Справа № 953/2268/25 Головуючий суддя І інстанції Муратова С. О.
Провадження № 33/818/988/25 Суддя доповідач Шабельніков С.К.
09 червня 2025 року м. Харків
Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю прокурора Мельник В.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець м. Харкова,
- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1020 грн.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою встановлено, що ОСОБА_1 , яки 20.03.2023 року припинив займати посаду старшого державного інспектора Київського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб головного управління ДПС у Харківській області, 31.01.2025 року о 11.23 год. подав щорічну за 2023 рік, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції. Отже ОСОБА_1 декларацію щорічну за 2023 рік подав 31.01.2025 року, тобто несвоєчасно. Так, ОСОБА_1 не виконав вимоги абз. 2 ч.2 ст.45 ЗУ «Про запобігання корупції», у зв'язку з чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, передбачене ч.1ст. 172-6 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив судову постанову скасувати та закрити провадження у цій справі.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги посилався на те, що він подав декларацію за 2023 рік вчасно, а саме 26.03.2024 року, однак в цій декларації помилково зазначив іншу назву, а саме: «при звільненні». Однак вказував на те, що відомості в цій декларації повністю відображають ті відомості, які він мав подати у щорічній декларації за 2023 рік, а тому вважав, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також пояснення прокурора, яка заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги та вважала судову постанову законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 172-6 КУпАП передбачена відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до відомостей, які містяться в матеріалах справи, поза розумним сумнівом вбачається, що ОСОБА_1 до звільнення, тобто до 20.03.2023 року обіймав посаду старшого державного інспектора Київського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкування фізичних осіб Головного управління ДПС у Харківській області.
Пунктом 1 Положення про Державну податкову службу України, встановлено, що Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з п.1 Положення про Головне управління ДПС у Харківській області, Головне управління ДПС у Харківській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Відповідно до р. 3 Посадової інструкції державного службовця, затвердженої начальником проведення камеральних перевірок податкової звітності юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів господарювання, тощо.
Отже, ОСОБА_1 , будучи старшим державним інспектором Київського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Головного управління, тобто посадовою та службовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону № 1700-VII.
Відповідно до положень ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права в свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно ч.5 ст. 5 ЗУ «Про Державну службу» на державних службовців поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до абз. 16 ч.1 ст. 1 Закону № 1700-VII суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті1 підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 4 ч.1 ст. 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Згідно з абз. 2 ч.2 ст. 45 Закону № 1700-VII особи, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функції держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність , зазначену у підпунктах «а», «в», «г», п.2 ч.1 ст. 3, зобов'язані до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати в установленому ч.1 цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 був зобов'язаний до 1 квітня 2024 року подати щорічну декларацію за 2023 рік.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомив, що дійсно щорічну декларацію за 2023 рік направив лише у 2025 році. Проте вказував, що у березні 2024 року подав декларацію «при звільненні», в якій зазначені всі відомості, які він повинен був зазначити у щорічній декларації за 2023 рік.
Однак, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ОСОБА_1 після подачі декларації 26.03.2024 року мав можливість виправити відомості, кі були ним зазначені в цій декларації, в тому числі і виправити вид поданої декларації.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомив, що не здійснював будь-яких дій щодо виправлення відомостей зазначених ним у поданій 26.03.2025 року декларації, оскільки в України дії воєнний стан і він навіть забув про ці відомості
Такі пояснення вочевидь свідчать про те, що ОСОБА_1 26.03.2025 року подав декларацію, вид якої ним було встановлено як «при звільненні».
Тобто щорічну декларацію за 2023 рік він подав лише 31.01.2025 року, що, поза розумним сумнівом, свідчить про те, що ОСОБА_1 несвоєчасно подав щорічну декларацію за 2023 рік.
Отже, ОСОБА_1 , будучі достеменно знаючи, що він зобов'язаний у строк до 01.04.2024 року подати щорічну декларацію про доходи за 2023 рік, але подав її несвоєчасно, а саме 31.01.2025 року, за відсутності будь-яких об'єктивних поважних причин несвоєчасної її подачі.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами апеляційної скарги не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Київського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков