номер провадження справи 19/9/25
12.06.2025 Справа № 908/313/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засідання Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 1/35, офіс 9/1, ідентифікаційний код 42828452)
до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок, 3, ідентифікаційний код 24584661)
про стягнення 2 421271,69 грн.
представники сторін
від позивача: Бабіч В.О., довіреність б/н від 15.05.2024;
від відповідача: Погосян С.Г., витяг;
До Господарського суду Запорізької області через підсистему “Електронний суд» 06.02.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА" до відповідача Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 2 727 652,86 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст.ст.173,175,193 ГК України, ст. ст. 509, 525, 526, 610, 612, 625 ЦК України та мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати за отриманий товар на підставі договору поставки № 53-121-01-21-10428 від 02.07.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 06.02.2025, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/313/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 06.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/313/25, присвоєно справі номер провадження 19/9/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.02.2025.
17.02.2025 від представника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» через підсистему “Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає про відсутність вини в його діях, що виключає підставу відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором, в силу настання форс-мажорних обставин. Строк оплати за поставлений товар на суму 3 893 484,81 грн розпочався з 01.12.2021 та закінчився, відповідно, 30.03.2022, тобто після введення в Україні воєнного стану та окупації м.Енергодар. Також відповідач зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. Таким чином, на законодавчому рівні встановлена заборона на здійснення платежів філією «ВП ЗАЕС» до зміни податкової адреси на підконтрольну Україні територію, що також свідчить про відсутність вини Відповідача.
Також відповідач вказує, що 30.05.2022, згідно з протоколом № 42-21/751, робочою групою відповідача було прийнято рішення про доцільність проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, з ТОВ «Нуклесолар Україна» на суму 206 735,14 грн, таким чином вимоги позивача про стягнення суми боргу в розмірі 1 712 816,10 грн, до якої включена сума припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог (206 735,14 грн), є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відзиві відповідач вказує про невірні розрахунки позивача 3% річних та втрат від інфляції, за контррозрахунком відповідача, загальний розмір дорівнює: - 3% річних - 155 354,53 грн, - інфляційні нарахування - 699 232,36 грн.
Відповідач, з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27.03.2024 по справі № 910/12277/23 та постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 просить зменшити розмір 3% річних та втрат від інфляції до максимально можливого розміру.
19.02.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА" через підсистему “Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 19.02.2025 підготовче засідання у справі відкладено до 18.03.2025.
25.02.2025 від представника позивача через підсистему “Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. Позивач вказує, що відповідачем не дотримано вимог п.9.3 договору, якою унормовано дії сторін у випадку настання обставин, які можуть бути розцінені у майбутньому як форс-мажорні, а також матеріали не містять належних доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), неможливість виконання належним чином своїх зобов'язань перед позивачем, направлення позивачу відповідної довідки (сертифікату), виданого Торгово-промисловою палатою України, враховуючи доступність та роботу ТПП .
З посиланням на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 позивач наголошує, що необхідність довести форс-мажорні обставини, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Позивач також не погоджується з доводами відповідача про наявність підстав для зменшення 3% та втрат від інфляції.
03.03.2025 від відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якій відповідач вказує наступне.
Зміна організаційно-правової форми юридичної особи (ДП «НАЕК «Енергоатом», до складу якого входить ВП ЗАЕС) відбулася на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023, якою ДП «НАЕК «Енергоатом» перетворено в АТ «НАЕК «Енергоатом», до складу якого входить, зокрема, філія «ВП ЗАЕС», не свідчить про продовження діяльності філії. Незважаючи на знаходження філії «ВП ЗАЕС» в тимчасовій окупації військ рф, вона, попри все, залишається частиною юридичної особи та не може бути виключена зі складу юридичної особи та майна, в зв'язку із знаходженням в окупації. З 11.09.2022 ВП ЗАЕС повністю зупинена і на теперішній час господарську діяльність не здійснює.
На думку відповідача у даній справі ним зазначені всі унікальні обставини, які мають юридичне значення для можливості зменшення відсотків річних та інфляційних витрат у конкретній справі.
10.03.2025 від позивача через підсистему “Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
11.03.2025 від представника відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача.
Ухвалою Господарського суду від 18.03.2025 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, судове засідання відкладено на 15.04.2025.
10.04.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА" через підсистему “Електронний суд» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в зв'язку з проведеним сторонами взаємозаліком на суму 206 735,14 грн.
Позивач просить суд розглядати позовні вимоги до АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії "Відокремлений підрозділ «Запорізька АЕС» АТ "НАЕК "Енергоатом" на його користь суму заборгованості за Договором поставки товару № 53- 121-01-21-10428 від 02.07.2021р. в розмірі 1 506 080,96 грн, 3% річних - 165 700,27 грн та інфляційні втрати - 749 490,46 грн. До заява додано розрахунок 3% річних та втрат від інфляції.
Ухвалою суду від 15.04.2025 підготовче засідання відкладено на 13.05.2025.
22.04.2025 від представника відповідача через підсистему “Електронний суд» надійшло заперечення щодо заявлених 3% річних та інфляційний витрат, відповідно до якого останній просить суд ухвалити рішення з урахуванням позиції відповідача, викладеної, зокрема, у запереченнях щодо заявлених сум річних та інфляційних витрат, розглянути клопотання відповідача щодо зменшення розміру заявлених сум 3% річних та інфляційних витрат до максимально можливого розміру за даних обставин справи, викладене у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судове засідання здійснювалось в режимі відеоконференції.
Відповідно до ст. 208 ГПК України, суд заслуховує вступне слово позивача та відповідача. У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, дають необхідні пояснення щодо них. Учасники справи можуть ставити питання один одному у черговості, яка визначається головуючим, та з його дозволу. Головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника справи може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процесу.
Суд заслухав вступне слово представників сторін.
Представник позивача під час вступного слова просив суд задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки товару від 02.07.2021 в розмірі 1 506 080,96 грн основного боргу, 165 700,27 грн - 3% річних, 749490,46 грн - втрат від інфляції.
Представник відповідача просив зменшити розмір заявлених 3% та втрат від інфляції.
В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).
У судовому засіданні 12.06.2025, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні 12.06.2025 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 12.06.2025 в разі задоволення позову просив зменшити суми 3% річних та втрат від інфляції.
Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА» (надалі - Постачальник, Позивач) та Державним підприємством «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ», в особі ВП «ЗАПОРІЗЬКА АЕС» (надалі - Покупець, Відповідач) 02.07.2021 укладено Договір поставки № 53-121-01-21-10428 (надалі - Договір).
За умовами п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти й оплатити товар відповідно до переліку на загальну суму 3 893484,81 грн з ПДВ.
Строк поставки товару сторони в п. 1.2 Договору поставки визначили: вересень 2021.
Пунктом 3.1 Договору сторонами визначено, що вартість товару за договором складає 32244570,68 грн, крім того ПДВ - 648 914,13 грн, разом з ПДВ - 3 893 484,81 грн.
За умовами п. 3.2 Договору розрахунок за поставлений товар, здійснюється протягом 120 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) (п. 3.3 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору, поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP - м.Енергодар, вантажоодержувач: ЗВ ВП «Складське господарство» вул. Промислова, 133, м.Енергодар, Запорізька обл., склад №5.
У п. 7.1 Договору поставки передбачено, що у випадку неналежного виконання або невиконання Сторонами зобов'язань за договором Сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору поставки, Постачальник поставив, а Покупець прийняв, товар на загальну суму 3 893 484,81 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 6/10 від 13.10.2021 на суму 700600,46 грн та № 9/11 від 30.11.2021 на суму 3 192884,35 грн.
Видаткові накладні підписані представниками без будь-яких зауважень та скріплені печатками підприємств.
Відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 2180668,71 грн.
На суму 206 735,14 грн сторонами проведено залік зустрічних однорідних вимог, відповідно до протоколу № 42-21/751 від 30.05.2022.
Отже, позивач виконав взяті на себе за даним Договором зобов'язання, поставив товар на суму 3 893484,81 грн, проте, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідач взяті на себе зобов'язання з оплати виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем склала 1506 080,96 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 цієї ж норми ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 3 893 484,81 грн, що підтверджується видатковими накладними № 6/10 від 13.10.2021 на суму 700 600,46 грн та № 9/11 від 30.11.2021 на суму 3 192 884,35 грн.
Виходячи зі змісту Договору, зокрема пункту 3.2 Договору, оплата за товар здійснюється протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено оплату товару частково на суму 2180668,71 грн. Також на суму 206 735,14 грн сторонами проведено залік зустрічних однорідних вимог, відповідно до протоколу № 42-21/751 від 30.05.2022.
За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови Договору в частині оплати поставленого товару, що призвело до невиконання грошового зобов'язання і виникнення боргу в розмірі 1 506 080,96 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів повної оплати за поставлений товар суду не надав.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 506 080,96 грн основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просив суд стягнути з відповідача 165 700,27 грн 3 % річних та 749 490,46 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Період, за яки заявлено позовні вимоги з 3% річних та втрат від інфляції позивач визначив загалом з 31.03.2022 по 08.04.2025 з урахуванням платежів з часткової оплати та взаємозаліку.
Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено наступне.
За розрахунком суду втрати від інфляції за заявлені позивачем періоди, з урахування дат та суми часткової оплати, складають 776 798,2 грн, що є більше за заявлену у позові суму інфляційних втрат.
Таким чином, не виходячи за межі позовних вимог, суд задовольняє вимоги з інфляційних втрат в заявленому позивачем розмірі - 749490,46 грн.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, беручи до уваги суми часткових оплат та їх дати, строк оплати товару за умовами Договору, судом встановлено, що позивач безпідставно взяв для розрахунку % за період з 31.03.2022 по 04.05.2022 на суму 3893484,71 грн день оплати товару - 04.05.2022 на суму 500 000,00 грн.
Суд погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав включення дня оплати 04.05.2022 до періоду заборгованості.
Так, за період з 31.03.2022 по 03.05.2022 сума 3 % річних за 34 дня прострочення на суму 3893484,81 складає 10 880,42 грн.
Проте, беручи до уваги, що сума боргу була сплачена не в повному обсязі та борг продовжував існувати, хоч і в меншому розмірі, твердження відповідача про не включення до подальших періодів у розрахунку днів оплат є хибним.
Суд не погоджується з контррозрахунком відповідача, за яким дні часткових оплат не взято до розрахунку.
Допущена позивачем помилка у початковій та кінцевій даті подальших періодів не вплинула на суму нарахованих відсотків, оскільки кількість днів прострочення залишилась вірною.
За результатами перевірки сума 3% річних складає 165 380,69 грн.
За таких обставин, обґрунтованою сумою 3% річних суд визнає 165 380,69грн.
Щодо посилань відповідача на настання форс-мажорних обставин як на підставу для звільнення його від відповідальності. Суд зазначає наступне.
Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Таким чином, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Правова позиція щодо питання форс-мажорних обставин викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22.
Так, Верховним Судом у постанові від 15.06.2023 по справі № 910/8580/22 зроблено такі висновки: лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин: форс-мажор, або ж обставини непереборної сили; це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує, реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд мас оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 зазначено, що лист ТПП України від 28.02.2022 N 2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 вказано, що ТПП України листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні; лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не с безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Посилаючись у відзиві на позовну заяву на форс-мажор як на підставу для звільнення відповідача від відповідальності, відповідачу необхідно довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов'язання, оскільки само по собі посилання на наявність форс-мажору не є недостатнім доказом його настання.
Отже, існування Листа ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1 не є звільненням від виконання зобов'язань за договором (сплати штрафних санкцій) під час воєнного стану.
Відповідачем також не надано суду доказів виконання умов, визначених п. 9.3. Договору поставки, за яким сторона, що зазнала дiї форс-мажорних обставин, якi унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, письмово повiдомляє iншу сторону про їx наявнiсть протягом 5 днiв з початку їх дії з наступним наданням протягом 10 днiв, вiдповiдного пiдтверджуючого документу.
До того ж, відповідачем не доведено належним та допустимими доказами наявність в нього форс-мажорних обставин для невиконання договору поставки.
Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3 % річних та втрат від інфляції, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора під знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Суд зауважує, що відповідна позиція Великої Палати Верховного Суду inter alia вказує на однопорядковість правової природи трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
В ухвалі Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2025 у справі № 922/444/24 визначено, що як вже неодноразово наголошував Верховний Суду зменшення розміру штрафних санкцій та/або відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України обумовлено індивідуальним характером правовідносин. У кожній конкретній справі, де постає питання про зменшення відсотків річних, суд має враховувати унікальні обставини, що супроводжують невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання. Суд, керуючись статтею 625 ЦК України, має свободу у визначенні необхідності зменшення відсотків річних, якщо це відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності. При цьому у вирішенні питання наявності чи відсутності підстав для зменшення розміру відсотків річних правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними. Кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене таке зменшення і які підлягають дослідженню та оцінці судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Відповідач належить до державного сектору економіки діяльність якого спрямована, зокрема, на виробництво електроенергії та її реалізації у спосіб визначений законодавством України. Компанія є оператором чотирьох атомних електростанцій України, на яких експлуатується 15 атомних енергоблоків (13 енергоблоків типу ВВЕР-1000 і два - ВВЕР-440) загальною встановленою потужністю 13835 МВт, 2 гідроагрегати Олександрівської ГЕС (25 МВт), 3 гідроагрегати Ташлицько ГАЕС (453 МВт) (гідроагрегат № 3 у 2022 році було приєднано до енергосистеми).
АТ «НАЕК «Енергоатом» виробляє більше 55 % усієї електричної енергії Об'єднаної енергетичної системи України та входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки безпеки держави, оскільки здійснює управління усіма діючими атомними електростанціями на території України.
В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими рф, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме Запорізькою АЕС, оскільки з 15 атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ЗАЕС. Дислокація об'єктів Запорізької атомної електростанції (шість енергоблоків - «тисячників» сумарною потужністю 6000 МВт та інші виробничі потужності) у місті Енергодар перебуває з 24 лютого 2022 року у зоні проведення бойових дій, а з 04.03.2022 відноситься до тимчасово окупованої рф території України.
11.09.2022 року Запорізька АЕС повністю зупинена, відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється.
Масовані ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру України вплинули на роботу всієї енергосистеми: на ринку електричної енергії склалась надзвичайна ситуація через знеструмлення значної частини ОЕС України та відключення від енергомережі АЕС, а також ускладнився процес формування графіків ОСР/ПУП у рамках виконання спеціальних обов'язків. Для стабілізації ситуації у енергосистемі України вся країна функціонує у режимі графіків відключення електричної енергії. На сьогоднішній день теплова генерація знищена ворогом, основним постачальником електричної енергії у цей критично важливий для України період є АЕС.
Приймаючи до уваги наведені Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" обставини для зменшення розміру трьох процентів річних, в тому числі те, що з моменту окупації ВП ЗАЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється, разом з цим, для підтримання життєздатності атомних блоків живлення станції відбувається за рахунок виробленої електричної енергії іншими атомними станціями України.
Суд вважає, що зазначене у своїй сукупності є винятковими обставинами, що надає можливість зменшити проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи майновий стан обох сторін, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір заявлених до стягнення трьох процентів річних на 20 %, у зв'язку з чим до стягнення підлягає 3% річних в розмірі 132 304,55 грн.
При цьому, не підлягають зменшенню інфляційні втрати, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задовольняються частково: основний борг в розмірі 1 506 080,96 грн, 3% річних у розмірі 132 304,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 749 490,46 грн.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача в розмірі 29051,43 грн, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок, 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 1/35, офіс 9/1, ідентифікаційний код 42828452) основний борг в розмірі 1 506 080,96 грн (один мільйон п'ятсот шість тисяч вісімдесят гривень 96 коп.), 3% річних у розмірі 132 304,55 грн (сто тридцять дві тисячі триста чотири гривні 55 коп.), інфляційні втрати у розмірі 749 490,46 грн (сімсот сорок дев'ять тисяч чотириста дев'яносто гривень 46 коп).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, Україна, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок, 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НУКЛЕСОЛАР УКРАЇНА" (01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 1/35, офіс 9/1, ідентифікаційний код 42828452) судовий збір у розмірі 29 051,43 грн (двадцять дев'ять тисяч п'ятдесят одна гривня 43 коп.).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 23.06.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.