ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/95/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання: В.М. Просяник,
за участю представників учасників справи:
ДП «АМПУ» - Ю.А. Неїжпапа
Арбітражний керуючий - Р.І. Клименко
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 (суддя С.І. Райчева, м.Одеса) про забезпечення вимог кредиторів
у справі №916/95/25
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРЕЙД ЛТД»
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ»
про банкрутство,
Коротка історія справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРЕЙД ЛТД» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ», посилаючись на наявність заборгованості останнього у розмірі 26081548,11 грн, яка виникла у зв'язку з невиконанням боржником свого обов'язку з повернення грошових коштів за договором №08/11-24 від 08.11.2024 про надання поворотної фінансової безвідсоткової допомоги та додаткової угоди №1 від 14.11.2024 до вказаного договору.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ»; визнано конкурсні грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРЕЙД ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» у сумі 26081548,11 грн та витрати у сумі 96224, 00 грн, понесені у зв'язку із сплатою судового збору та авансування винагороди арбітражного керуючого; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Клименка Руслана Івановича.
24.03.2025 до господарського суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25 шляхом:
-заборони Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» вчиняти будь-які дії, спрямовані на дострокове розірвання (припинення) дії договору №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), укладеного з боржником, до закінчення процедури розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ»;
-заборони на вчинення будь-яких дій щодо передачі прав та обов'язків за вказаним договором третім особам або укладення інших договорів, які можуть спричинити зміну порядку користування причалами, що є предметом вказаного договору;
-зобов'язання Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» утриматися від будь-яких дій, які можуть призвести до фактичного обмеження доступу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» до причалів, передбачених договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024, у тому числі шляхом обмеження користування інфраструктурою або іншим майном, необхідним для здійснення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ».
В обґрунтування поданої заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» послалось на те, що воно є портовим оператором, господарська діяльність товариства сконцентрована у порту та нерозривно пов'язана з доступом до причалів.
Так, 30.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (портовим оператором) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (адміністрацією) укладено договір №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), відповідно до пункту 1.1. якого адміністрація зобов'язується забезпечити доступ портового оператора до причалу(ів) №3-8 Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - послуга), що перебуває у господарському вiданнi адміністрації, для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов'язується сплатити адміністрації плату за послуги.
Договір укладений 30.01.2024 та за загальними умовами діє до 30.01.2027 (пункт 7.1. договору), проте може бути достроково припинений за ініціативою адміністрації у випадку, якщо розпочата процедура банкрутства чи внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису щодо припинення юридичної особи портового оператора (пункт 7.5.6.2. договору).
Як зазначало Товариство з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ», останнє сумлінно виконує свої зобов'язання та не має жодної заборгованості перед Державним підприємством «Адміністрація морських портів України».
Разом з тим, оскільки умовами договору передбачена можливість адміністрації у односторонньому порядку припинити його дію, існує реальний ризик втрати Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ», як портовим оператором, можливості доступу до причалів за договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024.
На переконання заявника, вказані обставини призведуть до зупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» та матимуть вкрай негативні наслідки як для боржника, так і для кредиторів, оскільки призведуть до втрати джерел доходу, необхідних для погашення заборгованості, та значного зниження вартості активів підприємства, що, в свою чергу, унеможливить ефективне управління майном боржника, зведе до мінімуму перспективи відновлення його платоспроможності та суттєво обмежить можливість задоволення вимог кредиторів. Крім того, припинення операційної діяльності порту спричинить негативні економічні наслідки для суміжних галузей, що може додатково погіршити фінансовий стан боржника та завдати шкоди кредиторам.
Заявник також зазначав, що вжиття вказаних заходів до забезпечення вимог кредиторів у справі жодним чином не порушує жодних прав власника причалів, вказаних у договорі №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024, так як причали не вибувають у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ». Підприємство лише збереже за собою можливість доступу до них та користування в межах звичайної господарської діяльності.
