Справа № 524/4263/24 Номер провадження 22-ц/814/1237/25Головуючий у 1-й інстанції ХІНЕВИЧ В. І. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
10 червня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Ванда А.М.,
з участю представника Кабінету Міністрів України - Мазур О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2024 року, постановлене суддею Хіневич В.І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Прем'єр Міністра України про стягнення моральної шкоди,
21.03.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтуванні підстав позову зазначає, що у період із 09.02.2016 по 29.03.2021 у провадженні Автозаводського районного суду м.Кременчука перебувала цивільна справа №524/716/16-ц, де предмет оскарження становила правомірність дій Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського при проведенні конкурсного відбору на заміщення вакантних посад викладацького корпусу університету у 2011-2015 роках.
Вважає, що в ході розгляду указаної справи Автозаводський районний суд м.Кременчука був упередженим та діяв в інтересах відповідача, спочатку безпідставно ухиляючись від вирішення питання відкриття провадження у справі та у подальшому допустивши надмірну тривалість її розгляду з постановленням судового рішення із порушенням норм процесуального та матеріального права.
Як на порушення норм процесуального права, указує на дії судді Савічева В.О., яким ухвалено протиправне судове рішення про передачу справи за підсудністю до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області, що вважає порушенням вимог п.1 ч.2 ст.119 ЦПК України в редакції 2004 року, п.1 ч.3 ст.175 ЦПК України в редакції 2018 року та пп.3,4 ч.4 ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Крім того, вважає, що суддя Савічев В.О. безпідставно поставив під сумнів цивільну процесуальну дієздатність позивача, зокрема, вимагаючи копію його паспорту, а після відкриття провадження у справі створював обставини, за яких позивач не міг своєчасно з'явитися до суду та змушував його відмовитися від позову, зокрема, вимагаючи сплатити завищений розмір судового збору.
Суддя Кривич Ж.О., у провадженні якої також перебувала указана справа, продовжила вчиняти, на думку позивача, протиправні дії, які полягали в примушуванні до уточнення позовних вимог та сплаті судового збору, безпідставно відхиливши заявлене ним клопотання про звільнення від сплати судового забору.
Такі дії судді вважає порушенням його права на доступ до справедливого суду, зокрема, в контексті неправильно визначеної суми стягнення, яка не відповідає кількості заявлених позовних вимог. Унаслідок викладеного, суддя фактично примусила його залишити лише одну позовну вимогу, хоча усі первинні позовні вимоги були взаємопов'язаними та не підлягали оплаті за кожною з них окремим судовим збором.
Зазначає, що 25.09.2020 при ознайомленні з матеріалами справи ним виявлено адресацію позову до Світловодського міськрайсуду Кіровоградської області, а не Автозаводського районного суду м.Кременчука. Відповідно, останній суд допустив порушення вимог п.1 ч.2 ст.119 ЦПК України в редакції 2004 року та п.1 ч.3 ст.175 ЦПК України в редакції 2018 року, що мало наслідком обмеження його у праві доступу до правосуддя та справедливого суду.
Із підстав викладеного позивач вживав процесуальні заходи щодо передачі справи на розгляд належному суду та ініціював питання відводу суддів Автозаводського районного суду м.Кременчука, у задоволенні яких було безпідставно відмовлено.
Зазначає, що в ході судового розгляду справи суддя не надав належної оцінки доказам, залишивши поза увагою доводи позивача та обмеживши його у праві висловити свої заперечення. Також просить врахувати надмірну тривалість розгляду судом його заяв від 08.06.2016, 16.01.2017, 08.03.2017 та 14.03.2017 про витребування доказів та їх подальше невиконанням уповноваженим органом, що є порушенням вимог ч.1 ст.168, ч.ч.1,2 ст.133, ст.134 ЦПК України 2004 року.
Вважає, що надмірна тривалість провадження у справі, зумовлена протиправними діями судді, який допускав безпідставне відкладення судового засідання на тривалий час, хоча наявних у справі доказів було достатньо для постановлення судового рішення. При цьому, в ході судового розгляд справи мало місце приховування від позивача письмових заперечень представника і його документів, які всупереч вимогам ЦПК України не надавалися позивачеві та не оголошувались суддею чи представником в судовому засіданні. Із підстав викладеного, він, позивач, був обмежений у можливості належним чином підготуватися до судового засіданні та захистити порушене право.
