Справа № 214/5391/25
2/214/3649/25
Іменем України
19 червня 2025 року м Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Ковтун Н.Г.,
за участю секретаря - Фартушної Є.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №214/5391/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Федоренко В'ячеслав Григоровича до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення -
04 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Федоренко В'ячеслав Григорович до Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернувся до суду позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Федоренко В'ячеслав Григоровича до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 13 800,00 грн.,
В обґрунтування позову посилається на те, що він по теперішній час працює на посаді машиніста електровоза у СП «Криворізьке локомотивне депо» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» та по цей час є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо». З цього приводу позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.5. Колективного договору Криворізького локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час, яка повинна складати 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Але відповідач відповідь на вищенаведені заяви позивачу не надав. 20.05.2025 року - позивачу стало відомо про порушення його трудового права на заробітну плату з листка-довідки відповідача, що матеріальна допомога на оздоровлення не нараховувалась на підставі протокольного рішення №Ц-54/31 Комітету засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року «Про деякі питання праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця», а саме пункт 1.1.4 інші додаткові виплати, що передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупиняється.Таким чином, враховуючи, що відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці, та враховуючи той факт, що колективний договір Криворізького локомотивного депо не призупиняють порядку, визначеному законом, зокрема на конференціїї трудового колективу (п.1.4 Колективного договору Криворізького локомотивного депо), за таких обставин відповідач безпідставно не виплатив додаткову заробітну плату (матеріальну допомогу на оздоровлення) позивачу. Позивачеві не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в сумі - 6700,00 грн. та за 2024 рік 7100,00 грн., що разом становить 13800,00 грн. Відповідач не виплатив належні суми заробітної плати позивачу, тому звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.
Ухвалою суду від 05 червня 2025 року судом відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила застосувати строк позовної давності, в обгрунтування відзиву зазначено, що спір є колективний трудовим спором, п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року законний, так як 14 березня 2022 року правлінням АТ «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, керуючись ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Наразі виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена Колективним договором, на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинена та не здійснюється. Тому звернення до суду з даними вимогами є передчасними.
Відповідач вказує, що 14.03.2022 року за № 7160 у Верховній Раді України було зареєстровано проект ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 11 якого передбачила , що на час військового стану дія окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця може бути зупинена. Даний ЗУ прийнятий ВРУ 15.03.2022 року , а чинності набрав 24.03.2022 року. І в день реєстрації проекту закону у ВРУ було прийнято протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року в якому згідно пункту 1.1.4. на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, призупинено виплати , що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Рішення погоджено з профспілкою залізничників та транспортних будівельників України. Про нарахування та виплату матеіальної допомоги на оздоровлення працівникам за 2023 рік, за 2024 рік в даному рішенні правління взагалі нічого не зазначено. Тобто рішення щодо відновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення ще не приймалося. Станом на сьогодні АТ «Укрзалізниця» такі виплати не відновило та не проводить. Порядок та графіки погашення, таких виплат наразі не затверджено та до структурних підрозділів не доведено. Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-рік не відновлено та не проведено жодному з працівників, в тому числі і звільненим працівникам.
Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача подав клопотання про застосування строків позовної давності, зазначивши, що згідност. 233 КЗпПвстановлено тримісячний строк для звернення з даною категорією справ до суду.
Відповідно до ч. 5ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено та не оспорюється відповідачем, що ОСОБА_1 рацює на посаді машиніста електровозу Структурного підрозділу "Криворізьке локомотивне депо" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та по цей час є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України Криворізького локомотивного депо. (а.с.11).
Відповідно відповіді Структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» від 22.05.2025 року ОСОБА_1 машиніст електровоза перебував у відпустці в період за 2022 рік з 01.05.2022-18.05.2022 року згідно наказу №223/ШУ-В від 18.04.2022 року, за період 2023 рік з 07.07.2023 року - 28.07.2023 року згідно наказу №337/ШУ-В від 14.06.2023 року, за період 2024 рік з 20.04.2024 року - 03.05.2024 рік згідно наказу №258/Ш-В від 05.04.2024 року (а.с.16).
У періоди 2022 рокі машиністу електровоза ОСОБА_1 була надана тарифна відпустка з 01.05.2022 року - по 18.05.2022 року. Матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 не була нарахована. Виплата матеріальної допомогм на оздоровлення за 2022 рік була виплачена в грудні 2024 року - у розмірі 6 500, 22 грн. В 2023 році, ОСОБА_1 надана тарифна відпустка, з 07.07.2023 року - по 28.07.2023 року матеріальна допомога ОСОБА_1 не нарахована (а.с.17).
Так, відповідно статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.
Відповідно до статті 4 Закону вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.
Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об'єднанню організацій роботодавців.
Відповідно до статті 5 Закону роботодавець або уповноважена ним особа, організація роботодавців, об'єднання організацій роботодавців зобов'язані розглянути вимоги найманих працівників, категорій найманих працівників, колективу працівників чи профспілки та повідомити їх представників про своє рішення у триденний строк з дня одержання вимог.
Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, вони зобов'язані надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.
Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог роботодавцем або уповноваженою ним особою, організацією роботодавців, об'єднанням організацій роботодавців до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління про прийняте рішення.
Рішення роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців, власника, відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обґрунтуванням.
Відповідно до статті 6 Закону колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців не надійшло.
Як встановлено судом, в межах даного цивільного спору, позивачем заявлено позовні вимоги щодо порушення його законних прав та інтересів через недоплачену матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного з відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо», який є чинним, та п. 3.2.18 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 ріки, який є чинним по цей час, й жодних колективних вимог працівниками АТ «Українська залізниця» не висувається, а тому твердження про наявність колективного трудового спору (конфлікту) є неспроможними.
Саттею 58 Конституції України установлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Отже, АТ «Українська залізниця» призупинили виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши працівника ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого є працівник про ухвалення вказаного рішення, а також в порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Тим більше, якщо таке призупинення, а саме застосування п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відбулося до 24.03.2022 року, тобто до дії ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 11 цього Закону.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як на підтвердження погодження з профспілкою залізничників та транспортних будівельників України рішення правління про призупинення матеріальної допомоги на оздоровлення, зокрема п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відповідачем надано Проект рішення правління, в якому відсутні прізвища та посадихто та коли погодив рішення та п. 1.1.4, відсутні підписи та печатки профспілки та роботодавця, дата на номер документу, тому суд не може взяти до уваги такий доказ, тим більше проект.
Доказів того, що позивача, як працівника АТ "Українська залізниця" та ППО ВПЗУ КЛД, тобто профспілку членом якої є позивач, інформували про проведення відповідного засідання правління, як і про розробку відповідного проекту протокольного рішення, суду не надано, доказу законності введення в дію п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога, відповідачем не надано, а отже призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення станом на 14.03.2022 рік здійснено відповідачем без законних підстав.
Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно пункту 3.1.15. Колективного договору, яким встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії , котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати йому частки заробітної плати , а саме матеріальної допомоги на оздоровлення.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6700,00 грн.
Суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення недоплаченої частки заробітної плати на оздоровлення за 2022-2023 рік підлягають задоволенню, в сумі 13800,00 грн.
Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат, суд вважає за необхідне виходити з наступного.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплатупраці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц (провадження № 61-2793св18) та 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19 (провадження № 61-4851св20).
Так, статтею 233КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16).
Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22 вказав, що на момент порушення прав позивача в частині ненарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі частина друга статті 233КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27.06.2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24.00 год. 30 червня 2023 року.
Позивач звернувся з заявами 06.06.2023 року та 20.02.2024 року, а з позовом 04.06.2025 року, строк ним не пропущено, тим більше відповідь про призупинення виплат позивач отримав 20.05.2025 року.
Таким чином, з огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 -2024 рік в сумі 13800,00 гривень підлягають задоволенню.
На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) гривні
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Федоренко В'ячеслав Григоровича до Акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення недоплаченного розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 13 800,00 грн. (тринадцять тисяч вісімсот гривень) недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815.
Суддя Н.Г. Ковтун