ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 червня 2025 року Справа № 903/704/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Крейбух О.Г. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
позивача: Гайдашука В. М., адвоката, ордер серія АС №1098624
відповідача : не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Івчика Павла Олександровича на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 19.03.25р. суддею Бідюк С. В. о 11:21 у м.Луцьку, повний текст складено 31.03.25р. у справі №903/704/24
за позовом фізичної особи - підприємця Івчика Павла Олександровича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод» про стягнення 416041,42 грн
05.08.2024 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна фізичної особи-підприємця Івчика Павла Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод» про стягнення 416 041,42 грн, з яких: 288580,78 грн основного боргу, 102 853,12 грн інфляційних втрат, 24607,52 грн 3% річних та судових витрат по справі, з яких: 15200 грн витрат на правничу допомогу, 6242,62 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.01.2020 між ФОП Івчиком П.О. та ТОВ “Дубечненський керамічний завод» укладено договір поставки, на виконання якого позивачем в період з 16.03.2021 по 11.04.2011 поставлено відповідачу товар на загальну суму 323 230,78 грн, кількість, асортимент та ціна якого зазначено в накладних і рахунках на товар. Вказує, що відповідачем на виконання своїх зобов'язань по договору було передано позивачу продукцію на загальну суму 34 650,00 грн, що підтверджується накладними. Таким чином, відповідач не доплатив позивачу 288 580,78 грн, що складає суму основного боргу, що стверджує підписаним сторонами актом звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.2021 по 22.09.2022. У зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання нарахував на суму боргу 102853,12 грн інфляційних втрат, 24607,52 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.03.2025 у справі №903/704/24 відмовлено у задоволенні позову фізичної особи - підприємця Івчика Павла Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод» про стягнення 416041,42 грн.
Суд першої інстанції, врахувавши докази надані сторонами, висновок експертизи у справі, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заборгованість відповідача перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі, а тому у даному випадку більш вірогідними є докази, надані відповідачем щодо відсутності реального здійснення постачання товару позивачем.
Не погодившись із винесеним рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду Волинської області від 19 березня 2025 року у справі №903/704/24 за позовом фізичної особи-підприємця Івчика Павла Олександровича до товариства з обмеженою відповідальністю "Дубечненський керамічний завод" про стягнення всього 416041,42грн скасувати повністю і ухвалити нове рішення за яким позов задовольнити повністю.
Вважає, що рішення є незаконним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права, суд неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, надав неправильну оцінку доказам, які підтверджують ту чи іншу обставину у справі.
Звертає увагу, що з наявного в справі висновку експерта від 31.01.2025 не встановлено однозначно , що підпис на договорі та акті звіряння не належить керівнику підприємства - Іванішину Леонтію Яковичу. Вказано лише про ймовірність , що підпис на зворотньому боці договору поставки від 02.01.2020 року та з лицьового боку акта звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.2021-22.09.2022 року виконано не Іванішиним Леонтієм Володимировичем.
З приводу висновку про те, що відбиток круглої печатки «Товариство з обмеженою відповідальністю * №3 ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 *Україна* Волинська обл., Старовижівський р-н, с.Дубечне», зворотнього боку договору поставки від 02.01.2020 та відбиток круглої печатки «Товариство з обмеженою відповідальністю * №3 ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 *Україна* Волинська обл., Старовижівський р-н, с.Дубечне» з лицьового боку акта звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.2021-22.09.2022 нанесені не печаткою «Товариство з обмеженою відповідальністю *ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 *Україна* Волинська обл., Старовижівський р-н, с.Дубечне», однак на думку скаржника, відповідач надав експерту зовсім іншу печатку для проведення експертизи. А саме печатку з відбитком: «Товариство з обмеженою відповідальністю *ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 *Україна * Волинська обл., Старовижівський р-н, с.Дубечне».
Зауважує, що станом на момент виникнення договірних відносин підприємство не позбавлено було можливості користуватися декількома печатками та користувалось печаткою з додатковим номером -3.
Відповідачем не було надано спростування доводів позивача, що кругла печатка підприємства з відбитком «Товариство з обмеженою відповідальністю * №3 ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 *Україна * Волинська обл.. Старовижівський р-н, с.Дубечне» не використовувалась у роботі товариства.
Суд дійшов неправильного висновку щодо відсутності доказів часткового виконання зазначеного договору з боку відповідача, що свідчить про схвалення домовленості сторін, передбаченої договором.
Проте, назва, кількість та ціна даного товару вказані в акті звіряння взаємних розрахунків за період 20.01.2021 по 22.09.2022 , що був підписаний сторонами.
Передача по взаємозаліку товару на певну суму - може означати також, відповідно до частини 2 ст. 241 Цивільного кодексу України, про наступне схвалення правочину особою, яку представляють. Дане схвалення створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Поза увагою суду залишилась обставина уникнення відповідачем досудового врегулювання спору.
З метою досудового врегулювання спору позивачем неодноразово були направлені відповідачу претензії про оплату заборгованості. А саме : Претензія № 12 від 26.07.2022 року на суму 288580,00 грн; Претензія № 12 від 22.09.2022 на суму 288580,78 грн; Претензія № 12 від 01.06.2024 на суму 288580,00 грн. Відповіді на вказані претензії позивач не одержав.
Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.
В судове засідання відповідач не з'явився про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений заздалегідь та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, а тому, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.
Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
02.01.2020 між ФОП Івчиком П.О. (постачальником) та замовником, в особі начальника ТзОВ “Дубечненський керамічний завод», що діє на підставі Статуту укладено договір поставки (далі - Договір).
За умовами Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника товар, відповідно до еталонів-зразків, затверджених замовником (п. 1.1). Замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором (п.1.2). Ціна, кількість, асортимент, терміни поставки товару погоджуються сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною Договору (п. 1.3).
Відповідно до п. 3.1, п.3.2, п.3.3 Договору постачальник поставляє виготовлений товар в терміни, зазначені в додатках до цього договору. Датою поставки є дата отримання замовником товару на складі замовника згідно з актом про прийняття-передавання, підписаним сторонами. Поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника за його рахунок.
На підставі рахунка на оплату замовник проводить оплату протягом 10 банківських днів з дня його підписання. Оплата проводиться в національній валюті України (п. 5.1, п.5.2 Договору).
Передання-прийняття товару здійснюється в пункті поставки, зазначеному в п.3.4 цього Договору (п.6.1 Договору).
Пунктом 6.3 Договору визначено, що прийняття-передавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно із затвердженими еталонами-зразками.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2021. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за один місяць до закінчення його дії, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені цим договором (п. 12.1, п.12.2 Договору).
Договір зі сторони “Замовника» містить підпис без зазначення посади та імені уповноваженої особи, та відтиск печатки ТзОВ “Дубечненський керамічний завод», зі сторони “Виконавця» підпис ОСОБА_1 з відтиском його печатки.
На підтвердження виконання умов Договору позивачем долучені рахунки та накладні на товар :
1) рахунок № 24 та накладна №24 від 31.03.2022 на суму 4832,00 грн;
2) рахунок № 22 та накладна №22 від 22.03.2022 на суму 1915,00 грн;
3) рахунок № 15 та накладна №15 від 22.03.2022 на суму 1915,00 грн;
4) рахунок № 16 та накладна №16 від 16.02.2022 на суму 8615,00 грн;
5) рахунок № 13 та накладна №13 від 14.02.2022 на суму 2692,00 грн;
6) рахунок № 12 та накладна №12 від 12.02.2022 на суму 8600,00 грн;
7) рахунок № 11 та накладна №11 від 11.02.2022 на суму 5069,00 грн;
8) рахунок № 10 та накладна №10 від 08.02.2022 на суму 3145,00 грн;
9) рахунок № 9 та накладна №9 від 07.02.2022 на суму 613,00 грн;
10) рахунок № 8 та накладна № 8 від 04.02.2022 на суму 630,00 грн;
11) рахунок № 6 та накладна № 6 від 28.01.2022 на суму 2000,00 грн;
12) рахунок № 4 та накладна № 4 від 27.01.2022 на суму 2174,00 грн;
13) рахунок № 5 та накладна № 5 від 26.01.2022 на суму 4500,00 грн;
14) рахунок № 7 та накладна № 7 від 26.01.2022 на суму 2888,00 грн;
15) рахунок № 3 та накладна № 3 від 24.01.2022 на суму 120,00 грн;
16) рахунок № 1 та накладна № 1 від 24.01.2022 на суму 2300,00 грн;
17) рахунок № 2 та накладна № 2 від 24.01.2022 на суму 2000,00 грн;
18) рахунок № 49 та накладна № 49 від 07.10.2021 суму 2149,00 грн;
19) рахунок № 48 та накладна № 48 від 04.10.2021 на суму 138,00 грн;
20) рахунок № 47 та накладна № 47 від 09.09.2021 на суму 9505,80 грн;
21) рахунок № 46 та накладна № 46 від 03.09.2021 на суму 9030,60 грн;
22) рахунок № 45 та накладна № 45 від 02.09.2021 на суму 21474,50 грн в 2-х екз.;
23) рахунок № 42 та накладна № 42 від 30.08.2021 на суму 7940,00 грн;
24) рахунок № 41 та накладна № 41 від 30.08.2021 на суму 3460,00 грн в 2-х екз.;
25) рахунок № 40 та накладна № 42 від 26.08.2021 на суму 3191,50 грн;
26) рахунок № 39 та накладна № 39 від 17.08.2021 на суму 5700,00 грн;
27) рахунок № 38 та накладна № 38 від 12.08.2021 на суму 1934,00 грн;
28) рахунок № 98 та накладна № 98 від 01.08.2021 на суму 68 484,78 грн;
29) рахунок № 36 та накладна № 36 від 27.07.2021 на суму 9353,00 грн в 2-екз.;
30) рахунок № 33 та накладна № 33 від 23.07.2021 на суму 7796,00 грн;
31) рахунок № 30 та накладна № 30 від 20.07.2021 на суму 3420,00 грн;
32) рахунок № 22 та накладна № 22 від 20.07.2021 на суму 4001,50 грн;
33) рахунок № 21 та накладна № 21 від 30.06.2021 на суму 4257,00 грн;
34) рахунок № 20 та накладна № 20 від 28.06.2021 на суму 2347,50 грн;
35) рахунок № 19 та накладна № 19 від 25.06.2021 на суму 4130,00 грн;
36) рахунок № 18 та накладна № 18 від 17.06.2021 на суму 1511,00 грн;
37) рахунок № 17 та накладна № 17 від 15.06.2021 на суму 3611,00 грн;
38) рахунок № 16 та накладна № 16 від 09.06.2021 на суму 1620,00 грн;
39) рахунок № 15 та накладна № 15 від 02.06.2021 на суму 4514,00 грн;
40) рахунок № 98 та накладна № 98 від 20.01.2022 на суму 920,00 грн;
41) рахунок № 92 та накладна № 92 від 03.01.2022 на суму 130,00 грн;
42) рахунок № 81 та накладна № 81 від 13.12.2021 на суму 1997,00 грн;
43) рахунок № 75 та накладна № 75 від 06.12.2021 на суму 1420,70 грн;
44) рахунок № 65 та накладна № 65 від 23.11.2021 на суму 594,00 грн;
45) рахунок № 64 та накладна № 64 від 20.11.2021 на суму 20 475,00 грн;
46) рахунок № 63 та накладна № 63 від 19.11.2021 на суму 6545,00 грн;
47) рахунок № 62 та накладна № 62 від 16.11.2021 на суму 2140,00 грн;
48) рахунок № 60 та накладна № 60 від 12.11.2021 на суму 722,00 грн;
49) рахунок № 59 та накладна № 59 від 09.11.2021 на суму 4343,00 грн в 2-х екз.;
50) рахунок № 58 та накладна № 58 від 04.11.2021 на суму 179,00 грн;
51) рахунок № 56 та накладна № 56 від 27.10.2021 на суму 4131,50 грн;
52) рахунок № 54 та накладна № 54 від 26.10.2021 на суму 7101,00 грн;
53) рахунок № 53 та накладна № 53 від 20.10.2021 на суму 5086,00 грн;
54) рахунок № 52 та накладна № 52 від 15.10.2021 на суму 2335,00 грн;
55) рахунок № 51 та накладна № 51 від 12.10.2021 на суму 1690,00 грн;
56) рахунок № 50 та накладна № 50 від 11.10.2021 на суму 2833,00 грн;
57) рахунок № 14 та накладна № 14 від 28.05.2021 на суму 590,00 грн;
58) рахунок № 13 та накладна № 13 від 20.05.2021 на суму 979,00 грн;
59) рахунок № 12 та накладна № 12 від 11.05.2021 на суму 3223,40 грн;
60) рахунок № 11 та накладна № 11 від 28.04.2021 на суму 717,00 грн;
61) рахунок № 10 та накладна № 10 від 28.04.2021 на суму 624,00 грн;
62) рахунок № 9 та накладна № 9 від 23.04.2021 на суму 1550,00 грн;
63) рахунок № 8 та накладна № 8 від 22.04.2021 на суму 346,00 грн;
64) рахунок № 7 та накладна № 7 від 09.04.2021 на суму 879,00 грн;
65) рахунок № 6 та накладна № 6 від 06.04.2021 на суму 3526,00 грн;
66) рахунок № 5 та накладна № 5 від 02.04.2021 на суму 983,00 грн;
67) рахунок № 4 та накладна № 4 від 01.04.2021 на суму 904,00 грн;
68) рахунок № 3 та накладна № 3 від 24.03.2021 на суму 1123,00 грн;
69) рахунок № 2 та накладна № 2 від 23.03.2021 на суму 600,00 грн;
70) рахунок № 1 та накладна № 1 від 05.03.2021 на суму 470,00 грн.
Всі вищеперераховані рахунки містять підпис ОСОБА_1 з відтиском його печатки, а накладні, які виписані на ім'я ТзОВ “ДКЗ», містять підпис ФОП Івчика П.О. з проставленням його печатки та підпис гол. бухгалтера, що прийняв товар без зазначення його прізвища.
На підтвердження часткової оплати товару відповідачем шляхом взаємозаліку за Договором позивач долучив накладну №53 від 21.01.2022 про відпуск Івчику П.О. від ТзОВ “ДКЗ» товару (цегли, піддони) на суму 19500 грн та накладну №420 від 19.09.2021 про відпуск Івчику П.О. від ПП “Захід» цегли в кількості 5400 без зазначення ціни.
Із наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.22 - 22.09.22 між ФОП Івчиком та ТзОВ “ДКЗ» слідує, що борг станом на 22.09.22 становить 288 580,78 грн .
Зазначений акт звіряння містить підпис ОСОБА_1 з відтиском його печатки, а зі сторони ТзОВ “ДКЗ» - підпис без зазначення посади та імені уповноваженої особи, та відтиск печатки ТзОВ “Дубечненський керамічний завод».
Позивачем долучені претензії № 12 від 26.07.2022 та №12 від 22.09.2022 про необхідність сплати відповідачем заборгованості в сумі 288 580,78 грн за поставлений товар.
У претензії від 01.06.2024, яка направлена ТОВ “Дубечненський керамічний завод» з описом вкладення, ФОП Івчик П.О. вказує про існування боргу в сумі 288 580,78 грн за договором поставки від 02.01.2020, який визнався директором про що був підписаний акт звіряння.
Вимоги претензії відповідачем не виконані.
Із статуту ТОВ “Дубечненський керамічний завод» від 01.11.2018 слідує, що у товаристві створюється одноособовий виконавчий орган - директор, який здійснює управління поточною діяльністю товариства, зокрема: вчиняє від імені товариства будь-які правочини, у тому числі видає будь-які довіреності, укладає будь-які договори (купівлі-продажу, поставки, про надання послуг, про виконання робіт тощо); користується правом підпису фінансових документів товариства (п. п. 29.1. та п. 29.2.). Договір, що укладається з директором товариства, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників (п. 29.8.). Повноваження одноосібного виконавчого органу - директора, можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу або тимчасово виконуючого його обов'язків (п. 29.9.).
Директором ТОВ “Дубечненський керамічний завод» з 02.12.2019 призначений ОСОБА_2 , про що свідчать виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та рішення учасника від 29.11.2019.
Згідно наказу №1 від 02.01.2020 директора ТОВ “Дубечненський керамічний завод», вирішено з 2 січня 2020 року зупинити виробничий процес із звільненням працівників; інженерно-технічному персоналу провести роботи по консервації заводу.
Директор ТОВ “Дубечненський керамічний завод Іванішин Л.В. відповідно до наказу №2 від 09.01.2020 відбув у відпустку без збереження заробітної плати з 9 січня 2020 року на термін до відновлення роботи виробничого процесу, виконання обов'язків директора залишив за собою; наказу №1 від 04.01.2021 відбув у відпустку без збереження заробітної плати з 4 січня 2021 року на термін до відновлення роботи виробничого процесу, виконання обов'язків директора залишив за собою; наказу №1 від 03.01.2022 відбув у відпустку без збереження заробітної плати з 3 січня 2022 року на термін до відновлення роботи виробничого процесу, виконання обов'язків директора залишив за собою.
Із фінансової звітності малого підприємства станом на 31 грудня 2020 року вбачається, що поточні зобов'язання товариства на кінець звітного періоду становили 25 млн 980 тис. грн, а чистий прибуток за звітний період - 1 млн 57 тис. грн.
17.10.2022 ОСОБА_2 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17.10.2022.
Станом на 23.09.2024 згідно відповіді №801492 директором ТОВ “Дубечненський керамічний завод значиться Іванішин Л.В.. Іншого керівника, за словами представниці відповідача, дотепер не обрали.
Докази призначення нового директора або тимчасово виконуючого його обов'язків в матеріалах справи відсутні.
За клопотанням відповідача ухвалою суду від 05.11.2024 призначено комплексну почеркознавчу та технічну експертизу документів, на вирішення якої були поставлені такі питання:
1) Чи виконаний підпис в договорі поставки від 02.01.2020 та акті звірки взаєморозрахунків за період з 20.01.2021 по 22.09.2022 директором Іванішиним Леонтієм Володимировичем?
2) Чи нанесений відтиск печатки від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод» в договорі поставки від 02.01.2020 та акті звірки взаєморозрахунків за період з 20.01.2021 по 22.09.2022 печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод»?
На вказані питання Висновок експерта №КСЕ-19/103-24/15563 від 31.01.2025 Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України містить наступні відповіді:
1.Підписи від імені ОСОБА_2 у графі “ЗАМОВНИК» зворотного боку Договору поставки від 02.01.2020 та у графі “ТзОВ» ДКЗ» лицьового боку Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.21-22.09.22 - ймовірно виконані не Іванішиним Леонтієм Володимировичем, а іншою особою. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося за можливе, по причині вказаній в досліджувальній частині висновку експерта (с. 10).
2.Відбиток круглої печатки “Товариство з обмеженою відповідальністю * №3 ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 * УКРАЇНА * Волинська обл., Старовижівський р-н, с. Дубечне» у графі “ЗАМОВНИК» зворотного боку Договору поставки від 02.01.2020 та відбиток круглої печатки “Товариство з обмеженою відповідальністю * №3 ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 * УКРАЇНА * Волинська обл., Старовижівський р-н, с. Дубечне» у графі “ТзОВ» ДКЗ» лицьового боку Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.21-22.09.22 - нанесені не печаткою “Товариство з обмеженою відповідальністю * ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933 * УКРАЇНА * Волинська обл., Старовижівський р-н, с. Дубечне», вільні зразки відбитків якої надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Як убачається із матеріалів справи, на обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не оплатив товар на загальну суму 288 580,78 грн, який отримав на підставі договору поставки від 02.01.2020, виставлених рахунках та накладних. У зв'язку з порушенням строку оплати товару позивач заявив до стягнення з відповідача 102 853,12 грн інфляційних втрат та 24 607,52 грн 3 % річних.