Отже, суд, всупереч вимогам ч.4 ст.10 ЦПК України 2004 року, не сприяв здійсненню прав позивача на доступ до справедливого суду, не забезпечив рівноправну змагальність і справедливість у провадженні та в рішенні суду, що є порушенням вимог ст.5 цього Кодексу та ч.ч.1, 2 ст. 4, п.2 ч.3 ст.129 Конституції України.
Вважає, що Автозаводський районний суд м.Кременчука, як державна установа, діяв проти державної політики підвищення кваліфікації викладачів, що є порушенням вимог законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», ти самим створив вину держави проти прав і інтересів позивача та широкого загалу викладачів, ізольованих від незаконних конкурсів.
Із підстав викладеного просить захистити порушене прави відповідно до заявлених позовних вимог, а саме:
- визнати факт порушення його, позивача, права на справедливий суд та доступ до правосуддя з боку державної установи - Автозаводського районного суду м.Кременчука та держави Україна в особі Прем'єр Міністра України Шмигаля Д.А. - при розгляді справи №524/716/16-ц, який продовжувався 5 років із суддівськими порушеннями, зокрема, надмірного затримання вирішення справи, порушень норм процесуального і матеріального права;
- визнати факт надзвичайних довготривалих і прикрих емоційних страждань позивача і їх великої значущості з точки зору соціальної величності, моральної шкоди і загрози здоров'ю позивача;
- згідно із Указом Президента України від 06.04.2011 №395/2011 призначити йому, позивачу, грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 75 000,00 грн. із державного бюджету з перерахуванням її на особовий картковий рахунок в Ощадбанк.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 28.08.2024 відмовлено у задоволенні позову за недоведеністю.
Позивач оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Із підстав, раніше детально викладених у позовній заяві, доводить порушення відповідачами його законних прав та інтересів, які підлягають захисту у відповідності до заявлених ним позовних вимог.
Наполягає на надмірній тривалості судового провадження у справі №524/716/16-ц та постановленні рішення суду по суті спору із чисельними порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що суд першої інстанції викладене безпідставно залишив поза увагою, фактично, надавши оцінку виключно одній позовній вимозі про відшкодування моральної шкоди відносно лише одного відповідача - держави Україна в особі Кабінету Міністрів України. При цьому, районний суд не надав належної оцінки його доводам, помилково вказавши на відсутність рішень Кабінету Міністрів України, які б порушували права позивача, що у відповідності до положень статей 1173, 1174 ЦК України не виключає відповідальності державного органу за спричинену моральну шкоду.
Зазначає, що мотивуючи оскаржуване судове рішення позицією Великої Палати Верховного Суду, районний суд залишив поза увагою, що сама лише можливість корекції судових помилок відповідача через оскарження рішень, є недостатньою сатисфакцією та суперечить п.21 Великої хартії. Тоді як у відповідності до позиції Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Наголошує, що заявлений ним позов не є спробою переоцінити рішення суду у справі №524/716/16-ц та процедури його провадження, а зумовлений потребою захистити порушене право, яке полягало у перешкоджанні права доступу до справедливого суду шляхом тяганини. Тоді як надмірна тривалість судового провадження, безумовно, має наслідком спричинення позивачу моральної шкоди, пов'язаної з негативними емоціями тощо, а заявлений до стягнення розмір відшкодування відповідає обсягу та характеру страждань, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації. Із підстав викладеного, просить врахувати 5-ти річний обсяг прикрих і грандіозних, соціально-значущих страждань, а також не менш тривалих немайнових втрат, що не відновлюються. Зокрема, втрата грошової надбавки професора університету з відповідним зниженням престижу і ділової репутації.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 19.03.2025.
26.03.2025 до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив відповідача Кабінету Міністрів України на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.
В обґрунтування доводів відзиву посилається на те, що позов заявленого до неналежного відповідача, а заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки Кабінет Міністрів України немає жодного впливу на органи судової влади, незалежність яких гарантована Конституцією України.
Наголошує на відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також протиправності дій з боку держави Україна в особі Кабінету Міністрів України. Крім того, позивачем не наведено достатніх обґрунтувань розміру стягнення, що виключає підстави відшкодування моральної шкоди.
Зазначає, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалення у ній рішень не можу відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Тоді як позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду виключно у випадках, передбачених ст.1176 ЦК України.
Вважає, що позов подано позивачем з пропуском строку позовної давності, оскільки востаннє справа переглядалася за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у 2021 році.
У суді апеляційної інстанції представник Кабінету Міністрів України доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу підтримала, просила апеляційну скаргу відхилити.
Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою судді Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області Регеши В.О. від 13.01.2016 (справа №401/79/16-ц) позов ОСОБА_1 до Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського в особі ректора Загірняка Михайла Васильовича про перешкоджання трудовим правовідносинам і захисту прав та інтересів інших осіб - повернуто позивачу. Роз'яснено позивачу його право пред'явити заяву до суду за місцемзнаходження юридичної особи./а.с.25/
У подальшому такий позов пред'явлено в Автозаводсьий районний суд м.Кременчука.
Ухвалою судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Савічева В.О. від 14.03.2016 повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Кременчуцького національного університету ім. Михайла Остроградського в особі ректора Загірняка Михайла Васильовича про перешкоджання трудовим правовідносинам і захисту прав та інтересів інших осіб - як непідсудну цьому суду./а.с.11/
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26.04.2016 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; скасовано ухвалу Автозаводського районного суду м.Кременчука від 14.03.2016; справу повернуто до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі./а.с.26/
12.09.2016 ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про неможливість явки позивача в судове засідання 22.08.2016./а.с.27/
Ухвалою судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Савічева В.О. від 18.05.2016 позовну заяву залишено без руху на надано позивачу строк для усунення недоліків. У мотивувальній частині ухвали зазначено, що в порушення вимог ст.ст.119, 120 ЦПК України в позовній заяві відсутні посилання на докази на підтвердження викладених обставин в позовній заяві, не конкретизований зміст позовних вимог (одночасно посилання на ЦПК України, а також КУпАП), позивачем до матеріалів справи не доданий документ про сплату судового збору відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011. Також зазначено, що позивачем не додано копію паспорту, що не дає змоги суду пересвідчитися чи має позивач цивільну процесуальну дієздатність./а.с.12/
08.06.2016 датована заява ОСОБА_1 , яка адресована до Автазаводського районного суду м.Кременчука у справі №524/716/16-ц про скорочення позовних вимог до однієї у наступній редакції: визнати конкурси на заміщення вакантних посад викладацького корпусу відповідача та призначення на посади поза конкурсом у 2011-2015 роках недійсними з відповідними правовими наслідками та компенсаціями позивачеві./а.с.13/
16.01.2017 ОСОБА_1 звернувся в Автазаводський районний суд м.Кременчука із заявою по справі №524/716/16-ц про скорочення позовних вимог до однієї - згідно заяви від 08.06.2016./а.с.19/
Ухвалою судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Кривич Ж.О. від 16.06.2017 (справа №524/716/16-ц) задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 ; цивільну справу в частині визнання недійсним призначення осіб на посади викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім. М.Остроградського без конкурсної основи, про зобов'язання відповідача внести у трудові книжки даних осіб записи про конкурс, як такі, що є недійсними, про внесення записів про неконкурсне призначення їх на посади викладацького корпусу Кременчуцького національного університету ім.М.Остроградського, та в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн. - залишено без розгляду./а.с.15/
Ухвалою судді Автозаводського районного суду м.Кременчука Кривич Ж.О. від 16.06.2017 відмовлено позивачу ОСОБА_1 у звільненні від сплати судового збору./а.с.17/