Таким чином, збереження існуючих взаємовідносин сторін договору №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 не порушить ані інтересів сторін договору, ані третіх осіб, у той же час, Товариство з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» переконано, що збереження договору значно підвищить шанси підприємства на відновлення платоспроможності.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25 задоволено та вжито заходи забезпечення позову, про які просив заявник, а саме:
-заборонено Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) вчиняти будь-які дії, спрямовані на дострокове розірвання (припинення) дії договору №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) до закінчення процедури розпорядження майном у справі №916/95/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993), на виконання п.п. 7.5.6.2. договору;
-встановлено заборону на вчинення будь-яких дій щодо передачі прав та обов'язків за договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) третім особам або укладення інших договорів, які можуть спричинити зміну порядку користування причалами, що є предметом договору №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп.Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770), на виконання п.п. 7.5.6.2. договору;
-заборонено Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770) вчиняти будь-які дії, які можуть призвести до фактичного обмеження доступу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993) до причалів, передбачених договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993) та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 14; код ЄДРПОУ 38727770), у тому числі шляхом обмеження користування інфраструктурою або іншим майном, необхідним для здійснення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (65026, м.Одеса, площа Митна, буд. 1/1; код ЄДРПОУ 44999993), на виконання п.п. 7.5.6.2. договору.
Застосовуючи наведені вище заходи забезпечення вимог кредиторів, суд першої інстанції виходив з того, що припущення Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» щодо можливості Адміністрацією у односторонньому порядку розірвати договір №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 є обґрунтованим, оскільки пункт 7.5.6.2. договору містить нечітке визначення поняття «розпочата процедура банкрутства», що може призвести до помилкового застосування пункту договору для дострокового його припинення, при цьому суд врахував, що відкриття провадження у справі про банкрутство та ведення процедури розпорядження майном боржника не є тотожним визнанню боржника банкрутом по значенню і наслідками процедури. Водночас шляхом вжиття вказаних заходів до забезпечення вимог кредиторів у справі буде забезпечено баланс інтересів учасників справи про банкрутство, а саме: збереження боржником можливості проведення господарської діяльності, отримання прибутку та можливості погашення вимог кредиторів, що відповідає завданням процедури розпорядження майна у справі про банкрутство, та, водночас, отримання Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» доходу у вигляді оплати боржником послуг за договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції про забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про забезпечення вимог кредиторів.
В апеляційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи порушення своїх прав вжитими заходами забезпечення вимог кредиторів, зазначив, що, укладаючи договір, сторони погодили всі його умови та наслідки реалізації наданих ним прав та обов'язків, в тому числі і щодо підстав його розірвання, що є проявом свободи укладення договору. Разом із цим, вжитими ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі № 916/95/25 заходами забезпечення вимог кредиторів неправомірно обмежено узгоджене сторонами договору право Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» щодо його розірвання без жодних фактичних та правових підстав. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції, з огляду на її мотивувальну та резолютивну частини, прямо зачіпає права та інтереси скаржника, оскільки суд вирішив питання про заборону Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» вчиняти будь-які дії, направлені на реалізацію передбаченого умовами договору права щодо його розірвання.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
-вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення вимог кредиторів не належать до переліку спеціальних заходів забезпечення вимог кредиторів, адресовані не спеціально визначеним суб'єктам та ініційовані не особою, якій таке право надано, а тому не узгоджуються та не відповідають положенням статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства;
-судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі неправомірно та безпідставно прийнято до уваги припущення Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про те, що договір не містить чіткого поняття «розпочата процедура банкрутства»; з огляду на системне тлумачення норм Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що процедура банкрутства починається з відкриття провадження у справі про банкрутство та може складатись із судових процедур у справі про банкрутство, зокрема процедури розпорядженням майном боржника; при цьому пункт 7.5.6.2. договору не містить умов щодо визнання сторони договору банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, таке трактування судом умов договору є втручанням суду у свободу сторін щодо укладення договору та вільного волевиявлення щодо погодження на свій розсуд його умов;
-судом грубо проігноровано відсутність будь-яких доказів, що підтверджували б необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення вимог кредиторів;
-ухвала суду першої інстанції істотно порушує баланс прав та інтересів сторін, оскільки застосований судом першої інстанції захід забезпечення вимог кредиторів у вигляді обмеження реалізації права на розірвання договору прямо суперечить засаді свободи договору, адже позбавляє сторону можливості у передбаченому договором порядку порядку припинити зобов'язання на підставі заздалегідь погоджених сторонами умов договору, а також суд не оцінив, чи відповідає такий захід забезпечення вимог кредиторів публічному інтересу, чи забезпечується ним економічна доцільність використання державного майна, і чи не виникає ризику непрямого примусу органу управління державним майном до продовження зобов'язань у відносинах із підприємством, щодо якого розпочато процедуру банкрутства;
-вжиті заходи не є доцільними, адекватними та співмірними, грубо порушують права Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та є втручанням у діяльність Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», у свободу сторін на укладення договору та вільного волевиявлення щодо погодження на свій розсуд його умов;
-спірні заходи не мають зв'язку зі збереженням майна боржника, усуненням перешкод для виконання розпорядником майна своїх повноважень та забезпеченням можливості задоволення вимог кредиторів, тобто не відповідають меті, задля якої вони застосовані.
З огляду на вищенаведене, апелянт зазначив, що під час розгляду даної справи суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неналежним чином їх встановив, висновки суду не відповідають обставинам справи, при цьому судом було порушено норми матеріального та процесуального права.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована Південно-західним апеляційним господарським судом 07.04.2025 за вх.№1450/25.
Одночасно апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (вх.№1455/25 від 07.04.2025).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколами передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.04.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі №916/95/25. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/95/25 в частині, яка стосується розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.
21.04.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/95/25 на 39 арк. (5-й том).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 клопотання Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі №916/95/25 залишено без розгляду, оскільки скаржником не було пропущено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 у справі №916/95/25. Встановлено учасникам справи строк до 07.05.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2025 о 12:30 год.
19.05.2025 від арбітражного керуючого надійшло клопотання (вх.№1450/25/Д2 від 19.05.2025) про відкладення судового засідання, яке протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 20.05.2025, було відхилено, оскільки причини, наведені в обґрунтування заявленого клопотання, не є поважними.
У судовому засіданні 20.05.2025 оголошено перерву до 27.05.2025 о 13:30 год.
У судовому засіданні 27.05.2025 оголошено перерву до 17.06.2025 о 14:00 год.
12.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» надійшли письмові пояснення (вх.№1450/25/Д3 від 12.06.2025).
У судовому засіданні 17.06.2025 протокольною ухвалою суду вказані додаткові пояснення були залишені без розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
Представник боржника не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, а Південно-західний апеляційний господарський суд не визнавав необхідним їх одержання від учасників справи та не призначав строк для їх подання.
Оскільки пояснення були подані до Південно-західного апеляційного господарського суду поза межами строку на подання відзивів та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань (до 07.05.2025), боржник не просив поновити чи продовжити цей строк, а також не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення, а Південно-західний апеляційний господарський суд не визнавав необхідним їх одержання від учасників справи та не призначав строк для їх подання, відповідно до частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду. Наведене також логічно вичерпує потребу аналізу цих пояснень боржника.
У судових засіданнях, які за клопотанням арбітражного керуючого проводились в режимі відеоконференції, представники учасників справи надавали усні пояснення. Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник боржника, ініціюючого кредитора та арбітражний керуючий просили ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Обставини справи
30.01.2024 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (надалі - адміністрація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (надалі - портовий оператор) укладено договір №1-П-АМПУ-24 про забезпечення доступу портового оператору до причалу(ів) (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого адміністрація зобов'язується забезпечити доступ портового оператора до причалу(ів) №3-8 Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - послуга), що перебуває у господарському вiданнi адміністрації, для проведення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а портовий оператор зобов'язується сплатити адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме, довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.
Згідно із пунктом 1.3. договору надання адміністрацією послуги, зазначеної в пункті 1.1. цього договору, не позбавляє адміністрацію права володіння, користування та розпорядження причалом(ами), до якого надано доступ.
Пунктом 2.3.15. договору передбачено, що портовий оператор зобов'язаний здійснювати оплату наданої адміністрацією послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами i діє протягом 3 (трьох) років з дати його підписання. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на той самий строк i на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (пункт 7.1. договору).
За умовами пункту 7.5.6.2. договору цей договір припиняється достроково за ініціативою адміністрації у випадку, якщо розпочата процедура банкрутства чи внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису щодо припинення юридичної особи портового оператора.
Як зазначалось, ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ».
24.03.2025 до господарського суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25 шляхом:
-заборони Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» вчиняти будь-які дії, спрямовані на дострокове розірвання (припинення) дії договору №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів), укладеного з боржником, до закінчення процедури розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ»;
-заборони на вчинення будь-яких дій щодо передачі прав та обов'язків за вказаним договором третім особам або укладення інших договорів, які можуть спричинити зміну порядку користування причалами, що є предметом вказаного договору;
-зобов'язання Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» утриматися від будь-яких дій, які можуть призвести до фактичного обмеження доступу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» до причалів, передбачених договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024, у тому числі шляхом обмеження користування інфраструктурою або іншим майном, необхідним для здійснення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ».
Свою заяву про забезпезпечення вимог кредиторів боржник мотивував тим, що оскільки умовами договору передбачена можливість адміністрації у односторонньому порядку припинити його дію, існує реальний ризик втрати Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ», як портовим оператором, можливості доступу до причалів за договором №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024, що, в свою чергу, зумовить зупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» та матиме вкрай негативні наслідки як для боржника, так і для кредиторів, оскільки призведе до втрати джерел доходу, необхідних для погашення заборгованості, та значного зниження вартості активів підприємства, та, як наслідок, унеможливить ефективне управління майном боржника, зведе до мінімуму перспективи відновлення його платоспроможності та суттєво обмежить можливість задоволення вимог кредиторів.
Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі погодився з таким обґрунтуванням поданої заяви та дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо наявності у апелянта права на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 про забезпечення вимог кредиторів у даній справі
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до приписів пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з конституційних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону, яким у господарському спорі є Господарський процесуальний кодекс України.
За приписами частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, заявник апеляційної скарги - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» не є учасником цієї справи №916/95/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ».
Водночас норми наведеної вище частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України наділяють правом апеляційного оскарження також інших осіб, які не є учасниками справи, однак якщо у судовому рішенні суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
У розумінні наведених норм процесуального права судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов'язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб'єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов'язку стосовно однієї із сторін спору.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Апеляційний суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду щодо права на апеляційне оскарження судового рішення, викладеної, зокрема, в постановах від 16.07.2020 у справі №910/4475/19 та від 01.11.2021 у справі №10/5026/290/2011, від 11.05.2023 у справі №908/1324/21, від 19.04.2024 у справі №911/3456/15, від 13.05.2024 у справі №913/567/19, від 09.07.2024 у справі №910/2217/23.
Таким чином, особа, яка не є учасником справи та звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.
Такі правові висновки є усталеними в практиці Верховного Суду та викладені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 11.03.2024 у справі № 922/5628/14.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За статею 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов'язує сторони виконувати зобов'язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів зазначає, що договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов'язки.
Договір, як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Отже, припинення в регламентований договором спосіб означає, що сторони мають дотримуватися процедури та підстав припинення прав і обов'язків, яку вони самі погодили і зафіксували в тексті договору.
Як зазначено вище, сторонами у договорі №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 визначено строк його дії - протягом 3 (трьох) років з дати його підписання (пункт 7.1. договору) з можливістю його дострокового припинення за ініціативою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», зокрема, на підставі пункту 7.5.6.2. договору, а саме: якщо розпочата процедура банкрутства чи внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису щодо припинення юридичної особи портового оператора.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції, з огляду на її мотивувальну та резолютивну частину, прямо зачіпає права та інтереси Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», оскільки суд заборонив Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» вчиняти будь-які дії, направлені на реалізацію передбаченого умовами договору права щодо його дострокового розірвання.
Щодо вжитих судом першої інстанції оскаржуваною ухвалою заходів до забезпечення вимог кредиторів
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною шостою статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Правові засади забезпечення позову у господарському судочинстві врегульовано главою 10 розділу І Господарського процесуального кодексу України, тоді як спеціальним законом про банкрутство (стаття 40 Кодексу України з процедур банкрутства) визначено особливі різновиди забезпечувальних заходів вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право застосування таких заходів як за клопотанням розпорядника майна чи кредитора, так і за ініціативою суду.
Відповідно до частини першої статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди розпорядника майна правочини, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника та забезпечення вимог кредиторів (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме чи нерухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.
Таким чином, у статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства наведено вичерпний перелік спеціальних заходів забезпечення вимог кредиторів (заборона/зобов'язання вчинити або утриматися від вчинення дій, що можуть безпосередньо вплинути конкурсну/ліквідаційну масу боржника; припинення повноважень керівника) та безальтернативно визначено безпосередніх адресатів (суб'єктів) таких заходів забезпечення - боржник та у випадку припинення повноважень за частиною другою цієї статті - керівник/орган управління боржника.
У статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства законодавець визначив і мету, задля якої такі заходи застосовуються - для збереження майна боржника, усунення перешкод для виконання розпорядником майна своїх повноважень та захисту прав і законних інтересів боржника або кредиторів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №922/4359/19.
Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали від 25.03.2025, застосовані Господарським судом Одеської області заходи забезпечення (заборона контрагенту боржника за договором вчиняти будь-які дії, спрямовані на дострокове розірвання (припинення) дії договору, а також передачу прав та обов'язків за ним третім особам або укладення інших договорів, які можуть спричинити зміну порядку користування причалами, що є предметом договору, і вчиняти будь-які дії, які можуть призвести до фактичного обмеження доступу боржника до причалів, передбачених договором) не належать до визначеного статтею 40 Кодексу України з процедур банкрутства переліку спеціальних заходів, та за змістом і спрямованістю відповідають заходам забезпечення позову відповідно до статті 137 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно застосування заходів забезпечення позову у справі про банкрутство Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173 сформував висновок про те, що в силу статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
Системний аналіз зазначених норм Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє зробити висновок про те, що загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173).
Отже, з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в тому числі на стадії ліквідаційної процедури, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями статті 137 Господарського процесуального кодексу України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм Кодексу України з процедур банкрутства (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 925/100/15, від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173, від 16.09.2020 у справі №910/13208/19).
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21).
Також під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту або заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
У разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення, у разі задоволення якої, не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (подібна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/8225/20, від 13.01.2021 у справі №910/9855/20, від 07.10.2021 у справі №910/2287/21).
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (подібні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №923/826/19, від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 24.05.2022 у справі №911/2719/21, від 13.04.2021 у справі №910/15607/19).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 № 921/40/20).
Важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
З урахуванням специфіки провадження у справі про банкрутство, безпосередньою метою застосування передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів забезпечення позову, як заходів забезпечення вимог кредиторів у такій справі, є збереження майна боржника та у такий спосіб охорона матеріально-правових інтересів кредиторів від можливих недобросовісних дій боржника чи інших осіб стосовно його активів задля попередження потенційних труднощів у досягненні основної мети процедур банкрутства - якнайповнішого задоволення вимог кредиторів.
Отже, вирішуючи питання про застосування таких заходів забезпечення у справі про банкрутство, господарський суд має виходити з їх оцінки за критеріями розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності, а також перевірити їх спрямованість на досягнення спеціальної мети застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у процедурах банкрутства, про що зазначити у відповідній ухвалі.