Отже, обставинами, які підлягають встановленню у цій справі є наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором поставки, а також інфляційних, 3% річних за порушення виконання зобов'язання.
Ухвалою суду від 05.11.2024 призначено комплексну почеркознавчу та технічну експертизу документів, на вирішення якої були поставлені такі питання:
1) Чи виконаний підпис в договорі поставки від 02.01.2020 та акті звірки взаєморозрахунків за період з 20.01.2021 по 22.09.2022 директором Іванішиним Леонтієм Володимировичем?
2) Чи нанесений відтиск печатки від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод» в договорі поставки від 02.01.2020 та акті звірки взаєморозрахунків за період з 20.01.2021 по 22.09.2022 печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дубечненський керамічний завод»?
Відповідно до висновку експерта №КСЕ-19/103-24/15563, складеного 31.01.2025 підписи від імені ОСОБА_2 у графі “ЗАМОВНИК» зворотного боку Договору поставки від 02.01.2020 та у графі “ТзОВ» ДКЗ» лицьового боку Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.21-22.09.22 - ймовірно виконані не Іванішиним Леонтієм Володимировичем, а іншою особою. Вирішити питання в категоричній формі не виявилося за можливе, по причині вказаній в досліджуваній частині висновку експерта (с. 10).
Експерт вказує, що “установлені розбіжні ознаки підписів суттєві, утворюють сукупність достатню лише для ймовірного висновку. Виявити більшу кількість розбіжних ознак та вирішити запитання в категоричній формі не виявилося можливим у зв'язку з обмеженим обсягом графічного матеріалу, простою будовою досліджуваних підписів та зразків, недостатністю розбіжних ознак для заперечення тотожності виконавця в категоричній формі. Збіжні ж ознаки (загальні та окремі) скоріше за все пояснюється наслідуванням підпису Іванішина Л.В. та на негативний висновок експерта не впливають» .
Що стосується відбитку печатки в Договорі поставки від 02.01.2020 та у графі “ТзОВ» ДКЗ» лицьового боку Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.21-22.09.22, експертом встановлено, що відбитки, які там містяться нанесені не печаткою “Товариство з обмеженою відповідальністю *ДУБЕЧНЕНСЬКИЙ КЕРАМІЧНИЙ ЗАВОД» 37751933* УКРАЇНА* Волинська обл., Старовижівський р-н, с. Дубечне», вільні зразки відбитків якої надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу.
Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
З огляду на викладене, на переконання суду апеляційної інстанції судом першої інстанції було правомірно прийнято до уваги у даній справі висновок експерта №КСЕ-19/103-24/15563 від 31.01.2025, як належний доказ по справі, оскільки такий висновок оцінюється господарським судом у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України. При цьому, слід зазначити, що даний висновок експерта не підтверджує та не спростовує доводи відповідача щодо вчинення підпису іншою особою, відмінною від ОСОБА_2 . Разом з тим, експерт також не підтвердив і того факту, що підпис однозначно належить йому.
У той же час слід звернути увагу, що у договорі поставки у вступній його частині не зазначено прізвища посадової особи, яка його уклала від імені товариства, та й в реквізитах договору зі сторони “Замовника» міститься лише підпис без зазначення посади та імені уповноваженої особи на його підписання.
Матеріали справи не містять доказів про уповноваження директором ОСОБА_2 на укладення договорів від імені товариства іншими особами.
Також з огляду на встановлення експертом факту неналежності відповідачу відбитку печатки у договорі та акті звіряння, позивачем не надано суду доказів того, що така печатка могла належати відповідачу та використовуватися ним у господарських операціях.
Таким чином, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Тобто вона може бути відповідним доказом для ідентифікації особи. При цьому доводи скаржника про те, що відповідача не було позбавлено можливості користуватися декількома печатками та факт користування відповідачем печаткою з додатковим номером -3 є позицією позивача не доведеною будь - якими доказами про наявність у відповідача декількох печаток та використання їх в своїй господарській діяльності.
Отже, з урахуванням висновку експерта про те, що відтиски печатки ТОВ "Дубечненський керамічний завод" на поданих позивачем документах (договорі та акті звіряння) не належать відтиску дійсної печатки відповідача, та наданих доказів в їх сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що достеменно ідентифікувати посадову особу, яка від імені ТОВ "Дубечненський керамічний завод" підписала ці документи, є неможливим.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що поданий позивачем акт звіряння взаємних розрахунків за період з 20.01.21-22.09.22 сам по собі не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом; акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13, 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 23.09.2021 у справі №910/866/20.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Отже, позивач в обґрунтування здійснення поставки товарів відповідачу також посилається на рахунки та накладні, складені за період з 05.03.2021 по 31.03.2022, з приводу яких суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частиною першою та другою статті 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи (ч.8 зазначеної статті).
Відповідно до пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів викладені у пункті 2.3. Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), дату складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посаду і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У пункті 2.3. Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.4. Положення).
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, й, зокрема, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
Як убачається із наданих позивачем накладних, то вони мають істотні недоліки, оскільки з боку відповідача підписані особою, прізвище, ім'я та по батькові якої не вказані, а також не вказано відомості про документ, згідно з яким таку особу уповноважено на прийняття товару, підпис особи не скріплений печаткою товариства, що позбавляє суд можливості ідентифікувати особу, яка підписала такі накладні від імені ТОВ “Дубечненський керамічний завод». При цьому, в усіх накладних, не вказано реквізитів договору, на підставі якого складались відповідні документи.
Що стосується наданих позивачем рахунків, виставлений на ім'я ТзОВ “ДКЗ», то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за договором, тобто, носить інформаційний характер.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19.
Разом з тим, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам під час розгляду справ належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Суд звертає увагу, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/55/23, від 30.04.2024 у справі № 910/5729/21, від 11.07.2023 у справі № 905/1223/21, від 11.01.2022 у справі № 927/738/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
Крім того, відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 922/1139/24, від 10.07.2024 у справі № 906/1108/23, від 30.11.2023 у справі № 910/9557/20, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.
Із урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду даної справи визначальним є встановлення дійсності здійснення господарської операції.
За умовами Договору від 02.01.2020 постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника товар, відповідно до еталонів-зразків, затверджених замовником (п. 1.1).
Ціна, кількість, асортимент, терміни поставки товару погоджуються сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною Договору (п. 1.3).
Відповідно до п. 3.1 Договору постачальник поставляє виготовлений товар в терміни, зазначені в додатках до цього договору.
Датою поставки є дата отримання замовником товару на складі замовника згідно з актом про прийняття-передавання, підписаним сторонами (п.3.2).
Пунктом 6.3 Договору визначено, що прийняття-передавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно із затвердженими еталонами-зразками.
У матеріалах справи відсутні докази виконання зазначеного Договору, а саме: здійснення відповідачем замовлення на придбання товару, а також відсутні товарно-транспортні накладні та акти прийняття-передавання товару, підписані сторонами.
Згідно із п. 3.3. Договору поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника за його рахунок.
За умовами п.6.1 Договору передання-прийняття товару здійснюється в пункті поставки, зазначеному в п.3.4 цього Договору.
У той же час у п. 3.4. договору адреса прийняття товару замовником не вказана.
Позивачем не надано доказів, які б достеменно свідчили про обставини фактичної поставки товару та його отримання відповідачем, зокрема, але не виключно, заяви свідків, фото та /або відео фіксація тощо.
Разом з тим з колегія суддів зазначає, що вказаний позивачем у накладних товар, відповідачем оплачений не був, будь-яких доказів оплати вартості поставленого товару за вказаними договором та накладними матеріали справи не містять.
Посилання позивача щодо часткового виконання відповідачем взаємозаліком договору поставки судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, адже надані на підтвердження такого розрахунку накладна №420 від 19.09.2021 про отримання Івчиком П.О. цегли в кількості 5400, складена іншою юридичною особою - ПП “Захід», а в накладній № 53 від 21.01.2022 про відпуск Івчику П.О. від ТзОВ “ДКЗ» товару на суму 19500 грн - не вказано договору, на підставі якого був складений цей документ, що унеможливлює встановлення приналежності цих накладних до спірних правовідносин та узгодження сторонами розрахунку у формі взаємозаліку.
При цьому слід врахувати, що ТОВ “Дубечненський керамічний завод» з 2 січня 2020 року зупинило виробничий процес із звільненням працівників, про що свідчить наказ №1 від 02.01.2020, а директор Іванішин Л.В. перебував у відпустці у 2020 році з 09.01.2020, у 2021 році з 04.01.2021 та у 2022 році з 03.01. до 17.10.2022 (до дня смерті) без збереження заробітної плати на термін до відновлення роботи виробничого процесу, на період відпустки виконання обов'язків директора залишав за собою.
Позивач на підтвердження передачі товару за накладними у період з 05.03.2021 по 31.03.2022 директору Іванішину Л.В. чи уповноваженому представнику відповідача (гол.бухгалтеру) доказів не надав. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б, що відповідач видавав довіреність на отримання товару за цими видатковими накладними будь-якій особі.
Як вказано у відзиві відповідача, що з 2020 року підприємство не здійснювало господарських операцій причиною зупинки слугували технічні несправності обладнання заводу, про що свідчить фінансова звітність малого підприємства за 2020.
Суд зазначає, що одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
У постанові від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що: “однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством... Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції».
Позивач не спростував доводів відповідача про відсутність в оспорюваний період ведення податкового обліку товариством, не подав належних доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування, а також не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів, зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача.
У контексті наведеного суд відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З урахуванням поданих сторонами і досліджених судом у процесі розгляду справи доказів, позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами факт передачі відповідачу товару на загальну суму 288 580,78 грн. Тобто, відсутні належним чином оформлені (підписані) відповідно до умов договору первинні документи (відсутність даних, що дають змогу ідентифікувати відповідача та приналежність до договору), які б свідчили про здійснення господарських операцій та підтверджували факт поставки позивачем товару, отримання товару відповідачем чи повноважним його представником, а надані позивачем накладні, за відсутності інших належних та допустимих доказів поставки товару відповідачу за договором поставки від 02.01.2020 (актів прийняття-передавання товару, ТНТ тощо), не свідчать беззаперечно про передачу товару.
Суд апеляційної інстанції, вважає, що у даному випадку більш вірогідними є докази, надані відповідачем щодо відсутності реального здійснення постачання товару позивачем, оскільки доказами, наданими позивачем у цій частині, є лише оформленні з істотними недоліками первинні документи, та не надано доказів наявності реального руху таких товарів.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заборгованість відповідача перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі, колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 102 853,12 грн інфляційних втрат та 24 607,52 грн 3% річних, які є похідними від вимоги про стягнення суми заборгованості.
З приводу доводів скаржника про неврахування претензій про оплату заборгованості надісланих відповідачу для досудового врегулювання спору, то колегія суддів зауважує, що саме по собі надсилання претензії на адресу відповідача та відсутність його реагування на неї є лише способом досудового врегулювання спору, проте жодним чином не свідчить про наявність (підтвердження) та визнання боргу відповідачем.
За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 19.03.2025 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця Івчика Павла Олександровича на рішення господарського суду Волинської області від 19.03.25 у справі №903/704/24 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 19.03.25 у справі №903/704/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
4. Справу № 903/704/24 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "23" червня 2025 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Тимошенко О.М.