760/12562/24
СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
13 червня 2025 року Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю: секретаря Лопатюк А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Валерій Володимирович, про скасування рішення про державну реєстрацію,-
У травні 2024 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно індексний номер 33755809 від 21 жовтня 2019 року, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що відповідно до договору дарування від 10 липня 2012 року №1403, сторони договору ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дарувальники) та КМДА (обдарований) дійшли згоди про дарування квартири АДРЕСА_1 . Згідно з розпорядженням Солом'янської РДА від 10 липня 2012 року №207, квартиру АДРЕСА_2 надано родині ОСОБА_2 за умови звільнення займаного житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 . Ордер на квартиру АДРЕСА_2 родина отримала 10 липня 2012 року в день заключення договору дарування. Тобто, квартиру по АДРЕСА_3 перейшла у власність територіальної громади Києва.
21.10.2019 ОСОБА_1 отримано дублікат договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_3 та зареєстрував за собою право власності на 1/2 частину квартири, речовий запис про право власності №33755809, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва. Тобто, у ОСОБА_1 не могло виникнути право власності на квартиру 21 жовтня 2019 року, оскільки в силу дії договору дарування від 10 липня 2012 року квартира перейшла у власність територіальної громади міста Києва. Безпідставна видача дублікату договору купівлі-продажу квартири в подальшому стала підставою для незаконної реєстрації права власності на 1/2 квартири, що є комунальною власність і належить територіальній громаді м. Києва, вказана реєстрація є недійсною.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 05 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року позовну заяву повернуто.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2024 року скасовано ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року відкрито загальне позовне провадження.
10.02.2025 до суду надійшли пояснення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, у яких представник зазначає, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відновить порушене право територіальної громади міста Києва.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року розпочато підготовче судове засідання
10.04.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Київської міської ради, у яких представник зазначає, що Солом'янською окружною прокуратурою міста Києва за заявою Департаменту будівництва та житлового забезпечення міста Києва 02 лютого 2023 року відкрито кп щодо незаконної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Солом'янської окружної прокуратури міста Києва від 31 березня 2025 року КМР визнано потерпілою особою в кп.
Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання учасники не прибули. Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги підтримав.
Відповідач та третя особа повідомлялись належним чином. Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав. Третя особа приватний нотаріус також своїм правом не скористався, пояснення не подав.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, відповідно до копії договору дарування квартири від 10 липня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Позняковою С.В., зареєстровано в реєстрі за №1403, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дарувальники) та Київська міська державна адміністрація (обдаровувана), уклали договір дарування, предметом якого є те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передають безоплатно у власність, а Київська міська державна адміністрація приймає безоплатно у власність квартиру номер АДРЕСА_3 . Квартира, що відчужується, належить дарувальникам в рівних частинах кожному, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Воловиченко В.В. 17 жовтня 2000 року за реєстровим №3812.
Згідно з копією акту №28 від 12 березня 2012 року, начальник Головного управління житлового забезпечення передав, а голова Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації прийняв нижчезазначену площу, а саме квартира АДРЕСА_2 . Всього передається одна квартира загальною площею 96,60 кв.м. в рахунок ліміту 2012 року на інші пільгові категорії із звільненням займаної житлової площі. Звільнена квартира АДРЕСА_1 передається до Головного управління житлового забезпечення.
Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 квітня 2012 року №207 «Про вирішення житлових питань громадян Солом'янського району», надано ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 на родину з чотирьох осіб: вона, син ОСОБА_1 , дружина сина ОСОБА_3 , онук ОСОБА_4 . З квартирного обліку зняти. Житлова площа надається на умові звільнення займаної житлової площі на виконання доручення Прем'єр-міністра України Азарова М.Я. від 21 лютого 2012 року №7562/0/1-12. Звільнена двокімнатна квартира АДРЕСА_5 передається до Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
10.07.2012 ОСОБА_2 та її сім'ї з чотирьох осіб видано Солом'янською районною в м. Києві державною адміністрацією ордер №018470 серії Б на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_6 . Ордер виданий на підставі розпорядження Солом'янської районної державної адміністрації від 10 квітня 2012 року №207.
Відповідно до копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №377443403 від 07 травня 2024 року, власником 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49255135 від 21 жовтня 2019 року, приватний нотаріус КМНО Воловиченко В.В.; документи, подані для державної реєстрації: дублікат договору купівлі-продажу, серія та номер 1011, виданий 21 жовтня 2019 року, видавник приватний нотаріус КМНО Воловиченко В.В.
Відповідно до копії витягу з ЄРДР №12023105090000132 від 04 лютого 2023 року, відкрито кримінальне провадження за попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст.358 КК України, короткий виклад обставин: до ВД Солом'янського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява від Департаменту будівництва та житлового забезпечення про те, що невстановлені особи підробили договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
21.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса КМНО Воловиченка В.В. із заявою про видачу дублікату договору купівлі-продажу квартири, посвідченого нотаріусом 17 жовтня 2000 року за реєстровим №3812.
Згідно з копією дублікату договору купівлі-продажу квартири від 17 жовтня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Воловиченком В.В., зареєстровано в реєстрі за №3812, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (продавці) і ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (покупці) уклали договір, предметом якого є те, що продавці продали належну їм на праві власності, а покупці купили в рівних частках кожний квартиру номер АДРЕСА_1 .
Постановою прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва від 31 березня 2025 року визнано юридичну особу Київську міську раду потерпілою в кримінальному провадженні №12023105090000132 від 04 лютого 2023 року.
Постановою прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва від 17 серпня 2023 року квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12023105090000132 від 04 лютого 2023 року. Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні №12023105090000132 від 04 лютого 2023 року.
Постановою прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва від 09 травня 2024 року змінено кваліфікацію кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №12023105090000132 від 04 лютого 2023 року з ч.1 ст.358 КК України на ч.4 ст.190 КК України.
Так, відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції є попередження самовільного захвату, конфіскації, експропріації власності та інших порушень права безперешкодного користування своїм майном. Згідно загального правила, особа може бути позбавлена права власності лише в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи права власності має бути дотримана справедлива рівновага інтересів суспільства і прав власника, про що постійно зазначає Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 №1906-ІV «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Колишній король Греції проти Греції» від 23 листопада 2000 року) напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
Крім того, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення).
Правова позиція щодо необхідності визначення справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року №6-92цс13.
Відповідно до ст.182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав па нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.
Згідно з ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
Разом з цим, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №910/15993/16.
Крім того, відповідно до абзацу 5 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
З огляду на викладене, необхідно скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Воловиченка В.В. про державну реєстрацію речових прав від 21 жовтня 2019 року, індексний номер 33755809, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вищезазначене узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в ухвалах суду від 21 грудня 2016 року у справі №761/10146/15-ц та від 30 січня 2017 року у справі №761/10147/15-ц.
За змістом ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування. Отже, порушення прав Українського народу (територіальної громади), свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов'язку держави щодо забезпечення прав людини. На території міста Києва правомочності власника від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Таким чином, позов підлягає задоволенню.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір. Керуючись ст.ст.12, 76, 141, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Солом'янська районна в м. Києві державна адміністрація, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Воловиченко Валерій Володимирович, про скасування рішення про державну реєстрацію - задовольнити.
Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Воловиченка В.В. про державну реєстрацію речових прав від 21 жовтня 2019 року, індексний номер 33755809, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / на користь Київської міської ради / код ЄДРПОУ 22883141 / судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Вікторія КИЦЮК
Повний текст виготовлено 20.06.2025