СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/21518/24
пр. № 2/759/1014/25
20 червня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Позиції сторін
Аргументи позивача
15 жовтня 2024 року до Святошинського районного суду міста Києванадійшла позовна заява Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (далі - Товариство), подана ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договорому розмірі 158 095,91 грн.
Позов обґрунтований тим, що:
- 06 грудня 2022 року Товариство і ОСОБА_1 підписали заяву про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/3767/82/1450085 (далі також - кредитний договір);
- на підставі укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 78 000,00 гривень до 06.12.2026 у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, який у подальшому збільшився до 130 000,00 гривень;
- свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 порушив, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 158 095,91 гривень, яка складається з дозволеного і недозволеного овердрафту, у тому числі прострочена заборгованість з обов'язкового щомісячного внеску в сумі 46 225,39 гривень.
Позиція відповідача
ОСОБА_1 на позовні вимоги не відреагував, про судовий розгляд справи був повідомлений належним чином, у тому числі через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
ІІ. Процесуальні дії суду
21 жовтня 2024 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, у якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Поштовий конверт, яким відповідачу на його зареєстроване місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, повернувся до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 154, зворот).
Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника - суду.
Також суд повідомляв ОСОБА_1 про розгляд справи через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (а.с. 153).
З огляду на викладене, суд ужив всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Проте відповідач у встановлений судом строк заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов не подав.
За таких обставин, суд вирішує справи за наявними матеріалами відповідно до положень частини п'ятої статті 279 і частини 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
22 лютого 2019 року Товариство (Банк) і ОСОБА_1 (Клієнт) уклали угоду № CMDPI-258316 (а.с. 15-16).
Підписанням цієї угоди Клієнт приймає публічну пропозицію Банку про надання послуг в порядку і на умовах, визначених правилами банківського обслуговування в АТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Правила) та висловлює повну і безумовну згоду з її умовами. Підписанням угоди сторони безумовно визнають, що Публічна пропозиція, Угода, Правила, Згода, Тарифи, заяви зі всіма змінами, додатками та додатковими договорами/угодами до них у сукупності є договором банківського обслуговування та становлять його зміст, мають обов'язкову силу та застосовуються до відносин сторін так само, якби їх було викладено безпосередньо в тексті цього документа. Договір банківського обслуговування є чинним з дати підписання сторонами угоди (пункт 2 угоди).
Згідно з п. 3 угоди Банк самостійно встановлює Правила та змінює їх редакцію, у тому числі визначає перелік послуг, їх зміст та умови надання. Правила набувають сили у відносинах сторін за договором з дати набуття ними чинності. Чинна редакція Правил офіційно оприлюднюється на сайті банку та розміщується у відділеннях банку.
Один раз на місяць Банк вносить зміни до Правил (в тому числі шляхом викладення в новій редакції), встановлює нові чи вносить зміни до чинних тарифів та оприлюднює їх двадцять п'ятого числа кожного календарного місяця на сайті банку та у відділеннях банку. Підписанням угоди Клієнт підтверджує, що він ознайомлений та згоден з Правилами та Тарифами, що є чинними на дату підписання угоди. У подальшому Клієнт зобов'язаний перед отриманням послуг ознайомитися з чинною редакцією Правил та чинними Тарифами, а також двадцять п'ятого числа кожного місяця ознайомлюватися з новими (зміненими) Правилами та Тарифами Банку (пункти 5, 7 угоди).
06 грудня 2022 року Товариство (Банк) і ОСОБА_1 (Клієнт) підписали заяву про відкриття карткового рахунку та надання кредиту «Кредитна картка» № 010/3767/82/1450085 (а.с. 11-13).
