вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
23 червня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/516/25
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Комунального некомерційного підприємства «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги», код ЄДРПОУ - 38692240, місцезнаходження - 45300, Волинська область, Володимирський район, селище Іваничі, вулиця Грушевського, будинок 45,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,
про зобов'язання виконати умови договору та стягнення пені за невиконання зобов'язань за договором поставки,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
Комунальне некомерційне підприємство «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» (далі - позивач, покупець) через систему «Електронний суд» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 06.05.2025 про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - відповідач, постачальник) виконати в натурі умови договору поставки №192 від 01.03.2024 та стягнення пені у розмірі 580,94 грн за невиконання зобов'язань за договором поставки.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на укладення 01.03.2024 між Комунальним некомерційним підприємством «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Волинь НП» договору №192, згідно з яким постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар: код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» за довірчим документом - скретч-карткою, а покупець прийняти і оплатити такий товар вартістю, у порядку та на умовах, визначених договором та згідно зі специфікацією, що міститься у додатку 1 до договору. На виконання умов договору покупець згідно платіжних інструкцій від 07.03.2024 №249 та від 07.03.2024 №2790 перерахував постачальнику кошти в загальній сумі 48000,00 грн та отримав від ТОВ «Волинь НП» скретч-картки на заправку дизельним паливом на АЗС відповідача.
Однак, починаючи з 01.01.2025 відповідач не виконує своїх зобов'язань з передачі позивачу товару на АЗС за придбаними картками. Відтак, відповідач не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором №192 від 01.03.2024 та порушив погоджені строки поставки товару. У позивача відсутня можливість використати для заправки транспортних засобів придбані у постачальника скретч-картки на загальну суму 15600,00 грн, що є підставою звернення в суд з позовною заявою до відповідача з позовними вимогами про зобов'язання ТОВ «Волинь НП» виконати в натурі умови договору поставки №192 від 01.03.2024, а саме: відпустити (заправити автомобілі позивача) по скретч-карткам, товар - 325 літрів бензину А-95 на загальну суму 15600 грн, та про стягнення з відповідача пені у розмірі 580,94 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2025.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 09.05.2025 позовну заяву КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» до ТОВ «Волинь НП» - залишено без руху. Встановлено позивачу - 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, про які зазначено в ухвалі.
Ухвалу суду від 09.05.2025, в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи згідно з ч. 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було доставлено до Електронного кабінету позивача.
13.05.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від позивача КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» надійшла заява про забезпечення позову від 13.05.2025 (зареєстрована за вх№02.3.1-02/4600/25).
Згідно ухвали від 15.05.2025 задоволено заяву про забезпечення позову Комунального некомерційного підприємства «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 09.05.2025; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9), які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських установах у межах ціни позову в розмірі 17180,94 грн (сімнадцять тисяч сто вісімдесят гривень 94 копійки) та витрат позивача з оплати судового збору в розмірі 4542,00 грн (чотири тисячі п'ятсот сорок дві гривні 00 копійок).
На виконання ухвали суду від 09.05.2025 на адресу суду надійшла заява КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 13.05.2025 про усунення недоліків позовної заяви у справі №907/516/25 (зареєстрована за вх№02.3.1-02/4598/25 від 12.05.2025), до якої долучені докази усунення недоліків позовної заяви та викладено позовну заяву в новій редакції, згідно якої позивач просить суд: зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» виконати в натурі умови договору поставки №192 від 01.03.2024, а саме: відпустити (заправити автомобілі) КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» по скретч-карткам, товар - 325 літрів бензину А-95 на загальну суму 15600,00 грн та стягнути з ТОВ «Волинь НП» на користь КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» 1580,94 грн пені за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки №192 від 01.03.2024.
Ухвалою суду від 16.05.2025 відкрито провадження у справі; задоволено клопотання позивача про розгляд справи у спрощеному провадженні, розгляд справи за позовною заявою КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» до ТОВ «Волинь НП» про зобов'язання виконати умови договору та стягнення пені за невиконання зобов'язань за договором поставки вирішено розглянути в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, а також в ухвалі судом встановлено строки для подання заяв по суті спору.