За змістом статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Водночас, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися виключно предмета спору.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, погоджуючись із доводами заявника і застосовуючи заходи забезпечення вимог кредиторів у вигляді заборони Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» вчиняти будь-які дії, спрямовані на дострокове розірвання (припинення) дії договору, а також передачу прав та обов'язків за ним третім особам або укладення інших договорів, які можуть спричинити зміну порядку користування причалами, що є предметом договору, вчиняти будь-які дії, які можуть призвести до фактичного обмеження доступу боржника до причалів, передбачених договором, виходив з того, що метою звернення боржника із заявою про забезпечення вимог кредиторів у справі є збереження права Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» на доступ до причалів №3-8 Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», що перебувають у господарському вiданнi адміністрації, для проведення ним господарської діяльності, отримання прибутку та, у результаті, одержання можливості для оздоровлення фінансового стану та можливості розрахунку із кредиторами.
Також суд зазначив, що припущення Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» щодо можливості Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» у односторонньому порядку розірвати договір №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024, є обґрунтованим, оскільки пункт 7.5.6.2. договору містить нечітке визначення поняття «розпочата процедура банкрутства», що може призвести до помилкового застосування пункту договору для дострокового його припинення.
Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову не відповідають вимогам статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та порушують принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Місцевий господарський суд не врахував, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» договір №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 є домовленістю між сторонами, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків щодо надання адміністрацією послуг із забезпечення доступу портового оператору до причалу(ів), у той час як забезпечення вимог кредиторів може стосуватися лише такого майна, яке перебуває у власності або користуванні боржника і яке може бути реалізовано або використано як джерело погашення вимог кредиторів, а тому спірні заходи не мають зв'язку зі збереженням належного боржника майна та у такий спосіб не забезпечують охорону матеріально-правових інтересів кредиторів від можливих недобросовісних дій боржника чи інших осіб стосовно його активів.
Крім того, з матеріалів справи не вбачається наявності будь-яких перешкод у господарській діяльності боржника, які на момент постановлення оскаржуваної ухвали вчиняло Державне підприємство «Адміністрація морських портів України».
До того ж, судом залишено поза увагою, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Так, за змістом цієї статті сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
При цьому зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.
Натомість укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» договір №1-П-АМПУ-24 від 30.01.2024 не передбачає одностороннього його розірвання адміністрацією, про що зазначено в оскаржуваній ухвалі, а містить умову про можливість дострокового його припинення за ініціативою адміністрації, зокрема, якщо розпочата процедура банкрутства, і така умова може бути реалізована лише у встановленому законом порядку.
При цьому колегія суддів зауважує, що безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
В контексті наведеного, колегія суддів вважає, що застосованими місцевим господарським судом заходами забезпечення вимог кредиторів порушено баланс інтересів сторін та безпідставно обмежено права Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», на чому обґрунтовано наголошує останній у своїй апеляційній скарзі, зазначаючи про те, що суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, не оцінив, чи відповідає такий захід забезпечення вимог кредиторів публічному інтересу, чи забезпечується ним економічна доцільність використання державного майна, і чи не виникає ризику непрямого примусу органу управління державним майном до продовження зобов'язань у відносинах із підприємством, щодо якого розпочато процедуру банкрутства.
З урахуванням викладеного, вжиття судом заходів забезпечення позову, про які просив заявник, не відповідає меті та завданням господарського судочинства і правового інституту забезпечення позову, що, відповідно, є підставою для відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» про забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.
Висновки суду апеляційної інстанції
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Проте оскаржуване судове рішення таким вимогам процесуального закону не відповідає, а задоволення заяви про вжиття забезпечення вимог кредиторів суперечить нормам процесуального законодавства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно із частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судове рішення, що оскаржується, ухвалене з порушенням норм процесуального права, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування цього судового рішення та прийняття нового про відмову у задоволенні заяви про забезпечення вимог кредиторів, та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269 - 271, 277, 281 - 284 ГПК України, суд
1.Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити.
2.Ухвалу Господарського суду Одеської області від 25.03.2025 про забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25 скасувати.
3.Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АТТОЛЛО ГРАНУМ» (вх.№3-234/25 від 24.03.2025) про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів у справі №916/95/25.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повну постанову складено 23.06.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран