23 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/250/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Шутенко І.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної-особи підприємця Маленка Олександра Васильовича (вх.№889Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 (суддя В.В.Рильова, повне рішення складено 03.04.2025) у справі №922/250/25
за позовом Фізичної-особи підприємця Маленка Олександра Васильовича, місто Київ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Централмед», місто Харків;
про стягнення 190 000,00 грн,
Фізична-особа підприємець Маленко Олександр Васильович звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Централмед» 190 000,00 грн. безпідставно набутих коштів в порядку ст.1212 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/250/25 в позові відмовлено повністю.
В обґрунтування вказаного рішення господарський суд зазначив наступне:
- враховуючи, що між сторонами спору було досягнуто домовленості щодо придбання медичних рукавичок, в матеріалах справи наявне платіжне доручення, яке підтверджує факт оплати з призначенням платежу: оплата рахунку №977 від 02.08.2021, а позивачем не заперечується те, що рахунок № НОМЕР_1 існував, а лише стверджується, що його втрачено, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір в усній формі у спрощений спосіб;
- здійснена позивачем на рахунок відповідача сплата коштів, зокрема, у сумі 190 000,00 грн, за своєю суттю є попередньою оплатою, при цьому Договором між сторонами не було встановлено строк (термін) виконання постачальником зобов'язання з поставки товару, як не було і передбачено порядку поставки та місця передачі товару;
- доказів звернення покупця до продавця з вимогою поставити товар матеріали справи не містять, відповідно до вимоги позивача від 14.08.2024, яку надіслано ним через 3 роки після перерахування коштів відповідачу, позивач зазначав, що станом на дату направлення цієї вимоги кошти відповідачем не повернуті, разом з цим, вимоги про поставку товару лист від 14.08.2024 не містить;
- враховуючи встановлений факт укладання між сторонами договору поставки в спрощений спосіб, а також враховуючи те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, наявність між сторонами чинного договору поставки виключає застосування до відносин сторін ст. 1212 ЦК України, тобто позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.
Фізична-особа підприємець Маленко Олександр Васильович, не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/250/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, покласти на відповідача.
В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на таке:
- посилання та цитування судом першої інстанції ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України в наведеній ним редакції є хибним, оскільки процитована судом першої інстанції ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, ані на момент виникнення спірних правовідносин, ані на сьогоднішній день не була та не є чинною;
- між позивачем та відповідачем не укладався договір поставки у письмовій формі, зокрема, і у спрощений спосіб шляхом обміну документами, оскільки у матеріалах цієї справи відсутні докази узгодження між позивачем та відповідачем всіх істотних умов договору поставки (предмет, ціна товару та строки його передачі/поставки);
- як вбачається з доданих до позовної заяви доказів (платіжного доручення №16 від 04.08.2021), між сторонами були погоджені лише предмет договору поставки та ціна такого товару, строки поставки товару сторонами погоджено не було, тому відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору поставки, а отже такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів ч. 1 ст. 638 ЦК та ч. 2 ст. 180 ГК, відповідно, отримані відповідачем від позивача грошові кошти у розмірі 190 000,00 грн підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів ст. 1212 ЦК України, відтак, позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2025 у справі №922/250/25 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тихий П.В., суддя Шутенко І.А., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, витребувано із суду першої інстанції матеріали даної справи, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - не пізніше 15 днів з моменту вручення вказаної ухвали. З урахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надійшло.
З матеріалів справи вбачається, що сторони належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження та розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від учасників справи до суду не надходило.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила таке.
Як зазначає позивач, в кінці червня та на початку серпня 2021 року між фізичною особою- підприємцем Маленком О.В. та ТОВ “Централмед» були проведені перемовини, в результаті яких досягнуто домовленостей про придбання позивачем у відповідача медичних рукавичок (надалі - товар).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи та викладених в апеляційній скарзі пояснень позивача, договір щодо придбання позивачем у відповідача медичних рукавичок між сторонами у вигляді єдиного документа не укладався.
04.08.2021 позивач перерахував відповідачу на його банківський рахунок № НОМЕР_2 у АТ “КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в місті Київ грошові кошти за товар у розмірі 190 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16 від 04.08.2021 (а.с.19), з якого вбачається, що призначенням платежу є оплата рахунку №977 від 02.08.2021. Разом з цим, позивач зазначає, що рахунок №977 від 02.08.2021 було втрачено, і він не зберігся.
Однак, за твердженням позивача, відповідач не поставив йому товар на вказану суму, а також не повернув кошти в розмірі 190 000,00 грн.
15.08.2024 позивач засобами поштового зв'язку АТ “Укрпошта» надіслав відповідачу цінним листом з описом вкладення вимогу про повернення коштів від 14.08.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з оголошеною цінністю, а також накладною АТ “Укрпошта» №0223212546630 від 15.08.2024 (а.с.20 зворотня сторона). У вказаній вимозі позивач вимагав повернути перераховані кошти у розмірі 190 000,00 грн. протягом 7 днів з дня пред'явлення вказаної вимоги. Вимога повернута позивачу у зв'язку із “закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту АТ “Укрпошта» від 06.01.2025 (а.с.21).
За таких обставин, вважаючи свої права порушеними, ФОП Маленко О.В. звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою, в якій просив суд стягнути з ТОВ “Централмед» 190 000,00 грн безпідставно набутих коштів в порядку ст.1212 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/250/25 в позові відмовлено повністю - з наведених вище підстав.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та викладеним в апеляційній скарзі доводам позивача, у відповідності до ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша та друга статті 202 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійсно послався на ч.1 ст.181 ГК України у редакції, яка втратила чинність, зазначивши, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що втрата чинності зазначеною редакцією ч.1 ст.181 ГК України не означає, що договір не може бути укладено у спрощений спосіб, оскільки такий спосіб передбачено іншими нормами чинного законодавства.
Так, відповідно до частини другої статті 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (стаття 207 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Отже, за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, зокрема договори поставки, купівлі-продажу у письмовій формі як шляхом складення єдиного документу за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі рахунків, видаткових накладних, які в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема, обов'язку щодо здійснення розрахунків за товар.
Апелянт стверджує про відсутність доказів узгодження між позивачем та відповідачем всіх істотних умов договору поставки (предмет, ціна товару та строки його передачі/поставки, вказуючи, що, як вбачається з доданих до позовної заяви доказів (платіжного доручення №16 від 04.08.2021), між сторонами були погоджені лише предмет договору поставки та ціна такого товару, тоді як строки поставки товару сторонами погоджені не були.
Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає, що вони є недоведеними, а саме, позивач не надав доказів на підтвердження того, що рахунок №977 від 02.08.2021, на підставі якого було сплачено відповідачеві спірну суму, не містив відомостей про строк поставки.
Як було встановлено місцевим господарським судом, позивач не надав зазначеного рахунку до матеріалів справи, пославшись на його втрату - тоді як у відповідності до ч.1 ст.218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
На думку заявника скарги, договір про придбання позивачем у відповідача товару є неукладеним (таким, що не відбувся). Проте, як зазначав сам позивач в суді першої та апеляційної інстанції, ФОП Маленко О.В. перерахував 190 000,00 грн ТОВ “Централмед» на підставі рахунку, виставленого вказаним товариством, тобто виконав свій обов'язок як покупця щодо сплати зазначеної суми.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково. Зокрема, така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), де зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (така правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №917/1951/19, від 29.05.2024 у справі №910/6103/23, від 11.02.2025 у справі № 914/3208/23 тощо).
Тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу (поставки) у спрощений спосіб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Отже, положення статті 663 Цивільного кодексу України у сукупності з нормами статті 530 Цивільного кодексу України урегульовують питання визначення строку передачі товару продавцем покупцю у випадку, якщо цей строк не встановлений договором купівлі-продажу (відсутня домовленість сторін щодо строку передачі товару) або якщо визначити цей строк за умовами договору неможливо. У таких випадках цей строк визначається відповідно до положень іншої норми - статті 530 Цивільного кодексу України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 у справі №915/1818/23, зазначивши, що системний аналіз пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509, частини першої статті 665 та частин другої та третьої статті 693 Цивільного кодексу України з урахуванням положень статей 530, 663 цього кодексу свідчить про те, що у разі, якщо строк передачі товару не встановлений договором купівлі-продажу чи визначити цей строк за умовами договору неможливо і строк визначається згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України, то у такому випадку покупець набуває право на відмову від договору купівлі-продажу згідно з частиною першою статті 665 Цивільного кодексу України та / або право вимагати повернення суми попередньої оплати товару в порядку частини другої статті 693 Цивільного кодексу України лише після (1) пред'явлення ним (покупцем) продавцю вимоги про передачу товару в порядку статті 530 цього кодексу та отримання від продавця відмови передати проданий товар або (2) після отримання відмови продавця передати товар, зробленої до пред'явлення покупцем вимоги передати йому товар.
Разом з тим, як встановлено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні у даній справі №922/250/25, доказів звернення покупця до продавця з вимогою поставити товар матеріали справи не містять; відповідно до вимоги позивача від 14.08.2024, яку надіслано ним через 3 роки після перерахування коштів відповідачу, позивач зазначав, що станом на дату написання цієї вимоги кошти відповідачем не повернуті, при цьому вимоги про поставку товару лист від 14.08.2024 не містить. У матеріалах справи також відсутні докази, що свідчили б про відмову відповідача поставити товар.
Апелянт наполягає на застосуванні до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України об'єктом кондикції є не лише майно, а й грошові кошти, що безпідставно утримані чи набуті.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому виникнення певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Системний аналіз статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
За загальним правилом договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів статті 1212 ЦК України. Аналогічні висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 25.03.2025 у справі №902/521/24.
У постанові від 07.03.2023 у справі №910/14109/21 Верховний Суд зазначив, що посилання скаржника на незастосування статті 1212 ЦК України визнаються необґрунтованими з огляду на те, що суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами виникли договірні правовідносини у спрощений спосіб, Товариство здійснювало оплату в межах цих відносин (наведені платіжні доручення містять вказівку на виставлені Підприємством рахунки). Тобто, за висновком суду касаційної інстанції, наявність у платіжному дорученні посилання на рахунок, виставлений контрагентом, свідчить про існування між сторонами договірних відносин.
За таких обставин, враховуючи, що, як встановлено місцевим господарським судом у даній справі №922/250/25 та не спростовано апелянтом, із матеріалів справи вбачається наявність між сторонами договірних відносин (а саме, позивач сплатив кошти відповідачеві згідно з отриманим від нього рахунком на оплату товару), колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що відповідні обставини виключають застосування до відносин сторін ст.1212 ЦК України, тобто позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права - що зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, і що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної-особи підприємця Маленка Олександра Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2025 у справі №922/250/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов
Суддя І.А. Шутенко