Ухвала суду від 16.05.2025, в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи згідно з ч. 5 ст. 6 ГПК України була направлена до Електронних кабінетів позивача і відповідача.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження (з призначенням дати)» від 16.05.2025 у справі №907/516/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам - позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 16.05.2025 о 15:04.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно відповідей №9714111, 9714262 від 07.05.2025 встановлено, що позивач - Комунальне некомерційне підприємство «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги», код ЄДРПОУ - 38692240 та відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321 мають зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копії ухвали Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2025 про забезпечення позову та 16.05.2025 про відкриття провадження у справі були скеровані позивачу та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи, приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав відзив на позовну заяву, а також до суду від сторін, які належним чином повідомлені про відкрите провадження у справі, не надходило інших заяв чи клопотань, суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами.
Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суть спору за позицією позивача
Позивач покликається на укладений 01.03.2024 між КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» та ТОВ «Волинь НП» договір поставки №192, а саме - бензину А-95, згідно з умовами якого ТОВ «Волинь НП» зобов'язувалось передати КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» 1000 літрів бензину А-95 на загальну суму 48000,00 грн, а КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» в свою чергу - прийняти і оплатити цей товар.
Позивач вказує, що відпуск палива мав здійснюватися шляхом заправки автомобілів по скретч-картках (паливних картках) на АЗС ТзОВ «Волинь НП», термін дії паливних карток - необмежений.
Як стверджує позивач, КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» 07.03.2025 здійснив в повному обсязі оплату товару - 1000 літрів бензину А-95, сплативши ТОВ «Волинь НП» 48 000,00 грн, на підтвердження долучає копії платіжних інструкцій №249 від 07.03.2024 та 2790 від 07.03.2024.
Крім того, позивач зазначає, що в період з 01 березня 2024 року до моменту звернення з позовною заявою до суду КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» за вказаним договором отримало лише 675 літрів бензину А-95.
З 01 січня 2025 року ТОВ «Волинь НП» припинив заправляти автомобілі КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» за паливними картами на усіх своїх АЗС.
Позивач вказує, що станом на дату написання позовної заяви залишились непоставленими 325 літрів бензину А-95 на суму 15600,00 гривень, стягнення яких і є предметом даної позовної заяви.
Також, позивач повідомляє про направлення 12.03.2025 на адресу відповідача претензії про поставку недоотриманої кількості бензину А-95 на суму 15600,00 грн у кількості 325 літрів. Сума претензії включала пеню за період з 01.01.2025 по 11.03.2025 у розмірі 807,78 грн. Відповіді на претензію на час звернення до суду з позовною заявою, позивачем не отримано.
Згідно пункту 7.2 договору №192 від 01.03.2024 за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожен день прострочення.
Позивачем за період з 01.01.2025 по 05.05.2025 нараховано пеню у розмірі 1580,94 грн.
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим через невиконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить зобов'язати ТОВ «Волинь НП» виконати в натурі умови договору поставки №192 від 01.03.2024, а саме відпустити (заправити автомобілі) КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» на АЗС відповідача по скретч-карткам, товар - 325 літрів бензину А-95 на загальну суму 15600,00 грн та стягнути з ТОВ «Волинь НП» на свою користь 1580,94 грн пені за невиконання умов договору.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
01.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (постачальник) та Комунальним некомерційним підприємствов «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» (покупець) укладено договір поставки №192 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Згідно з пунктами 1.2., 1.3. договору, найменування товару: ДК 021:2015:09130000-9 «Нафта і дистиляти» Бензин А-95, кількість: згідно специфікації додаток №1.
Відповідно до пункту 1.4. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
Згідно з пунктом 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.
Ціна 1 літра товару: згідно специфікації додаток №1 (пункт 3.1. договору).
Відповідно до пункту 3.2. договору, загальна сума договору становить 48000,00 грн, у т. ч. ПДВ. (За кошти місцевого бюджету 34510,00 грн, а 13490,00 грн за кошти Національної служби здоров'я України).
Згідно з пунктом 4.1. договору, форма оплати: післяплата, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника згідно накладної на товар. Ціна одного літру вказується в накладній і дійсна протягом дня її виписки.
Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в накладній реквізити постачальника (пункт 4.2. договору).
Відповідно до пункту 4.3. договору, постачальник зобов'язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та при наявності в нього паспорту.
Згідно пункту 5.1. договору, строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).
Місце поставки (передачі) товарів:
5.2.1. Передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки.
5.2.2 Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункт 5.2. договору).
Відповідно до пункту 5.3. договору, умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Постачальник зобов'язаний, забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору (пункт 6.3. договору).
Згідно з пунктом 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.
Відповідно до пункту 7.2. договору, види порушень та санкції за них, установлені договором:
За невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 8.1. договору, сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним законодавством України відповідальності за повне або часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови що їх настання було засвідчено у визначеному цим договором порядку.
Сторона, що має намір послатись на форс-мажорні обставини, зобов'язана невідкладно із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв'язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору (пункт 8.4. договору).
Згідно з пунктами 10.1., 10.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення його печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Даний договір укладений строком по 31.12.2024 року.
Відповідно до додатку 1 до договору, найменування товару - Бензин А-95, одиниця вимірювання - літр, кількість товару - 1000, ціна за одиницю товару - 48,00 грн, загальна вартість з ПДВ - 48000,00 грн.
На підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а саме оплати відповідачу вартості товару на загальну суму 48000,00 гривень позивач надав копії наступних документів:
- платіжної інструкції №249 (внутрішній номер 332425301) від 05.03.2024 на суму 34510,00 грн, призначення платежу - 08121112610 За придбання паливо-мастильних матеріалів (бензин) накл.№0004-0000506 від 05.03.2024 договір №192 від 01.03.2024 року (згідно відомостей системи дистанційного обслуговування «Клієнт Казначейства - Казначейство» оплачено 07.03.2024);
- платіжної інструкції №2790 від 07.03.2024 на суму 13490,00,00 грн, призначення платежу - 13490,00; ЗА БЕНЗИН А-95, НАКЛ.№0004/0000124 ВІД 05.03.2024Р.ДОГ.№192 ВІД 01.03.2024Р.
В матеріалах справи міститься Акт використання пального КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 05.05.2025, відповідно до якого залишок недоотриманого пального по талонах станом на 01.05.2025 становить 325 літрів на суму 15600,00 грн.
12.03.2025 позивачем на адресу ТОВ «Волинь НП» направлено претензію №166/01-09-2-25 від 11.03.2025, за змістом якої позивач вимагав заправити автомобілі покупця на АЗС на 325 літрів бензину А-95 та сплатити пеню у розмірі 807,78 грн на вказаний у претензії рахунок; протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати на рахунок позивача всю суму заборгованості у розмірі 16407,78 грн (15600,00 грн - вартість недоотриманих літрів бензину А-95 та 807,78 грн пені).
Направлення позивачем на адресу відповідача претензії №166/01-09-2-25 від 11.03.2025 підтверджено долученою до позовної заяви копією фіскального чеку №4530000047051 від 12.03.2025.
Згідно відомостей трекінгу поштового відправлення №4530000047051 (з офіційного сайту оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта»), встановлено отримання 29.03.2025 відповідачем претензії №166/01-09-2-25 від 11.03.2025.
Згідно тверджень позивача відповідач не надав жодних відповідей на №166/01-09-2-25 від 11.03.2025 та не перерахував на рахунок позивача суму заборгованості у розмірі 16407,78 грн.
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить зобов'язати ТОВ «Волинь НП» виконати в натурі умови договору поставки №192 від 01.03.2024, а саме: відпустити (заправити автомобілі) КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» на АЗС відповідача по скретч-карткам, товар - 325 літрів бензину А-95 на загальну суму 15600,00 грн та стягнути з ТОВ «Волинь НП» на свою користь 1580,94 грн пені за невиконання умов договору за період з 01.01.2025 по 05.05.2025.
Правове обґрунтування і оцінка суду
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 669 ЦК України, кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.
Частиною 1 ст. 670 ЦК України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, згідно з пунктом 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із таких способів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Такий спосіб захисту, як примусове виконання обов'язку в натурі, застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок.
Тобто цей спосіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем, зокрема, може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги.
Обов'язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.
Подібні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України стосовно такого способу захисту як примусове виконання обов'язку в натурі викладені у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/18950/19.
З огляду на наведене, суд констатує, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом позиція щодо належного виконання умов договору викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2025 від 08.05.2025 у справі №910/1694/24:
Судом встановлено, що у договорі та додатку 1 до договору Специфікація сторони узгодили наступні умови щодо кількості товару, його вартості та строку поставки:
- найменування товару: ДК 021:2015:09130000-9 «Нафта і дистиляти» Бензин А-95, кількість: згідно специфікації додаток №1 (пункти 1.2., 1.3. договору);
- товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору (пункт 2.1. договору);
- загальна сума договору становить 48000,00 грн, у т. ч. ПДВ. (За кошти місцевого бюджету 34510,00 грн, а 13490,00 грн за кошти Національної служби здоров'я України) (пункт 3.2. договору);
- найменування товару - Бензин А-95, одиниця вимірювання - літр, кількість товару - 1000, ціна за одиницю товару - 48,00 грн, загальна вартість з ПДВ - 48000,00 грн (додаток 1 до договору);
- умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.3. договору);
- строк дії договору встановлено до 31.12.2024 (пункт 10.2. договору).
Суд, при цьому, зауважує, що умови щодо кількості товару та строку поставки прямо обумовлені та випливають безпосередньо з логічного тлумачення договору та саме на обумовленому договором обсягу товару, який підлягав фактичному отриманню позивачем базується і розрахунок позовних вимог у даній справі.
З огляду на вказане, суд констатує про обізнаність відповідача із своїми обов'язками щодо поставки товару у визначених обсягах та у встановлені сторонами строки.
Таким чином, зважаючи на умови договору, відповідач зобов'язаний був поставити позивачу 1000 літрів бензину А-95. Відповідно до наданого позивачем бухгалтерського акту використання пального, складеного 05.05.2025 в присутності головного бухгалтера, економіста водія КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги», з березня 2024 року по травень 2025 року отримано та використано 675 літрів, залишок недоотриманого пального станом на 01.05.2025 становить 325 літрів на суму 15600,00 грн.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині встановленого договором обсягу виконання зобов'язання з поставки позивачу товару, а відтак, враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог в частині стягнення пені за невиконання умов договору, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача виконати в натурі умови договору, а саме поставити позивачу 325 літрів бензину А-95.
У той же час, щодо позовних вимог у частині зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» виконати в натурі умови договору поставки №192 від 01.03.2024, а саме: відпустити (заправити автомобілі) КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» по скретч-карткам, товар - 325 літрів бензину А-95 на загальну суму 15600,00 грн, то з урахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони») суд вважає за необхідне викласти резолютивну частину рішення шляхом зобов'язання відповідача поставити позивачу 325 літрів бензину А-95 на виконання договору поставки №192 від 01.03.2024 (не змінюючи змісту позовних вимог у справі), так як у випадку задоволення позову з позовними вимогами щодо відпуску товару саме на АЗС чи скретч-картках, у позивача зможуть виникнути труднощі у його виконанні, тим більше, що його виконання залежить від настання або ненастання певних обставин, а саме: залежить від відпуску (поставки) бензину саме на АЗС відповідача, наявності у позивача скретч-карток, достовірність яких відповідач може ставити під сумнів. Щодо цього суд звертає увагу, що при зверненні в суд позивач не повідомив з підтвердженням долученими доказами, які саме АЗС перебувають у власності чи у користуванні відповідача, чи є діючими такі АЗС на час розгляду справи (тим більше, що у позовній заяві зазначено, що ТОВ «Волинь НП» з 01.01.2025 припинило заправляти автомобілі позивача за паливними картками на усіх своїх АЗС), позивач не зазначив, на яких саме АЗС позивач просить суд зобов'язати відповідача відпустити (заправити) автомобілі, не надав доказів і не навів характерних особливостей щодо скретч-карток, які наявні у позивача, та за допомогою яких, на думку позивача, відповідач повинен поставити бензин позивачу.
Отже, задоволення таких позовних вимог у частині відпустити (заправити автомобілі) КНП «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» саме по скретч-картках, саме на АЗС відповідача та із зазначенням загальної суми товару не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки не зможе забезпечити реального поновлення прав позивача внаслідок невідповідності прохальної частини позову обставинам справи, незрозумілості виконання рішення в означених частинах та залежності від настання чи ненастання певних обставин (поставки товару саме на АЗС, по скретч-карткам, із зазначенням вартості товару).
Щодо цього суд враховує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 727/10017/18 (провадження № 61-7337св21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. […] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».
Суд зазначає, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Принцип jura novit curia («суд знає закон») зобов'язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, зважаючи на встановлені під час розгляду справи факти, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/739/17, від 20.01.2020 у справі №916/556/19, від 22.10.2020 у справі №910/18279/19).
Частина 5 ст. 238 ГПК України передбачає, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
У постанові від 16.12.2021 в справі № 11-164сап21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 922/2871/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Отже, врахувавши заявлені позивачем позовні вимоги про зобов'язання відповідача виконати умови договору, суд дійшов висновку, що ефективним і таким, що відповідатиме змісту порушеного права, характеру правопорушення і позовним вимогам відповідача, буде резолютивна частина рішення суду про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» поставити Комунальному некомерційному підприємству «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» 325 літрів бензину А-95 згідно договору поставки №192 від 01.03.2024. Таке рішення суду в означеній частині забезпечить його примусове виконання, не залежить від настання або ненастання певних обставин, забезпечить поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - буде гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Щодо нарахування пені
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 1580,94 грн.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пункті 7.2. договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).
При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором. сторони згідно умов пункту 7.2 договору передбачили сплату пені у розмірі подвійною облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором поставки з 01.01.2025 не виконує - у частині поставки позивачу 325 літрів бензину А-95 на суму 15600,00 грн, оскільки відповідач з 01.01.2025 припинив заправляти автомобілі позивача за паливним картками на усіх АЗС. Як вбачається із наведеного у позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним нараховано відповідачу 1580,94 грн пені за період із 01.01.2025 по 05.05.2025.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок розміру пені у виді подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості невиконаних зобов'язань за договором за кожен день прострочення за період з 01.01.2025 по 05.05.2025 у розмірі 1580,94 грн та встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання зобов'язань за договором підлягають задоволенню та з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 1580,94 грн.
Щодо обґрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі з урахуванням викладення судом резолютивної частини рішення щодо зобов'язання відповідача виконати умови договору в редакції, що забезпечить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача - відповідно до підстав, предмету позову та прохальної частини позовної заяви.
Розподіл судових витрат
Відповідно статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
З положень ч. 1, п.п.1, п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3028,00 грн на підставі платіжної інструкції №3609 від 06.05.2025 та судовий збір за заяву про забезпечення позову в розмірі 1514,00 грн на підставі платіжної інструкції №3626 від 13.05.2025, тобто у загальному розмірі 4542,00 грн.
Позовна заява подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
Оскільки позивачем позовну заяву та заяву про забезпечення позову подано в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв'язку чим на відповідача має бути покладений судовий збір, виходячи з наведеного розрахунку в розмірі 3633,60 грн, який складається з 2422,40 грн - за подачу позовної заяви і 1211,20 грн - за подачу заяви про забезпечення позову.
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.
Згідно п. 3 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Частина 2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Виходячи із системного аналізу норм Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.
Отже, сума зайво сплаченого судового збору в розмірі 908,40 грн може бути повернута судом виключно за клопотанням особи, яка його сплатила (позивача у справі).
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) поставити Комунальному некомерційному підприємству «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» (код ЄДРПОУ - 38692240, місцезнаходження - 45300, Волинська область, Володимирський район, селище Іваничі, вулиця Грушевського, будинок 45) 325 (триста двадцять п'ять) літрів бензину А-95 на виконання договору поставки №192 від 01.03.2024.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) на користь Комунального некомерційного підприємства «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» (код ЄДРПОУ - 38692240, місцезнаходження - 45300, Волинська область, Володимирський район, селище Іваничі, вулиця Грушевського, будинок 45) 1580,94 грн (одну тисячу п'ятсот вісімдесят гривень 94 копійки) пені за невиконання зобов'язань за договором поставки №192 від 01.03.2024.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) на користь Комунального некомерційного підприємства «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги» (код ЄДРПОУ - 38692240, місцезнаходження - 45300, Волинська область, Володимирський район, селище Іваничі, вулиця Грушевського, будинок 45) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали від 15.05.2025 у справі №907/516/25, зберігають свою дію протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до ч. 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено і підписано 23.06.2025.
Суддя С.В.Сисин