Згідно з п. 1.1. кредитного договору Банк надає Клієнту послугу споживчого кредиту у формі кредитування рахунку (кредит), під яким розуміються грошові кошти, що надаються Клієнту на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Розмір поточного ліміту на дату початку кредитування - 78 000,00 гривень. Строк кредиту становить 48 місяців, що починається з дати встановлення (зміни) поточного ліміту (дати початку кредитування). Процентна ставка за користування кредитом протягом строку кредиту та у разі неповернення Клієнтом кредиту в останній день строку кредиту, у тому числі за користування недозволеним овердрафтом - 48% річних; процентна ставка у разі неповернення Клієнтом кредиту в останній день строку кредиту становить 48% річних (пункти 2.2.1, 2.3., 2.4 кредитного договору).
Відповідно до п. 4.1. кредитного договору проценти нараховуються та сплачуються Клієнтом щомісяця з урахуванням пільгового періоду в порядку, визначеному підпунктами 2.5.1.-2.5.4. пункту 2.5. статті 2 розділу 6 Правил.
Клієнт зобов'язаний сплачувати Банку обов'язковий щомісячний платіж за користування кредитом в розмірі п'ять відсотків від власної заборгованості перед Банком, але не менше тридцяти гривень або суми залишку власної заборгованості перед Банком, якщо вона менше за зазначену суму. Порядок та умови погашення заборгованості за кредитом, у тому числі недозволеного овердрафту визначається пунктами 2.5.5.-2.5.13. пункту 2.5. статті 2 розділу 6 Правил. Клієнт зобов'язаний здійснити остаточне погашення кредиту та процентів за користування кредитом не пізніше дати закінчення строку кредиту, а в разі його продовження - в останній робочий день строку кредиту (пункт 4.2. кредитного договору).
Згідно з паспортом споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка» (а.с. 6):
- тип кредиту: кредитування поточного рахунку споживача, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів;
- сума/ліміт кредиту: від 1 000 до 250 000 гривень;
- строк кредитування: 48 міс/24 міс з можливістю пролонгації за рішенням кредитодавця;
- процентна ставка: фіксована, 48 % річних;
- порядок повернення кредиту: щомісячно протягом строку дії договору про споживчий кредит; мінімальний платіж - 5 % від суми заборгованості.
Паспорт споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 06.12.2022.
06 грудня 2022 року ОСОБА_1 отримав платіжну картку АТ «Райффайзен Банк», що підтверджується розпискою про отримання картки (а.с. 14).
Факт отримання кредиту і користування кредитними коштами підтверджується виписками за рахунком ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» з 07.12.2022 до 26.07.2024 (а.с. 18-126).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 06.12.2022, складеним Товариством, станом на 26.07.2024 ОСОБА_1 перерахував безготівкових платежів 474 336,31 гривень; нараховані відсотки за дозволеним офердрафтом - 47 032,92 гривень; внесено коштів на погашення кредиту - 363,273,32 гривень; заборгованість з обов'язкового щомісячного внеску - 46 225,39 гривень; загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 158 095,51 гривень, з яких: заборгованість за дозволеним овердрафтом - 130 000,00 гривень; заборгованість за недозволеним овердрафтом - 28 095,51 гривня; заборгованість за відсотками - 0,00 гривень; заборгованість по штрафу - 0,00 гривень (а.с. 7-10).
До позовної заяви Товариство долучило Правила банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Райффайзен Банк», затверджені Правлінням Товариства 16.09.2023, що набрали чинності з 25.12.2021 (а.с. 130-134).
ІV. Мотиви суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частина перша статті 4 ЦПК України).
Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства
Між сторонами у справі виникли правовідносини щодо виконання зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Правова природа договору приєднання полягає у тому, що, як правило, його умови розроблює підприємець (в даному випадку банк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У разі, якщо в заяві позичальника не зазначена процентна ставка, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України. За змістом цієї норми договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, кредитор міг додати до позовної заяви Умови про надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, надані банком Умови про надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження № 61-20093св19), у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20 (провадження № 61-2498св22).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частини перша, друга статті 1056-1 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15-ц Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Особові рахунки та виписки з них обов'язково мають складатися на паперових та/або електронних носіях. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками позичальника можуть бути належними і допустимими доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
У постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 Верховний Суд виснував, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
У постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 334/3056/15 Верховний Суд зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
V. Оцінка суду
У справі, що розглядається, Товариство і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 78 000,00 гривень до 06.12.2026 у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок. У подальшому кредитний ліміт збільшився до 130 000,00 гривень.
На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором Товариство надало виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 .
Суд приймає зазначені виписки як доказ кредитної заборгованості, адже вони підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені відповідачем протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Водночас розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором в сумі 158 095,91 гривень суд оцінює критично.
Товариство зазначає, що заборгованість відповідача складається з дозволеного та недозволеного овердрафту. При цьому заборгованість за дозволеним овердрафтом - це сума фактично використаного кредитного ліміту згідно з кредитним договором у межах доступної суми коштів на картковому рахунку. Недозволеним овердрафтом відповідно до ст. 1 Розділу 2 Правил є заборгованість за картковим рахунком, яка виникає в разі перевищення суми операції над доступною сумою коштів на картковому рахунку.
Обов'язок відповідача погасити борг за кредитом, у тому числі за недозволеним овердрафтом закріплений у п. 4.2. кредитного договору, згідно з яким Порядок та умови погашення заборгованості за кредитом, у тому числі недозволеного овердрафту визначається пунктами 2.5.5.-2.5.13. пункту 2.5. статті 2 розділу 6 Правил.
Посилання на інші норми чи пункти договору, які встановлювали б зазначений обов'язок відповідача у матеріалах справи відсутні.
Однак доказів ознайомлення відповідача з редакцією Правил, чинною на час укладення кредитного договору, Товариство не надало. Зокрема, на долученому до позовної заяви примірнику Правил відсутній підпис (електронний підпис) відповідача, який підтвердив би розуміння і погодження обов'язку погашати заборгованість за недозволеним овердрафтом. Відтак відсутні підстави вважати, що відповідач був ознайомлений саме з наданими позивачем та долученими до позову в обґрунтування заявлених позовних вимог Правилами.
Суд також ураховує, що відповідно до п. 5 угоди від 22.02.2019 один раз на місяць Банк вносить зміни до Правил (в тому числі шляхом викладення в новій редакції) та оприлюднює їх двадцять п'ятого числа кожного календарного місяця на сайті банку та у відділеннях банку. Наявні в матеріалах справи Правила набрали чинності з 25.12.2021, а кредитний договір сторони уклали 06.12.2022.
Закріплення в п. 7 угоди від 22.02.2019 обов'язку ОСОБА_1 самостійно ознайомлюватися зі зміненими Правилами зазначених висновків не спростовує, адже покладення на відповідача (споживача фінансової послуги) обов'язку з'ясовувати зміст кредитного договору вочевидь не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, а так само інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, установлених кредитним договором чи актами законодавства, позивач не пред'явив.
За таких обставин, суд визнає доведеним розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі 130 000,00 гривень.
Доказів повернення ОСОБА_1 зазначених коштів матеріали справи не містять.
VІ. Висновки суду
Товариство пред'явило вимогу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 158 095,91 гривень, проте надало докази наявності заборгованості на суму 130 000,00 гривень.
Доказів погашення зазначеної заборгованості ОСОБА_1 не надав, чим порушив права Товариства.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов частково.
VІІ. Судові витрати
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Позивач сплатив судовий збір в сумі 3 028,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» № 21976 від 24.09.2024 (а.с. 4).
Доказів понесення інших витрат сторони не надали.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 2 489,88 (130 000,00 грн (розмір задоволених позовних вимог) * 3 028,00 грн (сума сплаченого судового збору) / 158 095,91 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 2 489,88 грн).
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 267, 273, 354, 355, 435 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» заборгованість за договором № 010/3767/82/1450085 від 06 грудня 2022 року в сумі 130 000,00 (сто тридцять тисяч) гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»судовий збір у сумі 2 489,88 (дві тисячі чотириста вісімдесят дев'ять гривень 88 копійок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство Райффайзен Банк»(місцезнаходження: місто Київ, вулиця Алмазова Генерала, будинок 4-А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14305909).
Відповідач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Повне рішення суду складене 20 червня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко