10.06.2025 Єдиний унікальний номер 205/1001/25
Єдиний унікальний номер № 205/1001/25
Провадження № 2/205/1889/25
10 червня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді - Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання - Пєтіної К.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
17.12.2024 року до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська через систему «Електронний суд» надійшла вищезазначена позовна заява, у якій позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором № 454520-КС-001 про надання кредиту від 27.09.2022 року, що становить 53 820,39 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 17 000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 34 270,39 грн.; суми прострочених платежів за комісією - 2 550,00 грн.
Позов мотивований тим, що 27.09.2022 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та відповідачем укладено Договір № 454520-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 17 000,00 грн. Позивач свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 17 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 . Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти. Відповідно до розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором становить 53 820,39 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 17 000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 34 270,39 грн.; суми прострочених платежів за комісією - 2 550,00 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22.01.2025 року відкрито провадження у справі у спрощеному позовному провадженні.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 14.04.2025 року витребувано у АТ «Універсал Бланк» наступну інформацію: письмовий доказ у вигляді відповідного рішення структурного підрозділу посадової особи банку, чи у вигляді іншого письмового доказу, який би підтверджував чи спростовував факт випуску банківської картки № НОМЕР_1 , відкриття під неї відповідного банківського рахунку на ім'я ОСОБА_1 , письмовий доказ у вигляді виписок про рух коштів по рахунку, який відкритий для обслуговування банківської картки № НОМЕР_1 , за період з 27.09.2022 року (дата видачі кредиту) по 17.01.2023 року (дата закінчення терміну кредитування).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
14.04.2025 року до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що у випадку задоволення повного розміру нарахованих відсотків (34270,39 грн.), які вдвічі перевищують заборгованість за отриманим та неповернутим кредитом (17000 грн.) не буде дотримано розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Також позивачем на підтвердження позовних вимог не надано до суду належних та допустимих доказів того, що відповідач акцептував пропозицію ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» щодо укладення договору № 454520-КС-001 про надання кредиту від 27.09.2022 року. Зокрема, не надано підтвердження направлення примірника договору, укладеного у вигляді електронного документа на адресу відповідача як передбачено Законом України «Про електронну комерцію». Позивачем не надано суду таких доказів, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника, таким чином розмір заборгованості відповідача за кредитним договором належним чином не підтверджується.
15.04.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача просив позов задовольнити, посилаючись на необґрунтованість доводів відзиву.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, письмово просив розглядати справу без його участі, позов підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, оцінивши надані та здобуті докази, дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 27.09.2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 454520-КС-001 про надання кредиту, який був підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
ТОВ «Бізнес позика» 27.09.2022 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 454520-КС-001 про надання кредиту, а відповідач прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 454520-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
У свою чергу ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5359, на номер телефону НОМЕР_2 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.
Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 17 000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності (Далі - Кредит), а Позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - Правила, а разом - Договір).
Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 2 проценти за кожен день користування Кредитом.
Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 3 Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 17 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).
Станом на 14.09.2024 року відповідач має заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 53 820,39 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 17 000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 34 270,39 грн.; суми прострочених платежів за комісією - 2 550,00 грн.
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов'язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Установлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету, ввійшов до особистого кабінету та з особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав заявку на отримання кредиту, де відповідно вказує номер свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Відповідно до п.п. 3.1.1. Правил після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор. У випадку відмови від укладення заявником договору чи не підписання його шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оферта вважається не акцептованою заявником і втрачає силу (п.п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).
Правильно застосувавши норми матеріального права, слід дійти обґрунтованого висновку про те, що кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений. Отже сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд по справі № 524/5556/19, що відображено в постанові від 12.01.2021 року (провадження № 61-16243св20).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
За загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються.
У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Факт виконання позивачем умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи. Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за даним кредитним договором виконав в повному обсязі.
При цьому, як вбачається із виписки по рахунку відповідача ОСОБА_1 , відповідач активно користувався кредитними коштами, наданими позивачем.
Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідачем не спростовано фактичне користування кредитними коштами, що слідує з виписки за його картковим рахунком, яка міститься в матеріалах справи і яка є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
Суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Крім того, Верховним Судом у вказаній постанові наголошено, що незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Вказана позиція суду узгоджується також з висновками Верховного Суду у постановах від 23.01.2018 року у справі № 755/7704/15-ц (провадження № 61-283св18), від 26.09.2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18), від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19.
Посилання відповідача на несправедливість розміру нарахованих відсотків суд до уваги не приймає, оскільки положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Положеннями ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Як вбачається із п. 2.5. Кредитного договору комісія за надання Кредиту становить 2 550,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Суд звертає увагу, що у кредитному договорі № 447302-КС-001 від 27.09.2022 року комісія встановлена саме за надання кредиту, а не за його обслуговування.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався із заявою про розірвання кредитного договору чи визнання договору або його окремих положень недійсними.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19, встановлено правомірність дій ТОВ «Бізнес позика» щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17).
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, у повному обсязі доведеними з його боку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача сплачені останнім та документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 2 422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6, 11, 15-16, 207, 509, 512, 525-526, 530, 611-612, 625-628, 633-634, 638-639, 1050, 1054-1055, 1077-1078 ЦК України, ст. ст. 3, 11-12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 133, 137, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 41084239, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором № 454520-КС-001 про надання кредиту від 27.09.2022 року, що становить 53 820,39 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 17 000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах - 34 270,39 грн.; суми прострочених платежів за комісією - 2 550,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Басова