До позовної заяви ОСОБА_1 приєднано копії: пояснень Департаменту правового забезпечення Міністерства освіти і науки України, надані у справі №524/716/16-ц); повістки про виклик позивача в судові засідання, що призначалися на 02.11.2016 09-00 год., 04.05.2017 10-30 год.; заяв про забезпечення провадження від 14.03.2017 та від 08.03.2017/а.с.18-22/
25.09.2020 ОСОБА_1 звернувся в Автазаводський районний суд м.Кременчука із заявою, у якій повідомив про виявлення істотного порушення ЦПК України, а саме, розгляду неналежного за територіальністю позову в Автозаводському районному суді м.Кременчука (позов подано до Світловодського міжрайонного суду Кіровоградської області), а також відмовлено у визнанні заявлених ним підстав і не задоволено його відвід судді. Із підстав викладеного, просить рішення суду визнати неправомочними, відмінити його, а весь судовий процес припинити, як неправомочний./а.с.23/
30.09.2020 ОСОБА_1 звернувся в Автазаводський районний суд м.Кременчука із заявою про відміну рішень у справі №524/716/16-ц від 16.06.2017 та відмінити весь судовий процес як неправомочний./а.с.24/
21.03.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Автозаводського районного суду м.Кременчука, держави Україна в особі Кабінету міністрів України, Прем'єр Міністра України Шмигаля Д.А. щодо права на справедливий суд, у яких просив:
- визнати факт порушення його, позивача, права на справедливий суд та доступ до правосуддя з боку державної установи - Автозаводського районного суду м.Кременчука та держави Україна в особі Прем'єр Міністра України Шмигаля Д.А. - при розгляді справи №524/716/16-ц, який продовжувався 5 років із суддівськими порушеннями, зокрема, надмірного затримання вирішення справи, порушень норм процесуального і матеріального права;
- визнати факт надзвичайних довготривалих і прикрих емоційних страждань позивача і їх великої значущості з точки зору соціальної величності, моральної шкоди і загрози здоров'ю позивача;
- згідно із Указом Президента України від 06.04.2011 №395/2011 призначити йому, позивачу, грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 75 000,00 грн. із державного бюджету з перерахуванням її на особовий картковий рахунок в Ощадбанк./а.с.1-10/
Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 14.05.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Автозаводського районного суду м.Кременчука про право на справедливий суд. Прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі кабінету Міністрів України, Прем'єр Міністра України Шмигаля Д.А. про стягнення моральної шкоди./а.с.45-46/
У судовому засіданні позивач відмовився від вимоги щодо необхідності витребувати для огляду в судовому засіданні матеріалів цивільної справи з Автозаводського районного суду м.Кременчука, вказуючи на достатність даних щодо доведеності винуватості відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд виходив із того, що позивачем не надано суду доказів неправомірності дій державного органу (суду), як однієї зі складових підстав для відшкодування моральної шкоди державним органом, а також моральної шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
При цьому, судом установлено, що позивач пов'язує підстави відшкодування моральної шкоди із тривалим провадженням у справі за його ОСОБА_1 , позовом, у задоволенні якого судом було відмовлено. Постановлені за наслідками розгляду відповідної справи судові рішення становили предмет апеляційного та касаційного оскарження. Тоді як сам факт наявності судової справи та її подальший перегляд у судах вищої інстанції, сам по собі, не є достатнім доказом на підтвердження негативного впливу та душевних страждань у позивача. Утім, навіть наявність певних недоліків у процесуальній діяльності суду, сама по собі, не може свідчити про незаконність чи неправомірність діяльності суду.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц викладено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені, статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно.
Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №761/26091/23).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №477/874/19).
У справі, що переглядається, позивач пов'язує підстави відшкодування моральної шкоди із надмірно тривалим (понад 5 років) провадженням у справі. Відповідний спір ініційований самим позивачем, за наслідками розгляду якого судом постановлено рішення про відмову в його задоволенні.
Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц, зазначено, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203-204, та рішення у справі «Вассерман проти росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 07.05.2002 у справі «Бурдов проти росії», пункт 100).
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ презюмується право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність.
Натомість, сама по собі тривалість судового провадження у справі №524/716/16-ц, з огляду на недоведеність порушеного права позивача у відповідному спорі, не є достатнім правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування на відшкодування моральної шкоди із цим пов'язаної.
За встановлених обставин, при постановленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди виникає у разі доведення належними та допустимими доказами неправомірності дій державного органу, факт спричинення моральної шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Наведений процесуальний обов'язок позивачем не виконано, а тому за правилами частини четвертої статті 12 ЦПК України, він несе ризик настання наслідків, із цим пов'язаних.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до незгоди із процесуальними рішеннями суддів, постановленими у справі №524/716/16-ц, зокрема, щодо залишення позовної заяви ОСОБА_2 без руху для уточнення позовних вимог та сплати судового збору. Відповідні судові рішення набрали законної сили, а їх оцінка в межах заявленого спору на предмет відповідності нормам матеріального та процесуального права суперечить завданням цивільного судочинства. Оскільки правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у справі №442/3663/20 від 01.03.2023.
При цьому, колегія суддів ураховує прецедентну практику ЄСПЛ, який виходить із того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У пунктах 59-61 рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» («KREUZ v. POLAND»), заява №28249/95, ЄСПЛ зазначав, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Більше того, ЄСПЛ вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Отже, вимога сплати зборів у зв'язку з поданням позовів, які суди мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції. Однак сума зборів має бути визначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, які є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи був забезпечений розгляд судом справи.
Із огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога суду сплатити судовий збір при зверненні в суд із позовом прямо передбачена Законом України «Про судовий збір» та жодним чином не порушує прав позивача на доступ до правосуддя. При цьому, перевірка судом позовної заяви на предмет її відповідності вимогам процесуального закону, зокрема, щодо форми та змісту, є процесуальним обов'язком суду, а доцільність уточнення позовних вимог - власним волевиявленням позивача і підстав вважати, що суд допустив втручання в реалізацію належних йому процесуальних прав, колегія суддів не вбачає.
Натомість, процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.
До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов'язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.
При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов'язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб'єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.
У будь-якому випадку, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (справа «Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» (ALIMENTARIA SANDERS S. A. v. SPAIN), заява № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року)).
Із огляду на викладене та враховуючи власну суперечливу поведінку позивача, яким були ініційовані чисельні клопотання про відкладення розгляду справи, її непідсудність Автозаводському районному суду м.Кременчука та безпідставні відводи складу суддів, а також вимоги «відмінити рішення у справі №524/716/16-ц від 16.06.2017 та весь судовий процес як неправомочний», колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що в контексті викладеного тривалість судового провадження сама по собі не може свідчити про незаконність чи неправомірність діяльності суду.
Будь-яких доказів щодо наявності неправомірності дій державного органу (суду), як однієї зі складових підстав для відшкодування моральної шкоди державним органом, позивачем не подано ні суду першої, ні апеляційної інстанцій. Доказів того, що розгляд справи та її подальший перегляд у судах вищої інстанції мали негативний вплив та викликали душевні страждання у позивача, матеріали справи також не містять.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту неправомірності дій, заподіяння позивачу моральної шкоди та, відповідно, відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок держави України.
Доводи апеляційної скарги, що районний суд надав оцінку виключно одній позовній вимозі про відшкодування моральної шкоди відносно лише одного відповідача - держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, колегія суддів до уваги не приймає. Оскільки, відповідно до ухвали суду від 14.05.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до Автозаводського районного суду м.Кременчука про право на справедливий суд. Наведена ухвала суду позивачем не оскаржувалася та є чинною, що виключає підстави оцінки таких позовних вимог в суді апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до загального цитування положень статей 1173, 1174 ЦК України, які у спірних правовідносинах, за відсутності встановленого факту протиправності дій державного органу, факту спричинення шкоди та їх причинно-наслідкового зв'язку, не є безумовною підставою для покладення на державу Україна в особі відповідного органу обов'язку з відшкодування моральної шкоди. В контексті викладеного доводи апеляційної скарги щодо обґрунтованості розміру стягнення моральної шкоди, оцінці не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення районного суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16.06.2025.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак