат, 5327,68 грн 3% річних, 50090,37 грн пені. До стягнення також заявлено 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву на позов або будь-яких заперечень на позов не надіслав.
Як вбачається із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
17.08.2023 між Приватним підприємством "Нако Інвест", (як суборендодавецем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБС" (як суборендарем) укладено договір суборенди №170823-Н.
Згідно п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, суборендодавець зобов'язується передати суборендареві в строкове платне користування наступне майно: 1.1.1. - Екскаватор КOMATSU PC210 LC 6К, №К 34919, державний номерний знак НОМЕР_1 , надалі техніка/майно, а суборендар зобов'язується прийняти назване майно, а також сплачувати суборендодавцеві орендну плату.
Згідно з пунктом 4.1. розмір суборендної плати визначається сторонами виходячи з наступного:
4.1.1. за одну мото-годину роботи техніки з використанням ковша 1300 (одна тисяча
триста) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ;
4.1.2. за одну мото-годину роботи техніки з використанням гідромолота - 1800 грн (одна тисяча вісімсот гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що суборендар здійснює оплату наданих послуг наступними чином:
- не пізніше п'ятнадцятого числа наступного місяця на підставі отриманих актів наданих послуг, шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок суборендодавця.
Згідно підписаного сторонами акту наданих послуг №47 від 18.09.2023, позивачем надано відповідачу в оренду обумовлену договором техніку, загальною вартістю наданих послуг з оренди в сумі 329900 грн.
18.09.2023 позивачем надано відповідачу рахунок на оплату №52, відповідно до якого сума із ПДВ складає 329900 грн.
11.01.2024 ТОВ "ПБС" частково здійснило оплату вартості оренди згідно акту №47 від 18.09.2023 відповідно до платіжної інструкції №32262 у розмірі 200000 грн.
В порушення договірних умов, відповідачем не оплачено вартість оренди техніки в розмірі 129900 грн.
21.01.2025 ПП "Нако Інвест" звернулося до ТОВ "ПБС" із претензією, яка залишилася без реагування.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (ч. ч. 1,2 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем договірних зобов'язань по оплаті вартості оренди техніки за договором суборенди №170823-Н від 17.08.2023 в сумі 129900 грн.
Відповідачем жодних доказів оплати вартості оренди техніки не подано, заперечень щодо наяван6ості боргу суду не подано.
За наведеного, позовні вимоги про стягнення 129900 грн основної суми боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За порушення строків оплати, позивачем нараховано відповідачу 19079,48 грн інфляційних втрат, 5327,68 грн 3% річних.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом здійснено перевірку поданого позивачем розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та встановлено його арифметичну і методологічну правильність.
За наведеного, позовні вимоги про стягнення 19079,48 грн інфляційних втрат та 5327,68 грн 3% річних є обґрунтованими.
У відповідності до п. 5.3. договору, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.
Приписами частини 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями частин 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Виходячи з наведених вище норм права, перебіг періоду прострочення відповідачем грошового зобов'язання за договором починається з першого дня, за терміном, коли зобов'язання мало бути виконано, а нарахування господарської санкції у вигляді пені здійснюється за шість місяців прострочення виконання зобов'язання, починаючи з першого дня такого прострочення.
Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 50090,37 грн за період прострочення з 16.10.2023 по 25.02.2025.
При цьому, поданий позивачем розрахунок пені виконаний без урахування приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України. За розрахунком суду, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 20134,14 грн. В решті частини заявленої до стягнення пені слід відмовити.
У відповідності з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
За наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача 129900 грн основного боргу, 19079,48 грн інфляційних втрат, 5327,68 грн 3% річних, 20134,14 грн пені. В решті позовних вимог - відмовити.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Письмових заперечень щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу чи клопотання про зменшення розміру цих витрат відповідачем до суду не подано.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано такі докази:
- договір про надання правничої допомоги №18/02 від 18.02.2025;
- акт приймання-передачі виконаних робіт від 06.03.2025;
- платіжна інструкція №131 від 11.03.2025 на суму 10000 грн.
При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги №18/02 від 18.02.2025, Адвокатським бюро “СП Груп та Абрам'юк надано Приватному підприємству "Нако Інвест" правничу допомогу згідно акту приймання-передачі виконаних робіт від 06.03.2025, вартістю 10000 грн.
Приватним підприємством "Нако Інвест" сплачено вартість наданої правової допомоги згідно платіжної інструкції №131 від 11.03.2025.
За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. (ч.1). Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. (ч.2). До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч.3).
За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Питання розподілу між сторонами судових витрат, суд вирішує під час ухвалення рішення суду і зазначає про це в резолютивній частині (пункт 5 частини першої статті 237, пункт 2 частини п'ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі N 910/906/18.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду у питанні відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
При цьому, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Однак, відповідачем до не подано до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі поданих представником позивача доказів суд установив, що витрати на оплату послуг адвоката позивача в сумі 10000 грн є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
У відповідності до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 8534,41 грн. Решта слід залишити за позивачем.
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Приватного підприємства "Нако Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення 204397,53 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС", урочище Центр, буд. 5 Г, с.Бистриця, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78436 (ідентифікаційний код 32872788) на користь Приватного підприємства "Нако Інвест", вул. Данила Галицького, 305, с. Завій, Калуський район, Івано-Франківська область, 77356 (ідентифікаційний код 41087308) 129900 (сто двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот) грн основного боргу, 19079 (дев'ятнадцять тисяч сімдесят дев'ять) грн 48 коп. інфляційних втрат, 5327 (п'ять тисяч триста двадцять сім) грн 68 коп. 3% річних, 20134 (двадцять тисяч сто тридцять чотири) грн 14 коп. пені, 2616 (дві тисячі шістсот шістнадцять) грн 62 коп. судового збору, 8534 (вісім тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн 41 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 23.06.2025.
Суддя Неверовська Л.М.